Понеділок, 04 липня 2022
• Долучіться до збору коштів на автомобіль для 46 десантно-штурмової бригади • Із Тернополя відправили мікроавтобус для військових • “Вони тримають для нас небо”: благодійна ярмарка на підтримку армії • Тернополянка, яка в’їхала в катедру, діяла умисно • Тернополянин стріляв із балкону з рушниці • 1 липня юні тернополяни танцюватимуть на підтримку ЗСУ • Помер колишній керівник міліції Тернопільщини • Хлопець на самокаті збив на пляжі “Циганка” дворічну дитину • “Допомога армії від Тернополя» працює • Тернополяни обурені: уряд прийняв рішення про нову систему нарахування плати за воду в Україні. Як платити менше? • У Тернополі урочисто погасили марки «Українська мрія» • Сергій Надал: “Кожен українець має невід’ємне право на життя” • «Із коровою не помремо з голоду…» • Три роки тюрми за пропаганду війни – вирок тернополянину • У Тернополі відбудуться заходи до Дня Конституції України • На Тернопільщині – пожежна небезпека через спеку • Висипали на околиці Тернополя будівельні відходи • Українці за три дні скинули Притулі гроші на 4 “Байрактари” для ЗСУ • Аварія в Гусятині: четверо травмованих… • Тризуб і написи «Слава ЗСУ» та «Слава Україні» – на клумбі
Маріуполь — болюча рана. Історії маріупольців, які знайшли прихисток на Тернопільщині

Автор: Опубліковано: 22 Травня о 10:51 147


«Буде довіку стояти праведне місто Марії».


За три місяці масштабного вторгнення в Україну російські загарбники вщент знищили Місто Марії Маріуполь. Велике розвинуте місто із понад 400 тисячами мешканців перетворили в руїну, а ще гірше — у болючу рану. Путінські ординці руйнують Маріуполь, не зважаючи на цивільне населення, на дітей. Вже вбили понад 20 тисяч маріупольців. Місто перетворилося на кладовище. Понад 40 тисяч людей насильно вивезли у московію. Це один із найстрашніших геноцидів мирного населення в сучасній історії. У заблокованому Маріуполі досі залишається близько 150 тисяч містян. Під час оборони міста загинуло чимало наших військових. Але навіть в оточенні в підвалах заводу «Азовсталь» українські захисники не здаються. Утікаючи від війни, декілька родин маріупольців зупинилися у Тернополі. В їхніх очах — застигла порожнеча. Пережили пекло, втратили дім, роботу, рідних… «Як бути далі?» — запитують себе. Спершу мешкали у приміщенні дитячого садка «Кобзарик» у Великій Березовиці, згодом їх переселили до школи в село Острів. Декому вдалося знайти орендоване житло. Втративши все, вони не перечікують війну, бо повертатись нема куди, тому шукають тут роботу і, як би не було важко, пробують будувати життя «з нуля».

Світлана Караба, директорка дитсадка “Кобзарик”, гостинно приймала переселенців.

«Дорогою померла свекруха — поховали в одному з сіл»
Оксана Л. усе життя прожила в Маріуполі, мала там швейне ательє, яке під час обстрілів згоріло. Житло теж знищене. До Тернополя жінка приїхала 22 березня з чоловіком, донькою, зятем, сватами, привезла з собою кішку.
— Ще з нами їхала моя 86-річна свекруха, але дорогою померла… Поховали в одному із сіл, — зітхає пані Оксана. — Маріуполя майже нема… Будинки розбомблені, інфраструктура зруйнована — ніби котком пройшлися. 24 лютого о 4:30 наше місто почали обстрілювати. Я була сама в квартирі у Лівобережному районі. Швидко зібралася і поїхала до чоловіка й свекрухи на правий берег. Місто безперервно обстрілювали, кидали бомби з літаків, одна впала біля нашого паркану. Вибило вікна у хаті. Ми ховалися у підвалі. У перший день війни пропало світло, потім — вода. 6 березня влучили в газопровід, ми залишились без опалення, готували на вогні. Не було зв’язку ні з дітьми, ні з батьками. Досі не можу дотелефонуватись. «Нікуди не поїдемо на старості», — вперлися. Не знаю, хто із друзів вижив, хто ні… Якби зять не забрав нас, то ми б там і загинули. 6 березня проскочив автомобілем і завіз у школу поліції, де й сам ховався. Зять допомагав як волонтер. У підвалі школи поліції сиділи близько 300 людей. Серед нас були правоохоронці. Ми наївно сподівалися, що нас не зачепить, але й там почалося страшне… Було дуже небезпечно. Бог допоміг якось вийти. Досі не вірю, що росіяни таке зробили з Маріуполем. Ми думали, що трохи постріляють і припинять, як це було у 2014-ому, але реальність виявилася жахливою. 15 березня у школу поліції зайшли окупанти, сказали, що наступного дня нас виведуть із міста. Маріуполь ми покинули 16 березня. Навіщо росія зробила таке з Маріуполем? Можливо, їм потрібен вихід до моря, або помстилися, що ми в 2014-ому залишилися в Україні. Путін — хворий. Ніхто з нас не хоче в росію. На серці — пустка… Як далі жити? Страшно усвідомлювати, що все втрачено. Хотілося б згодом повернутися в Маріуполь, спробувати відновлювати наше місто, яке зараз мертве.

«Прилетіла міна і вбила п’ятеро з нашого підвалу…»
«Ми з одного бомбосховища. Дивом вижили», — підхоплює розмову Олександра Н. із Маріуполя. Вона теж ховалася у школі поліції. Приїхала до Тернополя з чоловіком і мамою, їй швидко вдалося знайти роботу.
— З 24 лютого Маріуполь чекав на військову підмогу, але із Запоріжжя важко було пройти, там усе, як на долоні, колони наших захисників розбили, — каже Олександра. — Ми з чоловіком жили на Лівому березі, там досі залишаються мої свекруха і свекор. Коли почалися обстріли, я переїхала до мами в Кальміуський район. Мій чоловік — поліцейський. У перші дні війни він разом із колегами розвозив їжу, воду, бо міська влада нічим не допомагала людям. Коли ракета влучила у пологовий, поліцейські доправляли поранених у лікарні. Їм дали наказ привезти свої родини у школу поліції, щоб, якщо буде «зелений коридор», могли вибратися з міста. Мій чоловік завіз нас із мамою. Ховались у бомбосховищі. Але від снаряда підвал не сильно врятує. Батьки мого кума сиділи в підвалі, піднялися догори — їхній будинок зруйнований. Влучило в сусідній дім — всі загинули в підвалі. На Лівому березі в квартирі вбило двох сестер моєї подруги… Зайшли до кімнати, в ту мить влетів снаряд. Троє донечок однієї з них були в іншій кімнаті. Після того жаху бабуся похапцем зібрала дітей і вибралися з міста. Тіла не було змоги поховати. У Маріуполі ми бачили багато тіл на вулицях… Дитячі майданчики перетворилися на цвинтарі. Ховали у братських могилах. У бабусі мого чоловіка не витримало серце — померла 22 березня. Рідні вибігли поміж пострілами і поховали біля будинку. Ніхто не формує списки загиблих. Чати Маріуполя перетворилися на пошук рідних і друзів.
У підвалі школи поліції ми не знали новин, були ніби в вакуумі. Обстріли були все ближче і ближче. Було чутно танки, автоматні черги. 12 березня прилетіла міна і вбила двох поліцейських і ще трьох цивільних. Стояли біля рогу будинку, курили. Тіла розірвало… Поховали в дворі. Усі були шоковані. Після того люди перестали підніматись догори, щоб їсти, навіть у туалет. Чоловіки спустили в підвал електропіч, на якій готували їжу. У підвалі були генератори. 14 березня по школі поліції здійснили авіаудар. А в останні три дні перед нашим від’їздом прицільно лупили… Скинули понад десять ракет. Одного дня у підвал увірвалися російські військові, перевірили документи. Шукали «азовців» та військових ЗСУ. Коли ми вийшли з підвалу, жахнулися — будівля розбомблена. З міста нас виводили окупанти. Казали нам їхати до Донецька або Новоазовська, та ми все ж попрямували до Запоріжжя. Довго стояли в колоні у «сірій зоні», за нами гатили ГРАДи… По трасі лежали міни, підірвані автівки. Кожних двісті метрів були російські блокпости. Паралізовував страх, гнітила безнадія. Я просто читала «Отче наш»… Додому вже, мабуть, не повернемось. Не зможемо жити в напівзруйнованих будівлях. На ремонт потрібен час, і коли це буде незрозуміло. Грошей нема, роботи нема, житла нема. Важко, але дякуємо Богові, що вирвалися з пекла.

