24 жовтня народний депутат, лідер Радикальної партії Олег Ляшко офіційно задекларував виграш в… «Українській національній лотереї» на суму 571 тис. грн., розділивши його на три частини: 134 тис. грн., 153,4 тис. грн. і 283,5 тис. грн. Коли інформація набула великого резонансу, Ляшко почав відбріхуватись, нібито виграв півмільйона гривень завдяки ставкам на матчі Ліги чемпіонів. «Ставив там, де високий коефіцієнт. Ставив на «Шахтар», за який вболіваю, ставив на «Ліверпуль». Виграв, заплатив податки. Так я й раніше заробляв. До речі, з Росітою (дружиною — ред.) я познайомився 20 років тому в залі ігрових автоматів», — для переконливості політик згадав і про особисте.

Байки про ставки на «Ліверпуль»

На сайті «Української національної лотереї» справді є можливість зробити ставки на спортивні події, однак цьогоріч у Лізі чемпіонів «Ліверпуль» здобув перемогу лише в одному матчі з трьох зіграних: у Словенії англійці розгромили місцевий «Марибор» з рахунком 7:0. «Ліверпульці» були фаворитами, але коефіцієнт у букмекерів на їхню перемогу складав лише близько 1,2, отож такий коефіцієнт в жодному разі не можна назвати «високим», як говорить лідер «радикалів». Утім, дуже швидко слова про Лігу чемпіонів у контексті «фантастичної удачі» Ляшка взагалі зникли… Тим часом стало відомо, що «Українська національна лотерея», в якій нібито тричі виграв лідер Радикальної партії, формально належить… тернопільському велотренеру (!) Роману Зеньо. Про це йдеться в офіційних реєстрах, згідно з якими звичайний велотренер фігурує кінцевим бенефіціаром кіпрської компанії «Ефаміандо Холдінгз Лімітед» і власником компанії зі 100% іноземних інвестицій. Реально ж і неформально компанію пов’язують із народним депутатом з фракції БПП Олександром Третьяковим. У компанії «Українська національна лотерея» повідомили, що не можуть оприлюднювати інформацію про виграш у лотерею і персональні дані конкретних гравців, оскільки це — конфіденційна інформація.

На загадковий виграш Ляшка відреагувало Національне агентство з питань запобігання корупції: «Враховуючи суспільний резонанс щодо суб’єкта декларування — народного депутата Олега Ляшка, агентство здійснить перевірку наданого суб’єктом декларування повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. У разі виявлення порушень будуть вжиті відповідні заходи».

Варто зазначити, що за 2015 рік Ляшко задекларував 79,6 тис. грн. зарплати нардепа, 80,5 тис. грн. —  на ведення депутатської діяльності та 4,2 млн. грн. від відчуження нерухомого майна. У 2016 році його дохід склав 1,028 млн. грн.: 156 тис. грн. — депутатська зарплата, 170 тис. грн. —  забезпечення депутатської діяльності, 346 тис. грн. — відсотки від вкладів в «Ощадбанку» і банку «Аркада», 218,8 тис. грн. — гонорари від компанії «Новости 24 години».

Починав «кар’єру» із… автомобільних афер

«Обрамлення» сумнівного доходу під виграш у «лоторейку» для одіозного Олега Ляшка — ще, так би мовити, «квіточки». Цей вроджений аферист прокручував ще й не такі справи. Вже у 20-річному віці Олег Ляшко, не маючи належної освіти та досвіду, опинився на посаді… помічника тодішнього міністра внутрішніх справ України А. Василишина, мав у своєму розпорядженні автомобіль ГАЗ-24 з водієм та двома номерами прикриття! «Проявив» він себе ще у 1992 році на… автомобільних аферах. Ось як описувала подробиці його «кар’єрного росту» одна із київських газет: «У кабінеті начальника МРЕО при РВВС Харківської області капітана міліції Андрія Дмитрієва сидів гість із Києва і нетерпляче чекав керівників СТО. Першим прибіг Андрій Колотуха, заступник директора станції. І тут же нарвався на гнів київського чиновника, який по-вчительськи відчитав його: мовляв, стукати у двері потрібно. Піднявши очі, Андрій Колотуха побачив, що у кріслі вальяжно сидить хлопець років 25-ти. Представився помічником міністра внутрішніх справ України. Назвав себе Олегом Ляшком. Ляшко, як він сам повідомив, прибув у Мерефу за завданням міністра. Той доручив йому перевірити роботу станції, зокрема, розібратися із сигналами про зловживання… Не встиг помічник закінчити свою обвинувальну промову, як на порозі кабінету виріс директор підприємства Валентин Сищенко. І йому дісталося на горіхи від впливової міністерської особи. Ні живі, ні мертві стояли перед приїжджим ревізором Сищенко і його заступник. На мить запанувала тиша. Її порушив стук у двері. Увійшли начальник ДАІ РВВС Харківського району підполковник міліції Володимир Іванов і капітан міліції Андрій Дмитрієв. І, як підтверджено матеріалами кримінальної справи, улесливо звернулися до Ляшка: «Товаришу полковник! Що нам робити?» Почули: «Дійте по розпорядженню, потім вирішимо, що далі…» А ще «помічник» вирішив просвітити людей у погонах, що завмерли по стійці «струнко»: бачте, до нього в кабінет і генерали в черзі стоять. Сумнівів у господарів станції не було: подумали, що до них приїхала справді людина Василишина».

Застосувавши ще кілька шахрайських прийомів, Олег Ляшко домігся передачі нібито для самого міністра автомобіля ГАЗ-31029. Без будь-якої оплати цей автомобіль одержав на Мереф’янській СТО капітан міліції Дмитрієв, перегнав його до Києва і передав особисто Ляшкові. Так «помічник» міністра став господарем шикарного на ті часи автомобіля. Можливо, на цьому б усе і закінчилося, але Олегові Ляшку виявилося того замало.

«Світило» 15 років тюрми…

Як розповідає Дмитро Чобіт у книзі «Макуха, або Штрихи до політичного портрета «Блоку Юлії Тимошенко», котра містить розділ про Олега Ляшка — «ЖурналіЗт чи аферист?», наприкінці серпня 1992 року Ляшко знову з’явився у Мерефі й став вимагати ще один автомобіль ГАЗ-31029 кольору слонової кості. На цьому автомобілі він і погорів. За фактом шахрайства прокуратура порушила кримінальну справу. На квартирі Ляшка провели обшук, у ході якого виявили цілий склад рідкісних на ті часи речей: від холодильника «Philips» до відеомагнітофона «Samsung». Слідство вcтановило, що, крім афер з автомобілями, Олег Ляшко ще й привласнював величезні суми коштів.

Фінал цієї історії такий: 9 грудня 1994 року суд визнав Олега Валерійовича винним у скоєні злочинів, передбачених ст.86 — розкрадання державного і колективного майна в особливо великих розмірах, ч.1 ст. 191 — самовільне присвоєння влади або звання посадовою особою, ч.3 ст. 194 — підробка документів, штампів і печаток, їх збут та використання підроблених документів. За злочини йому загрожувало від 10 до 15 років тюрми, однак на клопотання адвоката та слізні прохання Олега Ляшка суд застосовував до нього дію ст. 44 КК України — призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Врахувавши, що Ляшко вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав свою вину, співпрацював із слідством, глибоко розкаявся у скоєному та запевнив, що в майбутньому нічого подібного робити не буде, йому присудили шість років позбавлення волі з конфіскацією майна та відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії.

Міліцейські подільники Олега Валерійовича теж були покарані: деяких понизили у посадах, декому оголосили догану, а його кума, капітана Дмитрієва вигнали з органів внутрішніх справ. 9 березня 1995 року колегія у кримінальних справах Верховного Суду України змінила винесений Олегу Ляшку вирок: ст. 861 Кримінального кодексу перекваліфікувала на ч.2 ст. 143 —  шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Термін позбавлення волі був зменшений до чотирьох років. А далі Ляшкові справді пофартило. 19 травня 1995 року президент Леонід Кучма підписав указ про амністію. Статті, згідно з якими Ляшко відбував покарання, потрапили під дію указу і вже через два дні майбутній «радикал» був звільнений з Ізяславської виправно-трудової колонії №31 Хмельницької області. Оговтавшись після автомобільних афер, шахрайств і тюремної відсидки, Ляшко взявся до… журналістської праці. Спочатку заснував газету «Політика», а згодом —  «Свобода», в яких громив тодішнього президента України Леоніда Кучму. Роздратований Леонід Данилович якось спересердя мовив: «Та я ж його випустив, йолкі-палкі! Знав би, не випустив би ніколи». У ті часи Олега Ляшка у Києві називали «журналізтом», наголошуючи на його безграмотності.

Гідний послідовник Остапа Бендера

Судова справа про автомобільні афери Ляшка мала блискавичне завершення. 16 березня 1998 року Варвінський районний суд Чернігівської області ще раз переглянув його справу і постановив достроково зняти з нього судимість.

У політику Олег Валерійович прийшов у 2006 році як «воїн світла» Юлії Тимошенко, та дуже скоро він вирвався з-під її крила і вхопився за вила… У жовтні 2010 року був виключений з фракції БЮТ «за співпрацю з коаліцією більшості, зокрема, за голосування за зміни до Конституції, закон про Кабінет Міністрів та регламент Верховної Ради України». Цій події передував скандал із оприлюдненням відео допиту Олега Ляшка 15 вересня 1993-го, на якому він зізнається слідчому, що вступав у гомосексуальні стосунки з високопоставленим чиновником в обмін на допомогу у вирішенні особистих питань. Того ж 2010-го Ляшко створив Радикальну партію Ляшка, а маючи неперевершені акторські та аферистичні здібності, «сколотив» величезні статки, «розводячи» на подачки олігарха Ахметова, інших українських товстосумів та верхівку нинішньої правлячої влади.