П’ятниця, 23 серпня 2019
• Чортків мотофестом шаленів • Наїхав на жінку і дітей… • У Тернополі сходи фонтану “Сльози Гронського” доповнюють новими атрибутами • Боровся за Україну, втратив життя на чужині… • То й що, що вже «за десять осінь»? Душа ще трохи в мандри просить… • Пішов із життя викладач ТНЕУ Олег Бакалюк • Коржики з медом і маком від Наталки Потурай • Свято…з вогником! • Де святкуватимуть День прапора і День Незалежності • Біда за бідою… • «Дій активно! Живи позитивно!» Коли життя — мед! • 43-річна Мілла Йовович стане мамою втретє • Моніка Левінскі розкаже свою правду про секс-скандал з Біллом Клінтоном • Три ідеї для легкого літнього обіду • Зарядка для пам’яті: як перестати все забувати • Поблизу Кооперативного коледжу авто збило жінку • Українська краса до Голлівуду дійде! • Нова українська школа: влада і громади повинні об’єднати зусилля для успішної реалізації завдань • Термомодернізація житлового фонду Тернополя прийшла на вул. Новий Світ, 45 • Андрій Крисоватий: «Пріоритет нині – це якісна освіта для студентів»
Дружина легендарного тернопільського диктора про кохання свого життя

Автор: Опубліковано: 22 Жовтня о 14:00 183


«Подивилася на чоловіка — він був щасливий, що я взяла його прізвище. Так я стала Сіробабою».


Струнка фігурка, на підведених помадою устах – тепла усмішка, в очах – жваві іскорки. Ви повірите, що їй 81? Нізащо! У душі вона й нині – юне, до нестями закохане дівча. А хто вміє любити по-справжньому – той і вигляд має значно молодший за свої роки. Бо скільки б нам не було літ, саме любов – це те, що надає наснаги, розправляє крила і не дозволяє їм зламатися під тягарем буднів.
Його немає серед нас уже дев’ять років. Володимир Сіробаба – легендарний диктор Тернопільського обласного радіо, а для неї передусім – коханий чоловік і любов усього її життя, що зігріває її серце й нині. Вперше вона побачила його 50 років тому, а у її трепетних спогадах – наче вчора.

Вибрала Дніпропетровськ

– Я народилася у Запоріжжі, у 1958 році закінчила у рідному місті гідроенерготехнікум за спеціальністю механік, окрім того обожнювала малювати, дуже вдавалися мені також шрифти. Половині групі оформляла дипломні, – з усмішкою згадує Світлана Миколаївна Сіробаба. – А ще – була досить успішною гімнасткою. Після закінчення технікуму постало питання розподілу, мене викликали у деканат, де розприділяли направлення на роботу. Хвилювалася неймовірно. І раптом, наче з іншого виміру, чую слова: «За ваші успіхи, за те, що впродовж понад трьох років захищали честь нашого навчального закладу, ми вам робимо такий подарунок». Дають зошит і кажуть: «Вибирайте місто, куди хочете їхати на роботу». Це було щось надзвичайне! Я вибрала Дніпропетровськ, ще навіть не підозрюючи, що там знайду свою любов на все життя.

Спочатку працювала техніком-механіком машинопрокатної бази, а якщо простіше – мила деталі будівельних машин. Умови для проживання мені надали чудові: мешкала в гуртожитку на першому поверсі. Я була щаслива до небес! Вдень працювала за спеціальністю, окрім того, оформляла стінгазети, оскільки мені вдавалося добре малювати, відвідувала вечірню ізостудію.

Хто ж він такий, той Володя?

– І ось 8 березня 1959 року. Жіноче свято. Вечір. Жінки, гарно одягнені, при зачісках, бігають по гуртожитку. Настрій в усіх святковий. А ми з подругою стоїмо в коридорі і базікаємо, плануємо, що будемо малювати завтра. Помічаю, що повз нас пройшов симпатичний хлопець, потім ще раз і ще, ходить чомусь туди-сюди. Вже потім дізналася, що він мене запримітив з першого погляду. Тут вибігає ще один юнак і кричить йому: «Володя, час починати!» Мені стало цікаво – хто ж він такий, той Володя?

Заходжу у зал, вечір уже розпочався. Він виходить на сцену як ведучий. Оголошує номери, а потім ще й читає поеми. Я була просто зачарована! Краватка-метелик, стрункий, елегантний, а який голос!

Коли вечір закінчився, дивлюся – він стоїть біля сцени і шукає когось очима в залі. Я його бачу, а він мене ні. Думаю: «Ага, все зрозуміло, шукає свою дівчину…» Я сиджу, мовчу. Потім оголосили білий танець, коли дівчина може запросити кавалера. Він спускається зі сцени в зал, а я не втрималася і йду йому назустріч. Думаю: запрошу, маю право. Він поклонився. Танцюємо вальс. За весь час не промовив ні слова. Мовчки танцюємо. Не запитав навіть, як звати. Потім запросив вдруге, втретє… І далі ані слова! Ні я, ні він. Я мовчу, і він мовчить. Вже й не чекаю нічого… Після танців пішла до себе в кімнату, сіла, взяла в руки якусь книжку, сиджу і просто дивлюся в неї, не розуміючи, що читаю. І так тужливо мені… Запав у душу!

Поетичне побачення вздовж Дніпра

– Раптом хтось постукав. На порозі – моя сусідка, яка мешкала у гуртожитку через дорогу навпроти. Ми з нею ніколи не спілкувалися, а тут раптом вона заходить і каже: «Свєто, ти в мене так давно була, чому не заходиш?» Я здивувалася неймовірно! А вона мене взяла попід руку і веде у свою кімнату. Я заходжу – а там сидить Він! З’ясувалося, що ця знайома зустрічалася з викладачем театрального училища, де він навчався, Володя з цим викладачем дружив. Я заходжу, він відразу ж піднявся. Який же він був галантний! А дикція! Він відразу зачаровував.

Ми перекинулися загальними фразами. Неподалік наших гуртожитків – річка Дніпро. Знайома запропонувала піти прогулятися на свіже повітря. Вона спеціально легко одягнулася, – усміхається пані Світлана, – пройшли кілька метрів, сказала: «Я замерзла, ви тут самі гуляйте». І залишає нас обох. А я така сором’язлива була! Мовчу. І він почав мені читати вірші. Я теж дещо знала напам’ять, думаю: давай і я щось розкажу! Таке у нас перше поетичне побачення видалося вздовж річки Дніпро.

«Я тебе завжди захищу»

– Ми зустрічалися дев’ять місяців. Практично відразу познайомила його з родичами, ми поїхали в Запоріжжя. Мама – в сльози, адже він молодший від мене на три з половиною роки, мовляв, у вас нічого не вийде. А він мене так заворожив! Мені тоді було 22, Володі – 19. Ми зустрічалися кожен Божий день!

Буду відвертою: незабаром я дізналася, що вагітна. Не могла повірити! Як я ревіла! Ну, думаю, пропала я. Кожну секунду думала про це: старша за нього, та ще й вагітна, чи потрібна я йому така? Боялася розказати… А він заспокоїв і мовив: «Свєто, одягни сукню, яка тобі найбільше подобається, завтра подаємо заяву». Так ми й розписалися. Моє прізвище Курєк, мій тато був білорусом. У РАЦСі мене запитали: «Яке ви прізвище хочете – своє залишити чи чоловікове взяти?» А він дуже соромився свого прізвища, довго не називав мені його, коли ми зустрічалися, я вже навіть нервувала: «Та що ж таке?!.» І тут сказала: «Я вибираю прізвище чоловіка». Подивилася на нього – він був щасливий, що я не зневажила. Так я Сіробабою стала.

Ніякого весілля не робили. Його мама не дуже добре мене сприйняла, передусім через те, що я була старша. Але він постійно повторював: «Не звертай уваги, я тебе завжди захищу, запам’ятай це».

Мовчав два роки…

– Ми прожили 49 років. Після закінчення театрального училища Володю направили у Тернопіль. Спочатку працював режисером, їздив по районах, ставив спектаклі, а згодом один товариш, почувши його бездоганну дикцію, запропонував: «Приходь на обласне радіо диктором». І він пропрацював диктором понад 40 років! «Говорить Тернопіль» – з цими словами Володимира Сіробаби у домівках тернополян розпочинався і закінчувався день. Він віддавав себе роботі з головою. Ні, спиртним не зловживав, але був дуже вразливим, дуже… Несподівано почав різко худнути. А потім інсульт – і замовк… Він два роки мовчав. Але ми його оточили такою любов’ю і турботою! Знаєте, я уміла так: запитую і ту же сама відповідаю. В душі – сльози, а на устах – усмішка. Ми його підтримували, як могли. Володі не стало
9 вересня 2009 року.

Кохана внука… старша на три роки

– Його дуже поважали. Вдома у нас дві шафи подарованих йому книг з автографами. А я малювала, а ще обожнювала плести. Він знайшов мені у Тернополі  роботу в інституті, а потім в управлінні капітального будівництва, де я пропрацювала 21 рік. Знаєте, він мене возносив більше, аніж я вартувала того…  – несподівано зізнається Світлана Миколаївна. – Наш єдиний син Сергій живе нині разом зі мною. На жаль, сімейне життя у нього не склалося, хоча він дуже хороша й талановита людина. Майстер риболовлі. А як куховарить! Майже кожен ранок у мене починається з його слів: «Мамочко, вставай їсти!» Внук Владик – дуже талановитий, творчий, теж добре малює, як і я. Ще змалечку він любив повторювати: «Бабуся, я весь в тебе!» Нині він живе й працює за кордоном, де знайшов кохану жінку, яка… старша від нього на три роки! – сміється пані Світлана. – Напевно, це у нас сімейне.

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Минулої п’ятниці, 16 серпня, спокій Чорткова порушив рев «залізних коней», які на три дні заполонили місто...


Рубрика: , Опубліковано: о 18:00


Аварія, в якій потерпіла молода жінка з двома малолітніми дітьми, трапилася у п’ятницю, 9 серпня, близько 16-ої години у селі Ковалівка Монастириського району...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


У Польщі загинув ветеран АТО Андрій Савчук із Чорткова...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00


Ви ще встигаєте «застрибнути в останній вагон» відпочинку...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 12:00



Теми дня
22 Серпня
21 Серпня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео