П’ятниця, 30 вересня 2022
• Пізнаймо одні одних: українці – в Сувалках, поляки – в Тернополі • «Антитіла»: пів року – на фронті • Кризова кімната – для постраждалих від насильства • Дбаємо про своїх військових на передовій • Благодійники з Європи підтримують лікарні Тернополя • «Сьомий місяць печу перемогу» • Сергій Надал: «Дякую тернополянам за те, що наше місто стало другим домом для десятків тисяч жертв московської агресії» • «З вірою в перемогу»: велопробіг на Теребовлянщині • Плетуть сітки і вчать… англійську мову • «Пташка», «Мішаня» і «Лемко» – на волі! • Свято української пісні та гумору: в Тернополі відбудеться концерт Степана Гіги та гурту «БУДЬМО» • Триває збір коштів на автівку для воїнів ЗСУ 24 бригади • «Вітер На-Дії»: українська молодь зустрілася в Кракові • Передачі захисникам із Тернополя — в найгарячіші точки • Діти і війна: як подолати травми • У Тернопільській громаді живуть понад 28 тисяч переселенців • У Тернополі готуються до початку опалювального сезону в умовах воєнного стану • Клатчі для леді – за донати • З фронту – до шлюбу • Наталія Фаліон та гурт «Лісапетний батальйон» відсвяткують 30-річчя на сцені благодійним концертом у Тернополі
Мер із відкритою душею

Автор: Опубліковано: 3 Грудня о 14:51 59


25 листопада не стало колишнього міського голови Тернополя Богдана Левківа, який обіймав посаду з 2002-го до 2006-го року.


Щирий, добрий, вмілий господарник! Таким його запам’ятали тернополяни. Попри непрості політичні часи, Богдан Євгенович сповна забезпечував життєдіяльність міста. За його каденції Тернопіль почав ставати європейським! Було зроблено добротну дорогу через центр — від Надставної церкви до СБУ. Щоб розвантажити вулицю Богдана Хмельницького, облаштували дорогу, встановили пішохідний міст через колію, проклали дорогу на вулицях Живова та Замонастирській. Змінив тоді обличчя майдан Волі. Встановили стелу на колишньому будинку СБУ, стелу Лучаківському, поновили гробівець Лучаківського. Встановили пам’ятники Данилу Галицькому, Івану Горбачевському, Йосифу Сліпому. Прикрасили Тернопіль конструкціями вертикального озеленення. Попри господарку, Богдан Євгенович також дбав про духовність у нашому місті. А ще був чудовим сім’янином. З дружиною Людмилою виховали двох синів Анатолія і Михайла, раділи онукам.

«Можу з чистою совістю дивитися в очі тернополянам»

Богдан Левків народився 22 лютого 1950 року в Кутківцях (нині — мікрорайон Тернополя). Навчався в ЗОШ № 25, Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг та туризму. Закінчив технологічний інститут побутового обслуговування в Хмельницькому. Працював головним інженером, начальником виробничо-технічного відділу обласного побутового управління, начальником відділу з якості Центру стандартизації і метрології, інструктором організаційно-інструкторського відділу, головним інспектором контролю за дотриманням цін і правил торгівлі міськвиконкому. Був директором ТОВ «Ремвзуття». З 1998 до 2002 року працював секретарем Тернопільської міськради. Був депутатом Тернопільської міської ради двох скликань, а також депутатом Тернопільської обласної ради. Отримав відзнаку прем’єр-міністра України, а також грамоту від Папи Римського.

«НОВА…» неодноразово спілкувалася з Богданом Євгеновичем, коли він був на посаді міського голови, брали ми інтерв’ю й після каденції. Найкраще про ексмера промовляють його цитати того часу. Ось деякі з них.

«Основна заслуга нашої каденції — це забезпечення життєдіяльності міста. Хоча і не було тоді такої чехарди з газом, але легше не доводилося, адже нашій каденції довелося пережити трьох голів облдержадміністрації, я вже не кажу про начальників міліції, податкової та прокурорів… А часта зміна кадрів, як відомо, на роботу ніколи добре не впливає».

«Богдан Левків як був людиною Президента (Ющенка, — авт.), так нею і залишився. Моя партія — тернополяни. Чи у побуті працював, чи головним інженером, чи начальником виробничо-технічного процесу, чи директором фабрики, чи секретарем міської ради, чи міським головою — я завжди був з людьми. Це — моє. Так воно і залишиться зі мною».

«Від діда-шевця мені дісталася чоботарська лапа, на якій ремонтували взуття, — вона донині у креденсі на почесному місці. Стоїть поряд із моїми орденами-медалями: шість — церковних, три — з будівельних загонів, є як заслуженому працівнику послуг. Мені можна їх, як Брежнєву, чіпляти! Від тата маю акордеон, на якому я грав по весіллях, і капроновий гребінчик за 17 копійок, який ношу донині… Це найтепліші і найщемніші подарунки».

«Свої акордеони привів до порядку, почистив, підшивки поміняв. Найстарший з них — з 1953 року, «Вельцмейстер», на якому я вчився грати. Новіший купили у 67-ому році за 407 радянських карбованців. Величезні гроші! Мотоцикл тоді коштував 300 карбованців! Ще мені треба барабани підправити, що залишилися від тата, але чекаю на це дощової погоди».

«Коли я був міським головою, випалював за день по три пачки цигарок (Богдан Євгенович палив тільки «Прилуки», бо вважав, що в них найменше шкідливої смоли — авт.) і щодня мав лише 3-4 години на відпочинок. Тепер випалюю тільки пачку, а іноді й менше, є удосталь часу, нікуди не спішу. Скажімо, кілька днів тому їздив до Зарваниці. Це вже не те, що колись: «вжик» — туди, «вжик» — назад… Пройшовся Хресною дорогою, поспілкувався зі священниками. Присвятив увесь день поїздці».

«Чи був я шевцем, чи музикантом, чи міським головою — то все була робота з людьми, і найбільшою нагородою для мене завжди була людська вдячність. Хоча за роки роботи (а трудовий стаж маю 45 років, то вам не жарти!) нагород назбирав чимало: і грамоти від Верховної Ради та Кабінету Міністрів, і найвищі відзнаки церков… Найбільше тішуся, що коли був міським головою, то Тернопіль займав третє місце по благоустрою серед українських міст. Можу з чистою совістю дивитися в очі тернополянам».

«Найбільше випробування — сфабрикована справа податківців»

— Коли Богдан Левків ішов до влади, у нього було три «п»: порядність, професіоналізм та патріотизм, — розповідає колишній заступник міського голови Володимир Кашицький. — Мав високу працездатність — трудився від ранку до ночі. Така витривалість пригодилася йому згодом під час тиску податкових органів на міську раду. У 2004-ому було порушено кримінальну справу за фактом несплати ПДВ під час продажу земельних ділянок. На той час в Україні взагалі не платили такий збір. Тиск почався після мітингу Юлії Тимошенко на Театральному майдані, коли зібралися понад десять тисяч мешканців області. Виступали проти Януковича. Уряд тоді розглядав Тернопіль як основного ворога, бо інші міста чинили менший опір. Податкова міліція з автоматами зайшла в приміщення міської ради, заблокували входи і почали вимагати документи.

Богдан Євгенович терміново скликав сесію міської ради. На цю подію тоді навіть відреагували міжнародні ЗМІ. Щоб вивчити ситуацію, до Тернополя тоді приїжджали три голови комітетів Верховної Ради. Це було політичне замовлення, щоб поставити Тернопіль «на місце». Богдан Левків тоді ледь не цілодобово перебував у міській раді. У шафі тримав чоботи і фуфайку, був готовий до того, що в будь-яку мить можуть прийти і забрати його. Це був складний період.

Кримінальну справу порушили 10 лютого 2004-го року, а закрили 31 грудня 2004-го року. Пригадую, ми саме ішли до Катедри на новорічне богослужіння і на пошту надійшла «писулька», що справу закрито за відсутністю складу злочину. Але цей рік вартував багато нервів та здоров’я. Податківці вилучали тисячі документів, робили все для того, щоб блокувати роботу міської ради. Проте місто функціонувало, мешканці, мабуть, і не відчули того «набігу».

Богдан Євгенович дбав про Тернопіль, робив усе, що було можливо при тодішніх ресурсах. Відремонтував центральну дорогу в Тернополі, та й інші частини міста відновив. Хотілося зробити більше, але деякі депутати «вставляли палиці в колеса», адже наближалася передвиборна кампанія 2006-го. Богдан Левків уперше запровадив публічний звіт міського голови у «Березолі». Не боявся вийти до людей. Мери інших міст дивувалися такій відкритості. У міській раді Богдан Євгенович не мав політичної сили, на яку міг би опертися, доводилось узгоджувати питання із депутатськими групами, приймати спільно бюджет, вирішувати господарські питання.

Із Богданом Левківим було комфортно працювати, в міській раді панувала доброзичлива атмосфера. Це підтвердить будь-який працівник міської ради того періоду. Він був першим мером — корінним тернополянином, був умілим господарником, дбав про мешканців міста, сповідував християнські цінності, співпрацював із церквою, брав під опіку чимало церковних питань. Завдяки йому УГКЦ розпочала діяльність на Хмельниччині. Богдан Євгенович особисто домовлявся з мером Хмельницького про відкриття там греко-католицьких парафій. Завдяки перемовинам із мерією польського міста-побратима Ельблонґа українська громада отримала там приміщення для греко-католицької церкви. Богдан Левків хотів запровадити вихідний у неділю для тернопільських базарів, щоб люди могли відпочити, піти до церкви. Утім, така ініціатива викликала велике несприйняття серед місцевих підприємців, вийшли на протестні акції. Коли Богдан Євгенович пішов із посади, ми часто спілкувалися з ним. Ексмер до останніх днів уболівав за Тернопіль, радів, що місто розвивається, стає справді європейським.

«Тернополяни щиро поважали мера Левківа!»

— Простий, без комплексів, без манії величі. Прямий, без пафосу. Водночас у нього була щира, відкрита душа. Мені було легко з ним працювати, — згадує про Богдана Левківа колишній його помічник у міській раді Михайло Муха. — Завжди брав мене на виступи, зібрання, на прийоми громадян. До всіх був уважний. Перед заходами просив мене підготувати йому невеличку інформацію про подію. «Роки летять, мов сполохані коні…» — міркував про життя. Прагнув якомога більше встигнути за час перебування на посаді міського голови. Старався виконати свої обіцянки. Мене вражало його трудолюбство — не мав ні вихідних, ні святкових днів.

Засиджувався в кабінеті за документами до опівночі. Часто кликав мене на підмогу у вихідні. Богдан Євгенович багато палив і пив каву. Одягався просто, не шукав брендів. Носив розкішні вуса. Гляне хтось чужий — не здогадається із зовнішнього вигляду, що він на високій посаді. Їздив на старенькій «Ниві» червоного кольору. Оберігав свою сім’ю від публічності. «Бачиш, як добре, що мою дружину ніхто не знає. Вона спокійно може піти на базар чи куди-інде між люди, і ніхто їй не задає зайвих питань», — казав. Жив у Кутківцях в батьківській хаті. Не ганявся за маєтками. Справжній християнин — відвідував богослужіння не тільки у вихідні, а й в будні дні.

Вражав своєю людяністю. Я ніколи не чув, щоб він із кимось сварився, щоб викликав когось «на килим». Шукав спільну мову з депутатами, адже тоді була різношерста компанія. Знаходив виходи із різних складних ситуацій. Богдан Левків був прихильником політичної сили «Наша Україна». Саме за його каденції відбулася Помаранчева революція в 2004-ому році. Богдан Євгенович підтримував мітингувальників у Тернополі. Тримав під контролем ситуацію в місті, щоб не було провокацій. Виїжджав із соратниками до Києва на Майдан, на перемовини з іншими мерами. Дорогою до столиці блокували проїзд — кидали шипи під колеса. Були непевні часи. Богдан Левків спілкувався із тодішнім міським головою Києва Олександром Омельченком. Так склалося, що відійшли два колишні мери у засвіти одного дня…

Богдан Євгенович прожив 71 рік. Міг ще жити й радіти дітям та онукам. Коли пішов із посади міського голови, зосередився на родинних справах. Мав невеличкий офіс на вулиці Медовій, у приміщенні колишньої фабрики «Ремвзуття». Відвозив вранці онуків до школи, потім купував газети, прямував до офісу й читав. Спілкувався з друзями. Знаю, що він приятелював із міським головою Івано-Франківська. Богдан Євгенович брав участь у різних міських заходах.

Безпосередньо зустрічався з міськими головами Тернополя, які були після нього. Час від часу заходив до міської ради. Спілкування з Богданом Левківим завжди було легким і надихаючим. Він був життєрадісним, ніколи не піддавався відчаю. Вмів радіти за успіхи інших, дотепно пожартувати. А як брався за акордеон — все оживало довкола! Та найголовніше — мав добре серце! Колись не було охорони у міській раді. Люди відразу прямували до його кабінету. Старався кожного вислухати і чимось зарадити. Тернополяни щиро поважали мера Левківа!


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

У рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2014-2020» Тернопільська міська рада завершила реалізацію проєкту «Пізнаймо один одного: українці — в Сувалках, поляки — в Тернополі» спільно із закордонним партнером — Публічною бібліотекою імені Марії Конопницької в Сувалках (Підляське воєводство, Польща)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:34


Артисти рок-гурту несуть службу як стрільці-парамедики і волонтерять...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 9:51


26 вересня міська організація Товариства Червоного Хреста передала у кімнату кризового реагування для громадян, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, електротовари та товари першої необхідності. Таку ініціативу вдалося реалізувати завдяки проєкту, який написали учасники Товариства Червоного Хреста «Ми хочемо ваш світ зробити кращим» та в рамках програми «BraVo», яка спрямована на розвиток місцевих організацій та волонтерства...


Опубліковано: о 10:00


«Допомогу армії від Тернополя» отримали українські захисники на донецькому та дніпропетровському напрямках...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:35


Від благодійників із Німеччини та Польщі надійшла гуманітарна допомога для Тернопільської комунальної міської лікарні №2...


Рубрика: , , Опубліковано: о 8:32



Теми дня
30 Вересня
29 Вересня
28 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео