Субота, 20 липня 2019
• Голос Тернополя буде у Верховній Раді • До Верховної Ради мають шанс потрапити сім партій • З ким готовий об’єднатися Іван Ковалик у новій Верховній Раді? • Галина Янченко:«Якщо до Верховної Ради прийдуть нові люди — принципові й професійні, такі, які є в команді Володимира Зеленського, можна буде багато змінити в країні» • За сприяння Михайла Головка у Збаражі встановили пам’ятник Героям Небесної Сотні Устиму Голоднюку і Назарію Войтовичу • Зарваниця — з розмальованою зупинкою • Завдяки Леонідові Бицюрі у Тернополі прижилися кращі світові практики • «Можна ми приїдемо до вашої лікарні… повчитися?» • Степан Барна: «Ці вибори переломні для історії» • «Тільки співпраця молодих і досвідчених політиків може забезпечити розвиток нашої країни» • Ще три опитування підтверджують перемогу Івана Чайківського на виборах до парламенту • Фестиваль «Дзвони Лемківщини» – перший Міжнародний! • Проти місцевого самоврядування готують політичні репресії • Тернополянка вразила вчених NASA • «У «Громадянській позиції» – професіонали і патріоти України. Там немає олігархів, корупціонерів та Росії» • Борщівська вишиванка для кремлівського політв’язня • Жива легенда Тернопільського району — тепер у пам’яті • ГонЧАРУЮТЬ усі! • Маестро махнув… стільцем • Алла Стечишин: “Мені не потрібна слава, іду, щоб працювати для людей”
Івана Сторчака на колінах зустрічала вся Чортківщина

Автор: Опубліковано: 25 Серпня о 10:00 565


12 серпня Тернопільщина втратила ще одного захисника України — 21-річного Івана Сторчака із села Криволука Чортківського району.


Іван півроку був на війні...

Під час обстрілів сепаратистів біля села Водяне, що на Донеччині, куля снайпера прошила голову нашому землякові. Шансів вижити не було… Страшну звістку про смерть Івана його матері Марії Тарасівні повідомили недільного ранку 13 серпня. В оселі Сторчаків ридали увесь день — рідні досі не можуть повірити у те, що сталося. Крім Івана, у матері ще п’ятеро дітей: 27-річний Микола, 25-річна Наталя, 16-річний Василь, 11-річний Павло та 7-річна Христинка. Перший чоловік, батько загиблого героя, помер, коли хлопцеві було два роки. З другим чоловіком у Марії Тарасівни не склалося життя. Ця мужня жінка всю себе жертвує дітям та 5-річному онукові Євгенкові. Через важку втрату біль її серця невимовний… 

Іван закінчив профтехучилище в Бучачі, здобув спеціальність будівельника, та не встиг попрацювати, бо торік його призвали до армії. Недобувши строкової служби, хлопець підписав контракт і подався в зону АТО. Був навідником кулеметного взводу третьої мотопіхотної роти 59-ої окремої мотопіхотної бригади. На жаль, з війни йому не судилося повернутися живим… Своє молоде життя він поклав за Україну.

— Іван був єдиним захисником із села Криволука, прикро, що не вижив. Для рідних та односельчан це важка втрата… Коли вночі везли тіло хлопця в домовині додому, вздовж дороги на колінах стояли мешканці сусідніх сіл Білобожниці, Мазурівки, Джурина, Полівців, Палашівки, — каже секретар Палашівської сільської ради Наталія Сенюк. — Сумуємо, водночас гордимося, що з нашого села вийшов герой, який не побоявся воювати на передовій, захищав наші села та всю Україну. Івана поховали поруч із могилою батька. Хлопець походив з гарної сім’ї. На початку 90-их років Сторчаки переїхали до Криволуки із села Сновидів Бучацького району. Іван був надійною опорою для матері, братів та сестер. Не утікав від строкової служби, пішов контрактником на війну. За даними військкомату, хлопець загинув від кулі снайпера. Намагався загасити Водяне, яке палало після обстрілів, хотів врятувати мирне населення, та снайпер безжально вистрелив йому в голову…

Ще в обідню пору 12 серпня Марія Тарасівна розмовляла з сином по телефону. До розмови долучилися й сусіди, які вболівали за хлопця. Іван казав, що тривають обстріли, що горить село, але був сповнений віри. Та невдовзі, близько 20-ої години, впав мертвий на обгорілому донбаському полі…

— «Не може такого бути! Я ж розмовляла з сином вчора…» — я не вірила працівникам військкомату, які повідомили про смерть Івана, — витирає сльози Марія Тарасівна. — Навіть на похороні не вірила, що ховають мого сина. Про його загибель знаю лише зі слів побратимів, поки що офіційних документів не бачила. На похороні я попросила знайому лікарку оглянути, чи справді є поранення на голові. Куля таки прошила йому голову… Я так молилася, аби син повернувся живий, але це війна… Нині згадую його живим, шкодую, що через постійну зайнятість на роботах, адже доводилося все тягнути самій, не мала достатньо часу, аби вділити йому ласку та любов. Він зростав самостійним хлопцем. Одного травневого дня торік я пішла о 8-ій годині ранку здавати молоко, повернулася, а Івана прямо з ліжка забрали у військкомат. Ми навіть не встигли попрощатися. Так його й забрали назавжди… Іван проходив навчання на полігоні «Десна», згодом його відправили нести службу у військову частину в Гайсині, що на Вінниччині, потім — на Одещину, де він і підписав контракт. Хоча мені Іван так і не підтвердив, чи він справді підписав контракт, це я чула від його товаришів, а вже після смерті — від командування. До вересня цього року він ще мав відбувати строкову службу, але чомусь прийняв рішення воювати… Досі не знаю, що його спонукало, чи підписав контракт добровільно, чи зобов’язали… А я так благала його не підписувати… До того ж півроку мали бути навчання, адже він лише раз-другий тримав у руках автомат. Іван мало що розповідав про війну, оберігав мене від хвилювань. Якось я побачила у новинах на передовій його батальйон, впізнала його побратима з псевдо «Дядя Вася», їхнього собаку… А син запевняв, що вони на полігоні. «Вибачте, що не вберегли Івана. Можна вам телефонувати?» — просили після похорону побратими. Телефонують щодня, а мені здається, що це мій син дає про себе чути з війни. Так мені легше…  «Сепаратисти підпалили село, люди живцем горять…» — казав Іван в останній нашій розмові. «Бережи себе, синку!» — просила я. «Солдат Ваня, приїдеш до мене на день народження?» — запитував його племінничок, у якого незадовго день народження. «Приїду з подарунком!» — казав. У вересні мав прийти у відпустку. Ми так чекали… Війна змінила Івана — за останні місяці якийсь глибокий смуток огорнув його серце. Не знаю, що він там пережив, але якось проговорився, що збирав трупи… Він щодня дивився смерті в очі… Іду до могили Івана, молюся, прошу Бога, щоб скоріше закінчилася війна, щоб не гинули діти…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Три причини підтримати Максима Черкашина...


Рубрика: , Опубліковано: о 18:00


Компанією Research & Branding Group було проведено дослідження громадської думки мешканців України стосовно їхніх електоральних настроїв напередодні дострокових виборів до Верховної Ради України 21 липня 2019 р...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:01


Під час цієї виборчої кампанії мені доводилось відповідати на чимало важливих запитань виборців...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


Молода і професійна команда президента Володимира Зеленського дещо відсторонена від нинішньої виборчої лихоманки, адже посилено працює...


Рубрика: , Опубліковано: о 15:26


Наш обов'язок і наше завдання — продовжити справу Героїв. Найбільшим для них пам'ятником буде успішна Україна, українська Україна — без московських попів, без «русского міра»...


Рубрика: Опубліковано: о 14:00



Теми дня
19 Липня
18 Липня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео