П’ятниця, 29 березня 2024
• У Чорткові вперше зробили складну операцію на серці • Залозецький став повернули у власність громади • Ремонтують аварійний міст на під’їзді до Тернополя з боку Бродів • “Закрити очі” за 100 доларів: водій пропонував хабар поліцейським • Смертельна аварія у Кам’янках: водій “Skoda Octavia” загинув на місці • Впав із чотириметрової висоти: смерть на будівництві біля Тернополя • Валерій Бачинський – новий директор Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки • Перископи та антени до рацій роблять у Бережанах • Професор із Тернопільщини донатить на виготовлення дронів • Уламки російської ракети впали на подвір’я на Тернопільщині • Вчителі англійської мови з Тернополя здобуватимуть досвід у Канаді • “Кохання наповнює життя змістом”. У Тернополі одружився військовослужбовець • Поліг біля Бахмута. На щиті повертається захисник із Тернопільщини • Втратила 150 тисяч гривень: жінка з Чортківщини повірила шахраям • Через важке поранення у госпіталі помер захисник із Мельнице-Подільської громади • Депутат Тернопільської обласної ради вимагав “відкати” від… поранених воїнів ЗСУ • Писанкарство в час війни. У Гусятині провели майстер-клас для переселенців • Нетверезий злодій крав велосипед і зламав ногу • Стрім із… лелечого гнізда • Віртуальна подруга шантажувала інтимними фотографіями
24 лютого 2022-го. День, який змінив кожного українця

Автор: Опубліковано: 24 Лютого о 8:00 100


У пам’яті кожного із нас тривожний ранок 24 лютого 2022-го.


Ніколи не забути того, що ми пережили через масштабне вторгнення росії на територію України. Когось опанував страх, когось — безвихідь і паніка, а хтось навпаки мобілізувався і прийняв відважне рішення іти захищати рідну землю. Наші журналісти за цей рік спілкувалися з багатьма українцями з різних областей, зібрали їхні спогади про початок великої війни. У кожному з них — особиста історія війни, власний досвід, який краще б не знати, але який зробив нас сильнішими.

«Як так?!» — розум відмовлявся сприймати. Невинні смерті — діти, жінки, старенькі… Всю мене пронизував нестерпний біль. Прийняла рішення захищати свою землю. Очільник нашого місцевого військкомату — мій знайомий. «Максиме, іду захищати землю», — зателефонувала. Не відраджував, сприйняв із розумінням. «Приходьте», — набрав згодом. 25 лютого я пройшла медкомісію. Перші два дні тривали, як вічність».
Оксана Мелешко, начальниця відділу освіти Бучацької міської ради

«Прокинувся я о 3-ій ночі 24 лютого, почав шукати інформацію. Все тихо. За даними розвідки о 4-ій ранку мала початися війна, але британська розвідка казала це, мабуть, за своїм часом. О 4:30 — звернення путлєра, о 5-ій почалося… О 6-ій я виїхав до Києва. Зі столиці сунули по три-чотири колони автівок, а назустріч їм — один я. О 14-ій годині я вже був у військкоматі».
Олексій Кайда, керівник секретаріату Тернопільської обласної ради

«Почалася війна…» — о 6-ій ранку надійшло повідомлення від доньки з Польщі. Вона вже встигла прочитати новини… Я одягнулася й поїхала на роботу. Того ж дня до нашої громади почали приїжджати внутрішньо переміщені особи з Київщини. Поселяли ми їх, де могли. Бучаччани пропонували житло. Приїжджали різні люди — одні утікали подалі від пострілів, а інші виривались із пекла… Ми вислухали кожну історію».
Олена Сурм’як, заступниця голови Бучацької міської ради

«Напередодні 24 лютого я допізна брав участь у ток-шоу на каналі «Україна-лайф» у Києві, де ставив на місце колаборантів. О 22-ій год. добрався на метро на станцію «Житомирська», а далі «блаблакарівською» автівкою — до Чорткова. Дорогою додому зустрів на заправці дипломатів із Данії, які покидали Київ. Зрозумів, що буде щось серйозне. Близько 4-ої год. був удома, а о 5-ій зателефонували родичі з-під Чугуєва на Харківщині і сказали, що їх обстрілюють. Після обіду я пішов до військкомату».
Олег Барна, колишній народний депутат України

«Коли почали бомбити Гостомель і Бучу, ми з рідними вирішили їхати. Поспіхом взяли з собою лише документи і деякі речі. Навіть холодильники не встигли вимкнути, тільки перекрили газ і воду. Добиралися до Тернополя власним транспортом понад 13 годин — всюди були затори».
Віктор Терещенко з Ірпеня Київської області

«За день до війни я поїхав в Ірпінь до своєї дівчини, не покидала тривога… Прокинулися ми близько 5-ої години. Телефон розривався від повідомлень, доносилися вибухи… Глянув у соцмережі — війна. Коли окупанти напали на Гостомель, ми з друзями негайно рушили в дорогу».
Олександр Круглий із Києва
«Почалися вибухи. Потрібно було вивезти 80-річну матір, але вона не хотіла покидати дім, хоч і не могла спускатися з дев’ятого поверху в підвал. Розкупили хліб у магазинах. З важким серцем рушили… Нас особисто торкнулася війна… У дружини племінник загинув… На третій день війни».
В’ячеслав Глуський із Києва

«У перші дні війни мені написали родичі з Росії, радили втікати до них. «Ніколи до вас не приїду», — відповіла. Сповнює злість до них. Надіслала їм фотографії розбомбленого Маріуполя — переглянули і ні слова не відповіли. Не хочу ні писати, ні телефонувати. До їхнього серця не достукатися».
Тамара Гоцко із села Лозова, що біля Тернополя

«Після вторгнення росії частина мешканців нашого села змушені були евакуюватися. На стадіон біля ліцею впала російська ракета, осколки потрапили в фасад будівлі. Поруч пошкоджено вісім житлових будинків… Окупанти знищують все на своєму шляху».
Таміла Запотічна, директорка ліцею в селі Пашківка на Київщині

«Напередодні вторгнення росії я поїхав до матері, бо вона перенесла операцію. Відкриваю 24 лютого Інтернет — війна. До 1 березня у нашому селі на Луганщині було більш-менш тихо, гатили по Харкову. А далі спрямували вогонь і на нас. Зруйнували електричну підстанцію, знищили інфраструктуру. Багато людей залишилися без житла. Знайомий виїжджав і взяв нас. Дав пів години, щоб зібратися…»
Олексій Волков із Луганської області

«У перші дні війни сиділа вдома і з жахом читала новини. Перед початком вторгнення росії мені приходили погані сни — ніби щось відчувала…»
Настя Зелінська, студентка ТНПУ ім. Володимира Гнатюка

«Наступ 24 лютого — як грім серед ясного неба. Прокинулася я від того, що господиня квартири, в якої я наймала кімнату, тривожно говорила по телефону. За мить почула вибухи, все зрозуміла. Почала збиратися…»
Альона Козлова із Луганської області

«Вранці 24 лютого я поверталася із міста Золоте Луганської області від свого хлопця. Поспішала на роботу. Сіла в маршрутку. «Ви до Харкова? Там стріляють…» — сказав водій. Не повірила. Глянула новини — війна…»
Анна Манішевська з міста Ірміно Луганської області

«24 лютого я мала йти на роботу, а ще — скласти іспит в автошколі. О 5-ій ранку до чоловіка зателефонував товариш. Почалася війна… Похапцем зібрали документи, теплий одяг. Першу ніч переночували в підвалі. У мене двоє синів — 6 і 8 років. Молодший плакав. Наступного дня ми поїхали в Мирове на Шумщину».
Віта Бойко, власниця ательє «Solo», що у Тернополі

«24 лютого почалася війна, а вже наступного дня я прокинувся від гуркоту — неподалік сунула велика колона бронетехніки окупантів. Щоб не пропустити її у Димерську громаду, наші підірвали міст через річку Ірпінь, дамбу біля Київського водосховища. Наше селище «відрізали» від автошляхів. Окупанти рушили в напрямку Бучі. Почалися бої. Зникло світло, опалення, вода».
Сергій Циванюк із селища Димер Київської області

«У перші дні війни всі ми переживали розгубленість, далі — несприйняття, агресію, ненависть до окупантів. Потім настала конструктивна стадія — заспокоїлися, зібралися з думками і взялися до праці. Віруючим людям легше перенести страждання через війну. «Невже це кінець мого життя?» — запитує себе невіруючий. «Труднощі не вічні», — натомість міркує християнин. Просимо у Бога про допомогу й отримаємо».
Отець Віталій Дзюба, парох села Байківці, що біля Тернополя

«24 лютого ми з чоловіком прокинулися від вибуху, згодом пролунав ще один… Охопила тривога, але ми навіть уявити не могли, що чекає попереду. Того дня зібралися з колегами на роботі, але швидко розійшлися по домівках. «Почалася війна…» — новини приголомшили. У Маріуполі дуже швидко вимкнули мобільний зв’язок, Інтернет. Опинилися в повній ізоляції».
Марина Сорока з Маріуполя

«24 лютого ми пережили шок, але сподівалися, що до нас не дійдуть. Мій чоловік їздив із хлопцями і зафарбовував бігборди, валили дерева, щоб росіяни не пробрались. Але окупанти швидко прийшли, привезли багато техніки. Їздили містом, перевіряли в людей документи. Поставили свої блокпости. Щодня літало, бахкало, гриміло… Було дуже страшно».
Наталя Ніколенко з Ізюма

«24 лютого. Усі пам’ятають той ранок… Єдина думка: що робити? Бігти… Куди? Мовчати… З якими емоціями? Кричати? Про що? Стискати кулаки, витирати сльози, обіймати… Спочатку хаос, що тримався на емоціях, які струною проходили через тіло, мізки, емоції. З часом, з працею емоції впорядковувалися і влаштували алгоритм. І як результат: волонтерський притулок. Школа, яка годувала та доглядала…»
Лілія Вавринів, директорка Тернопільської ЗОШ №28

«24 лютого запам’ятаю на все життя. Ми з рідними ночували в Тернополі. О 4-ій годині ранку я почула гул літака. «Війна…» — розбудила всіх. Невдовзі прочитали у новинах про наступ росії. Чоловік відразу вирішив іти захищати Україну. Склав речі й подався до військкомату»
Любов Качура із села Більче-Золоте

«Коли почалося масове вторгнення росії, я був у санаторії в Більче-Золотому. Залишив усе і поїхав до військкомату. У нашому підрозділі всі — професіонали своєї справи. Виконують завдання на передовій, під обстрілами. Ще трохи зусиль і буде перемога. Український народ показав згуртованість. Кожен українець, який допомагає армії, — важливий пазл у нашій боротьбі. Світ зрозумів, що росія — це агресор і брехун».
Ігор Кріса з Тернопільщини

«У перші дні масштабної війни записався добровольцем у самооборону в Білопіллі. Наше містечко — за сім кілометрів від кордону з росією. У травні отримав повістку і пішов служити. Доля привела мене в тернопільську бригаду. Пишаюся, що став на захист України і нашого народу».
Михайло Іваськів із Сумської області

«У Маріуполі ми чули постріли від 2014-го. Звикли. Ніхто не думав, що путін рушить далі… Першого дня вторгнення ракета влучила в наш аеропорт, загинули цивільні. А далі Маріуполь лупили з усіх боків, оточили… Ми з рідними ховалися в підвалі. Прибрали з дружиною, щоб хоч трохи було затишніше. 3 березня у будинок моєї доньки влучив снаряд. Прямо під вікно кімнати, де вони з чоловіком ночували…»
Сергій Згара з Маріуполя

«О 5-ій ранку 24 лютого нас розбудив дядько. «Збираймо речі, бомблять Харків…» — сказав чоловік. Наша багатоповерхівка по іншому боці від дороги на Бєлґород. Чули постріли, але не так близько. Потім почали бомбити… Залишатися на сьомому поверсі було ризиковано. Зібрали документи, гроші й переїхали в приватний будинок до свекрухи. «Все буде добре…» — заспокоювала я себе. А над головами літали ракети…»
Ольга Недашковська з Харкова

«Чуєш? Бачиш? Знаєш?» — зателефонував стривожений побратим із Коломиї, з яким ми раніше несли службу. «Що сталося?» — перепитав. «Криють…» — відповів. Біля них першого дня прилетіла ракета. Почалася велика війна… Того дня мій телефон не вщухав. «Що будемо робити?» — запитували односельці. Потрібно було найперше усіх заспокоїти».
Денис Тютюнник, староста із Заліщицької громади

«Ранок 24 лютого — страшний для всіх українців. Я прокинулася від вибуху близько 5-ої ранку. Заспокоїла себе, що це, мабуть, сусід-далекобійник їде. Приготувала вівсянку. Знову гуркіт… Може, сусід дрова рубає. Не хотіла вірити… Випила каву, з’їла цукерку. Зайшла до кімнати о 6:30, а на телефоні — чотири пропущені дзвінки від рідних. Виглянула на вулицю — дим над Чорнобаївкою. Сонце сходило і сходила чорна хмара. Все зрозуміла…»
Оляна Д., філологиня з Херсонщини


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

У Чортківській центральній міській лікарні 69-річному пацієнту із Горішньої Вигнанки успішно імплантували в серце трикамерний кардіовертер-дефібрилятор...


Опубліковано: о 22:03


Прокурори Бережанської окружної прокуратури забезпечили виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність земельної ділянки та водного об’єкта вартістю 15 мільярдів гривень в межах гідрологічного заказника місцевого значення, що входить до складу території об’єктів смарагдової мережі Європи «Seretskyi»...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:59


Служба відновлення проводить капітальний ремонт аварійного мосту між селами Плотича та Івачів-Долішній Тернопільського району...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:56


100 доларів і 500 гривень пропонував працівникам поліції мешканець Тернопільського району, якого зупинили на дорозі...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:52


Причини чотирьох аварій, які трапилися на дорогах Тернополя та області, встановлюють слідчі...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:32



Теми дня
26 Березня
25 Березня
24 Березня
22 Березня