Середа, 19 червня 2019
• Чотири роки судять за… «смітникову люстрацію» • Головна команда у Тернополі • У Тернополі будуть нові дитячі садочки • Як тернопільські продавці квітів дурять клієнтів • Надія Фарійон: «Сучасна медсестра – партнер лікаря» • Націоналісти разом ідуть у Верховну Раду за списком «Свободи» • Переселенка з Горлівки про війну на Донбасі • Завершується ремонт в онкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні • Тарас Юрик: «Плідна співпраця народних депутатів і керівництва області дозволила вийти на рекордні показники капітальних інвестицій у розвиток Тернопілля» • «Громадянська позиція» йде на вибори до Верховної Ради • Віктор Овчарук: «Після реформування первинної ланки медицини реорганізовано стаціонарні медичні заклади області» • До ЄС і НАТО за 10 років: Петро Порошенко йде до Ради з оновленою командою • У Тернопільській психоневрологічній лікарні зняли білі халати • Степан Барна: «Для мене як для голови ОДА 2015-ий став роком повернення віри в те, що наша область не периферійна» • Проєкт тернопільської «Циганки» отримав Гран-прі престижного архітектурного конкурсу • «Я простила жінці, яка замордувала мою Оленку…» • Люстрована горе-суддя хоче знищити комунальний транспорт Тернополя • «Живі» напої у літню спеку • Піца буде фест! • Усі біжать!
Британки знайшли своє коріння біля Тернополя

Автор: Опубліковано: 20 Березня о 14:50 1585


Сестри Джоанна і Хелена із Лондона розшукали дідівське обійстя у Великих Бірках.


Зворушлива зустріч відбулася 7 березня в селищі Великі Бірки, що біля Тернополя. Двоюрідні сестри Джоанна та Хелена (їхнє дівоче прізвище Марищак) із Лондона вперше ступили на землю, звідки у 1940-ому році було назавжди вивезено їхніх предків. У ті воєнні роки з Великих Бірок до Сибіру депортували їхнього дідуся Йосипа Марищака з дружиною та трьома синами. Україна — Сибір — Середня Азія — Індія — Африка — Великобританія… Таким був тернистий шлях Марищаків. Завдяки тому, що глава сімейства в неволі приєднався до армії Андерса (Другий Польський Корпус), вони змогли вирватися з Сибіру. Проте Йосип Марищак під час руху ешелону занедужав на тиф і помер, поховали його в Узбекистані. Мати і сини після того подолали ще майже півпланети… Після війни оселилися в Лондоні. До України боялися повертатися, щоб раптом їх знову не заарештували, не навідувалися навіть після проголошення Незалежності. Мати сімейства вже відійшла у засвіти, нема і двох синів… Третій син хоча вже на схилі літ, але досі мріє ступити на українську землю. Першими подолали кордон страху дві онучки Марищаків, які з дитинства чули трагічну історію їхньої родини. Побувавши на Тернопільщині, Джоанна та Хелена доторкнулися до минулого, знайшли своє коріння, сповнились емоціями…

Сибірське заслання. Сумна історія Марищаків  

Ще раніше до голови Великобірківської селищної ради Романа Мацелюха звернулася перекладачка зі Львова, яка шукала малу батьківщину Марищаків. Через інтернет із нею спілкувалися Джоанна та Хелена. Власне, сестри просили допомогти їм знайти край, де жили їхні предки.

— Йосип Марищак із дружиною та синами жили в селі Грабовець Тернопільського району. У 1937-ому році сім’я перебралася до Великих Бірок, викупивши у місцевої мешканки Анастасії Студеної за 610 злотих земельну ділянку і хату, — розповідає Роман Мацелюх. — Вочевидь, Марищаки хотіли дати освіту дітям. У Бірках в 1936-ому році було відкрито середню школу, діяла пошта, була прокладена залізниця. Великі Бірки на той час були центром громади, до якої входило 11 сіл. Відомо, що Марищаки жили з обробітку землі, вирощували тютюн. Проте у Великих Бірках сім’я прожила лише три роки. Розпочалась Друга світова війна і навесні 1940-го енкаведисти заслали Марищаків до Сибіру.

Вочевидь, через їхню активну громадянську позицію, а ще через те, що родина була заможною. Наприкінці 1941-го з військовополонених війська польського та депортованих до Сибіру із Західної України за домовленістю між Черчіллем та Сталіним під командуванням генерала Андерса було сформовано польський військовий підрозділ, що отримав назву армія Андерса. Йосип Марищак вступив добровольцем до цього війська, за ним вирушили його рідні. Влітку 1942-го року, коли армія Андерса перебазовувалась із Середньої Азії до Ірану, Йосип Марищак захворів і помер. Сім’я в розпачі змушена була рухатись далі за військом. Так вони дістались аж до Африки, а звідти наприкінці війни, у 1945-ому, —  до Великобританії. Старший син Марищаків, 1925 р. н., встиг повоювати з німцями у польському війську. Другий син був народжений 1927-го, третій — 1936-го. У Великобританії хлопці згодом одружилися. Один із синів переїхав до Південної Африки, де прожив до смерті. Спогади про дитинство і туга за рідною домівкою не полишали їх, свої почуття вони передали нащадкам. Онуки та правнуки нині мешкають у Лондоні. Хелена працює перукарем-модельєром, Джоанна — в місцевому уряді.

«Шум води та гул потягів…» — спогад про Бірки

Приїхавши на Тернопільщину, Хелена та Джоанна спершу навідалися до села Грабовець. За годину-другу їм не вдалося знайти там родичів, лише трохи поспілкувалися з місцевими мешканцями. Побували сестри на цвинтарі, знайшли надгробки з прізвищем Марищак, поклонилися зі сльозами. Мабуть, у Грабовці поховані їхні предки, та все це ще потрібно дослідити.

— Після Грабовця британки завітали до нашої селищної ради. Емоційно розповіли про історію своєї родини, показали фото. Потім ми поїхали на обійстя, де мешкали їхні рідні, — продовжує Роман Євгенович. — Перекладачка пані Софія перед тим просила мене розшукати коріння британок. Оскільки я багато років займаюся краєзнавством, тож вивчив документи і зміг точно встановити їхній праотчий куточок землі у Великих Бірках. За Австрії та за Польщі в наших селах зазвичай не було назв вулиць, лише номери будинків. Потрібно було знайти якусь зачіпку, я запитав, можливо, у родини залишилися якісь листи, документи. На щастя, збереглася угода купівлі-продажу Йосипом Марищаком будинку в Бірках. Британки надіслали копію. В угоді було вказано номер ділянки і номер будинку. У мене є кадастровий план села того часу, який вдалося розшукати під час краєзнавчої роботи. Так, я знайшов колишнє обійстя Марищаків на Загребеллі. Їхня хатина вже не збереглася, на тому подвір’ї нині мешкає родина переселенців із Надсяння. Господарі радо зустріли іноземок. «Що батьки згадували про Бірки?» — запитав я британок. «Шум води, гул потягів…» — поринули в думки. І справді, та ділянка прилягає до річки, поруч — водяний млин, гребля, а неподалік — залізниця. Після депортації Марищаків до Сибіру радянська влада конфіскувала їхню хату. А вже після війни в порожні будинки поселили людей з Лемківщини та Надсяння. У ті роки з Великих Бірок примусово вивезли 235 сімей (1007 осіб). Хелена та Джоанна хотіли побачити будівлі, зведені на початку минулого століття. Ми поїхали до млина, збудованого у 1938-ому році. Британок переповнювали емоції… А коли побачили, як неподалік господар жене гусей рядочком, почали натхненно фотографувати!

Безцінний дідів гаманець із 20 злотими

Британки Хелена та Джоанна мріють написати книгу або зняти фільм про непросту долю їхньої родини. Воєнні реалії тоді зачепили майже кожну українську сім’ю, стали трагедією не для одного покоління.

— Історія Марищаків — це сумна історія сотень сімей з Галичини, з наших довколишніх сіл, — зазначає селищний голова Великих Бірок. — Так, в армії Андерса несли службу чоловіки зі Ступок, зокрема, Чепчак-Горецький, котрий став ветераном елітного спецпідрозділу. Можливо, Марищаки зналися з ним. Історія участі українців у армії Андерса мало вивчена науковцями. У вересні 1939-го року, коли Червона армія перейшла Збруч, польський президент дав наказ своєму війську не воювати з радянським військом. Поляки думали, що Червона армія іде їм на допомогу воювати з німцями. Вони ще не знали про пакт Молотова-Ріббентропа, тому польські підрозділи потрапили у полон. Польських офіцерів енкаведисти забрали окремо, а всіх солдатів запроторили до таборів. Так було до 1941-го року, допоки німці не напали на СРСР. Власне тоді відбулися перемовини, полонену армію озброїли і підсилили нею боротьбу з німцями. Багато галичан у сибірському засланні, щоб не вступати до Червоної армії, видавали себе за поляків і йшли воювати в армію Андерса. Проте після Катинської трагедії (масовий розстріл поляків), в якій німці звинувачували енкаведистів, сталася тріщина між радянським та польським урядами. Армія Андерса вже не могла воювати на боці Червоної армії, тож почала вихід до Середньої Азії, Ірану, Іраку, на Близький Схід. Після розриву з совєтами ця армія перейшла воювати на бік англійців проти німців. Власне, тому багато вояків-галичан втратили можливість повернутися на батьківщину. Добре знаю про армію Андерса, бо мій син захищав магістерську роботу на цю тему в Києво-Могилянській академії.

Хелені та Джоанні я порадив знайти матеріали про їхню родину в архівах СБУ, які недавно розсекретили. Згадка про КДБ викликала у них переляк… Цей страх вони знають від батьків. У моєму кабінеті була трепетна сцена, коли Хелена вийняла гаманець дідуся із 20 злотими — єдине, що Марищаки взяли з собою з Великих Бірок, коли енкаведисти їх силоміць виганяли з хати. За 25 злотих на той час можна було купити корову. «Бабуся розказувала, що дідусеві приклали револьвер до голови і дали дві години на збори…» — розплакалися сестри. Потім знову в деякі моменти не могли стримати сліз. «Чому плачете? Ви ж тут не народилися…» — запитав я. «Ми чули все це з дитинства. Донині переживаємо з рідними цю тугу…» — відповіли.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Про «смітникову люстрацію» суддів Кременецького районного суду вже, здається, давно всі забули...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 13:30


Іван Гресько колись навчався у цьому навчальному закладі на факультеті фізичного виховання...


Рубрика: Опубліковано: о 18:00


На черговій сесії Тернопільської міської ради, що відбулася 6 червня, було прийнято рішення про виділення чотирьох земельних ділянок для будівництва нових закладів дошкільної освіти у Тернополі, а також коштів на виготовлення проєктно-кошторисної документації...


Рубрика: Опубліковано: о 16:00


Тернополянка Ірина Вахрів розповіла про неприємний сюрприз у квітах...


Опубліковано: о 15:00


Доповідь тернополянки на Всеукраїнському форумі з медсестринства вразила його учасників...


Автор: Рубрика: Опубліковано: о 14:00



Теми дня
19 Червня
18 Червня
17 Червня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео