Вівторок, 07 липня 2020
• На Тернопілля сунуть грози • Через спалах коронавірусу дитячий садочок №6 у Тернополі тимчасово призупиняє діяльність • З 6 липня аераційний фонтан на Тернопільському ставі працюватиме цілодобово • Сила грошей. Мама ексдепутата продала приміщення у центрі Тернополя майже за мільйон доларів, а син просить в людей пожертв • Перша онлайн вистава у Тернополі! “Рятуйте, мене женять!” (відео) • «Заплітати довге волосся дуже важко для рук. Але це єдиний мінус» • На пікнік! Курячий шашлик у маринаді з йогурту • На Тернопільщині живе 2113 переселенців з Криму і Донбасу • Ті, заради кого Мартен Фуркад завершив свою блискучу кар’єру • Катя Бужинська вперше показала личка своїх двійнят • «Боротьба за справедливість триває…» Суд оголосив вирок фігурантам справи щодо вбивства Віталія Ващенка • В обласному центрі запроваджують шкільний громадський бюджет • Тернопільська «Нива» вийде з відпустки 15 липня • Сергій Надал привітав військовослужбовців 44-ої окремої артилерійської бригади • Сьогодні суд оголосить вирок по справі щодо вбивства Віталія Ващенка • «Казав – повернуся за рік, а повернувся у труні…» На війні загинув сержант із Тернополя Іван Дедюх • Де навчають… «на тата», або «Тато-клуб» для тернополян • Легендарні львівські «Карпати» не дограють сезон? • Тернопіль оновлюється попри карантин та різке зменшення фінансування • І син, і фільм! Щедрий червень для Джамали
Гарячий серпень: 30 років тому…

Опубліковано: 23 Серпня о 12:00 52


23 серпня на всеукраїнському рівні відзначаємо велике державне свято — День Державного Прапора України.


23 серпня є особливим для нас і з інших мотивів, адже саме в Тернополі того дня 30 років тому відбулася велика протестна акція з приводу відзначення тодішньою владою на державному рівні дня «возз’єднання» західноукраїнських земель зі східноукраїнськими, що відбулося насправді, як ми знаємо, внаслідок підписання між фашистською Німеччиною і СРСР 23 серпня 1939 року ганебного пакту Молотова – Ріббентропа. Я був учасником подій 23 серпня 1989 р. в Тернополі, тож коротко розповім про їх хід. Крім того, як народний депутат України І-го скликання я мав безпосередній стосунок до утвердження нашої національної державної символіки.

Отож, 23 серпня 1989 р. ми, переважно рухівці, вирішили провести мітинг осуду змови фашистів і комуністів на Співочому полі. Однак міськвиконком згоди не дав. Тоді ми виготовили з полотна пов’язки на вуста з написом «Гласність!» і з ними вийшли на сцену Співочого поля. Відомий художник-рухівець Богдан Ткачик взяв мікрофон (озвучення цього заходу ми тоді забезпечили), але тодішня компартійна номенклатура не дала йому говорити. Тоді ми звернулися до людей, яких там зібралося дуже багато, як, до речі, і компартійців, міліціянтів у формі та переодягнутих у цивільне кадебістів, і закликали йти з вимогами про гласність, свободу слова і демократію до обкому КПУ. Частина активістів очолювала колону з пов’язками на вустах, а частина йшла вздовж колони, агітуючи мешканців міста, що стояли обабіч дороги, приєднуватись. Ми їх закликали вигуками: «Рушайте з нами!», «Ганьба байдужим!», і багато людей вливалися у колону, яка щоразу збільшувалася. Йшли ми зі стрілецькими і повстанськими піснями: «Повіяв вітер степовий», «Лента за лентою набої подавай», «За Україну, за її волю». Серед патріотичних пісень лунали і частівки, як, наприклад, «Острожинського — на мило, а Щербицького — в тюрму, бо обидва заслужили всенародную ганьбу». За даними міліції, в колоні на обком КПУ тоді йшло близько 110 тис. людей.

Маршрут зі Співочого поля пролягав через вул. Енергетичну (тепер пр. Злуки), однак під залізничним мостом стояли великі загони міліції з щитами і палицями в руках, перекривши перехід. Тоді ми, постоявши трохи, зорієнтувались і вирішили йти в обхід мосту, звернувши наліво. Пройшли вулицею Довга (тоді Куйбишева), але і там нам шлях перекрила міліція. Був вишикуваний міліцейський кордон, крім того, дорогу перекривали  легківки, мотоцикли, автомобілі, завантажені піском. Та нас зупинити вже ніхто не міг. Під пісню «Засвистали козаченьки» ми пішли на них. Відбулася сутичка. Комусь розбили носа, обличчя… Прорвавши заслін, колона дійшла під обком. Там нас знову чекала міліція. Ми висунули ультиматум: назвати прізвища і притягнути до відповідальности тих, хто видав розпорядження кинути проти мирних громадян озброєні загони міліції і хто дав наказ бити людей кийками. Коли порозуміння не вдалося досягнути, вирішили захопити будівлю обкому. Почався штурм. Тоді до нас зразу вийшов тодішній голова міськвиконкому Анатолій Кучеренко і сказав, щоб ми оголосили всі свої вимоги і вони будуть виконані.

Ми доручили це зробити одній із організаторів акції Марії Куземко. Оскільки трибуни не було, два міліцейські чини висадили її на свої плечі, і вона озвучила з мегафона вимоги. Вони полягали в тому, аби анулювати рішення міськвиконкому про заборону проведення мітингів, виділити місце для їх проведення, повернути конфісковані газети «Меморіал» і «Дзвін».

І справді, наступного дня міськвиконком прийняв відповідні рішення. А згадані газети нам повернули негайно. Тоді ми повернулися на Театральний майдан, де ще довго, до самих сутінків, проводили мітинг.

Про ту безпрецедентну, як на той час, подію стало широко відомо і через офіційні тоді тернопільські ЗМІ, і через наші підпільні газети, і через наші контактні зв’язки боротьби з комуною в інших областях. Там із нас взяли приклад, і боротьба за Незалежність розгорнулася по всій Україні…

А тепер коротко — про свято Державного Прапора. Після обрання першої демократичної Тернопільської міськради у березні 1990 р. вона прийняла рішення про національну символіку, згідно з яким на всіх державних установах міста мають висіти національні прапори. І це було зроблено.
28 квітня 1990 р. на Театральному майдані відбулось освячення національного прапора, який тоді був піднятий над приміщенням мерії. Одним з тих, хто його підняв, був робітник заводу «Оріон» Володимир Стаюра.

Невдовзі ця хвиля перейшла на столицю. 28 липня 1990р. ми, тодішні депутати ВР, разом з демблоком Київської міськради здійснили багатотисячний похід від пам’ятника Т. Шевченку до міськради і над нею підняли синьо-жовтий прапор.

А на трибуну ВР України ми, депутати-демократи, як нас тоді називали, внесли жовто-блакитний прапор в день проголошення Незалежности України — 24 серпня 1991р. Внесли ми його з деякими  труднощами (це описано в сучасній історії України) і на трибуні ВР заспівали гімн січових стрільців «Ой, у лузі червона калина», чим вирішили підтвердити, що продовжуємо їхню боротьбу за волю України. В той же день ми підняли синьо-жовтий прапор на даху Верховної Ради.

А на державному рівні Закон «Про національну символіку» був прийнятий лише у січні 1992 р. Перед цим тодішній Президент України Л. Кравчук мав запланований візит до Канади і хотів його здійснювати під прапором УРСР. Однак професор В. Сергійчук, який побував на засіданні депутатської комісії ВР, зумів переконати більшість, що для українського президента їхати до Канади під радянським прапором неприпустимо. Так Кравчук поїхав до Канади з синьо-жовтим прапором, що з безмежним ентузіазмом вітала величезна українська діаспора. Після того цей процес став незворотним.

Володимир Колінець,народний депутат України І-го скликання


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки:

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Про це повідомили Державна служба з надзвичайних ситуацій та Укргідрометцентр ...


Опубліковано: о 18:19


Контактні особи пацієнтів з підтвердженими випадками COVID-19, перебувають на самоізоляції...


Опубліковано: о 17:18


Найдовший аераційний фонтан в Україні був встановлений у Тернополі в 2017-2018 рр....


Опубліковано: о 17:14


Днями тернопільський осередок політичної партії «Сила людей» звернувся до громадськості з проханням підтримати їх фінансово для перемоги на найближчих місцевих виборах. Та чи насправді потребують члени цієї команди пожертв простих громадян? Чи заслужили довіру, щоб в них інвестували?...


Рубрика: , , Опубліковано: о 19:26



Теми дня
6 Липня
5 Липня
4 Липня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео