Вівторок, 23 жовтня 2018
• Зупинити підвищення тарифів: «Батьківщина» вимагає позачергового засідання ВРУ (заява партії) • Всі кажуть: “Вам так добре!” але ніхто не хоче тут жити, бо тре робити • У Тернополі знову з’явиться новий парк • Дружина легендарного тернопільського диктора про кохання свого життя • Олег Тягнибок: «Свобода» закликає підтримати Руслана Кошулинського єдиним кандидатом на посаду Президента України від націоналістів» • Роман Безсмертний: «Якщо на засідання Кабміну не прийде глава МВС або міністр оборони, то ніхто цього навіть не помітить» • Відома українська акторка загинула у ДТП • Через необережність інструктора втратила зір • Степан Барна: «Тернопільщина здатна формувати майбутню еліту Збройних сил України» • На Тернопільщині – день жалоби через трагедію в окупованому Криму • У Львові і Києві підвищують вартість проїзду в транспорті • У Тернополі відкрили першу соціально-спортивну школу Фонду «Реал Мадрид» в Україні • Про Томос і «московських демонів» • Учаснику АТО з Лановеччини виділили землю, якої… нема • А Заставному все мало… • «Позивний «Бандерас»: тернополяни у кадрі й поза ним • Через перекриття дороги «газовими активістами» потерпіла молода працівниця патрульної поліції • Тернопільські перевізники хочуть підняти вартість проїзду • Як ставляться відомі люди Тернопільщини до надання автокефалії Українській православній церкві • Калинова алея у Тернополі – символ пам’яті про загиблих Героїв
Надії Рижак, яка була віртуозним хірургом і врятувала сотні життів, виповнилося би 100

Автор: Опубліковано: 12 Жовтня о 18:00 44


Неординарні випадки, складні операції – у неї були безкінечні стресові ситуації, та їй вдавалося все це витримувати.


У далекому 1945-ому молода й вродлива вінничанка Надія Рижак, натхненна та навдивовижу мудра випускниця медінституту, разом з чоловіком, також медиком, і 4-місячною донечкою Валею приїхали на Тернопільщину. Наш край, що важко стогнав від повоєнних ран, найбільше потребував саме таких лікарів – усебічно обдарованих, порядних, наполегливих, самовідданих. Вона це відчула і присвятила Тернопільщині й тернополянам усе своє життя.

Спочатку – лікарня у Личківцях неподалік Гусятина. Згодом – Копичинці. Тут мешкали через дорогу від лікарні. «Вдома на гачку у нас завжди висів білий халатик, – з теплою усмішкою пригадує Валентина Єфремівна, старша донька Надії Василівни. – Тільки у двері хтось постукав – мама одягала його, через дорогу перебігла – і вона уже в лікарні». Уважна, старанна, співчутлива, допомагала людям із різними захворюваннями. Та коли врятувала від смерті жінку з кровотечею при пологах, у душі запалало бажання стати акушером-гінекологом.

Саме вона зініціювала створення у післявоєнних Копичинцях пологового відділення. У 1952 році її призначили головним лікарем пологового будинку у Тернополі. А у 33 роки Надія Рижак стала головним акушером-гінекологом області! На цій посаді перебувала
28 років. Завдяки її старанням у 1962 році Тернопільщина стала єдиною (!) областю в колишньому Союзі, де не було материнської смертності. За це Надії Василівні присвоїли звання заслуженого лікаря України.

— Втім, мама ніколи не чванилася своїми нагородами, посадами, – зауважує пані Валентина. – Вона просто виконувала із величезним задоволенням свою роботу. Казала, що позитивний результат від операції – найбільша нагорода для неї.

Віртуозний хірург. Лікар, яка врятувала життя сотень матерів та дітей. Медик, яка виховала плеяду учнів та послідовників.

8 жовтня цій дивовижній Жінці виповнилося б 100 років.

«Ця дитина виздоровіє, вона народжена для служіння людям»

– Я щаслива, що народжена від такої мами, вона була унікальною особистістю, неймовірно доброю і дуже мудрою,  – з гордістю каже Валентина Єфремівна. – Її всі любили. Вона могла будь-яку складну ситуацію розкласти по поличках, причому не сваритися, не кричати, а з усмішкою пояснити. У мами був надзвичайно врівноважений характер, спокійний, виважений. Окрім усього, вона ще й була депутатом міськради чотирьох скликань у 60-их роках. Об’єм роботи надзвичайно великий. І вона ще й добилася відкриття першої дитячої поліклініки на «Дружбі»! Їй ішли назустріч. Де б мама не з’являлася, вона уміла так знайти підхід до людей, що відмовити їй було практично неможливо. Нині таких людей називають харизматичними.

– Неординарні випадки, складні операції – у неї були безкінечні стресові ситуації, та їй вдавалося все це витримувати, – продовжує пані Валентина. – Напевно, в мами була унікальна нервова система, що передалася по родині. А мудрість – очевидно, від її мами Марії Карпівни. До бабці Марусі ходило за порадою усе село Митки, що на Вінниччині, де й народилася моя мама. У сім’ї було шестеро дітей, двоє з них, на жаль, померли у юнацькому віці.

Коли мама була 4-місячним немовлям, до них зайшла сусідка, яка мала натуральну віспу… І ось мама, маленьке дитя, заразилася! А коли здираєш ці «віспинки» – негарний слід на тілі залишається на все життя. Бабуся Марія Карпівна сказала дідові: «Худоба, коні – це все на тобі. Я вигріваю дитину. Це дівчинка, треба її впильнувати, мені все інше зараз не в голові». Уявляєте, бабуся вигрівала її на п’єцу і встежила, щоб дитина ручками не здерла жодної «віспиночки», хоча ними було вкрите все тіло — від ніг до голови!

Фах лікаря – мамина мрія. Змалечку вона часто хворіла. Зокрема, мала бронхіальну астму. Лікарів у селах тоді практично не було, тож Марія Карпівна водила доньку до знахарки. Якось та сказала: «Ця дитина виздоровіє, вона народжена для служіння людям». Тому куди вступати після закінчення школи, у мами навіть вагань не було.

«На півтона нижче»

У затишному приватному будинку у Тернополі родина Рижаків мешкає з 1961-го року. Причому під одним дахом – кілька поколінь: дві доньки Надії Василівни Валентина й Тетяна, які, до слова, теж медики, та їхні діти з сім’ями.

– Мама зростала у багатодітній родині, тож нас усіх також гуртувала довкола себе. І цей дух доброти, сердечності в нас не переводиться й нині. Це ж ми всі разом на одній кухні! Як комусь скажеш, що за ці десятиріччя ніколи не посварилися, не повірить, – сміється пані Валентина. – Але у нас справді немає сварок. Мама вчила вирішувати непорозуміння та проблеми спокійно. Якщо тільки хтось переходив цю межу, вона завжди казала: «На півтона нижче».

Її усі дуже шанували. До Надії Василівни ходили радитися так самісінько, як до бабусі Марії. Вона була людиною надзвичайної доброти. Родичі, знайомі, колеги по роботі, які приїжджали до Тернополя, завжди зупинялися у нас. З 1952-го до 1961-го року ми жили у двокімнатній квартирі на Сагайдачного. Мама, тато і ми з сестрою тулилися в меншій кімнаті, а у більшій, пригадую, завжди були гості. «Надіє Василівно, ми будемо проїздом у Тернополі». –  «Заходьте». Іншої відповіді від мами ніхто не чув.

Пацієнти писали листи вдячності роками

Втім, були речі, які Надія Василівна не могла терпіти.

– Мама не переносила хамства та лицемірства. Її девізом були слова: «До пацієнта – з відкритою душею». Ставитися до пацієнта так, щоб він тобі повірив. Якщо пацієнт тобі повірив – це означає половину одужання. Вона такою була, їй вірили. Але це вроджене, цьому не навчишся, – переконана Валентина Єфремівна. – Вона обрала цей фах, тому що вміла швидко аналізувати ситуацію і швидко діяти. Казала: це моє, я відчуваю, як і що зробити саме у ту хвилину. Це просто унікально! Найбільша нагорода для лікаря – вдячність пацієнтів. Можна цілий тиждень розповідати про маминих пацієнтів, яким вона врятувала життя. Скажімо, одна вчителька, яка потрапила до лікарні із важким токсикозом, що спричинив мертвий плід, і набряком головного мозку. У неї була клінічна смерть, та завдяки рішучим діям мами жінка почала дихати, а згодом і повернулася до нормального життя. Інакше сиротами залишилися б четверо її дітей… Вона упродовж років писала мамі листи зі словами вдячності. І таких випадків у маминій практиці немало. Оперувала багатьох жінок, у яких була онкопатологія і термін вагітності 3-4 місяці. Завжди налаштовувала їх на позитив. Багатьом подарувала життя.

«З жінки зняти побут»

Свою останню операцію Надія Василівна зробила у 1987 році.

– Мама пішла з роботи у 68 років через хворобу – у неї з’явилася миготлива аритмія, – зітхає пані Валентина. – Спочатку їй було важко звикнути до нового стилю життя, але згодом вона повністю звільнила мене від кухні. Тривалий час, коли мама днювала і ночувала на роботі, у нас була домашня робітниця. Мама завжди казала: «Щоб жінка була хорошим спеціалістом, з неї треба зняти побут», тому що він забирає багато часу. Завдяки цьому ми мали можливість повноцінно навчатися та працювати. Втім, святкові страви – це завжди була тільки мамина «фішка». Вона мала дуже вишукане чуття до страв, до кулінарії. Мама завжди готувала фаршировану рибу, фаршировану курку, чудовий холодець, який був прозорий, як сльоза, і там було усе, що потрібно, і два торти – «Наполеон» і медовий з тонкими коржами. А коли працювала, знаєте, як харчувалася? Зранку тільки чаю попила – і полетіла. Її звичайна щоденна їжа – борщ, картопля з котлетою чи відбивною – м’ясне любила.

Захоплювалася… футболом, а новинами цікавилася до останніх днів

– Яке у мами було хобі? Ні, мама не вишивала, не плела, вона була… футбольною вболівальницею! З 1952 року вболівала разом з батьком (тато теж був медиком, дерматологом, хірургом-ендокринологом, його немає з нами уже 28 років…) Фаворити – тернопільська «Нива» і київське «Динамо». На усю зарплату батьки передплачували газети та журнали. Фахові – це зрозуміло, але найперше, що лежало на столі, – це «Спортивна газета». Мама занотовувала всі результати. До останніх днів життя її цікавили новини, телевізор і обов’язково думка інших щодо тієї чи іншої події. Мама завжди повторювала, що кожен має свою думку і не можна категорично виступати проти неї, а ще казала, що ніколи не можна когось осуджувати, завжди потрібно іншого зрозуміти. Такою вона й була. Любила життя, любила людей, позитивне оточення, хоча на посаді, яку обіймала, це було доволі нелегко.

Вона відійшла у Вічність на 94-ому році життя, та увесь цей час Надія Василівна дивовижним чином незримо присутня зі своїми близькими та численними учнями й послідовниками. Їх багато, зокрема, у Тернопільському перинатальному центрі «Мати і дитина», які цими днями віддають шану Надії Василівні у своїх спогадах про неї та молитвах.

– Мами немає шість років, але відчуття, що вона постійно тут. Причому всі це відчувають! – дивується пані Валентина. – Вона й нині всіх нас гуртує і передає доброзичливість та безкінечну безкорисливість, те, що повинно в людях бути, але кудись воно в багатьох останнім часом утікає… Мама у нас – оберіг!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Ми повинні скасувати це необґрунтоване і злочинне рішення. Подорожчання газу для громадян не має відбутися...


Рубрика: Опубліковано: о 18:56


На хуторі Мартинівка на Бучаччині живе лише дві сім'ї - та й ті гніваються між собою ...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У Тернополі з’явиться ще один парк. Сучасну паркову зону облаштують на межі вулиць Київська – Тарнавського...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


«Подивилася на чоловіка — він був щасливий, що я взяла його прізвище. Так я стала Сіробабою»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00


Повернути Україну в українські руки – це і означає передусім скинути ярмо олігархії...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:00



Теми дня
22 Жовтня
20 Жовтня
19 Жовтня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео