Вівторок, 23 жовтня 2018
• Зупинити підвищення тарифів: «Батьківщина» вимагає позачергового засідання ВРУ (заява партії) • Всі кажуть: “Вам так добре!” але ніхто не хоче тут жити, бо тре робити • У Тернополі знову з’явиться новий парк • Дружина легендарного тернопільського диктора про кохання свого життя • Олег Тягнибок: «Свобода» закликає підтримати Руслана Кошулинського єдиним кандидатом на посаду Президента України від націоналістів» • Роман Безсмертний: «Якщо на засідання Кабміну не прийде глава МВС або міністр оборони, то ніхто цього навіть не помітить» • Відома українська акторка загинула у ДТП • Через необережність інструктора втратила зір • Степан Барна: «Тернопільщина здатна формувати майбутню еліту Збройних сил України» • На Тернопільщині – день жалоби через трагедію в окупованому Криму • У Львові і Києві підвищують вартість проїзду в транспорті • У Тернополі відкрили першу соціально-спортивну школу Фонду «Реал Мадрид» в Україні • Про Томос і «московських демонів» • Учаснику АТО з Лановеччини виділили землю, якої… нема • А Заставному все мало… • «Позивний «Бандерас»: тернополяни у кадрі й поза ним • Через перекриття дороги «газовими активістами» потерпіла молода працівниця патрульної поліції • Тернопільські перевізники хочуть підняти вартість проїзду • Як ставляться відомі люди Тернопільщини до надання автокефалії Українській православній церкві • Калинова алея у Тернополі – символ пам’яті про загиблих Героїв
А мотанка не проста, або Як ляльки тернопільської майстрині по світу ходили

Автор: Опубліковано: 17 Вересня о 14:00 22


Унікальні, оригінальні, неповторні ляльки тернопільської майстрині, заслуженого майстра народної творчості України Людмили Павлової.


Із соломи або глини, з клаптиків лляного та конопляного полотна, з сушеної трави, кукурудзи, мішечків з зерном… Знаєте, про що я? Про… ляльки! Унікальні, оригінальні, неповторні ляльки тернопільської майстрині,  заслуженого майстра народної творчості України Людмили Павлової. Майстрині не простої, а… на всі руки! Бо хто би ще зумів такі несподівані «інгредієнти» перетворити у справжній шедевр?!

«Мабуть, я не награлася ляльками у дитинстві, от тепер і надолужую», — сміється пані Людмила. Як результат — десятки просто неймовірних ляльок, кожна зі своєю «родзинкою»: від філігранно виконаних, складних технічно (а запаху-у-щих яких!) солом’яних ляльок до запечених та розмальованих глиняних красунь, від кількасантиметрових ляльок-мотанок, котрі слугують… кульчиками, до півметрових пишних мотрон у вишуканих автентичних строях… Як вам, скажімо, солом’яна красуня, в якій поєдналося жито, пшениця, ячмінь, овес і просо, а увесь «матеріал» вирощений майстринею власноруч? А лялечка у сорочці, рукави якої вишиті справжнім борщівським верхоплутом,  крайка… виткана власноруч на ткацькому верстаті, а мініатюрний ґердан на шиї (або, скажімо, ціла розкішна криза у ляльки-лемкині) теж ручної роботи! Тендітні та вишукані мотані красуні Людмили Павлової не просто вирізняються філігранністю одягу й прикрас: в одній з лялькових колекцій жінки відтворено автентичне вбрання наших прабабусь з усіх регіонів України: Поділля, Буковина, Надзбруччя, Полісся, Закарпаття, Лемківщини,  Центральної та Східної України.  Для того, аби точно відтворити автентичні однострої, пані Людмила тривалий час студіювала спеціальну літературу, розглядала зразки автентичних вишивок та прикрас. Вражає, правда? Проте це ще не все:  ляльки нашої землячки тричі поспіль перемагали на всеукраїнському конкурсі на кращу традиційну народну ляльку, який проводив музей Івана Гончара.  А лялька-гуцулочка представлена в експозиції Державного музею іграшки як найкраща. Зрештою, усі ляльки Людмили Павлової — неабиякі красуні та мандрівниці. Не дивно, що й по світу вони намандрувалися нівроку: їх замовляють поціновувачі краси та автентики зі всього світу! В Америці і на Тайвані, у Греції і Туреччині, в Англії і навіть Китаї! Проте час уже і знайомитися ближче з авторкою усіх цих рукотворних див.

Фармацевт за фахом, художник за покликанням

«Фармацевт за фахом, художник за покликанням»,  — так жартома каже про себе пані Людмила. Хоча, власне, які жарти? Жодного оксюморона у такому незвичному на перший погляд поєднанні нема. Майже чотири десятки років жінка, маючи вищу фармацевтичну освіту, працювала в аптеці.

— Як на мене, — зазначає пані Людмила, — саме цій роботі я маю завдячувати тим, що маю «з запасом» терпіння і витримки, а також любові до філігранної точності у всьому, навіть дрібних деталях…  А от коли у моєму житті почалася творчість, важко сказати,  бо у мене вона не «починалася», а завжди була… Моє захоплення “рукотворними дивами” родом ще з дитинства, коли творила з усього, що було під руками. Згодом шила-в’язала вже для власних дітей, а коли вони трошки підросли, остаточно зрозуміла, що усе те, що я роблю своїми руками, мені приносить задоволення.  Бісер — моя перша «любов», якій віддала добрий десяток років. Скільки бісеру за цей час наплела, не підняла би!   Бісероплетіння — процес дуже захоплюючий і творчий, проте зір від такого хобі страждає.  Тому з часом воно відійшло на задній план…

Навмисно не виділяю окремо захоплення вишивкою — вишивка супроводжує мене упродовж усього життя. Українська вишивка надзвичайно багата і різноманітна. Скажімо, до появи вишивки хрестиком, котра прийшла до нас із Європи, українські майстрині мали понад сто власних оригінальних технік! Деякі з них, як-от унікальні техніки борщівської вишивки, тривалий час вважалися безповоротно втраченими, проте, на щастя, знайшлися ентузіасти, котрі взялися її відродити. Тішуся, що осередок відродження борщівської вишивки — у нас в Тернополі і що я теж причетна до цієї потрібної та важливої справи. Тому зрозуміло, що коли років вісім тому прийшла у лялькарство, усі строї для своїх лялечок вишивала (і донині вишиваю) власноруч. Більше того, і тканини  використовую не сучасні синтетичні, а ті, з яких шили одяг наші прабабусі — лляні, конопляні, повстяне сукно, навіть вовну валяла, коли треба було.  Мені хотілося відродити традиції українського костюма, а через нього — історію народу. Ще років 10-15 тому ляльки-мотанки були майже забутим явищем, яким цікавилися лише етнографи. Нині вони починають відроджуватися, отримують нове життя і міжнародне визнання. Окрім ляльок і їх костюмів, нині займаюся ще й  реконструкцією та реставрацією автентичних головних уборів українського національного костюма. Якщо лялькові вдяганки я відтворюю у, так би мовити, зменшеному масштабі, то головні убори — у повному.  Наразі є два готових — один із них у етногалереї у Львові, ще один у приватній колекції. До слова, коли українські телеведучі, співачки та акторки приміряли національні строї для фотосесії для спеціального календаря, кошти від продажу   переказували в зону АТО, співачка Санта  Дімопулос була вбрана саме у відтворений мною головний убір…

Тернопільські мотанки — в Туреччині та Греції

— Пригадую, коли тільки починала займатися лялькарством, кілька років поспіль їздила до Києва на фестиваль «Модна лялька». Лялькарі та їхні «дітища» — це цілий фантастичний, незвіданий світ! Там підмітила цікаву деталь: усі майстри і їхні ляльки чимось невловимо схожі між собою… Коли запитала про це, одна з майстринь відповіла мені: «Просто ми за допомогою ляльки можемо «видати назовні» те, що сидить у нас всередині…» Так що хочеш ти цього чи ні, твоя лялька завжди буде подібна на свого автора: нині я й сама в цьому переконалася. Відоме твердження про те, що у кожній з робіт залишається частинка душі майстра, що їх створив, — не порожня риторика…

Лялька-мотанка — це народні традиції і трішки магії… Можна чимало розповісти про давню історію мотанки, про її оберегові функції, про те, що у наших пра-прабабусь були свої лялечки на всі випадки життя: для гри і для захисту від злого ока, на випадок хвороби і з конкретним проханням-побажанням до всесвіту… Те, що я роблю нині — наша сучасна українська сувенірна лялька на основі мотанки. За рахунок того, що усі «складові» творені вручну, від такої ляльки йде потужна природна енергетика.  А коли берешся за справу в гарному настрої, то через тепло рук передається любов, турбота і добро. Більше того, навіть саме виготовлення ляльки може бути потужною терапією! Торік у листопаді Спілка українок Греції запросила мене до Афін провести майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Особливий він був тим, що я проводила його не лише для наших землячок, а й для жінок-біженок зі Сходу, котрі часто звертаються у місцеві центри допомоги. Треба було бачити їхні натхненні обличчя, коли я роздала матеріали і вони взялися до роботи! Багато з них зізнавалися, що відчули такі ж емоції, як при народженні дитини…  До слова, цьогоріч у травні на День вишиванки я знов була в Афінах — разом із нашою відомою колекціонеркою борщівської вишивки Вірою Матковською. Українська народна лялька цікава світу: у цьому переконалася, аж тричі за останніх півроку відвідавши різноманітні етнофестивалі в Туреччині. У турецькому містечку Бююкчекмедже в рамках Міжнародного фестивалю культури та мистецтв відкрилася Міжнародна виставка ляльок “Лялька світу”. Понад двісті лялькових творів привезли імениті майстри з десятка країн світу – Туреччини, Болгарії, Грузії, Казахстану, Узбекистану, Татарстану, Кореї  тощо. Я разом зі ще двома майстринями з Києва та Дніпра представляла Україну. Пам’ятний випадок був і в турецькому місті Газіантепі, де просто на виставці одну із солом’яних ляльок (у ній я поєднала озиме жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, кукурудзяні листки-«рукавчики», коробочки льону, насіння маку, ароматні трави) у мене купила жінка-мер цього міста…

А лялечка не проста…

— Є для мене роботи особливі, знакові, які я не продаю, — розповідає пані Людмила. — Так, наприклад, на фестиваль «Борщівська вишиванка», який відбувався цими вихідними у Борщові, я взяла з собою мотанку-бабусю, яка сидить на лавці і пряде нитку прядива на веретені. Аби її вдягнути, я навмисне позичала у Віри Матковської давню борщівську сорочку і з неї один в один, щоправда, у мініатюрі, відшивала узори. І коли на «надцяте» питання: «А скільки вона коштує?» я відповіла, що не продаю цю роботу, публіка не витримала: «А навіщо ж тоді ви її привезли?!».  Кажу — аби ви здивувалися і аби показати, що я вмію…

Усі мої роботи — це діти натхнення. Ідеї для майбутніх витворів приходять звідусіль, наповнюючи творчістю і розчиняючи у робочому процесі, наповненому фантазією.  Буває, ідей стільки, що робиш-робиш, а руки не встигають за головою… Тішуся підтримці від чоловіка та дітей, а ще щаслива тим, що нині творю у тандемі з онучкою: разом із нею ми робимо  паперові ляльки на кшталт орігамі. Їй це цікаво, можливо, з часом разом ми спільно презентуємо цілу паперову колекцію.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Нещодавно опубліковане

Ми повинні скасувати це необґрунтоване і злочинне рішення. Подорожчання газу для громадян не має відбутися...


Рубрика: Опубліковано: о 18:56


На хуторі Мартинівка на Бучаччині живе лише дві сім'ї - та й ті гніваються між собою ...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У Тернополі з’явиться ще один парк. Сучасну паркову зону облаштують на межі вулиць Київська – Тарнавського...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


«Подивилася на чоловіка — він був щасливий, що я взяла його прізвище. Так я стала Сіробабою»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00


Повернути Україну в українські руки – це і означає передусім скинути ярмо олігархії...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:00



Теми дня
22 Жовтня
20 Жовтня
19 Жовтня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео