Понеділок, 03 жовтня 2022
• У Тернополі привітали працівників бібліотек • Голос, що підкорив світ • Через великий ажіотаж у Тернополі відбудеться додатковий благодійний концерт для підтримки ЗСУ Іво Бобула • Пізнаймо одні одних: українці – в Сувалках, поляки – в Тернополі • «Антитіла»: пів року – на фронті • Кризова кімната – для постраждалих від насильства • Дбаємо про своїх військових на передовій • Благодійники з Європи підтримують лікарні Тернополя • «Сьомий місяць печу перемогу» • Сергій Надал: «Дякую тернополянам за те, що наше місто стало другим домом для десятків тисяч жертв московської агресії» • «З вірою в перемогу»: велопробіг на Теребовлянщині • Плетуть сітки і вчать… англійську мову • «Пташка», «Мішаня» і «Лемко» – на волі! • Свято української пісні та гумору: в Тернополі відбудеться концерт Степана Гіги та гурту «БУДЬМО» • Триває збір коштів на автівку для воїнів ЗСУ 24 бригади • «Вітер На-Дії»: українська молодь зустрілася в Кракові • Передачі захисникам із Тернополя — в найгарячіші точки • Діти і війна: як подолати травми • У Тернопільській громаді живуть понад 28 тисяч переселенців • У Тернополі готуються до початку опалювального сезону в умовах воєнного стану
Івана Сторчака на колінах зустрічала вся Чортківщина

Автор: Опубліковано: 25 Серпня о 10:00 593


12 серпня Тернопільщина втратила ще одного захисника України — 21-річного Івана Сторчака із села Криволука Чортківського району.


Іван півроку був на війні...

Під час обстрілів сепаратистів біля села Водяне, що на Донеччині, куля снайпера прошила голову нашому землякові. Шансів вижити не було… Страшну звістку про смерть Івана його матері Марії Тарасівні повідомили недільного ранку 13 серпня. В оселі Сторчаків ридали увесь день — рідні досі не можуть повірити у те, що сталося. Крім Івана, у матері ще п’ятеро дітей: 27-річний Микола, 25-річна Наталя, 16-річний Василь, 11-річний Павло та 7-річна Христинка. Перший чоловік, батько загиблого героя, помер, коли хлопцеві було два роки. З другим чоловіком у Марії Тарасівни не склалося життя. Ця мужня жінка всю себе жертвує дітям та 5-річному онукові Євгенкові. Через важку втрату біль її серця невимовний… 

Іван закінчив профтехучилище в Бучачі, здобув спеціальність будівельника, та не встиг попрацювати, бо торік його призвали до армії. Недобувши строкової служби, хлопець підписав контракт і подався в зону АТО. Був навідником кулеметного взводу третьої мотопіхотної роти 59-ої окремої мотопіхотної бригади. На жаль, з війни йому не судилося повернутися живим… Своє молоде життя він поклав за Україну.

— Іван був єдиним захисником із села Криволука, прикро, що не вижив. Для рідних та односельчан це важка втрата… Коли вночі везли тіло хлопця в домовині додому, вздовж дороги на колінах стояли мешканці сусідніх сіл Білобожниці, Мазурівки, Джурина, Полівців, Палашівки, — каже секретар Палашівської сільської ради Наталія Сенюк. — Сумуємо, водночас гордимося, що з нашого села вийшов герой, який не побоявся воювати на передовій, захищав наші села та всю Україну. Івана поховали поруч із могилою батька. Хлопець походив з гарної сім’ї. На початку 90-их років Сторчаки переїхали до Криволуки із села Сновидів Бучацького району. Іван був надійною опорою для матері, братів та сестер. Не утікав від строкової служби, пішов контрактником на війну. За даними військкомату, хлопець загинув від кулі снайпера. Намагався загасити Водяне, яке палало після обстрілів, хотів врятувати мирне населення, та снайпер безжально вистрелив йому в голову…

Ще в обідню пору 12 серпня Марія Тарасівна розмовляла з сином по телефону. До розмови долучилися й сусіди, які вболівали за хлопця. Іван казав, що тривають обстріли, що горить село, але був сповнений віри. Та невдовзі, близько 20-ої години, впав мертвий на обгорілому донбаському полі…

— «Не може такого бути! Я ж розмовляла з сином вчора…» — я не вірила працівникам військкомату, які повідомили про смерть Івана, — витирає сльози Марія Тарасівна. — Навіть на похороні не вірила, що ховають мого сина. Про його загибель знаю лише зі слів побратимів, поки що офіційних документів не бачила. На похороні я попросила знайому лікарку оглянути, чи справді є поранення на голові. Куля таки прошила йому голову… Я так молилася, аби син повернувся живий, але це війна… Нині згадую його живим, шкодую, що через постійну зайнятість на роботах, адже доводилося все тягнути самій, не мала достатньо часу, аби вділити йому ласку та любов. Він зростав самостійним хлопцем. Одного травневого дня торік я пішла о 8-ій годині ранку здавати молоко, повернулася, а Івана прямо з ліжка забрали у військкомат. Ми навіть не встигли попрощатися. Так його й забрали назавжди… Іван проходив навчання на полігоні «Десна», згодом його відправили нести службу у військову частину в Гайсині, що на Вінниччині, потім — на Одещину, де він і підписав контракт. Хоча мені Іван так і не підтвердив, чи він справді підписав контракт, це я чула від його товаришів, а вже після смерті — від командування. До вересня цього року він ще мав відбувати строкову службу, але чомусь прийняв рішення воювати… Досі не знаю, що його спонукало, чи підписав контракт добровільно, чи зобов’язали… А я так благала його не підписувати… До того ж півроку мали бути навчання, адже він лише раз-другий тримав у руках автомат. Іван мало що розповідав про війну, оберігав мене від хвилювань. Якось я побачила у новинах на передовій його батальйон, впізнала його побратима з псевдо «Дядя Вася», їхнього собаку… А син запевняв, що вони на полігоні. «Вибачте, що не вберегли Івана. Можна вам телефонувати?» — просили після похорону побратими. Телефонують щодня, а мені здається, що це мій син дає про себе чути з війни. Так мені легше…  «Сепаратисти підпалили село, люди живцем горять…» — казав Іван в останній нашій розмові. «Бережи себе, синку!» — просила я. «Солдат Ваня, приїдеш до мене на день народження?» — запитував його племінничок, у якого незадовго день народження. «Приїду з подарунком!» — казав. У вересні мав прийти у відпустку. Ми так чекали… Війна змінила Івана — за останні місяці якийсь глибокий смуток огорнув його серце. Не знаю, що він там пережив, але якось проговорився, що збирав трупи… Він щодня дивився смерті в очі… Іду до могили Івана, молюся, прошу Бога, щоб скоріше закінчилася війна, щоб не гинули діти…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Нещодавно опубліковане

30 вересня у приміщенні Центральної міської бібліотеки Тернополя відбулися урочисті заходи з нагоди Всеукраїнського дня бібліотек та закриття дванадцятого щорічного загальноміського фестивалю «Бібліофест «Працює кожний - перемагаємо разом»...


Рубрика: , , Опубліковано: о 9:00


У Тернополі відбулася мистецька імпреза з нагоди 150-річчя від дня народження Соломії Крушельницької...


Рубрика: , , Опубліковано: о 8:10


Середній розмір щомісячної страхової виплати від Фонду соціального страхування України склав за підсумками серпня 5 112,60 гривні – на 801,72 гривні, або 18,6% більше порівняно з тим же періодом 2021 року...


Рубрика: , , Опубліковано: о 19:10


Через великий запит 14 жовтня у Драмтеатрі в Тернополі відбудуться додатковий благодійний концерт для підтримки ЗСУ Іво Бобула...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:24


У рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2014-2020» Тернопільська міська рада завершила реалізацію проєкту «Пізнаймо один одного: українці — в Сувалках, поляки — в Тернополі» спільно із закордонним партнером — Публічною бібліотекою імені Марії Конопницької в Сувалках (Підляське воєводство, Польща)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:34



Теми дня
1 Жовтня
30 Вересня
29 Вересня
28 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео