Упродовж чотирьох років чоловік намагається повернути свого рідного сина Василька, якого державні органи, посилаючись на рішення суду, забрали у нього. Чоловік залишився сам із маленькою дитиною після трагічної загибелі дружини. Сім років після того жив із цивільною дружиною, але стосунки не склалися. Якось після конфлікту з батьком Василько утік до мачухи, яка мешкає на Теребовлянщині. Служба у справах дітей Гусятинської РДА дозволила дитині там проживати. Нині хлопцеві 16 років, тож має право вибору, з ким бути. Проте Іван Петрович вважає, що син погодився на таке під психологічним тиском. Чоловік переконаний, що колишня співмешканка мала корисливі мотиви, адже навіть підробила заповіт матері Івана Петровича на успадкування хати на свою користь. Це довело слідство, в цьому зізналася обвинувачувана. Покарання колишня співмешканка не понесла лише через те, що минули терміни давності притягнення до кримінальної відповідальності. Торік Василькові надали статус дитини, позбавленої батьківського піклування, виписали з оселі рідного батька. А нині триває суд щодо позбавлення Івана Петровича батьківства. Чоловік не хоче втрачати сина, тому звертається зі своїм болем в усі вищі державні органи. Лише президенту Володимиру Зеленському написав уже 22 (!) листи.

Рідна мама хлопчика загинула в аварії…

— Чотири роки не маю спокою, плачу за своїм Васильком, — каже Іван Петрович. — У першому шлюбі в мене народилися двоє дітей, але ми розлучилися з дружиною. Протягом десяти років діти жили зі мною і моєю матір’ю. Колишня дружина була на заробітках за кордоном, надсилала дітям гроші. Вони їх витрачали, як хотіли. Коли я робив зауваження, скаржилися мамі. Так я став для них ворогом. Потім дружина повернулася до села, купила хату. Я одружився вдруге, але щастя тривало лише три роки. Дружина загинула в аварії… У мене на руках залишився маленький синочок. Родина покійної хотіла забрати його, але я не віддав. З дому другої дружини в селі Соборне, що біля Тернополя, повернувся з сином на Гусятинщину. У 2,5 року Василько важко занедужав, ми потрапили до лікарні. Гроші закінчилися, дитині не ставало легше. Тоді одна жінка пішла по палатах і зібрала для нас допомогу. Донині я безмежно вдячний.

Через рік я познайомився з жінкою з Теребовлянщини. Вона втратила свого сина, тож запевнила, що стане доброю мамою для мого. Я повірив, ми зійшлися. Тоді нам із сином потрібна була підтримка. Спочатку все було добре. Потім жінка влаштувалася начальником пошти, допізна затримувалася, я змушений був звільнитися з роботи, бо велика господарка перейшла на мої руки. До того ж доглядав за своєю старенькою матір’ю. Коли померла моя мама, дружина раптом заявила, що будинок, в якому я народився і виріс, не мій, що нібито покійна мама заповіла його… їй. Показала заповіт. Я був здивований, не розумів, як мама могла так вчинити, аж поки не знайшов папку з документами. У ній був заповіт, складений у 2012-ому, яким моя мама заповіла мені все майно. Стало цікаво, звідки ж взявся другий заповіт, датований 2014-им, в якому хата записана на співмешканку?.. На той час ми вже не жили разом. Вона вивезла меблі, килими, побутову техніку, гроші.

Співмешканка підробила заповіт на хату

— Виявивши два різні заповіти, я звернувся до поліції, — продовжує чоловік. —  Через три дні отримав відповідь, що заповіт на мою співмешканку законний. Невдовзі вдруге звернувся до поліції — наполіг, щоб провели почеркознавчу експертизу. Мене визнали потерпілим, але слідство неохоче працювало. Довелося звернутися до керівника обласної поліції Олександра Богомола. Саме завдяки йому слідство зрушилося з місця. Висновки судово-медичної експертизи показали, що є підробка. Сфабрикували заповіт секретарка Самолусківської сільської ради з моєю колишньою співмешканкою, оскільки вони були подругами. Виявилося, що, крім заповіту, були ще й інші підроблені документи, зокрема довіреність на рік часу, що дозволяла співмешканці підписувати документи замість мене. Їй «світила» тюрма, але все «порішала», розслідування справи затягнули, потім суддя ішла на лікарняні, у відпустки. Співмешканка зізналася слідству в тому, що справді підробила документ. Це все є в матеріалах справи.

У 2016-ому я познайомився з жінкою з Бережан, з якою у нас склалося щире спілкування і з якою живемо донині. Наталя готувала їсти, допомагала по господарці. Відразу знайшла спільну мову з Васильком. Вона додала мені впевненості в собі, казала не падати духом. Якби не вона, я б не витримав… У той час колишня співмешканка була на заробітках за кордоном. Коли повернулася, відразу почала телефонувати до Василька, підбурювати проти мене.

Змовилася з моєю першою дружиною, зробили все, щоб син утік. Василько не хотів вчитися, не слухав мене. А одного разу спровокував сварку і записав на телефон мій крик. Потім утік із дому… Моя перша дружина з донькою прихистили його, а вранці повезли до райцентру. Там вже чекала моя колишня співмешканка з документами. Повела сина в поліцію, а відтак — у службу в справах дітей і змусила написати заяву про те, що я нібито бив його. Вочевидь, співмешканка це планувала, бо вранці вже мала усі документи — акт обстеження її будинку, довідку з сільської ради. Тоді мого сина без рішення суду віддали чужій людині…

«Син став ніби запрограмований…»

— Колишня співмешканка втягнула в свої брудні справи секретарку сільської ради. Думаю, що самолусківський сільський голова теж знав про підробку документів, інакше чому не звільнив підлеглу після того, як слідство все встановило. Вважаю, що задурно на такі шахрайські дії не ідуть… Я мало не залишився на вулиці, бо колишня співмешканка вже шукала покупців на мою хату. Секретарка і районна служба у справах дітей допомогли колишній моїй співмешканці забрати Василька.

Поки тривало слідство й суди, колишня співмешканка без мого відома виготовила Василькові паспорт і навіть дублікат свідоцтва про смерть моєї покійної дружини. Таким чином розблокувала банківський рахунок, на який упродовж трьох років надходила пенсія сина. На цьому не зупинилася – виписала сина з мого будинку, оформила йому статус дитини, позбавленої батьківського піклування. І все це — поза моєю спиною, хоча я наразі ще є батьком дитини. Як таке можливо?! Тепер хоче позбавити мене батьківства. Заборонила спілкуватися з сином, змінила йому номер телефону, не дозволяє брати від мене гроші. Торік на свято Миколая я надіслав через пошту гроші для сина, але мені їх через місяць повернули. Востаннє я бачився з Васильком торік — їздив до нього до школи. Він навідріз відмовляється зі мною говорити, ніби запрограмований… Колишній співмешканці не потрібен мій син, їй потрібен його пай і частина материнської хати у Соборному. Їздила вже туди, вимагала чималу суму грошей за Василькову частку в старшого сина моєї покійної дружини. Нікому не бажаю того, що довелося пережити мені. Якщо на цьому світі нема справедливості, то є на іншому. Мої сльози даремно не падають… Нема такого дня, щоб я не згадав Василька. Можливо, хтось із читачів осудить мене, але таке моє життя. Не боюся, мені нема що приховувати. Нехай бояться ті, що підробляли документи, ті, що брали і беруть гроші, щоб відібрати дитину в батька.

«Як могли шахрайці віддати чужу дитину?»

У 2017-ому році Іван Нагаєвський, його син Василько, колишня співмешканка, перша дружина і нинішня взяли участь у телепередачі «Стосується кожного» на одному із центральних телеканалів. Івана Петровича осудили присутні в студії, осудили діти від першого шлюбу. «Я хотів би жити з мамою, — сказав тоді Василько, вказавши на мачуху. — Батько ставиться до мене погано, матюкається. Мені це не подобається. Обзиває маму, поширює про неї погані чутки. А я їй вдячний, що прийняла мене маленьким, виховала…»

— У передачі Івана зробили в усьому винним, не намагалися з’ясувати причину, — каже нинішня його дружина Наталя. — Чоловік на той час ще не мав доказів, що колишня співмешканка хотіла вкрасти в нього хату, тому, можливо, виглядав непереконливим. Після того, як у нього відібрали сина, він був дуже пригнічений. Я порадила йому взяти адвоката і добиватися правди. З району до нього посилали правоохоронців, щоб залякати. Якось прийшли по мотоблок, бо із заявою звернулася колишня співмешканка. Але вона до того все вивезла з хати, хоч не мала права, бо не була там зареєстрована. Без суду в батька забрали сина і передали чужій людині. У Василька є ще старший брат по матері, то могли запропонувати пожити в нього якийсь час, поки все налагодиться. Але ж ні — служба у справах дітей стала на бік колишньої співмешканки. На судовому засіданні суддя запитав Василька, за що тато сварив його. «Бо я забув налити курчатам води, не допомагав на городі…» — відповів. «Татові треба допомагати, я теж колись допомагав своєму», — сказав суддя. «Тато бив тебе?» — раптом запитав юрист зі служби у справах дітей. Суддя обурився, що той втрутився. «Не бив», — відповів хлопчик. На жаль, Василько не має своєї думки. Ми клопотали про психологічну експертизу, але служба у справах дітей виступила проти. «Не травмуйте дитину!» — кричала його мачуха. Прикро, що Василько покинув свого батька. Хлопчик і до мене прив’язався за тих кілька місяців, телефонував, він лагідний і добрий. Все перекреслила колишня співмешканка чоловіка, щоб допекти Іванові… Дивує, як могли передати дитину жінці, яка вчиняла шахрайські дії проти її батька? Чому врешті ніхто не спробував примирити сина і батька?

«НОВА…» звернулася за коментарем до начальника служби у справах дітей Гусятинської РДА Інни Сирник:
— Іван Нагаєвський наразі не позбавлений батьківських прав, тривають судові засідання. Чоловік судився з нами, коли було рішення про відібрання у нього дитини. Були відхилені його апеляційна і касаційна скарги, тож дії нашої служби і рішення районного суду визнані правомірними. На даний час дитина перебуває під опікою жінки, яка пройшла спеціальне навчання. У хлопчика з нею з дитинства склалися приязні стосунки, кличе її мамою.