Його фото – просто космос, причому – і мистецький, і той, що над нами! Тернополянин Андрій Ревун – справжній «зірковий папарацці», який у свій фотооб’єктив ловить унікальні астроісторії. Неймовірні фото Чумацького Шляху, Туманності Оріона, далеких галактик і найближчих до нас зірок – це все його світлини! Унікальні астропейзажі і навіть астропортрети, в яких мить, зупинена у кадрі, може тривати цілу вічність.
«У фотографії кожен може знайти щось своє, – зазначає Андрій Ревун. – Комусь подобається сам процес зйомки, хтось любить працювати з людьми і йому цікаві емоції, ще комусь, навпаки, цікаво створювати статичні картинки. Я вирішив поєднати два своїх захоплення – любов до фотографії та астрономії, які злилися в астрофотографію. У ній мені подобається все – і процес, і результат!».
– Андрію, спробую вгадати, з чого все починалося – зі старенького ФЕДа і славнозвісної темної кімнати…
– Червоне світло, фотозбільшувачі, специфічний запах фотохімії – так, усе було! (Сміється, – авт.). Але мій перший фотоапарат, пам’ятаю, називався «Зорький» – і так, щоб по-серйозному, я захопився фотографуванням наприкінці школи. Мій батько любив фотографувати, і, вочевидь, я від нього цю любов успадкував… Відзняв кілька плівок – на скільки кишенькових грошей вистачило. (Сміється, – авт.). Більше почав знімати, коли розжився на свій перший цифровий фотоапарат. Навчаючись у ліцеї та університеті, набирався розуміння того, що таке фотографія, як вона створюється, що на це вливає… За фахом я мав бути будівельником, але у будівельній сфері попрацював десь близько року і зрозумів, що це зовсім «не моє», натомість фотографія з розряду «просто хобі» перейшла у щось значно серйозніше і важливіше. Кажуть, у кожній хорошій фотографії прихований цілий світ… Кожен фотограф — це оповідач, а камера дає йому можливість виразити своє бачення світу. За кожним фото стоїть історія. Звичайних чи нецікавих моментів у зображенні не існує, треба просто вміти їх донести до кожного.
Кожен фотограф має свій стиль – це залежить від його характеру та світосприйняття, і хоча є певні канони та правила, все одно кожен бачить композицію кадру по-своєму. Років десь із шість тому в інтернеті активно почали з’являтися астропейзажні фотографії, і мені стало цікаво – як же так, інші фотографи це роблять, а чому я не можу? (Сміється, – авт.). Вирішив спробувати.
Я почав робити перші свої астрофотографії – вони були жахливими. (Сміється, – авт.). Я спершу не розумів, чому мені не вдаються такі світлини зоряного неба, як у закордонних астрофотографів… По крупинках шукав необхідну інформацію в інтернеті – по закордонних англомовних форумах, на YouTube – її було ще дуже і дуже небагато. Але маючи цю інформацію плюс астрономічні знання – астрономією я цікавився ще зі школи, щось постійно читав, дивився, слухав, усе в мене потрошки почало складатись… Чим особливі астропейзажі? У них, звичайно ж, є своя специфіка. Загальні правила, якщо коротко, такі: камера на штативі, довга витримка, висока чутливість – і все, в принципі, вдалий кадр уже є. Проте не все так просто: зробити фотографію – це одне, а треба ще й розуміти, як її потім опрацювати в графічних редакторах. Одразу зазначу – там нічого не домальовується, все справжнє (Сміється, – авт.). Але певні тонкощі та нюанси все одно є.
Торік я читав лекцію для компанії «Nikon-Україна» – розповідав про специфіку астрофотографії, і цьогоріч вони знову до мене звернулись, і я уже готую не просто лекцію, а майстер-клас, на основі якого згодом буде проводитися фотоконкурс з нічної астрофотографії.

– Астрофотографія вимагає якогось особливого обладнання? Адже, скажімо, телескоп – задоволення не з дешевих…
– Для простих спостережень за небесними об’єктами телескопа за приблизно три з половиною тисячі гривень буде достатньо. З його допомогою можна буде спостерігати за певними об’єктами – буде видно не лише Місяць і планети, а й деякі туманності. Як для спостережень, так і для фотографії. Хоча сучасні смартфони дозволяють також робити астрофотографію – якість буде, звичайно, гірша, ніж у фото, зробленому на професійну фотокамеру, але зробити вдалу світлину можна. Починати вчитись можна навіть на смартфон – а чим більшої якості хочеться, тим кращу техніку потрібно. Загалом усе це не «космічно» дорого… Останні мої зйомки поєднують розуміння студійної та пейзажної фотографії плюс розуміння астрономії і технології роботи зі світловими пензлями.
Окрім просто астрофото, я роблю ще астропейзажі і навіть… астропортрети! Останнє – технічно доволі складна зйомка: модель повинна бути готовою до того, що, по-перше, фотосесія відбувається вночі, а по-друге, через те, що зйомка на довгих витримках, тривалий час треба позувати нерухомо, щоб проявилось зоряне небо у кадрі.
На Тернопіллі, мабуть, ніхто із фотографів більше не поєднує портрет із астропейзажем, та й в Україні небагато людей цим займається. Це досить складно, але водночас дуже цікаво і натхненно!

– «Ловися, фотокадре, вдалий і ще кращий»… Яке з небесних світил було найскладніше «фотовполювати» у твій об’єктив «зіркового папарацці»?
– Ну, зірку в кадр зловити не важко – вони всі на одному місці і від «папарацці» не втікають (Сміється, – авт.). Важче сфотографувати, скажімо, метеор – згоряння в атмосфері землі дрібних метеорних тіл, чи боліди – це такі досить великі об’єкти, які, влітаючи в атмосферу, дуже яскраво спалахують. Попри романтичну назву, те, що ми називаємо зорепадом, – це просто потік піщинок і невеличких камінців, які, потрапляючи в атмосферу, згорають. Тож романтичні натури загадують бажання, дивлячись не на падаючі зорі, а на палаючий космічний пісок… (Сміється, – авт.).
Специфіка астрофотографії ще й у тому, що Земля обертається і об’єкти на небосхилі також рухаються відносно нас (хоча насправді це ми рухаємося відносно них). Упродовж ночі, наприклад, Чумацький Шлях змінює своє розташування – опівночі він буде в одному положенні, а о 3-ій ночі – уже в зовсім іншому. І на це потрібно також звертати увагу. Наприклад, у мене є фото, де дорога іде через два поля кукурудзи і якраз над дорогою піднімається смуга Чумацького Шляху. Треба було впродовж 15 хвилин встигнути зробити цей кадр – бо і трішки раніше, і трішки пізніше зоряна смуга змістилася б і не була б у тому положенні. Плюс у різну пору року небо різне. Я про ту дорогу знав за два роки до того, як зробив цей кадр. Треба було зловити час, погоду, вирахувати відповідну фазу місяця і врахувати ще купу різних факторів, як-от так зване «світлове забруднення» від населених пунктів – вибиратися на фотосесії подалі від них, щоб вони не засвічували атмосферу, бо тоді низька контрастність неба і не так видно Чумацький Шлях. Інколи за вдалим кадром треба «фотополювати» аж два роки… (Сміється, – авт.).

– А ще твоя світлина, на якій зображена Лозівська астрономічна обсерваторія, стала основою для марки, яку торік випустила «Укрпошта».
– Так, було таке… В одну із ночей, коли я був в обсерваторії, я вирішив познімати не лише небо, а й сам об’єкт. І так вийшло, що Байковецька громада вирішила зробити марку з цією обсерваторією і взяли за основу моє фото. До слова, Лозівська обсерваторія – це автоматизована астрономічна обсерваторія, розташована у селі Лозова Тернопільського району, за 10 кілометрів від Тернополя. Вона має усе необхідне сучасне обладнання для астрономічних спостережень. Під куполом ЛАО розміщений 375-міліметровий телескоп системи Ньютона.
У допандемічні часи ми проводили для всіх охочих екскурсії у Лозівській астрономічній обсерваторії. Я на головному телескопі показую галактики і розповідаю про них, також можна подивитися на планети – скоро буде видно Юпітер і Сатурн. Хтось вперше побачить «вживу» кільця Сатурна і супутники Юпітера і це буде «wow»! Наразі усіх, кого цікавить астрономія, запрошуємо сюди: https://www.facebook.com/groups/astroTernopil/