Понеділок, 06 грудня 2021
• Втретє відклали розгляд справи Андрія Горбатюка в Тернопільському апеляційному суді • Із 6 грудня на території Тернопільської громади діють додаткові правила карантину • Шахрай “закрутив” голову тернополянину і зняв із банківської картки 17 тис. гривень • Відійшов у засвіти відомий тернопільський педагог Ярослав Вовк • Стрілянина у Тернополі: заспокоїв галасливу компанію… пістолетом • Терпкий смак грудня: ТОП-5 рецептів з хурми для зимового раціону • “Підрядник затіяв хитру гру, щоб розвалити справу, але йому це не вдасться!” • При заборгованості перед КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» можливий арешт нерухомого майна • До Західноукраїнського національного університету — на День відкритих дверей! • За підтримки «Контінентал» висаджено понад вісім тисяч дерев • Якою буде прийдешня зима? • Трішки джазу в холодну пору • На свято Миколая — по тисячі гривень вакцинованим! • Мер із відкритою душею • Як «Велике будівництво» змінило дорогу Т-20-10? • Сергій Надал: «Наш досвід з термомодернізації будинків перейматиме вся Україна» • У Тернополі, неподалік центрального ринку, “Ніссан” збив на переході молоду жінку • Підписано договір про проєктування реконструкції штучної злітно-посадкової смуги аеропорту «Тернопіль» • ДЗВІНко про Коропець! Голова Коропецької громади Микола Тимків колекціонує дзвоники • Щоб зупинити 100-тисячну московську орду, треба бути єдиними!
“Мельпомена” із… глибинки. Народному театру «Відгомін» із Смиківців – 30 років!

Автор: Опубліковано: 18 Березня о 14:00 1235


Усі вони — служителі сільської, хоча далеко не провінційної Мельпомени.
.


Якщо запитати у мешканців села Смиківці, що у Великобірківській ОТГ: “Без чого ви не уявляєте свого життя?”, почуєте — “Без театру”! Тамтешньому народному театральному колективу «Відгомін» – 30 років! Це — сотні зіграних ролей, проведених репетицій, постановок та вистав, творчі злети, багатотисячні оплески та вигуки «браво!», і, зрештою, сотні учасників спершу театрального гуртка, згодом — аматорського, а нині — народного театру. Усі вони — служителі сільської, хоча далеко не провінційної Мельпомени..

Сільський театр починається не з вішалки. І не лише тому, що у провінційних клубах, для яких навіть такі звичні для міста опалення та водогін — за щастя, її просто немає. Сільський театр починається передусім з людей. Тих, котрі, натомившись за день від нелегкої праці, попоравши городи та господарку, все ж кілька разів на тиждень вирушають до клубу на репетиції, і саме слово — «Театр» — вимовляють з великої літери. Вони не можуть пояснити, чому і навіщо тут збираються, проте точно знають, що уже не мислять себе без цього, навіть незважаючи на те, що зарплату за свою самовіддану працю отримують не у гривнях, а лише в оплесках вдячної публіки…

Театр починався із… млина!
Історія театру у Смиківцях налічує не мало не багато — понад сто сорок років! Не кожен храм мистецтва може похвалитися такою багаторічною традицією. Уже 1879 року при Смиковецькому осередку товариства «Просвіта» діяв драматичний гурток. Сільські аматори готувалися до вистав по людських стодолах і млинах. За спогадами старожилів, у стодолі відбулися прем’єри вистав «Невільник», «Хмара», а в сільському млині – «Назар Стодоля».
1991 року з ініціативи тодішнього керівника Смиковецького самодіяльного драматичного театру Володимира Козуба була знову поставлена п’єса «Назар Стодоля», а потім «Безталанна», «Сто тисяч», «Свята вечеря», «Мамина хата», «Шельменко-денщик», «Хресна дорога». «Саме з цієї дати, 21 березня 1991 року, коли на сцені клубу ми поставили «Назара Стодолю», і бере початок історія нашого нинішнього народного театру у Смиківцях, – розповідає «НОВІЙ…» керівник і режисер театру «Відгомін» Юрій Ліский. – В одній з епізодичних ролей у цій виставі 30 років тому на сцену вийшов і я. І з того часу ми з театром – нерозлучні…»
На сцену – цілими династіями
Юрій Ліский – не лише вмілий організатор, а й талановитий актор та режисер, який відкрив нову сторінку в історії театру в Смиківцях. У 2017 році театральний колектив «Відгомін» під його керівництвом отримав звання народного.
– Знаєте, що для мене найприємніше? Коли у селі кажуть: “Театр уже в наших генах”, — зазначає Юрій Васильович. – За ці тридцять років на «театральних помостах» побували сотні наших односельців! Були часи, коли через відключення світла ми репетирували у холодному клубі при свічках – але працювали, бо людям цього хотілося! Адже, незважаючи на буденні сільські клопоти, для більшості місцевих мешканців театр завжди був і є частиною життя. Нерідко участь у виставах брали цілими сім’ями, і нині для Смиковецької сцени театральні династії — річ звична. Дідусі і бабусі, котрі грали у нас в колективі, за руку приводять сюди своїх онуків. У складі колективу – цілі сім’ї, зокрема, Логінських, Домші, Анткових, подружжя Баб’яків, Козубів, – без них у нашому театрі жодна вистава не обходиться! Завідуюча клубом, наша акторка Надія Борисівна Осадчук, – наша берегиня! Власне, і я працюю з «сімейним підрядом» – донька грає на сцені, а зять Андрій – наш незмінний звукорежисер та оператор! Дружина ж у всьому підтримує та надихає, ще жодної нашої вистави за всі ці роки не пропустила!

На всеукраїнському фестивалі зайняли третє місце
Нам багато допомагає і опікується нашим колективом актор Тернопільського драмтеатру Михайло Антонович Безпалько. Він – душа нашого колективу, ми йому дуже вдячні за досвід, яким щедро ділиться! Ми ставили і класику – «Назара Стодолю», «Безталанну», «Сто тисяч», «Пошилися в дурні», і сучасні п’єси, на які нині є чималий запит, — розповідає Юрій Ліский. — Одна з нещодавно поставлених вистав – гірка комедія «Останній гречкосій» за п’єсою Ореста Огородника. Ця постановка, до слова, успішно тримається в репертуарі Львівського театру ім. Заньковецької. Аби отримати дозвіл автора на інсценізацію п’єси, я зв’язувався з паном Орестом. І коли він дізнався, що сільський аматорський театр хотів би поставити його п’єсу, то не лише дав згоду, а й сам переслав нам її сценарій. Дуже цікава й актуальна постановка, неоднозначна та різноманітна, як людське життя – про землю як символ нації та землю як складову формування держави та державності. Торік із цією виставою ми зайняли перше місце в обласному конкурсі театральних колективів ім. Леся Курбаса. А три роки тому із постановкою «Я поведу вас у світле майбутнє» за п’єсою актора Хмельницького обласного драматичного театру Олександра Топоринського ми «дебютували» у Нетішині на Всеукраїнському фестивалі театральних колективів «Золота маска» і… зайняли там третє місце – причому там ми були єдиним аматорським сільським колективом, тоді ще навіть не маючи звання народного театру! Вистава «Я поведу вас у світле майбутнє» – це трагічна комедія про наше сьогодення, в якій є і згадки про неоголошену війну з Росією на Сході, і про простих сільських людей-патріотів, які трудяться на своїй землі, захищають її свободу і незалежність заради майбутнього дітей.
Нині ми працюємо над п’єсою тернопільської письменниці Віри Франчак – але усіх карт поки що не розкриватимемо, нехай це буде сюрприз. (Сміється, – авт.) Улітку прем’єрою цієї вистави плануємо гучно відсвяткувати ювілей нашого театру!
Костюми і декорації – власного виробництва
Понад два десятки театралів – від зовсім юних (так, наймолодшому нашому актору у виставі «Останній гречкосій» – 16 років, і він чудово справився із роллю!) і до поважного віку – готують не лише різножанрові театральні дійства, а й беруть участь у всіх масових заходах, які проводяться на сцені будинку культури, — тематичних вечорах до свят, урочистих вшануваннях і т.д. У нашому театрі — усе, як у професійному театрі: музичний супровід, костюми, декорації, до речі, власного виробництва. Усі прем’єри спершу відбуваються у сільському клубі, а далі — «гастрольне турне» по клубах району. Сільський театр, каже Юрій Васильович, має свою, особливу атмосферу, вдячну публіку, яка упродовж десятиліть виховувалася на театральних традиціях. Сільський глядач відмінний від міського, і гріх не згадати його добрим словом. Оцінка такого глядача — як мірило найвищої правди. А ще, додає пан Юрій, приємно відзначити, що з кожним днем на сцені та у глядацькій залі з’являється все більше молодих облич. Сучасна молодь тягнеться до театру, і це надихає на нові творчі здобутки.
На жаль, чимало мешканців села нині змушені покидати батьківщину в пошуках заробітку, а ті, хто залишилися, нелегкою працею заробляють на хліб насущний. Але, незважаючи ні що, нині, як і три десятки років тому, вони поспішають до сільського клубу на репетиції. І коли увечері пливе оксамит завіси, забуваються щоденні негаразди і навколо не залишається нічого, окрім ролей, призначених їм на сцені та в цьому світі…


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Сьогодні, 6 грудня, в Тернопільському апеляційному суді мали заслухати резонансну справу щодо вбивства 27-річної тату-майстрині Тетяни Подвашецької, проте відклали. Це вже втретє суд переносить розгляд справи. На лаві підсудних - знайомий загиблої Андрій Горбатюк із Тернополя...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:57


3 грудня у Тернополі відбулося засідання міського оперативного штабу, під час якого було заслухано інформацію епідеміологів щодо актуальної ситуації із захворюваністю на COVID-19 в регіоні, за результатами чого учасниками засідання прийнято ряд рішень щодо встановлення з 6 грудня на території Тернопільської громади додаткових карантинних обмежень...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 11:00


28-річний мешканець обласного центру, повіривши незнайомцю, втратив понад 17 тисяч гривень...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:00


6 грудня 2021 року не стало відомого тернопільського педагога Ярослава Йосиповича Вовка...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 9:00


У Тернополі місцевому мешканцю кілька разів вистрелили в голову...


Рубрика: , , Опубліковано: о 8:00



Теми дня
6 Грудня
5 Грудня
4 Грудня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео