Зуби динозаврів, кості мамонтів, скам’янілі скелети давніх риб, морських їжаків, крабів та головоногих молюсків — неймовірну колекцію   скам’янілостей, які походять із тих часів, коли на наших теренах було доісторичне море, зібрав тернопільський палеонтолог-аматор Олександр Сталенний. У його міській квартирі зберігаються унікальні зразки скам’янілостей доісторичних часів із різних куточків світу, аналогів яких немає в Україні. Палеонтологією пан Олександр займається вже понад два десятки років і брав участь у палеонтологічних експедиціях в Україні та за кордоном.

—  Для мене це вже більше ніж хобі, а улюблена справа, яка дає мені цікаві мандрівки, нових друзів та однодумців і несподіване знання про минуле рідного краю, — каже Олександр Сталенний. — Цікаво відкривати для себе історію, заховану в камені, та знаходити скарби, які буквально лежать у нас під ногами…

Найдавнішому експонату — 500 мільйонів років

— З чого усе почалося? Ще з дитинства, — зізнається пан Олександр. —Щоправда, в моєму радянському дитинстві не було таких неймовірних ілюстрованих книжок, на які щастить нинішнім дітям, але навіть звичайного фото динозавра в енциклопедії вистачило, аби зацікавити 7-річного хлопчака і надихнути вирушити з другом в «експедицію» на пошуки кісток динозавра… Пригадую, як десь у 10  років ми з тим таки товаришем і справді поїхали в кар’єр, знайшли зуб акули й кілька мушель і були тим неймовірто щасливі… (Сміється, — авт.) Жарти жартами, але за кілька років я зібрав уже доволі-таки добротну колекцію різних скам’янілостей. Далі були армія, навчання у виші (за освітою пан Олександр — художник-оформлювач), і дитяче захоплення якось відійшло на другий план. Проте лише тимчасово: у середині 90-их подивився ряд передач по «Discovery», згадав про давню мрію, відкрив валізу зі своїми «скарбами» і старе хобі отримало «друге дихання». Почав купувати спеціальні книги, консультуватися зі спеціалістами з вишів, читати в інтернеті різні статті, через мережу спілкуватися з науковцями з інших країн і, звичайно ж, їздити у  палеонтологічні експедиції.

Власне, це навіть не зовсім розкопки: розкопки — це «парафія» археологів, а те, чим займаюся я – радше польові роботи… Найбільш придатними місцями для пошуку скам’янілих решток молюсків та праісторичних рослин є скелясті береги річок, каменоломні й піщані кар’єри. Тут скарби у прямому значенні лежать у нас під ногами — головне, знати, що саме ти шукаєш… Для переважної більшості — це лише німе каміння з чудернацькими відбитками, для інших — об’єкт серйозних наукових досліджень, а для декого —  справа усього життя. Найдавніший експонат моєї колекції — закам’янілі організми, яким 580 млн. років, так звані Nemiana simplex, знайдені у Вінницькій області.  На Тернопіллі серед найдавніших відкладень — це девонські риби, голову такої панцирної рибини я знайшов неподалік Ниркова, їй близько 350 млн. років.  Тішуся рідкісною знахідкою для нашого регіону — зубом пліозавра, на Бережанщині «відкопав» зуби крокодила…  На Борщівщині мені пощастило на трилобітів — предків членистоногих, які жили приблизно 400 мільйонів років тому, окрасою моєї колекції є амоніти (вид морських молюсків) та скам’янілі “черепашки” – ростри молюска белемніта, вимерлого родича сучасного кальмара. І унікальна знахідка, можна сказати «номер один» у світі —  яйцева капсула морського ската.

Нові зразки назвали на честь тернополянина

Мої палеонтологічні експедиції не обмежувалися лише Україною, я їздив на пошукові роботи і за кордон – у Чехію, Польщу, Швецію, Росію.  Є російський палеонтологічний портал «Amonit.ru», де спілкуються любителі палеонтології, але після подій 2014 року я звідти видалився, як і більшість моїх українських колег-однодумців…

Свої знахідки  Олександр Сталенний самостійно вивчає і класифікує, при труднощах з ідентифікацією звертається за допомогою до колег-палеонтологів, яких знаходить у мережі інтернет.

—Я відправляв свої знахідки в Америку, Канаду, Іспанію та Італію, бувало, до мене навіть приїжджали звідти колекціонери для ближчого знайомства, — каже чоловік. — Приватна палеонтологія в Україні поки що мало розвинена… Знаю колекціонерів з Галича, з Ужгорода, Львова, Рівного, у Тернополі я про своїх колег «по цеху» не чув…

Три нові палеонтологічні зразки, знайдені мною у Максимівці Збаразького району, — два черевоногих молюски і один краб — були названі моїм прізвищем, розповідає чоловік. —  Один американець, який купив у мене цей екземпляр, виявив, що такі зразки ще ніколи не були ні знайдені, ні досліджені та описані, і, реєструючи знахідку, назвав її моїм іменем. Був ще випадок, коли італієць, який приїжджав до мене на розкопки, виявив новий вид і теж назвав моїм прізвищем. У науковому світі це визнання!

Ціна екземпляра — від десяти до десятків тисяч доларів

Праісторичну флору і фауну, окрім того, що знаходить, чоловік ще й вимінює, певні екземпляри купує, а дещо колекціонерові дарують. Декому зі збирачів палеонтологічних колекцій вдається перетворити своє захоплення на прибутковий бізнес, продаючи свої знахідки.

— Вартість того чи іншого екземпляра залежить від рідкості зразка, його виду і стану, — каже Олександр Сталенний. — Є скам’янілості, які коштують від десяти доларів і до тисячі і навіть десятків тисяч умовних одиниць.

Скільки екземплярів нині у моїй колекції, нині й не злічиш, адже щось я вимінюю, щось купую чи, навпаки, продаю… Якщо взяти по видових назвах, то це до тисячі, а по екземплярах — то вже і на десятки тисяч перевалило! Аж надто великих клопотів у догляді за собою вони не потребують (деякі скам’янілості треба обробляти спеціальною сумішшю, а кості мамонтів просочувати рідиною, яка тримає і зміцнює кістку), а от місця займають чимало —  адже тримаю всі свої палеонтологічні «скарби» у звичайній міській квартирі.

«Мрію створити у Тернополі палеонтологічний музей»

Торік восени зібрані тернопільським ентузіастом скам’янілості можна було побачити на виставці, експонованій в обласному краєзнавчому музеї.

— Я був приємно вражений тим, який ажіотаж викликала серед тернополян презентація моєї колекції! Звичайно ж, всю колекцію винести «на люди» було нереально, тож показав лише невелику її частину, проте і її сприйняли «на ура», навіть тривалість виставки продовжили. Найбільший інтерес палеонтологічна виставка викликала у школярів — дітям цікаво було подивитися на рештки морських істот, які були сучасниками динозаврів. Хоча не тільки школярам — після виставки мені телефонували люди, яких вона зацікавила настільки, що вони навіть захотіли поїхати зі мною в експедицію.  Я ж не просто колекціонер, а насамперед пошуковик…   Згодом навіть цілий відділ  краєзнавчого музею на полеонтологічну експедицію звозив! Узагалі ж у мене завжди була мрія створити у Тернополі палеонтологічний музей. Дуже сподіваюся, з часом вдасться її реалізувати…