Четвер, 21 січня 2021
• Країна, яку «умом не понять» • Щоб у здоров’ї ці свята відпровадити й інших дочекатися… • Сергій Надал: «Український газ належить українцям!» • Відкрите серце «мамуні» Оксани • Смерть на Водохреща: загинув мешканець Вищих Луб’янок • Навальний опублікував розслідування про палац Путіна площею 18 000 кв.м на березі Чорного моря (відео) • Начальник одного з управлінь Тернопільської ОДА вимагав 500 доларів хабаря • 64-річний тернополянин вчадів у майстерні з ремонту техніки • «П’яний водій збив мою маму на узбіччі і протягнув 30 метрів…» • Лікував хворих на COVID-19, а сам недугу не поборов… • Віталій Марків на Різдвяні свята завітав до рідного Хоросткова • Подружні розборки на Борщівщині: різонув ножем у живіт… • “Наша відповідь коронавірусу і примусовій вакцинації”, – тернопільські посадовці пірнули в ополонку • У парку Шевченка працює мобільний пункт обігріву • Чин освячення Йорданської води звершили на набережній Тернопільського ставу • Трагедія на Кременеччині: прив’язали санки до Jeep Cherokee… • Для сімейних лікарів Тернополя виділили 10 000 швидких тестів на COVID-19 • Шукають свідків, які бачили, як пенсіонерка випала з маршрутки №12 • Голова ОТГ заплатить штраф, бо сам себе преміював • На Тернопільщині троє “тітушок” вимагали кошти від перевізників до Італії
На святвечір не стало художника Дмитра Стецька

Автор: Опубліковано: 11 Січня о 14:00 309


Звістка про його смерть приголомшила. “Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану”, — здається, саме про такі випадки пророчо писала мудра Ліна Костенко.


Віра та Дмитро Стецьки.

У морозяний святвечір, зі сходом на небі першої зірки, на 74-ому році життя спочив у Бозі один з найвідоміших українських художників Дмитро Стецько… Митець просто заснув у кріслі (згодом експертиза встановить — інфаркт, а раніше він на ногах переніс мікроінсульт…) біля своєї останньої роботи, де чітко виписаний силует його дружини-красуні Віри (відома мистецтвознавиця Віра Стецько померла 21 серпня 2016-го) і де їхні руки, як і було за життя, тримаються вкупі…

“Він так і не зміг бути самотнім на перший святий вечір без Віри. Видно, Господу також захотілося, щоб душі Стецьків — Віри і Дмитра — на Різдво’2017 зустрілися разом”, — розповідає близький друг сім’ї Стецьків, відомий журналіст Михайло Маслій.

Без талановитого творчого подружжя Стецьків Тернопіль якось умить збляк, збіднів. Їх обох — Дмитра та Віру — незмінно яскравих, усміхнених, так приємно було бачити разом, коли вони удвох вибиралися на ритуальний уже “шпацер на каву”. Торік у серпні невблаганна хвороба забрала від нього Віру, і разом із нею з його життя зникли надія і любов…

Як жити без Віри?

“Віра не просто підтримувала його, належно цінувала і писала про нього як тонкий мистецтвознавець, а передусім надихала його, — пригадує тернопільський письменник Петро Сорока. — В кожному його шедеврі присутня її жива душа. Він створив сотні її портретів у різних іпостасях і образах.  Коли її не стало, світ для нього обвалився, став руйновищем. Він тримався стійко. Принаймні на людях. Не показував, що його давить нездвигомий, як камінь, тягар, ховав під повіками безутішну тугу. Якось лучилось зустріти його в товаристві одного художника, з яким вони жваво розмовляли і піджартували над чимось. Я обняв його і сказав, що вражений його мужністю. “На людях не показую, – сказав Дмитро тихо. – Для сліз у мене є ночі”.

Щож, тепер їхні душі вже разом… Як поруч і місця вічного спочинку на Микулинецькому кладовищі.

Замість публічності — «легенди»

Дмитро Стецько не був, як нині модно казати, “публічним”. У його мистецьке обійстя — мальовничу хатинку-майстерню на вулиці Гоголя — ніхто випадковий, сторонній потрапити не міг. Там він Творив… З раннього ранку до пізнього вечора усе тут підпорядковувалося ритму творчості. “Наведу у хаті лад, змию підлогу, бо так уже звик, — розповідав, усміхаючись у пишні козацькі вуса, художник, — і стаю до полотна — толочити роботу…” І так день у день, день у день уже котрий десяток років поспіль…”

Відсутність “публічності” з лихвою компенсують неймовірні історії, які розповідали про Стецька у мистецьких колах. Про те, як у застійні брежнєвські часи на прилизано-“політкоректну” виставку до чергової річниці Ілліча художник приніс свою картину… з оголеною жінкою — крамола! Або як на виставці у канадському Торонто не продав свого портрета Тараса Шевченка — а йому ж за нього 10 тисяч доларів давали! Як столичні журналісти, домовившись про інтерв’ю з ним, шукали у Києві вулицю Гоголя, і не вірили, що митець такого рівня може жити не у столиці…

Його двічі хотіли висувати на здобуття Шевченківської премії, але Дмитро Стецько відмовлявся од усяких нагород і відзнак, регалій і звань, відгороджувався від різних угруповань і спілок. Мав на це, які і на всі значущі питання, свою точку зору.  І повне моральне право. Недаремно за ним утвердилося реноме найвидатнішого художника-філософа нашого століття.

Несподіваний Стецько

 Дмитра Стецька знали не лише в Україні, а й далеко за її межами: його картини їздили в США і Канаду, Данію, Голландію, Польщу…

Він — єдиний художник з Тернополя, перед яким відчинялися двері Національного художнього музею України. Але так було не завжди…

Першу персональну виставку йому дозволили провести аж у 46 років. До того часу малював і складав усе в майстерні: “не такі” роботи, які не вписувалися у рамки соцреалізму, радянські прокрусти від мистецтва відкидали, не приймаючи в експозиції. Йому приклеїли ярлик “формалiст-нацiоналiст”, через що довелося зазнати чимало  переслiдувань та гонiнь: відібрали майстерню, заборонили малювати, пiддали анафемі. У задушливі і застійні 70-ті, коли всіляко обтинали крила й обрубували пальці, він мав зовсім небагато лаврів, достатньо терня на шляху і яскравий самобутній талант. А коли у далекому 1989-ому наш земляк показав у Києві у залах Спілки художників свої картини, Україна відкрила для себе, як тодi написала мистецтвознавець Галина Скляренко, “несподiваного Стецька”. Відтоді і назавжди він — несподіваний. Ніколи не йшов за тенденціями, а сам творив їх. Він був інакодумцем українського малярства…

Загублений у листопаді

Восьма дитина у сім’ї, Дмитро Стецько народився, коли вагітна мати поїхала у ліс згрібати листя. Посеред лісу, на купі опалого листя, він і побачив світ. Було це на початку листопада 1943 року на Лемківщині — село Полонна Санокського району Ряшевської області. Новонароджений малюк… загубився у днях — відразу записати у метрику не було як, бо довкола ж — війна… Так і не знав художник точної дати свого народження…   У 1946 р. родину Стецьків переселили з Лемківщини на Тернопілля. Уже тут, на хуторі Драгоманівка Козівського району, минули його дитячі та юнацькі роки.

“Малював, відколи себе пам’ятаю, навіть вугликом по підлозі, — зізнавався в інтерв’ю кількарічної давності “НОВІЙ…”. — Мама зразу сказала, що буду художником. А міг бути і музикантом — мав гарний голос, то “сватали” мене до музучилища, і спортсменом, і навіть військовим. В офіцерське училище брали поза конкурсом навіть без обов’язкової для всіх служби армії. Але місцевий політрук побачив мої малюнки і сказав: “Ти, хлопче, сюди не йди, бери малюй, у тебе — талант…” Це вперше я таке про себе почув. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім.
І. Труша у 1971 році і взявся малювати. І відтоді полотно — як доля…”

Авангардний і антирадянський 

У 70-их роках його першу майстерню у Тернополі відібрали за… натюрморт: потріскана земля, а на ній — зім’ята радянська газета і сліди босих ніг. Виявилося, що ця робота складає “ідеологічну загрозу”…   “Тільки тим, що у мене забрали майстерню, не обійшлося, — пригадував Дмитро Стецько. — Були скликані загальні партійні збори, на яких мене “розглядали”. Я — в “антирадянських” джинсах, патлатий, із вусами… Партія постановила: заборонити малювати, а ще постригтися і негайно перевдягти джинси, бо “ніззя”! Я залишив Тернопіль і виїхав зі всіма своїми здобутками на хутір — малювати. Протокол того засідання ще довго зберігався у Спілці художників, я потім хотів узяти собі на пам’ять його копію, проте вона “загубилася”…”

Чи буде в Тернополі музей Дмитра Стецька?

Писати про картини Дмитра Стецька — справа невдячна. Його творчість — багатогранну, багатопланову й різножанрову — не втиснеш у рамки слів. Його малярство не потребує коментарів. Він — особистість занадто яскрава для нарочито-педагогічного “цією картиною художник хотів сказати…”, митець, для якого не існує кордонів та умовностей у малюванні. Тому й картини його не піддаються намаганням умістити їх у загальноприйняті рамки.

“Я пишу для того, щоб людина роками читала мої картини, і зашифровую в них речі, котрі не розкриваються з першого погляду, — не раз зізнавався сам художник.  — Мистецтво має бути багатим — в думці передусім. Художник повинен бути філософом, інтелектуалом, тільки тоді він зможе щось вартісне створити… А глядач повинен включитися в роботу — не просто споглядати, а кожен день щось відкривати собі самому”.

Його роботи — не побутові, не інтер’єрні, їх майбутнє Дмитро Стецько бачив у музеях, тому часто й охоче дарував свої картини національним скарбницям. А ще часто називав свої картини “мої діти” — своїх дітей Бог подружжю Стецьків не дав… Хочеться вірити, що творчість Дмитра Стецька і по його смерті буде належно пошанована… Уже нині звучать пропозиції, аби облаштувати в майстерні Дмитра Стецька садибу-музей. Родина Дмитра Стецька (у нього було двоє старших братів, котрі жили в Канаді та Білорусі) гарантує, що вся творча спадщина художника від Бога буде збережена для теперішніх і майбутніх поколінь.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Коли на війні гинуть наші військові, це боляче, це горе для їхніх рідних, побратимів. Горе є горе, але десь у глибині душі розумієш, що нічого не вдієш, це — неодмінна складова професійного ризику, пов'язаного із протистоянням добре підготовленому, озброєному і понад усяку міру нахабному ворогові. Сьогодні — вони нас, завтра — ми їх. На війні — як на війні...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


І колись, і тепер найвищим моральним авторитетом як у сільській громаді, так і в містах є священники, лікарі та вчителі. До них ідуть люди за порадою та допомогою. Саме тому в часи пандемії – того лиха, що не обминає ні домівки, ні культові заклади, ні установи, варто громадянам дослухатися до слів предстоятелів церков...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:00


«Піарні заголовки про урядове «зниження тарифу на газ» далекі від реальності. В Україні продовжують нищити людей тарифами. Гучно презентоване урядом зниження ціни на газ мало вплине на більшість українців, оскільки реального ринку газу в країні досі не створено», — прокоментував ситуацію з новими тарифами міський голова Тернополя Сергій Надал...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 10:00


Оксана Алєксєєва відкрила в Озерній будинок сімейного типу...


Автор: Рубрика: , , , Опубліковано: о 9:00


Працівники Збаразької поліції задокументували нещасний випадок, який трапився в селі Вищі Луб’янки...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 8:00



Теми дня
21 Січня
20 Січня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео