Минуло півтора року, а все й далі нагадує про той страшний вечір. Різдвяний вертеп, до якого готувалися місцеві юнаки, назавжди залишиться з ними. Їм досі не вдалося відновити здоров’я як фізичне, так і психічне, хоча перенесли чимало операцій, пройшли реабілітації. Зруйновану будівлю клубу в центрі села дотепер не відремонтували. Коли журналісти «НОВОЇ…» приїхали минулих вихідних в Угринів, потерпілі юнаки та їхні батьки вперше після вибуху зайшли в обгоріле приміщення, хоча щодня ходять біля нього. Важко й боляче повертатися. Але змушені нагадувати про ситуацію, бо бояться залишитися наодинці зі своєю бідою. У червні кримінальну справу передали до суду. Слідство встановило вину газовиків: підводили газ до сільської ради, що поруч із клубом, не перевірили тягу і стався витік. На лаві підсудних — двоє працівників Підгаєцької дільниці «Тернопільгазу». Судять за ч.2 ст. 272 ККУ — порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Їм «світить» обмеження волі до п’яти років або ув’язнення до восьми років. Потерпілі сподіваються на справедливе покарання, а ще більше хочуть мати впевненість, що хлопцям допомагатимуть із лікуванням.

«Під час наркозу колядував у реанімації…»
Сильні опіки після вибуху газу в клубі отримали на той час 13-річний Сергій Дума, 12-річний Вадим Шевчук, 14-річний Микола Гринтик, 15-річний Сергій Гловіцький, 13-річний Юрій Погребнюк, 16-річний Богдан Гаврон, 15-річний Ігор Георгіца та 15-річний Павло Корба. Що довелося пройти за цей час юнакам і як вони себе сьогодні почувають?
— Мій Вадим отримав понад 11 % опіків. Протягом місяця його лікували в обласній дитячій лікарні, потім відновлювався в санаторіях, — каже Олександра Шевчук. — Торік сина лікували в клініці Валіхновського в Києві. Забрали грубий рубець на обличчі. Треба ще підрізати губу, тягне перенісся, очі… За відновлення рук зовсім не бралися. Лише підрізали пальці, бо зростались. Чекаємо осені, щоб продовжити, бо влітку не рекомендовано. Розуміємо, що наші сини вже не будуть такими, як до вибуху, але з цим важко змиритися… Скільки Вадиму вже довелося пройти, а скільки ще попереду. В реанімації після наркозу колядував ту колядку, з якою мали ходити вертепом. «Газ — рятуйте!» — зривався ночами. «Краще б я згорів тоді…» — бувало казав у важкі хвилини розпачу. Серце розривається…
— Ігор отримав найбільшу травму, обгоріло 47% тіла, 12% — глибокі опіки. Слава Богу, що вижив. Коли вибіг із клубу, штани зовсім згоріли, шкіра ніг злізла… Обгоріли плечі, руки, обличчя, — з болем згадує Оксана Георгіца. — Син переніс 16 наркозів, чотири операції з пересадки шкіри в Києві. Спершу треба повернути функції органів, які втрачаються, а вже потім робити пластику. На обличчі великі шрами, робили лазерне шліфування рубців, на осінь плануємо операцію. Руки в жахливому стані — потрібна ще не одна операція (плаче, — авт.). Погодилися взятися за нашого сина лікарі з Бостонської клініки, які колись лікували Настю Овчар із Харківщини, яка сильно обгоріла, рятуючи свою сестричку. Про відновлення ніг у сина зараз поки що мова не йде, мусимо поступово лікувати, бо організму годі витримати. Майже два місяці Ігор був лежачий, потім вчився заново ходити. Тіло понівечене, брови не ростуть, прикриває волоссям, сильно комплексує… Втратив інтерес до жити, деколи така депресія набігає…
— У мого Павла було 19 % опіків. Доправили хлопців до Тернопільської обласної дитячої лікарні, надали хірургічну допомогу. Ми ще не розуміли, що чекає нас далі. Наступного дня жахнулися: у хлопців понабрякали очі, спухло тіло, не могли самостійно давати собі ради. Найбільше у мого сина постраждали руки. З часом келоїдний рубець зробив з його рук справжній панцир, — ділиться своїм болем Оксана Корба. — Коли вже загрози життю сина не було, ми почали відновлювати стан кистей рук. Талановитий пластичний хірург Василь Савчин зі Львова взявся за наших дітей. Запропонував італійську пластику — підшивав синові руки в живіт. 1,5 місяця Павло ходив із вшитою рукою. Далі його чекала операція з поступового звільнення частини кисті. Кінцеве хірургічне втручання — від’єднання руки від живота. Важко було дивитися на страждання сина, але ми підбадьорювали одне одного. Згодом він переніс аналогічну операцію на лівій кисті, тільки значно складнішу, рука в животі знаходилася два місяці. Порівняно з тим, як виглядали кінцівки до того і які зараз, — це небо і земля. Але попереду ще не одна операція, не один наркоз. Потрібно робити розрізи між пальцями. Син носить компресійні рукавиці, щоб шкіра стала тоншою. Є дефекти на обличчі, грубі рубці біля вух, які також потрібно видаляти.

— Сергійко отримав 28 % опіків, утворилися тромби на серці, склалися легені… 21 день був у реанімації в Тернопільській обласній дитячій лікарні. А потім ми наполягли на перевезенні до Львова, бо стан був катастрофічний, з голови витікав гній, — зітхає Ольга Дума. — Лікар у Львові жахнувся, казав, що залишилися лічені дні. Неможливо передати наш біль… У Тернополі син мав сім пересадок шкіри, ще дві — у Львові. Торік у серпні зробили операцію на руки, у листопаді — на очі. У січні цього року нарощували волосся, підшивали під шкіру голови балони, так три місяці ходив, спав сидячи. Страшно подумати, що попереду знову лікарні, наркози, бинти… Настільки все вже вимучило. Нема дня, щоб я не плакала…
— Ми раділи, що Бог вберіг життя, що діти бачать, чують. Здавалося, місяць-другий і все минеться, але це не так, — з сумом каже Марія Погребнюк. — Мого сина Юрія чекає ще 5-6 балонувань для відновлення волосся на голові, а це 10-12 операцій. Треба відновлювати вушні раковини. Син уже навіть боїться чути про оперування. Досі робимо перев’язки, бо на голові — великі рани. Втратив здоров’я. З болем дивимося його колишні фото…
У Сергія Гловіцького було 13% опіків. Очікує на операцію на руки, очі. Микола Гринтик отримав важкі опіки, переніс операцію на руках. Найменше фізично постраждав Богдан Гаврон, але теж пережив внутрішню травму.

«Вибачте. Як сталося, так сталося»
Більше року тривало слідство, лише цьогоріч двом підозрюваним висунули обвинувачення. Допитували дітей, судмедексперт визначав важкість отриманих ними травм. У «Вінницягазі» провели технічну експертизу.
— Діти мали робити репетицію, прийшли завчасу, пішли у більшу залу грати в теніс, — згадує той січневий вечір Олександра Шевчук. — Чули різкий запах, але не розуміли, що то газ, бо перед тим лакували мечі. Газовики поїхали з села близько 16-ої години, а о 17:50 у клубі стався вибух. Рвануло — стрясло хатою. Подумала, що в нас вдома в котельні щось сталося. Вибігаю на вулицю — повно людей. «Знімай з нього куртку», — кричить мій тато. На Ігореві тлів одяг… За ним стояв Сергійко, а біля каплички — Юра. «Що сталося?» — запитала. «Клуб зірвало», — відповіли. Ми довго не розуміти, чому стався вибух. Згодом виявилося, що газовики не перевірили трубу, а біля клубу був обрізаний стояк.
— Підняло дах клубу, все палало. Хлопці вибігали з приміщення насліпо. Сергійко побіг не до дверей, а до сцени, знепритомнів. Добре, що швидко витягли його на вулицю. А якби були в підсобці, в епіцентрі вибуху, то всі б погоріли. Діти і так були, як вуглики, — каже Ольга Дума.
— Це трагедія для наших родин. Діти були одні, а зараз — інші, дуже вразливі, — зітхає Олександра Шевчук.
— Часом такі страшні речі говорять… Знервовані, неврівноважені. Боязко залишати самих, стараємося підбадьорювати, — додає Оксана Корба.
У червні відбулося перше судове засідання в Підгаєцькому районному суді. Допитали потерпілих юнаків, на наступному засіданні заслухають свідків. Обвинувачувані — працівники районної газової контори Галина Катерняк та Євген Чайківський, які проводили роботи в Угринові. Потерпілі родини кажуть, що була тоді на місці й керівниця, але їй не оголосили підозру.
— Ми думали, що буде відповідати й начальниця Підгаєцької дільниці «Тернопільгазу», а судять майстра бригади та монтажника, — обурюються матері юнаків. — Є свідок, який бачив начальницю на об’єкті того дня, але його навіть не покликали за свідка. Це халатність, адже газовики не перевірили і запустили газ. «Я стільки років проробив, не збагну, як таке сталося», — бідкається підсудний. Можливо, начальство підганяло, не знаємо обставин. «Вибачте. Як сталося, так сталося», — сказала підсудна. Таке враження, що вважають вибух випадковістю, а не своєю помилкою. Розуміємо, що це не навмисне, але вони порушили інструкцію.
Разом із кримінальною справою суд буде розглядати цивільний позов потерпілих родин щодо моральної і матеріальної компенсації.
— Суд має встановити, хто винен у біді, але не менше нас хвилює і питання подальшого лікування дітей, на що потрібні величезні гроші, — каже Олександра Шевчук. — Дотепер керівник «Тернопільгазу» Олег Караванський цікавився станом дітей, оплачував операції, приїжджав до села з гостинцями на свята. Загалом на всіх дітей ми отримали близько мільйона гривень. Коли дійшла справа до суду й експерт підрахував кожній дитині суми моральної та матеріальної шкоди, то «Тернопільгаз» письмово відповів, що неспроможний виплатити такі кошти. Кажуть лише про 150 тисяч гривень моральної компенсації кожному, про матеріальну взагалі мовчать. На що вистачить тих грошей? На одну-дві операції. А далі за що лікувати дітей?
— Нам треба відновлювати здоров’я синам, а ми змушені ще доводити, що вони постраждали, — ледве стримує емоції Ольга Дума.
— Прописані суми в цивільному позові — не наша забаганка, а оцінка експерта, — наголошує Оксана Георгіца. — У судах ми зіткнулися з тим, що деякі наші чеки про витрати взагалі не беруть до уваги, бо вигоріли з часом, важко їх прочитати. Під час лікування сина в Києві ми заплатили понад 20 тисяч гривень за оренду житла, а нам нині не визнають в суді чек.
— У київській клініці нам порахували, що операція буде вартувати 781 тисячу гривень. Пан Караванський просить не хвилюватись. Але ми б не хвилювалися, якби могли самі собі дати раду, — зазначає Ольга Дума.
— У дітей скалічене життя. Ніхто не застрахований від помилок, але ми не можемо на роки залишитись самі, хочемо відчувати підтримку, — додає Олександра Шевчук.
— Винна ціла система, котра дає надприбутки для менеджменту, а робочим — мінімальну зарплату. Відповідно це не стимулює добросовісно виконувати свою роботу. Хоча, звісно, це не є виправданням, — каже Марія Погребнюк. — Мені хотілося б мати за що лікувати та реабілітувати сина, не просячи про допомогу, але це нереально. Вартість однієї операції з встановленням еспандера становить 15 тис. доларів. Синові потрібно п’ять або й шість таких процедур. Операція з відновлення вух — 30 тис доларів, нарощування однієї брови — 2 тис. доларів. Ще шліфування шкіри… А газовики нині з певним докором заявляють, що колективом скидаються нам на операції із своїх зарплат. Допустили порушення, не дотримали належний контроль за небезпечними роботами, тож мають відповідати. Неможливо оцінити зруйноване здоров’я та душевний спокій в грошовому еквіваленті, але забезпечити принаймні достатнє лікування та компенсацію — те, чим мали б хоча трохи спокутувати провину. А то виходить, що життя наших дітей поставили під загрозу, зіпсували їм здоров’я, а тепер хочуть обійтися вибаченням. Вибачаємо, бо ненависть руйнує, але за дітей будемо воювати.

«НОВА…» звернулася за коментарем до голови правління ПАТ «Тернопільгаз» Олега Караванського.
— Їхні діти — наші діти, це наш спільний біль. Богу дякувати, що хлопці залишилися живими. На відновлення здоров’я потрібен час. Ще на початках я пообіцяв, що всі витрати з лікування візьмемо на себе, і дотримаю слова передусім як людина, а не як керівник. Коли прозвучало в суді відшкодування величезних сум, ми дали своє пояснення ситуації. Проте все буде вирішувати суд, я абсолютно в це не втручаюся. Щодо відновлення приміщення клубу, то це питання обговорюємо з головою громади, ми готові компенсувати завдані збитки, — зазначив Олег Іванович.