П’ятниця, 22 січня 2021
• Із ран 11-річного Максимка вилучили понад 30 дробин… • 31-річний шоумен очолив управління в Тернопільській обласній державній адміністрації • У лікарні Шумської громади на Тернопіллі діток відтепер лікують в оновленому відділенні • Крилаті танці… на візку! • Потрібна допомога 11-річному тернополянину, якого поранили в спину • “Необґрунтоване підвищення тарифів ставить українців на межу виживання”. Депутати Тернопільської обласної ради звернулися з заявою до керівництва країни • Країна, яку «умом не понять» • “Нехай кожна фракція присягає на Євангелії, що говорить правду”, – владика Тихон благословив і окропив депутатів Тернопільської обласної ради • Щоб у здоров’ї ці свята відпровадити й інших дочекатися… • Сергій Надал: «Український газ належить українцям!» • Відкрите серце «мамуні» Оксани • Смерть на Водохреща: загинув мешканець Вищих Луб’янок • Навальний опублікував розслідування про палац Путіна площею 18 000 кв.м на березі Чорного моря (відео) • Начальник одного з управлінь Тернопільської ОДА вимагав 500 доларів хабаря • 64-річний тернополянин вчадів у майстерні з ремонту техніки • «П’яний водій збив мою маму на узбіччі і протягнув 30 метрів…» • Лікував хворих на COVID-19, а сам недугу не поборов… • Віталій Марків на Різдвяні свята завітав до рідного Хоросткова • Подружні розборки на Борщівщині: різонув ножем у живіт… • “Наша відповідь коронавірусу і примусовій вакцинації”, – тернопільські посадовці пірнули в ополонку
«Наша родина вижила в час Голодомору, бо дідусь заховав трохи зерна біля річки…»

Автор: Опубліковано: 2 Грудня о 17:46 186


Для нього Голодомор — це біль його родини.


Кілька десятків людей зі свічками та колосками прийшли 28 листопада на Театральний майдан у Тернополі пом’янути жертв Голодоморів в Україні. Священники помолилися за душі заморених голодом українців, виступили посадовці, містяни виклали зі свічок хрест. Збоку стояла літня жінка зі скорботним поглядом, витирала сльози — розповіла нашим журналістам, що знала очевидців тих страшних подій. Поки ми розмовляли, підійшов чоловік, попросився послухати, а потім розповів свою історію. Для нього Голодомор — це біль його родини. Віталій Орищак родом із Вінниччини, тривалий час жив у Львові, а упродовж трьох останніх років — у Тернополі. Його рідне село зазнало геноциду, організованого сталінським режимом у 1932-1933 років.

«Тягав тіла померлих на цвинтар за 300 г хліба»

— Про Голодомор потрібно розповідати молоді, щоб знала правду, що довелося пережити нашому народові. Мої діти знають історію нашої родини до сьомого покоління. Я телефонував до них, нагадав, щоб запалили свічку. Для нас це біль… Сьогодні я вперше випадково потрапив на такий захід, проте я радше волію засвітити свічку вдома і помолитися в тиші, — поділився особистим пан Віталій. — Мої дід і бабуся по татовій лінії пережили голод. Мешкали вони у селі Тростянчик Тростянецького району Вінницької області. Дідусь був 1924-го року народження, бабуся — 1925-го, у час Голодомору вони були дітьми, той жах закарбувався в їхній свідомості на все життя. Є статистика, що серед чоловіків, які народилися в СРСР у 1924 році, вижили лише 8 %. Мій дід дивом врятувався. Це щастя від Бога! У Тростянчику я прожив перший рік свого життя, згодом ми із сестрою їздили туди на канікули. Не раз чули спогади про голодні роки. Бабуся хотіла виговоритись, а дід мовчав — не згадував ні про пройдену війну, ні про Голодомор.

Сьогодні я заглянув в інтернет і натрапив на сумну історію про наше село на Вінниччині. Упродовж 1932-1933 років приблизно четверта частина населення села померла від голоду. Біля хати моїх рідних пролягала дорога на кладовище. Щодня вони бачили страшну картину: місцевий чоловік тягнув вручну туди тіла померлих, за це йому влада давала 300 г хліба. Коней у селі вже не було, щоб запрягти, — всю худобу з’їли. Засипав тіла ґрунтом на 40 см, пси розкопували і розтягали останки… Були на Вінниччині випадки людоїдства, у нашому селі говорили про родину, яка з’їла свою дитину. Моя бабуся розповідала, що її батьки не випускали дітей на вулицю, бо боялися, щоб не вкрали. Голод змінює психіку — людина не може себе контролювати. Добре, що наше покоління вже не знає цього.

«Що страшніше: голод чи війна?»

— Село Тростянчик розташоване на березі Південного Бугу. Щоб вижити, люди ішли з граблями до водойми і виймали мушлі, іноді вдавалося зловити рибину, — продовжує співрозмовник. — Моя бабуся зростала у багатодітній сім’ї, у батьків було шестеро дітей, на щастя, їм вдалося вижити. Її батько Володимир Шевчук (мій — прадід) брав участь у Першій світовій війні, дослужився до офіцерського чину. Коли під час Голодомору почали відбирати у селян зерно, він спритно заховав мішок зерна біля річки і приносив по жменьці додому. Ще трохи збіжжя заховав у сусіда — члена колгоспу, але той не повернув їм, бо не мав чим прогодувати своїх дітей. На жаль, родина сусіда вимерла, їм і пшениця не допомогла. Бабуся згадувала, як її мама Гафія зварила якось суп із лободи та кори. Діти посідали до столу голодні, а батько присунув до себе казанок, взяв дерев’яну ложку і майже половину з’їв. «Що ти робиш? Діти голодні…» — обурилась Гафія. «Якщо я здохну, ти здохнеш, то і дітей не стане, а якщо ми виживемо, то і дітей спасемо, мусимо підтримувати себе», — відповів. У час Голодомору на Вінниччині вживали слово «здохли» замість «померли», бо люди гинули, тіла лежали по селі, їх не відспівували священники. Це гірше за пекло…

«Що було страшніше: голод чи війна?» — якось запитав я бабусю. «Віталику, піди подивився в селі на пам’ятник односельцям, які загинули у Другій світовій війні. На табличці там вказано близько 70 прізвищ чоловіків, а від голоду в селі загинуло понад 300 людей, серед них — жінки, вагітні, діти… Родина мого діда в Тростянчику була дуже бідна, ходили в колгосп, то їх не дуже трясли, рятувались, як могли. Західна Україна не зазнала голоду, бо належала тоді до Польщі. Галичани збирали продукти, щоб передати у Центральну і Східну Україну, проте на кордоні по Збручі не пропускали цей вантаж. Ще один штучний голод мої рідні з Вінниччини пережили після Другої світової війни — у 1947-ому році. Мій дід на війні служив у ракетній артилерії.

Згадував, що коли радянські війська захопили місто Кенігсберг, солдати грабували коштовності. Дід теж привіз звідти додому клуночок срібла. У нього було п’ятеро сестер, брат помер від голоду, його батько (мій прадід) повернувся з війни поранений. Щоб прогодувати сестер, мій дідусь поїхав у Західну Україну і там виміняв те срібло на борошно, продукти. Якось я прочитав фразу, що Західна Україна, яку голод не зачепив, вшановує померлих українців, а Східна Україна замовчує. Проте вважаю цю думку помилковою, бо східняки переживають все тихо — в хаті. Голодомори — трагедія всього українського народу, яка не повинна ніколи повторитися.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Хуліганство (296 ККУ) - саме за такою статтею розпочали розслідуваня слідчі районного управління поліції щодо факту травмування 11-річного тернополянина Максима Капустяника...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:01


Свій внесок у цю добру справу зробила також соціально відповідальна компанія «Контінентал Фармерз Груп», яка плідно співпрацює з медичними закладами п’ятьох областей...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 10:00


Тернополяни з інвалідністю організували танцювальний колектив...


Автор: Рубрика: , , , Опубліковано: о 8:30


21 січня до лікарні з пораненням потрапив 11-річний тернополянин...


Рубрика: , , Опубліковано: о 22:49



Теми дня
22 Січня
21 Січня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео