Вівторок, 19 березня 2024
• «Контінентал» оновлює технічний парк • Збирав гроші нібито на лікування військових: затримали шахрая з Кременеччини • Вміст алкоголю в крові водія з Тернопільщини перевищував норму у 8 разів • «Балаклави для українських воїнів допомагає нам шити навіть сеньйора Джованна» • «Заміновуєм, щоб ворог не пройшов. Розміновуєм, щоб рухатись вперед» • На спомин про загиблих в Маріупольському театрі. У Тернополі вшанували пам’ять жертв теракту • На війні загинув захисник із Борщівської громади • Повернувся з полону: у Підгайцях всією громадою зустріли захисника • На Чортківщині на полі виявили мертвих зайців • Аварія у Козівській громаді: зіткнулись трактор і легківка • Петро загинув на місці… Фатальна аварія на Теребовлянщині • Обшуки у відомій охоронній фірмі в Тернополі: виявили наркотики і незаконну зброю • Російські шахеди вдарили по об’єкті інфраструктури біля Кременця • Від діагностики та інтенсивної терапії до реабілітації: у Центрі досконалості при Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні надають допомогу захисникам • У Великогаївській громаді на колінах зустріли Героя Олега Грибика • Мама-захисниця приїхала з фронту привітати сина з днем народження • Діти захисників з Тернополя поїхали на відпочинок у Карпати • Смертельна аварія на Теребовлянщині: загинув 19-річний мотоцикліст • 1,32 проміле алкоголю в крові: патрульні зупинили порушника • У Копичинецькій громаді вшанували пам’ять Тараса Шевченка
Маргарита Басалига: «В мене все є і я щаслива? Ні! Я щаслива – і в мене все є»

Автор: Опубліковано: 20 Червня о 16:44 252


Як зізнається сама тернопільська художниця Маргарита Басалига, вона малює щастя.


Зайдіть на її сторінку у Facebook і будете вражені яскравістю барв та світлом, що випромінюють її картини. Як зізнається сама тернопільська художниця Маргарита Басалига, вона малює щастя. «Кажуть люди, що мої картини притягують позитивні події і навіть допомагають здійснити бажання, – усміхається жінка. – І це так приємно чути! Адже для художника головне – знати, що твоє творіння приносить людям радість».
Нині пані Маргарита – щаслива жінка, яка смакує кожним моментом життя. Втім, так було не завжди. «Мама для мене – взірець, – зізнається її донька. – Передусім тому, що зуміла витягти себе із депресії і почати нове життя». Чи важко кардинально змінити своє мислення, збагнути, у чому полягає щастя сім’ї, і взятися за пензель майже у сорок років? Про це – у нашій відвертій розмові з пані Маргаритою.

— Ви — надзвичайно світла та позитивна людина. Як вам це вдається? Особливо нині, коли всі на всіх і на все нарікають?
— Насамперед, у мене такий характер – я завжди налаштована на позитив. Крім того, працюю над своїм духовним розвитком. Тому всі мої роботи позитивні, яскраві, передають красу та щастя. Негативу і так багато навколо. Але скільки б його не було, позитиву завжди більше! Просто люди не вміють його побачити. Йдуть, опустивши голову, постійно поспішають, а довкола так гарно! Світ прекрасний, тільки треба це помічати. Саме це і намагаюся донести у своїй творчості.
— Малюєте з дитинства?
— Я живу в Тернополі з 80-го року, коли батьки переїхали до своїх батьків. А взагалі я народилася в Якутії – там, де дикі морози і північне сяйво. Жили у Ростові-на-Дону, Армавірі, там моє дитинство минуло, ми – кубанські козаки. А вже у 4-ий клас пішла у тернопільську школу №4. Малювати любила, як усі діти. Вчителька малювання завжди казала, що у мене є дар, бо я бачила, як не всі: наприклад, у білому кольорі ніколи не бачила тільки білий і в чорному тільки чорний. Після школи ніяк не могла визначитися, чого ж хочу. Тож спочатку пішла працювати до мами у проектний інститут, а потім мама почула, що в кооперативному технікумі набирають групу художників. Щоб підготуватися до вступу в технікум, пішла на навчання до художника Станіслава Мар’яновича Ковальчука, саме в нього отримала класичні ази. Згодом він і мою доньку до інституту готував! (Донька пані Маргарити Ірина Басалига – також художниця, про неї читайте згодом на сторінках «НОВОЇ…» – авт.). Три роки навчання просто пролетіли! І на тому моя творчість зупинилася – я вийшла заміж. Володя, до речі, мій однокурсник.

Птахи щастя — один із найулюбленіших мотивів художниці.

— Як ви зрозуміли, що це ваша людина?
— Що там розуміти у 18-20 років! Це тепер уже можна щось філософствувати, коли вже за сорок. А тоді сподобалися одне одному, почали зустрічатися та й одружилися. Саме закінчили технікум: мені був 21 рік, йому – 26. І все, я забула про малювання. Пішла в невістки. Яке там малювання! Потім Іринка народилася. Інші думки та турботи. Та коли минули роки, нарешті зрозуміла, що щось зі мною не те. У 90-их роках працювала і продавчинею, і офіціанткою. Тоді було просто неможливо знайти роботу, кожен виживав, як міг. Я працювала там, де вдавалося влаштуватися. Чоловік врешті сказав: «Не ходи на роботу, я сам впораюся». Але я відчувала, що чогось мені не вистачає. Пробувала вишивати, в’язати – мені все вдавалося, але не моє. А чоловік працює у видавництві «Богдан» головним художником. Якось він прийшов з пропозицією: «Мене попросили для дитячих книжечок зліпити з пластиліну фігурки». Думала, що Іринка буде це робити, але вона сказала: «Мамо, а давай ти!» І ці фігурки в мене такі гарні почали вдаватися, що я аж сама дивувалася, як це так можна! Адже навіть у дитинстві не ліпила. А то «пішло»: одна книжка «полетіла», друга, третя, четверта… Всім так сподобалося! Це було у 2008 році. Та ліпка витягла мене з депресії, пов’язаної із побутовими клопотами, житлом. Я зрозуміла, що мені треба рухатися далі. Мені захотілося малювати. Володі подарували велике пивне горня з товстого скла. Я його вирішила розмалювати. Сподобалося! Потім пляшечки розмалювала, склянки. А потім захотілося картину намалювати. І мене як понесло!..
— Нині інтернет рябіє всілякими порадами жінкам про те, як не боятися розпочинати нову справу після 40 років. Ви – конкретний приклад тому!
— Не треба боятися! Немає такого віку, в якому щось не можна починати. Можна почати навіть у 70! Усе, що хочеш, можна робити, якщо є бажання. А казати, що пізно, – це просто відмовки
— Творчості сприяє, коли в особистому житті все добре чи навпаки?
— Суперечливе запитання. Як правильно: в мене все є і я щаслива? Ні! Я щаслива — і в мене все є. Адже, як кажуть: не шукай щастя, воно в тобі всередині. Якщо ти своє щастя в собі виплекаєш, ти починаєш його випромінювати — і воно до тебе почне ще більше притягатися. А коли ти ходиш постійно в стані жертви, постійно скаржишся, все в тебе не так — що до того притягнеться?
— Ви переконалися у цьому на собі?
— Так, усвідомила це з роками. До 40 років я теж перебувала у стані жертви. А потім мені в руки потрапили книги Луїзи Хей, на них нині себе виховую. Чому взялася за це? Відчувала, що мені чогось не вистачає, що той негатив, що у мені накопичився, мене придавлює і треба від нього звільнитися.
— Якби ви мали той духовний досвід, який здобули тепер, яких би помилок не зробили, зокрема, у сімейному житті?
— Насамперед, ніколи не треба шукати винних. Кожна людина, котра трапляється у нашому житті, віддзеркалює наші сторони — світлі чи темні. Якщо хтось до мене погано почав ставитися, отже, треба замислитися: де я до себе недобре ставлюся? Власне, стан жертви — це стан, коли ти починаєш шукати винних: винні свекруха, чоловік, начальник, всі довкола, тільки не я…
— У вас було таке?
— Звичайно. Інакше я би до того не прийшла. А коли ти починаєш змінюватися — люди теж починають мінятися. Починати треба з себе. Втім, для цього потрібне терпіння. Це дуже велика праця! Власне, лише тоді, коли вийдеш зі стану жертви, зможеш і розпочати нове життя та нову справу. Хочу малювати — малюю! Хочу танцювати — танцюю! Наші люди дуже бояться, що про них подумають. Та хай кожен розбирається у власному житті! Скільки людей «зарили» свої таланти, бо боялися: як це я, бухгалтер, маю таку стабільну роботу, а піду співати?.. А ті всі «затиснені», невисловлені емоції, приховані таланти виливаються в образи і хвороби. От запропонуйте кільком жінкам сказати 100 пунктів своїх бажань. Більшість ледве 10 назвуть – і все. Настільки наші жінки звикли віддавати — дітям, мамі, татові, чоловікові, а брати не вміють, а себе — на задній план… Це спадок Радянського Союзу, таке радянське мислення. Як нас вчили у школі? «Я — остання буква в алфавіті». Жінки взяли на себе дуже багато і забули, що це таке — бути жіночною. Звичайно, є чоловіки, які не дозволяють їм це зробити, але їх надто мало. Переважно жінки у нас все тягнуть на собі.

Маргарита Басалига з чоловіком Володимиром та донькою Іриною

— А як у вашій сім’ї?
— У нас було по-різному. У 90-ті роки, як я уже згадувала, було дуже важко. Багато виїхали на заробітки, а ті, хто залишився, не могли знайти роботу і ледве зводили кінці з кінцями. Мені теж довелося тягнути. Володя працював у музеї, його заробітків не вистачало. Мені довелося влаштуватися на роботу продавцем — щодня стояла на ногах з 8-ої ранку до 10-ої вечора, мала лише один вихідний. Врешті в мене стався нервовий зрив. Я не витримала. І саме тоді я зрозуміла, що коли жінка хоче, аби її чоловік та діти були щасливі, передусім вона має бути щаслива. Якщо жінка щаслива — будуть щасливі всі навколо. Якщо буде постійно роздратована, змучена, хвора, незадоволена — то хто буде навколо неї? Як цікаво спілкуватися з подругою не про те, які погані чоловіки, як все зле довкола, які всі «козли»! Так, іноді і «козли» трапляються, іноді важко, іноді треба прощати. Але якщо Господь це зробив, то чому ми не зможемо? А я знаю людей, які роками, десятиліттями тримають образи, що згодом переростають у хвороби. Думаю, що багато людей навіть не розуміють, для чого ходять на сповіді. А саме для того, щоб звільнити себе від образ. Богові не потрібна наша сповідь, Він і так нас любить, це нам вона потрібна – для очищення.
— Є такий вислів: «Жінка повинна докладати цукор у свої слова чоловікові і забирати сіль зі слів, що говорить їй чоловік». Ви погоджуєтеся з ним?
— Я вже так почала робити (усміхається — авт.). Раніше як було? Щось не так — відповіла різко, і почалася сварка. Спалахувала, як сірник. Тепер, якщо щось не так — стараюся не відповідати. Всі скандали побудовані на тому, що кожен правий по-своєму і хоче це довести, але все одно залишається при своїй думці. То який сенс скандалити?
— Яке ваше найбільше досягнення в шлюбі?
— Те, що я збагнула: людину треба приймати такою, як вона є. Не треба нікого перевиховувати, не треба нікого підлаштовувати під себе. Ми не для того тут, аби когось переробляти. Аж тепер я почала розуміти, що щаслива сім’я – це коли ти приймаєш кохану людину такою, як вона є — з усіма її недоліками. Зрештою, ти ж сам її вибираєш, то будь мудрий, навчися її не переробляти, бо й так нічого доброго з того не вийде.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

У рамках виконання плану капітальних інвестицій на 2024 рік «Контінентал Фармерз Груп» оновлює свій парк сільськогосподарської та спецтехніки...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 18:43


Слідчі повідомили про підозру чоловіку, який ошукував громадян під приводом пожертв на лікування дітей та реабілітацію українських військових...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:40


Пильність поліцейського офіцера Білецької громади допомогла запобігти біді - на автодорозі він помітив водія, який рухався з порушеннями правил дорожнього руху...


Рубрика: , , Опубліковано: о 19:01


Понад 400 балаклав передала з Італії українським воїнам на фронт Марія Дурняк із Теребовлянщини...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 18:29


Тарас Голуб із села Горинка Кременецької громади отримав відзнаку «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 19:31



Теми дня
18 Березня
17 Березня
16 Березня
15 Березня