«Зливають воду з бойлерів, щоб приготувати немовляті суміш…»
Помешкання Ірини М. у Маріуполі згоріло, будинок її батька зруйнований, без житла залишилися свекруха і свекор. Жінці з молодшим сином вдалося виїхати з міста, а старший син із дружиною і двома дітками не зміг.
— Ми з сином жили на вулиці Азовстальській, біля заводу, мої батьки — на окраїні масиву «Східний». У Маріуполь нема куди повертатися, жодна будівля не вціліла. Там легше розрівняти руїни, ніж відбудовувати, — витирає сльози Ірина. — Лише де-не-де жевріє життя по підвалах. Росіяни вже третій місяць безжально бомблять наше місто. Знищують все. Це страшний злочин. Мій онучок народився на другий день вторгнення росії. Невістку виписали, а через кілька днів пологовий розбомбили. У них є ще 6-річна донечка. З двома дітьми вони сиділи місяць у підвалі. Не було води — син зливав із бойлерів по квартирах, щоб приготувати дитині суміш. Онучок хворіє… Я навіть не бачила немовлятка, бо в перший день війни захворіла на ковід, не контактувала. З Лівого берега неможливо вибратися на підконтрольну Україні територію, тільки в росію. Маріупольці не хочуть, але нема виходу. Молюся, щоб рідні вибралися. У мого свата — осколкове поранення, поруч із ним загинули люди, а він вижив. Мого 80-річного батька відкинула хвиля — зламав таз. Знесли його в підвал, а наступного дня прийшли — нікого нема. Не знаю, де зараз батько, нема зв’язку з братом…

Місто-мученик Маріуполь зруйноване, але нескорене. Історія кожної маріупольської родини болить. А незламність наших захисників в «Азовсталі» додає віри. «Буде довіку стояти праведне місто Марії», — до глибини душі пронизують рядки пісні Святослава Вакарчука.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , , ,

Нещодавно опубліковане

Мешканці Великих Бірок, що біля Тернополя, розпочали збір коштів на автомобіль для військовослужбовців ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 22:17


127-й день активної фази повномасштабної війни. Українські захисники мужньо тримають оборону на лінії фронту. Сьогодні, 30 червня, з Тернополя для виконання бойових завдань нашим захисникам передано вантажний мікроавтобус...


Рубрика: , , Опубліковано: о 20:29


Цими днями у Тернопільському закладі дошкільної освіти ясла-садок №3 відбулася благодійна ярмарка «Вони тримають для нас небо»...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:56


Тернополянці Ірині Яворській-Скрабут, яка у Страсну п’ятницю, 23 квітня 2022-го, в’їхала на автомобілі в Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, днями Тернопільський міськрайонний суд продовжив термін дії обов’язків, покладених на неї після обрання міри запобіжного заходу...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 13:37


Працівники Тернопільського районного управління поліції спільно з працівниками Управління патрульної поліції розшукали тернополянина, який влаштував стрільбу на балконі багатоповерхівки...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 18:07



Теми дня
30 Червня
29 Червня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео