Вівторок, 25 вересня 2018
• Ірина Басалига: «Мама для мене — взірець» • Громада Тернополя має об’єднатися, щоб відбити газову атаку Києва • Степан Барна: «Перспективи економічного розвитку регіону залежать від якісних автошляхів» • Що необхідно знати страхувальникам про нову форму заяви-розрахунку? • Представники місцевого самоврядування з усієї України їдуть до Тернополя вчитися розбудовувати громадянське суспільство • Валентин Наливайченко: «Українська Генпрокуратура виконує замовлення російської ФСБ» • Міносвіти знищує систему груп продовженого дня і гуртків у школах • Тернопільська артбригада відзначила чотири роки з дня створення • Опального тернопільського олігарха вигнали з Аграрної партії після невдалого бунту • Політичні торги екс-регіонала, або «Майстер-клас» від Івана Чайківського • Чи очолив Балога виборчий штаб Гриценка? • Фестивальна феєрія по-тернопільськи: драма, політичний детектив, комедія… • Українці назвали найбільш цікавих для Росії кандидатів у президенти • «Перестануть їздити автобуси – перекриємо трасу!» • «Винні у смерті мого сина хочуть кинути мене за ґрати” • «Український Єрусалим»: слідами Христа по Зарваниці • Тернополяни віддали ворожці… мільйон гривень • «Cім років тюрми — ніщо порівняно із втратою мого єдиного сина…» • Тарас Юрик: «Будуємо спортмайданчики, відтак закладаємо фундамент для виховання майбутніх чемпіонів» • Роналду в Італії: дорогий маєток, сім’я і Ferrari
8 Березня на фронті

Автор: , , Опубліковано: 7 Березня о 15:00 437


Війна чітко розділила їхнє життя на «до» і «після» та стала невід’ємною частиною нової реальності. Вони їдуть у зону бойових дій, тому що впевнені – на фронті від них користі буде більше.


Ти підбори змінила на берці,
Ніжну сукню – на камуфляж,
Ти послухала своє серце
І обрала холодний бліндаж…

В Україні близько 50 тисяч жінок пов’язали своє життя з військовою службою. Вони підписують контракт із ЗСУ і йдуть воювати, залишивши звичне волонтерство, передають дітей родичам і добровільно виїжджають на кілька місяців у самісіньке пекло – на передову. Війна чітко розділила їхнє життя на «до» і «після» та стала невід’ємною частиною нової реальності. Вони їдуть у зону бойових дій, тому що впевнені – на фронті від них користі буде більше. По-іншому просто не можуть. На війні у них минають і будні, і свята. А свята, коли довкола гримлять і стріляють далеко не феєрверки, сприймаються по-особливому… Як зізнаються наші співрозмовниці, день 8 Березня у фронтових умовах не спонукає їх до жодних політичних чи історичних суперечок і навіть не заохочує боротися за права жінок. Усе це, на їхню думку, – бавлянки, що можна собі дозволити в мирних умовах. На фронті ж 8 Березня викликає зовсім інші емоції…

«Своєю присутністю в армії жінка спонукає чоловіків бути кращими»

Оксана Стецько, військовослужбовець Тернопільської окремої артилерійської бригади.

– В армії служу три роки. Чому прийняла таке рішення? Коли у 2014-ому році почалася війна, під час другої хвилі мобілізації в АТО забрали мого чоловіка. Ми з іншими жінками зібралися, щоб волонтерити: то сітки плели, то продукти збирали, то аптечки. На той момент я не думала бути медиком, 10 років пропрацювала продавцем у дитячому магазині, але в житті чимало доводиться робити щось вперше, тому довелося навчатися. Тепер уже за плечима безліч медичних курсів і наразі я – студентка другого курсу медуніверситету заочного відділення, а сьогодні в одному з військових навчальних центрів навчаюся на бойового медика.  Так, я настільки втягнулася у військову медицину, що у 2015 році підписала контракт зі Збройними силами України та згодом відбула в зону АТО. Перша моя посада була санітар, потім — санітарний інструктор, тепер – начальник складу медичного майна, але і сьогодні за потреби відбуваю на медичні ротації, а коли треба – і на передову. Що для мене найскладніше на службі? Найболючіше, коли чергуєш на передовій, потім їдеш на ротацію, а через 2-3 дні дізнаєшся, що хтось з хлопців за той час загинув. Підіймаєш документи, читаєш діагноз і розумієш, що можна було замотати два нормальні джгути, зробити те, що потрібно, – і людина жила б…

У мене два синочки: старший, якому 15 років, навчається у Коропецькому військовому ліцеї, молодшому – 12-ть, він маму чекає вдома з тіткою. Так, вони скучають за мною, але звикли до того, що у них мама трохи не така, як усі. Рідні, до слова, підтримали моє рішення піти на фронт.

Не вважаю, що роблю щось надзвичайне. В армії почуваюся комфортно. Коли довкола нормальні чоловіки, в яких руки ростуть, звідки треба, жінка всюди почувається добре. А якщо жінка в армії на своєму місці, то вона дисциплінує чоловіків, які довкола неї, лише однією своєю присутністю. Пригадую, ми жили на передовій. Ви ж розумієте: це армія, спеціально для мене ніхто бліндажа не будував. В одному бліндажі дев’ять чоловіків і я десята – це нормальна ситуація. Тільки я приїхала, першого ж дня відразу сказала: «Хлопці, берці «ночують» у коридорі». Ніхто навіть слова не промовив. Казати двічі не довелося. Повторюся: своєю присутністю в армії жінка спонукає чоловіків бути кращими. І не тільки в армії.

Найбільша моя військова робота на передовій – патрони подавати, бо боєць з мене нікудишній, я з аптечкою туди прийшла, а не з автоматом. Але ж я на фронті, тому зі мною завжди повинне бути військове спорядження і, звісно, медичний рюкзак. Тобто ноша немала, але мені не важко, та попри те у всіх хлопців завжди є бажання допомогти мені нести рюкзаки. А на машини я не те що вистрибувати, а вилітати навчилася! Та все одно вони допоможуть, піднесуть, опустять. Якщо жінка нормальна і розуміє ситуацію, у якій вона перебуває, то скаржитися в армії їй нема на що.

До свята 8 Березня ставлюся спокійно, якісь політичні підтексти опускаю. Є такий день – і добре. Права жінок? Дайте собі спокій, нормально у жінок з правами, які проблеми? У 2015-ому році я страшенно захворіла на 8 березня. Хлопці принесли мені квіти, а я навіть голови не можу підняти. А квіти я дуже люблю! І цей день у мене насамперед асоціюється з квітами.

А торік 8 березня я була на фронті. Стоять хлопці на обороні в окопах, трохи стріляло, трохи літало – всіляко було. Несподівано один каже: «Підійдіть, будь ласка, до мене». Вийти не може, бо стоїть в окремому місці і мусить там стояти. Підходжу, він виймає з кишені половинку шоколадки: «Вибачте, я вже поснідав, не знав, що ви тут будете. Можна, я вас привітаю зі святом?» Уявляєте, які емоції? Тому ставлення до самого свята не має стосунку до тих емоцій абсолютно.

«У війни не жіноче обличчя, але там мусить бути жінка!»

Світлана Семенів, військовослужбовець Тернопільської окремої артилерійської бригади, 24 роки.

За освітою — вчитель хімії, закінчила ТНПУ. Після вузу не пішла працювати педагогом, а знайшла себе як… військово-
службовець. З 2016 року несе службу у військовій частині в Тернополі, уже відбула три ротації в зону АТО. «Світлана — наша квіточка! Таких мало серед сучасної молоді: скромна, вихована, тендітна, але стійка та вольова!» — кажуть її подруги-зв’язківці.

— З дитинства мені подобалася військова справа, хоча ніхто з моїх рідних не є військовим. Моя мама спершу була проти такого мого вибору, та з часом змирилася,  — усміхається Світлана. — Потім і мій брат пішов служити у військову частину в Бережанах. Зайшла якось я до військової частини поцікавитися, чи беруть дівчат на службу за контрактом. Командир запропонував здати випробувальні тести і пройти фізичну підготовку. Так невдовзі я уклала контракт на три роки. У серпні 2016-го вперше поїхала в зону АТО на Луганщину. Ще в частині здобула певні навики роботи зв’язківця, удосконалила їх вже під час несення служби. У мої обов’язки входило забезпечення зв’язку між підрозділами, передача інформації, а ще — цілодобові чергування. Хоч я не була на передовій, та все одно до нас доносилися постріли, було небезпечно. Війна є війна… Побратими підтримують одні одних — це додає сили і віри в перемогу.

У війни не жіноче обличчя, але на війні мусить бути жінка! Медики, зв’язківці, кухарі — усе це наші відважні красуні. Чоловіки не завжди можуть дати собі раду з емоціями, а жінки психологічно стійкіші, підтримують їх, вміють розрадити, розвеселити. Буває, що побратими у важкі хвилини виливають душу. Хоча в зоні АТО є психологи, але жінки — по житті психологи.

80% військових — справжні чоловіки, які завжди поважають та шанують жінок, незалежно від дати на календарі. Пригадую, колишній лісничий дядя Коля якось восени приніс із лісу квіти та листя. «Це вам, дівчата! Осіння соната!» — промовив. Ми засушили букет і довго берегли! І нехай сховаються оберемки троянд чи орхідей, якими обдаровують жінок на мирній території! У ці весняні дні — особлива увага до жінок! Хай там хто як сприймає Міжнародний жіночий день, та коли весна доторкається душі — справді свято!

Торік 8 березня ми прямували потягом на Донбас. Проїжджали через Хмельницький: за вікном — матері з візочками, дівчата з квітами, а ми — з рюкзаками, у берцах. На тому наше жіноче свято закінчилося. Жінки несуть службу в зоні АТО на Великдень, на Різдво, на Новий рік… І ніхто ніколи не скиглить! Кожна жінка розуміє, що вона потрібна там. На війні жінки — воїни, а вдома — берегині родинного затишку. Усі ми цінуємо чоловіків! 6 грудня вітаємо їх з Днем Збройних сил України, на Покрови — з Днем українського козацтва. Торік на Покрови ми замовили колегам торти, оздоблені у національному стилі, натомість командир під час шикування подарував жінкам квіти. «Усі ми — захисники!» — наголосив. Це було неочікувано і дуже приємно! А ще я святкувала в зоні АТО свій День народження — хоч без застіль, але в щирому товаристві. На війні неабияк потрібні маленькі радощі!

«До жінки в армії уже ніхто зверхньо не ставиться, бо побачили, на що здатні наші дівчата!»

Світлана Луців, військовослужбовець, 33 роки, родом із Бучаччини.

Вона — тендітна жінка, мужній боєць і талановитий митець в «одному наборі».

Тернопільська художниця Світлана Луців не змогла всидіти вдома, коли в рідній країні почалася війна…  Була стрільцем-санітаром, згодом — санінструктором у штурмовій роті «Айдару» й надалі продовжує службу у ЗСУ.

— Пішла в зону АТО, бо хотілося робити щось справжнє, — зазначає жінка. —  І, знаєте, якщо вдома, дивлячись новини по телевізору чи інтернеті, місця собі не знаходила від хвилювання,  то там заспокоїлася…  Коли більш ніж два роки тому пішла воювати, спершу не казала про це ні синові, ні мамі, проте шила в мішку не втаїш, — особливо, коли виставки моїх картин з передової прокотилися Україною… (Сміється, — авт.).

На фронті жодного упередженого ставлення до себе з боку чоловіків-бійців не відчула. Можливо, тому, що з дитинства мені була ближча хлопчача компанія.   Серед побратимів я — «свій хлопець», проте, звісно ж, у моїй компанії вони «джентльменствують»: намагаються оберігати від можливих ризиків, зайвий раз щось важке підняти не дадуть, допомагають та підтримують… Натомість часто приходять запитати поради, бо жінки зазвичай психологічно більш стійкі.   Нині, на четвертому році війни, до жінки в армії уже ніхто зверхньо не ставиться, бо за цей час уже побачили, на що здатні наші дівчата! Звичайно, багато що залежить від керівництва: якщо більшість командирів з розумінням ставилися до мого бажання іти на бойові завдання нарівні зі всіма, то все одно трапився пихатий підполковник «радянської закалки», який заявив, що «у мене баба воювати не буде»… На щастя, це був єдиний такий прикрий випадок.

Щодо так званого свята Восьмого березня, то сприймаю його радше як історію. Вороже не ставлюся, але і не святкую. Коли  зустрічала Восьме березня в окопі, хлопці підходили і казали: «Знаєм-знаєм, але все одно вітаємо».  (Сміється, — авт.).

З одного боку, є позитив у тому, що, можливо, завдяки феміністичним рухам, дії яких я не завжди схвалюю, служба жінок у армії стала можлива як така, а з іншого — про рівні можливості, на жаль, поки що не йдеться. Безліч дівчат-снайперок чи тих, хто виконує розвідувальну роботу, оформлені як зв’язківці чи кухарі… Тому замість робити цього дня «ставку» на вихідний і «тюльпани в целофані», краще працювати над усуненням багатьох дискримінацій, які у нас поки що є.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

У два роки вона малювала фантастичних звірів, у шість – мала персональну виставку, на яку приводили студентів, нині ж її роботи прикрашають дитячі книги та підручники...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У Києві підвищують ціну за газ, а виживати з новим тарифом мають міста і села
...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Якість відремонтованих доріг на Тернопільщині оцінив в. о. керівника Державної агенції автомобільних доріг «Укравтодор» Славомір Новак, перебуваючи в нашій області у робочій поїздці...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


З 1 жовтня 2018 року набуває чинності новий Порядок фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та деяких виплат потерпілим на виробництві...


Рубрика: , Опубліковано: о 12:00


Якщо бути об’єктивними, то маємо визнати — Тернопіль обирають свідомо, бо тут є що показати і є чим пишатися...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 10:00



Теми дня
24 Вересня
21 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео