Субота, 20 квітня 2019
• Дебати Петра Порошенка та Володимира Зеленського на НСК”Олімпійський” • Батько загиблого Героя Небесної Сотні Володимир Голоднюк: «Настав час, коли треба об’єднатися і зробити правильний вибір» • Що таке несесер і як ми без нього жили? • У Тернополі вперше в Україні запровадили сервіс прямого народовладдя – електронні петиції • Тернополянин створює шедеври з яєчної шкарлупи • Михащук знову зганьбився: п’яний і без водійських прав • Сяй, Тернопіль, писанками! • 40 років – з «Посмішкою»! • «Це була панічна атака…” – підозрюваний у вбивстві Андрій Горбатюк • Не дві половинки, а – одне ціле! • Підозрюваного у вбивстві тату-майстрині затримали у Львові • Чортківчанин – у сотні кращих піцайоло світу! • Варвари, які позрізали тополі в парковій зоні, будуть покарані • Суд відмовив у позові екзорцисту Григорію Планчаку • Митрополит Епіфаній: «Віримо, що Свято-Успенська Почаївська лавра з часом приєднається до Православної церкви України» • Він закрив нас собою… • Вбивство в Парижі… • Несподіваний Львів • Поліція розшукує підозрюваного у вбивстві тернополянки • «You’re my heart, you’re my soul…»
На святвечір не стало художника Дмитра Стецька

Автор: Опубліковано: 11 Січня о 14:00 177


Звістка про його смерть приголомшила. “Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану”, — здається, саме про такі випадки пророчо писала мудра Ліна Костенко.


Віра та Дмитро Стецьки.

У морозяний святвечір, зі сходом на небі першої зірки, на 74-ому році життя спочив у Бозі один з найвідоміших українських художників Дмитро Стецько… Митець просто заснув у кріслі (згодом експертиза встановить — інфаркт, а раніше він на ногах переніс мікроінсульт…) біля своєї останньої роботи, де чітко виписаний силует його дружини-красуні Віри (відома мистецтвознавиця Віра Стецько померла 21 серпня 2016-го) і де їхні руки, як і було за життя, тримаються вкупі…

“Він так і не зміг бути самотнім на перший святий вечір без Віри. Видно, Господу також захотілося, щоб душі Стецьків — Віри і Дмитра — на Різдво’2017 зустрілися разом”, — розповідає близький друг сім’ї Стецьків, відомий журналіст Михайло Маслій.

Без талановитого творчого подружжя Стецьків Тернопіль якось умить збляк, збіднів. Їх обох — Дмитра та Віру — незмінно яскравих, усміхнених, так приємно було бачити разом, коли вони удвох вибиралися на ритуальний уже “шпацер на каву”. Торік у серпні невблаганна хвороба забрала від нього Віру, і разом із нею з його життя зникли надія і любов…

Як жити без Віри?

“Віра не просто підтримувала його, належно цінувала і писала про нього як тонкий мистецтвознавець, а передусім надихала його, — пригадує тернопільський письменник Петро Сорока. — В кожному його шедеврі присутня її жива душа. Він створив сотні її портретів у різних іпостасях і образах.  Коли її не стало, світ для нього обвалився, став руйновищем. Він тримався стійко. Принаймні на людях. Не показував, що його давить нездвигомий, як камінь, тягар, ховав під повіками безутішну тугу. Якось лучилось зустріти його в товаристві одного художника, з яким вони жваво розмовляли і піджартували над чимось. Я обняв його і сказав, що вражений його мужністю. “На людях не показую, – сказав Дмитро тихо. – Для сліз у мене є ночі”.

Щож, тепер їхні душі вже разом… Як поруч і місця вічного спочинку на Микулинецькому кладовищі.

Замість публічності — «легенди»

Дмитро Стецько не був, як нині модно казати, “публічним”. У його мистецьке обійстя — мальовничу хатинку-майстерню на вулиці Гоголя — ніхто випадковий, сторонній потрапити не міг. Там він Творив… З раннього ранку до пізнього вечора усе тут підпорядковувалося ритму творчості. “Наведу у хаті лад, змию підлогу, бо так уже звик, — розповідав, усміхаючись у пишні козацькі вуса, художник, — і стаю до полотна — толочити роботу…” І так день у день, день у день уже котрий десяток років поспіль…”

Відсутність “публічності” з лихвою компенсують неймовірні історії, які розповідали про Стецька у мистецьких колах. Про те, як у застійні брежнєвські часи на прилизано-“політкоректну” виставку до чергової річниці Ілліча художник приніс свою картину… з оголеною жінкою — крамола! Або як на виставці у канадському Торонто не продав свого портрета Тараса Шевченка — а йому ж за нього 10 тисяч доларів давали! Як столичні журналісти, домовившись про інтерв’ю з ним, шукали у Києві вулицю Гоголя, і не вірили, що митець такого рівня може жити не у столиці…

Його двічі хотіли висувати на здобуття Шевченківської премії, але Дмитро Стецько відмовлявся од усяких нагород і відзнак, регалій і звань, відгороджувався від різних угруповань і спілок. Мав на це, які і на всі значущі питання, свою точку зору.  І повне моральне право. Недаремно за ним утвердилося реноме найвидатнішого художника-філософа нашого століття.

Несподіваний Стецько

 Дмитра Стецька знали не лише в Україні, а й далеко за її межами: його картини їздили в США і Канаду, Данію, Голландію, Польщу…

Він — єдиний художник з Тернополя, перед яким відчинялися двері Національного художнього музею України. Але так було не завжди…

Першу персональну виставку йому дозволили провести аж у 46 років. До того часу малював і складав усе в майстерні: “не такі” роботи, які не вписувалися у рамки соцреалізму, радянські прокрусти від мистецтва відкидали, не приймаючи в експозиції. Йому приклеїли ярлик “формалiст-нацiоналiст”, через що довелося зазнати чимало  переслiдувань та гонiнь: відібрали майстерню, заборонили малювати, пiддали анафемі. У задушливі і застійні 70-ті, коли всіляко обтинали крила й обрубували пальці, він мав зовсім небагато лаврів, достатньо терня на шляху і яскравий самобутній талант. А коли у далекому 1989-ому наш земляк показав у Києві у залах Спілки художників свої картини, Україна відкрила для себе, як тодi написала мистецтвознавець Галина Скляренко, “несподiваного Стецька”. Відтоді і назавжди він — несподіваний. Ніколи не йшов за тенденціями, а сам творив їх. Він був інакодумцем українського малярства…

Загублений у листопаді

Восьма дитина у сім’ї, Дмитро Стецько народився, коли вагітна мати поїхала у ліс згрібати листя. Посеред лісу, на купі опалого листя, він і побачив світ. Було це на початку листопада 1943 року на Лемківщині — село Полонна Санокського району Ряшевської області. Новонароджений малюк… загубився у днях — відразу записати у метрику не було як, бо довкола ж — війна… Так і не знав художник точної дати свого народження…   У 1946 р. родину Стецьків переселили з Лемківщини на Тернопілля. Уже тут, на хуторі Драгоманівка Козівського району, минули його дитячі та юнацькі роки.

“Малював, відколи себе пам’ятаю, навіть вугликом по підлозі, — зізнавався в інтерв’ю кількарічної давності “НОВІЙ…”. — Мама зразу сказала, що буду художником. А міг бути і музикантом — мав гарний голос, то “сватали” мене до музучилища, і спортсменом, і навіть військовим. В офіцерське училище брали поза конкурсом навіть без обов’язкової для всіх служби армії. Але місцевий політрук побачив мої малюнки і сказав: “Ти, хлопче, сюди не йди, бери малюй, у тебе — талант…” Це вперше я таке про себе почув. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім.
І. Труша у 1971 році і взявся малювати. І відтоді полотно — як доля…”

Авангардний і антирадянський 

У 70-их роках його першу майстерню у Тернополі відібрали за… натюрморт: потріскана земля, а на ній — зім’ята радянська газета і сліди босих ніг. Виявилося, що ця робота складає “ідеологічну загрозу”…   “Тільки тим, що у мене забрали майстерню, не обійшлося, — пригадував Дмитро Стецько. — Були скликані загальні партійні збори, на яких мене “розглядали”. Я — в “антирадянських” джинсах, патлатий, із вусами… Партія постановила: заборонити малювати, а ще постригтися і негайно перевдягти джинси, бо “ніззя”! Я залишив Тернопіль і виїхав зі всіма своїми здобутками на хутір — малювати. Протокол того засідання ще довго зберігався у Спілці художників, я потім хотів узяти собі на пам’ять його копію, проте вона “загубилася”…”

Чи буде в Тернополі музей Дмитра Стецька?

Писати про картини Дмитра Стецька — справа невдячна. Його творчість — багатогранну, багатопланову й різножанрову — не втиснеш у рамки слів. Його малярство не потребує коментарів. Він — особистість занадто яскрава для нарочито-педагогічного “цією картиною художник хотів сказати…”, митець, для якого не існує кордонів та умовностей у малюванні. Тому й картини його не піддаються намаганням умістити їх у загальноприйняті рамки.

“Я пишу для того, щоб людина роками читала мої картини, і зашифровую в них речі, котрі не розкриваються з першого погляду, — не раз зізнавався сам художник.  — Мистецтво має бути багатим — в думці передусім. Художник повинен бути філософом, інтелектуалом, тільки тоді він зможе щось вартісне створити… А глядач повинен включитися в роботу — не просто споглядати, а кожен день щось відкривати собі самому”.

Його роботи — не побутові, не інтер’єрні, їх майбутнє Дмитро Стецько бачив у музеях, тому часто й охоче дарував свої картини національним скарбницям. А ще часто називав свої картини “мої діти” — своїх дітей Бог подружжю Стецьків не дав… Хочеться вірити, що творчість Дмитра Стецька і по його смерті буде належно пошанована… Уже нині звучать пропозиції, аби облаштувати в майстерні Дмитра Стецька садибу-музей. Родина Дмитра Стецька (у нього було двоє старших братів, котрі жили в Канаді та Білорусі) гарантує, що вся творча спадщина художника від Бога буде збережена для теперішніх і майбутніх поколінь.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Бути свідомими свого вибору закликають і родини Героїв Небесної Сотні та загиблих у російсько-українській війні...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Несесер створений саме для зберігання і транспортування корисних дрібниць: він захищає їх від механічних пошкоджень, вогкості, переохолодження, втрати, і, крім того, дозволяє тримати речі в ідеальному порядку...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:07


Тернопіль впевнено посідає перші місця у рейтингах відкритості влади, а також серед міст, де ефективно працюють електронні сервіси і засоби прямого народовладдя...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00



Теми дня
19 Квітня
18 Квітня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео