Понеділок, 17 грудня 2018
• Колеги-нардепи підготували багато неприємних запитань до Юлії Тимошенко • Віктор Ющенко закликав українців об’єднатися • Невдала помста рейдерів-«радикалів» Яциковських • Які ще дурні можуть голосувати сьогодні за афериста Ляшка?! • Все буде кіно: Тернопіль втретє накриє «КіноХвилею» • В «Укрпошті» діє резиденція новорічного чарівника • Як Петро Порошенко зміцнив позиції української мови на радіо, ТБ, в кіно і освіті • Майже 350 мільйонів гривень залучили громади Тернопілля на реалізацію інфраструктурних проектів • «Йде Різдво» –жива автентика від Ірини Музики • Поджазували на славу! • На Тернопільщині створили громадську організацію Спілка воїнів та волонтерів АТО • 12 тернопільських майстрів тайського боксу привезли нагороди з Івано-Франківська • Тернополянка Надія Бенькалович про те, як хвороба перевернула її ставлення до життя • «Сопілка привела до Тернополя, а тут я пізнав… Бога!» • У Тернополі відкрили сучасний офіс «Open Space» • Анатолій Гриценко і Віктор Чумак заявили про об’єднання • Сестра Василя Ломаченка — просто красуня! • Поштарський бунт • Блискавичний успіх Юлії Джими • Василь Ломаченко об’єднав титули
До 88-річчя «цариці української поезії» Ліна Костенко… без «ребрендингу»

Опубліковано: 23 Березня о 18:00 70


«Єдине, що від нас залежить — життя прожити як належить». «Як належить», по-лицарськи, дійшла до свого 88-ліття «цариця української поезії»  Ліна Костенко.


Вона — жива совість епохи. В українській літературі, хоч вона мала багатьох талановитих митців-чоловіків, роль обраної Богом на символ і прапор все-таки випала Ліні Костенко. А, може, й не випала. Може, вона сама свідомо обрала собі Долю, Долю тяжку, як хрест, і світлу, як перше причастя. «Я вибрала Долю собі сама, і що зі мною не станеться, — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці», — написала вона одного разу і лишилася на все життя вірною цим словам. Про неї були десятки  історій — про її зухвалі репліки, бездоганні афоризми і з викликом пронесені на політичні судилища квіти для засуджених. Легендою стали її виступи на захист дисидентів, її ляпаси «діячам» культури, а нині — літературне й публічне «затворництво» та вперте небажання спілкуватися з пресою. Вона роками не з’являється «на люди» у Києві, живе усамітнено. Вона ж просто втомилася від того, що сама колись назвала «великим мискоборством». Зрештою, право бути не такою, як усі, вона заслужила.

88-ий день народження поетеси, який вона відзначила 19 березня, крім щасливого приводу привітати цю щасливу світлу жінку, є нагадуванням простих істин.

«Мій перший вірш написаний в окопі»

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в місті Ржищеві на Київщині, в родині вчителів. Ще у дитинстві довелося скуштувати гіркоти. Батька Василя, котрий знав 12 мов, вільно почувався в усіх науках і тому чи не всі їх у школі викладав, одного дня, як «ворога народу», забрали на цілих 10 років — на все дитинство Ліни. Потім була війна. Евакуація. Страшні, “сумні біженські мандри”. Раннє дорослішання і перші вірші — про «балетну школу замінованого поля»… У шістнадцятилітньому віці були вже перші публікації.

Літературна студія, Київський педагогічний інститут… А далі — навчання в Московському літературному інституті, знайомство із тоді уже культовими літераторами, серед яких — польський письменник, її перша любов і батько доньки Оксани Єжи-Ян Пахльовський. Одна за одною виходили її збірочки, які засвідчили: в українській поезії з’явилася зірка першої величини. Чого, здавалося, іще треба — пиши, кохай, радій життю. З іншими, може, так і було б… Тільки не з нею.

«Ану, дихни Леніним…»

 Кінець «хрущовської відлиги». Тріскучі “брежнєвські заморозки”. Масові арешти української інтелігенції, і Ліна Костенко —  серед «неблагонадійних». У страшні для української інтелігенції 60-ті в Києві пошепки переповідали одне одному, що на якомусь із вечорів Ліна Костенко підійшла до молодого поета, котрий у щойно опублікованій збірочці розсипав компліменти компартії і читав вірша «Дихаю Леніним», і прилюдно попросила: “Іване, ану, дихни Леніним…”. За непоступливу і безкомпромісну позицію її не друкували — жодного рядка! — аж до 1977 року. По виданні тільки двох книжечок поезій вона опинилася з кляпом в роті. Не зламало її і те, що чимало років доводилось жити у важкій матеріальній скруті: на роботу неможливо було влаштуватись, а гонорарів не отримувала, бо ж книжки не виходили. Бували дні, коли залишалось тільки двадцять вісім копійок на пляшку кефіру. У цих нестерпних умовах, коли доводилося жити і впроголодь, Ліна Костенко не втрачала сили духу, не міняла “совість на харчі”. Розуміючи, що її будь-якої миті можуть заарештувати, вбити, кинути у психіатричку, Ліна Костенко везе дев’ятилітню доньку Оксану у село до свого батька. Згодом Оксана пригадуватиме той час: “Я — у Ржищеві, де дід посадив для мене грядочку великих і смачних полуниць. Ходжу навколо цієї грядочки, заклавши руки за спину, і граю в тюрму… А мама у Львові — на судах. Кидає квіти підсудним, їй крутять руки, вона б’є кулаком по “воронках”. Я жду її”.

«Жінка — твоя. Але я — твоїша…»

«Він учинив подвиг! Бути чоловіком Ліни Костенко — це передова кожен день», — так говорили про Василя Цвіркунова. Вони познайомилися, коли вона уже була забороненою, «опальною» поетесою, проте його це не злякало. Закохавшись, він відразу запропонував своїй обраниці руку й серце. Був сміливий, навіть безстрашний. Бо — козацького роду, бо — воїн. У прямому і переносному значенні: під час війни був тяжко поранений, вижив, проте йому ампутували ногу… Василь Цвіркунов 11 років обіймав посаду директора Київської кіностудії ім. О. Довженка. Саме в часи його керівництва були створені епохальні фільми “Тіні забутих предків”, “Камінний хрест”, “Криниця для спраглих”. Ліні Костенко він був надійною опорою. Її донька Оксана полюбила Василя Цвіркунова відразу. Хоча її батьком був польський письменник Єжи Пахльовський, коли у їхньому домі з’явився Цвіркунов, Оксана попросила Пахльовського: «Можна, я буду називати тебе Єжи? Тому що тато тепер у мене вже є…»

У подружжя, яке прожило разом 35 років, народився син Василь. Нині — він вчений-кібернетик, програміст, викладач одного з американських вузів. Оксана Пахльовська — письменниця, поетеса,  лауреатка премії ім. Шевченка за книгу есе «Ave, Європа!», живе в Італії, ростить доньку, 20-річну Ярославу-Франческу. Василь Цвіркунов 2000-го помер від серцевої недостатності, застрягши на півтори години в ліфті. Йому було 82.

«Не треба моїм іменем всує махати»

Аж у 1987 році за історичний роман «Маруся Чурай», який шість років не випускали до друку (згодом, коли він вийшов, за романом у книгарнях стояла така черга, як в голодні роки за хлібом),  Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т. Шевченка. Проте нагороди її не цікавлять. Президент Кравчук хотів відзначити її високим орденом одночасно з Павлом Лазаренком, та вона відмовилася від такої «честі», пояснивши по-своєму: «Політичної біжутерії не ношу». Коли у 2000 році Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона на всю країна заявила, що тієї нагороди від нього не прийме. Попросила: «Не треба моїм іменем всує махати» і подалася в «духовну еміграцію», пояснивши усе двома поетичними рядками: “І знов сидять при владі одесную. Гряде цинізм — я в ньому не існую”. У 2014 році Ліна Василівна підтримала Революцію Гідності (до слова, вона і нині передає свої власноруч підписані книги бійцям у зону АТО), проте застерегла: “Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах?  Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах”… Залишається сподіватися, що нині ніхто із «самашедшої» влади  нічого їй присвоювати не ризикне…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Лідерку "Батьківщини" цілком можна назвати одним із найзагадковіших українських політиків, адже мало знайдеться діячів, заяви яких настільки розходяться з реальними справами...


Рубрика: , Опубліковано: о 15:00


Наша сила – це єдність навколо рідної держави. Держава не будується завтра чи післязавтра...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00


Восьмий апеляційний адміністративний суд у Львові розставив усі крапки над «і»: Святослав Півторак залишився кандидатом на посаду Білецького сільського голови, а невдалі «месники» Яциковські — залишилися з діркою від бублика
...


Опубліковано: о 13:00


У Тернополі та по всій Україні нещодавно з’явилися біг-борди «Ляшко — народний президент України»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 12:00


«Кінохвилюватимуться» усі: і ті, хто у кіноіндустрії бачить себе лише як глядача, і ті, кому кортить стати його частиною...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:00



Теми дня
17 Грудня
14 Грудня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео