Понеділок, 23 травня 2022
• У Тернополі вшанували 161-річницю перепоховання Тараса Шевченка • Маріуполь — болюча рана. Історії маріупольців, які знайшли прихисток на Тернопільщині • Сергій Надал: «Тернопільські освітяни-волонтери на своєму прикладі навчають дітей любові до України» • “Щоб відволікти дітей від війни”. У Тернополі відсвяткували День Європи • З нагоди Дня Європи у Тернополі підняли прапор Європейського Союзу • Вкрали з банківського рахунку жінки з Бережанщини 48000 гривень • У Тернополі триває поточний ремонт ключової дороги міста – вулиці Богдана Хмельницького • “Почалася війна — зник ковід. А нас далі змушують вакцинуватись…” • Трагедія в селі Глібів: в річці втопився 45-річний чоловік • Побили, а потім вкрали скутер • Шахрай “продав” на пів мільйона неіснуючих бронежилетів • На війні загинув Михайло Яцковський з Теребовлянщини • Відійшов у Вічність Олександр Смик • Загибель двох хлопців у Теребовлі: справа пів року в суді, а її ще не почали слухати • У маршрутках Тернополя перевіряють контролери • Тернопільщина попрощалася з Героєм Олександром Луциком • Kalush Orchestra переміг на “Євробаченні”! Зі сцени співаки закликали врятувати бійців з “Азовсталі” • Війна, але дороги треба відновлювати • У Тернопільській ЗОШ №28 живуть вимушені переселенці • У Тернополі перевидали книгу, яку переховували від радянської влади… в землі
Джонатан Маркі: «Коли повертаюсь з Тернополя у США, то відчуваю, що я вже далекий від американського життя»

Автор: Опубліковано: 5 Травня о 11:50 1085


Джонатан Маркі народився в американському штаті Індіана, його дружина Стефані — у штаті Флорида, але вони полюбили Тернопіль і живуть у нашому місті вже 13 років, виховують шестеро дітей.


Подружжя розмовляє українською, добре знає наше місто, має тут друзів. Джонатан любить прогулюватись вулицями Тернополя: як музикант — часто у навушниках «на своїй хвилі», але водночас уважний до зустрічних, доброзичливо усміхається, легко комунікує. Не здогадаєшся, що цей творчий чоловік — пастор. В Україні він живе з шестирічного віку. І хоч за паспортом досі американець, але Тернопіль став для нього рідним. В інтерв’ю «НОВІЙ…» Джонатан розповів про свою родину, поділився думками про життя.
«Батьки ніколи не намагалися зробити за нас вибір»
— Після розпаду Радянського Союзу мої батьки разом із дітьми приїхали із США в Україну як місіонери. У 1992 році ми поселилися в Києві і там жили багато років. Мій батько Джордж був пастором, відкрив першу в Україні євангельську церкву «Голгофа». На жаль, тато вже відійшов у Вічність. Моя мама Памела походить із місіонерської сім’ї, зростала в африканській країні Зімбабве. Нині вона живе в Грузії, є директоркою біблійного коледжу. Я вже у третьому поколінні місіонер, несу служіння у дочірній церкві в Тернополі. Змалку живу в Україні, тому мені здається, що завжди знав українську мову, культуру (усміхається, — авт.). У штаті Індіана ми мешкали в маленькому містечку Ладога, мама народила мене на фермі. Крім мене, у батьків ще було семеро дітей. У Києві удочерили ще Христину, яка зростала без батьківської опіки. Моя сестра провідувала хворих діток у лікарні, там і познайомилася з дівчиною. Зараз Христина навчається в коледжі у США.
війнята Рене і Джордж, далі — Робін, Ронда Кей, Мелані, Девід, потім — я і молодший брат Арон та наша Христина. Рене переїхала зі своєю сім’єю до мами в Грузію. Джордж започаткував церкву в Тернополі, тепер відкрив ще одну в Києві. Девід — місіонер у Сибіру. Сестра Мелані з сім’єю — в Йорданії, її чоловік — пастор. Ми з Ароном і Робін — у Тернополі. Першим до Тернополя приїхав Джордж, він працював перекладачем, подорожував Україною. Започаткував тут церкву, потім ми приїхали до нього. Я в Тернополі з 2008 року. Тут мені комфортно, бо місто невеличке, затишне. За 15-20 хвилин заходжу з дому до церкви, а в Києві — величезні відстані. Водночас люблю динаміку, рух, я — амбітний. Наразі ми з дружиною наймаємо житло, але думаємо придбати своє. Рік чи два тому ми зрозуміли, що хочемо жити в Тернополі.
— Джонатане, ви — талановитий музикант, могли б підкорити сцену, але продовжили шлях ваших батьків — служите пастором…
— Наші батьки не мали принципових очікувань від дітей, не тиснули на нас щодо вибору життєвого шляху. І це дуже мудро! Але, звісно, ми спостерігали за тим, що вони робили, як сприймали світ і людей, це впливало на наш світогляд. У нас не було такого, щоб батько увесь у служінні, а сім’я — збоку. Ми з братами і сестрами завжди відчували, що батьки для нас, ми для них — пріоритет. Діти брали участь в прийнятті рішень. Тато радився з нами, ми були частиною команди. Хочу, щоб і мої діти жили в такій атмосфері. Я навчався в музичній школі по класу фортепіано, завжди знав, що буду музикантом. У 14-річному віці відчув поклик служити Богові, і не обов’язково священнослужителем, а просто своїм талантом. Почав грати у церкві прославлення, пробував творити інструментальні композиції, твори для церковного співу, так поступово зосередився на служінні. Потім зустрівся з майбутньою дружиною Стефані, яка мене в усьому підтримує.

«Стефані давно вийшла з американського «вакууму»
— Як ви познайомились із майбутньою дружиною?
— Стефані кілька разів їздила волонтеркою в притулки в Росію, але у 2004 році їй не відкрили візу, тому приїхала в Україну. Їхня організація шукала перекладача, запросили мене. Так ми й зустрілися на літньому таборі біля міста Дубно (усміхається, — авт.). Потоваришували, листувались, у 2007-ому одружились. Стефані — із Флориди. Саме там ми відсвяткували наше весілля, зібралися всі рідні. Стефані з іншої християнської церкви, навіть з іншої деномінації, у нас були різні погляди, виникали дискусії, але ми імпонували одне одному. Я думав, що одружуся з українкою, адже довкола багато гарних дівчат. У мене навіть було трохи упереджене ставлення до американок, бо в Україну приїжджали різні групи і я бачив, що вони з іншого світу. Зростаючи в Києві, я увібрав українську культуру, усі мої друзі — українці. Але Стефані — інша, давно вийшла з американського «вакууму». Її батьки пів року були з місією на Далекому Сході Росії. «Я завжди уявляла, що буду місіонеркою, не житиму в США», — розповідала. Ми ішли схожими шляхами. Стефані вродлива, добра, але головне — близька мені духовно.

— У вас шестеро діток! Розкажіть, як виховуєте малечу.
— Каті 12 років, Джорджу — 11, Мірі — 7, Мелодійці — 5, Софійці — 4, Ноель у квітні виповнився рік. Повний набір! (сміється, — авт). Моя дружина не з багатодітної сім’ї, у неї є тільки сестра. Ще до одруження ми мріяли мати багато дітей. Це дар від Бога! Стефані більшість часу проводить удома, водночас співає у церкві, допомагає у нашій музичній студії. Батьківство — важка праця, але завдяки дітям я по-особливому пізнаю світ. Катруся і Джордж уже самостійні, менші тягнуться до них. Нам тепер трошки легше. Ось сьогодні ми зі Стефані ходили вдвох на каву! Взагалі за час пандемії провели дуже багато часу разом. Хочемо, щоб наші діти любили і поважали інших, несли прощення, добро. Катя відвідувала у Тернополі початкову школу, тепер перейшли на дистанційну американську програму. Джордж цьогоріч закінчує початкову школу. Половина моїх братів і сестер теж освоювали шкільну програму вдома, як і моя дружина, це популярна і зручна форма навчання у США.

— Живемо у такий час, коли батьки завантажені роботою, не завжди встигають приділити достатньо часу навіть одній дитині. Як встигаєте шістьом?!
— Тут я теж далеко не ідеальний (сміється, — авт). Коли поринаю у музику і написання пісень, то можу це робити безкінечно. Але вчуся казати собі: «Стоп!» Скільки є книг про те, як організувати свій час, але це ілюзія, що можна все осягнути. Навіть найорганізованіша людина не може встигнути всього того, що надумала чи що від неї очікують. Мені це дає спокій. Всього не встигнути. Якщо я вважаю, що все в житті залежить від мене, то мушу все встигати. Але якщо у мене передусім довіра до Бога, то Він дає мені стільки часу і сил, скільки треба, щоб я встиг важливе. Решта можу відпустити.
«Їздив з піснею до українських військових»
— Пишете і виконуєте здебільшого духовні пісні?
— Мої пісні призначені для церковного співу, я активно задіяний у розвитку цього напрямку в євангельських колах в Україні, але разом із тим займаюся у студії звукозапису, маємо своїх клієнтів. У США дуже популярні духовні пісні, але переносити їх в українську культуру недоречно, тому нам потрібні композиції, народжені в Україні. Пишу тексти та музику, граю на фортепіано, гітарі, барабанах. Належу до колективу «Room For More».
— Ваше коріння — американське, живете в Україні. Де ваша Батьківщина?
— Небеса. Я досі громадянин США, мої дружина і діти — теж. Але я бачу себе в Україні. Хоча голосую, молюся за США, вболіваю за те, що там відбувається, але навіть уявити не можу життя на американському континенті. Я вже відірваний від тієї країни. Приїжджаю в США і відчуваю, що далекий від тамтешньої культури. В Америці живе одна моя сестра, сестра мого батька і брат моєї мами, кузени та їхні діти. Там мешкали мої дідусі й бабусі. Прізвище Маркі — ірландське, мамине коріння — британське. Але моя прапрапрабабуся — індіанка, корінна американка. Ми з рідними щороку поновлюємо документи на тимчасове проживання в Україні. Четверо дітей Стефані народила в Україні, двоє — у США.

— Ви їздили з волонтерами на Донбас, щоб підтримати піснею і молитвою українських військових. Це була для вас місія чи позиція?
— Потрібно завжди стояти на боці тих, хто бореться за свободу. Люди мають бути вільні. Ми передавали гуманітарну допомогу українським військовим, їздили з гуртом і пасторами на Схід, організовували концерти, спілкувалися. Підтримуємо військових на Донбасі, бо вони захищають Україну. Це моя позиція. Водночас як пастор я проти агресії, бо війна — це зло. Маємо захищати країну від зла. У Старому Заповіті повторюється думка про те, що Бог звинувачує Ізраїль у пригніченні слабких. Бог терпіти не може несправедливість, Він завжди на боці пригнічених. Відходячи від війни, скажу, що проблема сучасного людства у тому, що більшість думає, що тільки вони праві, що проблеми створюють інші. «Звісно, я не мати Тереза, але ти не бачив мого сусіда», — кажуть (сміється, — авт.). Про усіх, хто щось робить або розуміє не так, кажемо, що все це люди. Але чому ми себе відокремлюємо від інших? Більшість не вважають себе більшістю.
— А як, на вашу думку, правильно?
— Бути смиренним, розуміти, що кожен є частинкою проблеми у суспільстві, у спільноті, в колективі. Доводиться чути, що усі наші біди через погану владу, батьки нарікають на школу, хтось звинувачує церкву, вигороджуючи себе. Це гордість. Смирення — це розуміти, що я теж є частинкою проблеми. Якби ми починали з себе, то знаходили б вирішення, порозуміння, зокрема, в наших родинах.

«На-на-на», — підспівував нам Леонід Бицюра»
— Чи ваша церква комунікує з іншими конфесіями у Тернополі?
— У нас є діалог з іншими конфесіями. Особисто я будую мости через пісню. Кілька моїх пісень виконують у католицьких церквах. Якось я дав інтерв’ю на «Радіо Марія», нині ведучі вмикають мої композиції. Екуменізм важливий, але єдність не має бути задля самої єдності, а довкола Євангеліє, довкола того, що Ісус помер і воскрес. У Тернополі церкви живуть у мирі.
— Знаю, що ви двічі губили документи у нашому місті і вам їх повертали!
— Не шукаю пригод, вони самі мене знаходять (сміється, — авт.) Губив гаманець із посвідкою на проживання, паспортом, банківськими картками. Приємно, що обидва рази порядні люди повертали мені все через групу в Фейсбуці «Загубив-знайшов Тернопіль».
— Чи маєте друзів у Тернополі?
— Крім церковної спільноти, маю кількох хороших друзів. Мої приятелі — засновники кафе «Карма Кава» Олексій Широков і його дружина. Познайомила нас учителька англійської мови Тетяна Шевченко, яка зараз місіонерка в Африці. Орієнтуюся в Тернополі. Мене запрошують разом з іншими представниками церков на зустріч із міським головою Сергієм Надалом. Якось ми проводили музичний захід у драмтеатрі, там я познайомився з Леонідом Бицюрою. Йому дуже зайшла наша пісня «Вільний». Посадовець вийшов на сцену і підспівував з нами: «На-на-на» (сміється, — авт.). У Тернополі щирі люди, тут хочеться жити, творити і служити!


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

22 травня українці у всьому світі відзначають 161-річницю з дня перепоховання Генія українського народу, поета, художника, громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:21


«Буде довіку стояти праведне місто Марії»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 10:51


Вчителі Тернополя гідно тримають волонтерський та освітянський фронт...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 8:32


21 травня з нагоди відзначення Дня Європи у Тернополі провели спортивно-розважальний захід «#миEUКРАЇНА»...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 18:05


21 травня з нагоди Дня Європи, який щорічно відзначають в Україні у третю суботу травня, у Тернополі на флагштоку біля міської ради поруч із синьо-жовтим стягом замайорів прапор Європейського Союзу...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:58



Теми дня
22 Травня
21 Травня
20 Травня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео