Політик, народний депутат кількох скликань, колишній віце-прем’єр-міністр з гуманітарних та соціальних питань,  громадський діяч, науковець, університетський викладач, мандрiвник, спортсмен, віце-президент Національного олімпійського комітету України та почесний президент Федерації біатлону України, автор кількох наукових праць та монографій, серед яких «Історія української Конституції», «Абетка української політики», «Теорія українського кохання», «Український романтик Микола Гоголь» та понад сотні статей та досліджень; організатор та натхненник загальнонаціональних акцій «Сім чудес України», ініціатор проекту «Рідна країна» — культурологічного світоглядного веб-порталу та лідер громадського руху і політичної партії “Рідна країна”. Це — якщо коротко… Бо всю діяльність Миколи Томенка і в цілій газеті не опишеш, а своєю громадською, просвітницькою та науковою роботою він успішно замінює декілька поважних державних інституцій.

«Прожити кожний день так, аби щовечора знаходити вiдповiдь на питання «Що я зробив для України?», — для нього не велемовний пафос, а реальний «план дій» на щодень. Поки інші ділять «заводи і теплоходи», він, не беручи в держави ні копійки, реалізовує унікальні інформаційно-туристичні,  культурологічні, спортивні, соціальні та освітні проекти… Власне, таким же «мультизадачним» був і візит Миколи Володимировича до нашого міста у середу, 17 січня. У Тернопільській обласній бібліотеці для дітей він нагородив переможців соціально-просвітницького проекту «Рідна країна – безпечна країна» про безпеку дорожнього руху, а увечері того ж дня  презентував у Теребовлі фільм із нового циклу «Сім чудес України: історичні міста і містечка». А впродовж кількагодинного спілкування з тернополянами, розповів, зокрема, про…

Голоси з минулого — для майбутнього

— Моя найбільша нагорода — а я принципово не отримував жодних державних нагород  —  відзнака від бібліотечної Асоціації «Друг бібліотек». Тому я дуже радий зустрітися з тернополянами саме тут, у бібліотеці… Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» безкоштовно передає для бібліотек, вишів, шкіл і садочків низку власних українських просвітницьких проектів, які будуть цікаві дітям та стануть у нагоді викладачам.

Зокрема, ми зініціювали та випустили низку аудіовидань, серед яких — «Слуханка для української малечі». Свого часу саме радіо було українським  осередком, українською планетою. От я і сказав своєму другу, нині вже екс-президенту Національної радіокомпанії України Віктору Івановичу Набруску, що було б добре випустити аудіопроект для дітей-дошколят. Так і з’явилася «Слуханка…» Вона складається з двох частин (двох дисків): до першої увійшли українські народні казки, казки народів світу та авторські казки, які виконують народні артисти України; друга ж частина — дитячі пісеньки, веснянки, ігри, заклички, лічилки, колядки та колискові.

Ще один аудіопроект, яким дуже тішуся, — “Класика української літератури. Живі голоси” — добірка унікальних аудіозаписів із живими голосами Марка Кропивницького, Максима Рильського, Миколи Бажана, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Платона Воронька, Олеся Гончара, Миколи Вінграновського, Василя Стуса, Василя Симоненка (з його авторськими записами у нас вийшов ще один, окремий диск «Лебеді материнства»)… Цей проект задумувався для Східної України — такі диски ми привозили у кожну кримську школу, у кожну школу Донецької і Луганської областей, доки ще могли туди їздити…  І найважливіше — усі наші просвітницькі аудіопроекти викладені у вільний доступ в інтернеті на нашому сайті  http://ridna.ua

Хочеш чуда? Будь ним!

— Загальнонаціональна акція «Сім чудес України», започаткована Фондом Миколи Томенка «Рідна країна», стала найрезонанснішим та найуспішнішим проектом у галузі популяризації вітчизняного туризму за роки української незалежності. Ми вже провели чотири етапи акції і зробили 40 фільмів. Власне, фільм про Теребовлю — із нового циклу «Сім чудес України: історичні міста і містечка». Ми взяли такі міста, які не мають фінансової та інформаційної потужності себе показати.  Після показу стрічки у Теребовлі фільм покажуть на телеканалах «ЗІК» та «Еспресо». Я безкоштовно віддаю ці фільми для демонстрації телеканалам, аби тільки ознайомити українців. Біда ж у тому, що про нашу історію та традиції деякі телеканали навіть безкоштовно показувати не хочуть. Наприклад, за бюджетні гроші на так званому Суспільному телеканалі показують «Дива Китаю»…

Ці фільми я роблю не лише для конкретних міст, а для всієї України. Я хочу, щоб це використовувалося істориками, краєзнавцями, географами… Поки що це складно зробити, бо, схоже, чиновникам із Міносвіти я просто заважаю — так було і при попередній злочинній, і при нинішній злочинній владі. Я прошу їх розповсюдити безкоштовно надані їм диски — хоча б через методкабінети, а вони від мене відмахуються — не до того, мовляв, у нас «реформи»…

 І владу змінити, і країну не втратити

— Мене бісить, коли кажуть, що, аби змінювати у нашій країні щось на краще, у нас то фахових кадрів нема, то  грошей нема… Все є!  Просто все, що стосується культури, освіти, спорту, має бути пріоритетом державної політики.  Проблема у відсутності стратегії та невмінні визначити пріоритети.

Мене часто запитують про президентські вибори, і я чесно відповідаю: мене не цікавить прізвище майбутнього президента. Мене цікавлять його світогляд і доктрина. Хто такий український президент? Це людина, для якої українська історія і культура — цінності,  переконання і світогляд. Людина, яка лікується в Україні, чиї діти тут навчаються. Тобто, живе українським життям. І чиновники українські теж такі ж мають бути. Тоді і реформи правильні підуть…

Ми державу «ліпимо» ситуативно, хоч і маємо наш власний досвід, ще сторіччя тому здобутий.   Скажімо, я свого часу видав для старшокласників свою «Історію української Конституції» із популярним аналізом всіх українських конституцій, які видавалися — від найдавніших часів до сьогодення.   Візьмемо, скажімо,  Конституцію Пилипа Орлика. Насправді він був документом колективним і виник після аналізу помилок та поразки гетьмана Івана Мазепи і його однодумців під Полтавою у червні 1709 року. Після поразки під Полтавою зробили правильні висновки і написали конституцію з проектом держави для всіх українців, а не тільки для влади. Там є статті, де написано, що якщо в родині чоловік чи син захищає українську державу, то податки родина не платить. І це в далекому 1710 році…

Я противник того, щоб «забути старе» і почати все «по-новому». А по якому ж новому? Ми тільки на наших помилках і можемо навчитися… На українських, а не на російських чи американських. Ті ж виклики часу, що перед нами нині — як  українську ідеологію втримати, державу об’єднати,    церковні питання розв’язати, — вирішували українські керманичі ще сотні років тому. Це повинно бути елементом щоденного думання і сьогодні. Якщо, наприклад, ви цілий день займаєтеся своїм бізнесом, а вночі згадуєте про державу, — нічого не буде. Ви мусите жити Україною. Бо що таке політика? Це і професія, і покликання. А нині це і не покликання, і не професія. Нині політиками стали люди без біографії у глибокому сенсі…

Сподіваюся, що до наступної президентської кампанії ми без революції підійдемо. Це теж мене страшно непокоїть… Повірте моєму досвіду двох революцій: третьої Україна не витримає. Коли чую: «Ми знову вийдемо на Майдан шини палити», думаю — хоч би Україна за цим разом не згоріла… Треба якось і владу змінити, і країну за цим не втратити. Я не прихильник Макіавеллі: владу будь-якою ціною не треба змінювати, у нас і так будь-яка президентська кампанія – це війна. А тут має бути дискусія ідеологій, програм, стратегій, а не особистостей. Ідеологія — це ключ. Цінності — це ключ. Тому ми будуємо український світ поки що по бібліотеках та школах, а найближчим часом, сподіваємося, він запанує по всій території України.