Четвер, 20 червня 2019
• Валерій Чоботар: «У житті звик розраховувати лише на власні сили і брати на себе відповідальність за свої рішення» • Українці найсильніші на планеті — у футболі!!! • Чотири роки судять за… «смітникову люстрацію» • Головна команда у Тернополі • У Тернополі будуть нові дитячі садочки • Як тернопільські продавці квітів дурять клієнтів • Надія Фарійон: «Сучасна медсестра – партнер лікаря» • Націоналісти разом ідуть у Верховну Раду за списком «Свободи» • Переселенка з Горлівки про війну на Донбасі • Завершується ремонт в онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні • Тарас Юрик: «Плідна співпраця народних депутатів і керівництва області дозволила вийти на рекордні показники капітальних інвестицій у розвиток Тернопілля» • «Громадянська позиція» йде на вибори до Верховної Ради • Віктор Овчарук: «Після реформування первинної ланки медицини реорганізовано стаціонарні медичні заклади області» • До ЄС і НАТО за 10 років: Петро Порошенко йде до Ради з оновленою командою • У Тернопільській психоневрологічній лікарні зняли білі халати • Степан Барна: «Для мене як для голови ОДА 2015-ий став роком повернення віри в те, що наша область не периферійна» • Проєкт тернопільської «Циганки» отримав Гран-прі престижного архітектурного конкурсу • «Я простила жінці, яка замордувала мою Оленку…» • Люстрована горе-суддя хоче знищити комунальний транспорт Тернополя • «Живі» напої у літню спеку
Сорок днів, як Тернопіль на Левицького збіднів…

Опубліковано: 30 Травня о 16:59 41


У його віршах «рибки золоті у снах клюють гачки іржаві», «світять осені ікони з обличчям наших матерів», «твій срібний голос, наче подих м’яти», «нескошений ланисько кукурудзи – немов сп’яніле військо Чингісхана»… Поетів такого рівня, як він, Юрій Клен називав “поетами круга понад земного”.


Аж  не віриться, що вже минуло сорок днів без нього…  Тернопіль збіднів на Михайла Левицького… На його дитинно-теплі, щемливі вірші, на його оригінальні картини, на його неповторний, колоритний галицький гумор… Він уже не прошпацерує, як любив, тернопільськими вуличками,  перепиняючи знайомих словами: «Послухай,  таке-от мені нині написалося…», неповторно гаркавлячи, не розвеселить імпровізованою дотепною епіграмою.  Тернопіль ловив його, та не спіймав… Не спромігся гідно пошанувати за життя (свої останні місяці  Михайло Левицький провів прикутим до ліжка, у Петриківському обласному геріатричному пансіонаті, де його навідували хіба дружина та кілька найвірніших друзів, що були з ним до кінця), не став і місцем його останнього спочинку. Поета поховали на Львівщині,  у  його рідних Пукеничах, біля мами — так, як він і заповідав…  Недооцінений, не пошанований гідно, Михайло Левицький залишив місту, яке могло стати для нього рідним, хіба що своє талановите нетлінне Слово.  Зате яке слово!..

У його віршах «рибки золоті у снах клюють гачки іржаві», «світять осені ікони з обличчям наших матерів»,  «твій срібний голос, наче подих м’яти», «нескошений ланисько кукурудзи – немов сп’яніле військо Чингісхана»… Поетів такого рівня, як він, Юрій Клен називав “поетами круга понад земного”. Першим і чи не єдиним у всій Україні Михайло Левицький був прийнятим до  Спілки письменників за всього лише одну (зате ЯКУ!) першу видану книжку —  збірку поезій «Мамині перепілки». Життя поета, перекладача та художника, громадського діяча (засновника і голови першої в Україні крайової організації Народного Руху) Михайла Левицького було таке ж особливе та знакове, як і його поезія…

«Де ростем, там мусимо цвісти…»

Михайло Левицький народився 16 березня 1948 року в селі Пукеничі Стрийського району Львівської області. Там же закінчив початкову, а в сусідніх Лисятичах — середню школу. Змалку відчуваючи потяг до друкованого слова,  вступив на факультет журналістики Львівського держ-
університету. Після першого курсу продовжив навчання у Дрогобицькому педінституті. З 1984 року розпочалася тернопільська сторінка у житті Михайла Васильовича, яку ознаменували  його віщі слова: “Є один закон в людей і в квітів — Де ростем, там мусимо цвісти…”

Михайло Левицький умів розсмішити

 

 

 

 

 

Його творчість — це саме той класичний випадок, коли хочеться сказати банальне: головне — не кількість, а якість. Бо вірші Михайла Левицького  — література щонайвищої проби. Яка заслуговує навіть на найвищу премію. А саме — Національну премію імені Тараса Шевченка, на яку свого часу висувався Михайло Левицький. І хоча нагорода оминула поета, справжнім поціновувачам і так відома істинна глибина його таланту, тож премія — хай навіть національна, суттєво нічого б у цьому осмисленні не змінила. Михайло Левицький — автор десятка поетичних збірок: «Мамині перепілки» (1979), «Світ околиць» (1986), «Ранок» (переклад з Миколи Рубцова, 1986), «Я завжди був закоханий в дерева» (1993), «Сніг горів од снігурів» (1992), «Великдень» (вірші для дітей), «Вівторок» (1994) , «Де ростем, там мусимо цвісти» (1998), «Відгомоніла золота діброва» (переклади з Сергія Єсеніна), «З останньої пелюстки літа» (2004). А ще — член Національних спілок письменників, художників, журналістів України, лауреат літературних премій ім. І. Блажкевич та ім. Б. Лепкого.

Сміх крізь сльози

Попри те, що Михайло Левицький був поетом трагічного світовідчуття, його смачний і колоритний гумор, приправлений пікантною «перчинкою», не раз і не два ставав  рятівним кругом на хвилях життєвих штормів, що вирували довкола…  У 1971 році, в період найбільшого розквіту брежнєвської диктатури, він пише свій жартівливий «Монолог невдоволеного галичанина» з такими рядками: «Бігме, то роблять москалі, А хлоп дурний і ніц не каже…». А якою «бомбою» вибухнув у «втаємничених» колах його  вірш про «вождя пголетаріату»: «Першотравень. Маєва зелені. Я сльози сьогодні не проллю. Бо стояв на площі «вуйко Лєнін», так стояв, як х… на весілю…» Жарти жартами, а після численних громадських акцій, котрі він ініціював та у котрих брав участь, недремне кадебістське «око» стежило за Михайлом Левицьким особливо пильно.  В інтерв’ю відомому тернопільському журналісту,  знавцю та поціновувачу справжнього мистецтва Михайлу Маслію Михайло Левицький зізнавався, що:  «Навіть нині є деталі, яких не знає ніхто. Мало хто знає, що у нас хотіли ввести надзвичайний стан, є і багато іншого… Незабутнім був той момент, коли на приміщенні Тернопільської міської ради урочисто повісили жовто-синій прапор, пошитий зі словацького полотна. Перший прапорець з’явився у місті у березні 1989 року, коли навпроти драмтеатру вирішили поставити камінь, на якому був напис: “Тут буде встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку”. Ніхто не збирався переносити пам’ятник Кобзареві зі скверика на нове місце, але цією нашумілою акцією ми хотіли заявити про себе.  Уже вранці мені сказали, що в момент закладання каменя мене кадебісти зафіксували з восьми різних точок…» За ним стежили,  викликали в прокуратуру, влаштовували провокації,  телефонували додому, залякуючи фізичною розправою… А він тільки усміхався і далі творив Історію…  Як пригадував у спогадах “Аура слова й борні” Георгій Петрук-Попик,  на зорі творення руху,  зібрання однодумців-рухівців «дуже майстерно розпочинав М. Левицький. Його неповторний гаркавуватий голос, уміння зняти політичну напругу дотепним жартом уможливлювали вихід з будь-якої складної ситуації, що виникала в залі…»

З часом, коли, за Ліною Костенко, боротьба за волю України перейде у «велике мискоборство», Михайло Левицький відійде від політики. «Поети живуть на околицях. У центрах —  князьки та міністри, що вчасно їдять і голяться, і можуть поета з’їсти. Не з’їсти, та хоч підсмажити на сковорідці власній, що будеш ні грама не важити, поете, в житті сучаснім», — напише він згодом.

Останні роки свого життя Михайло Васильович нездужав, не міг виходити на улюблений «шпацір» без палички, проте, коли хтось питав його про здоров’я, не нарікав, а, усміхаючись, цитував улюблений парафраз з Рубцова: «Кагда я буду умірать, а умірать, канєшно, буду, ти загляні мнє под  кровать, і сдай порожнюю посуду»…  «Про смерть треба думати, але – інколи, а веселитися – постійно», – пригадує слова поета його близький друг Іларіон Пилипець. Майстер слова та гострого пера Іларіон Ілліч  разом із художником Миколою Пишним до 50-річчя поета видали книгу жартівливих оповідок про Михайла Левицького «То всяке може  трапитися».  Публікуємо деякі з них…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Тернополянин Валерій Чоботар (псевдо «Гатило») – взірець справжнього патріота своєї Батьківщини...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Це справді не сон. Юнацька збірна України (вік гравців до 20 років) — найсильніша в світі! Україна — лідер у грі мільйонів, у тому виді спорту, який набагато частіше завдавав нам прикрощів, аніж приносив задоволення...


Автор: Опубліковано: о 16:00


Про «смітникову люстрацію» суддів Кременецького районного суду вже, здається, давно всі забули...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 13:30


Іван Гресько колись навчався у цьому навчальному закладі на факультеті фізичного виховання...


Рубрика: Опубліковано: о 18:00


На черговій сесії Тернопільської міської ради, що відбулася 6 червня, було прийнято рішення про виділення чотирьох земельних ділянок для будівництва нових закладів дошкільної освіти у Тернополі, а також коштів на виготовлення проєктно-кошторисної документації...


Рубрика: Опубліковано: о 16:00



Теми дня
19 Червня
18 Червня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео