Вівторок, 11 грудня 2018
• Мер Тернополя публічно прозвітував за рік, що минає • У Тернополі репрезентували проект «Виклик долі»: про людей, які не здалися і стали прикладом для інших • «Мрія» попрощалася з боргами і знайшла нового інвестора • «Карта тернополянина» – це пільги на проїзд у транспорті і знижки в торговельних мережах Тернополя • Як Ляшко під російський шансон танцював • Уайлдер зберіг титул, але… • Жива історія воїнів УПА з Бережанщини стане фільмом • Рік Модрича • Невтомний трудівник футбольного поля (пам’яті Віктора Матвієнка) • На зарплату медикам та освітянам області — понад 60 млн. грн. • Спасибі за добро! • Порошенко здобуває автокефалію для України • Коли шиття до пуття • Сергій Надал: «Те, якою буде Україна, залежить від кожного з нас» • Не стало легендарного капітана Тараса Парія • Суддю Стадника нарешті погнали! На черзі — Марія… • Тернополяни побачили «Війну з перших днів» • У Києві для іногородніх запроваджують плату за навчання в садках і школах. У Тернополі цю проблему успішно вирішують • «Для мене честь бути тут з бійцями нашої артбригади» • Два роки невідомості
Не стало Маестро Ізидора Доскоча

Автор: Опубліковано: 25 Січня о 11:10 119


Нині аж не віриться, що Тернопільська народна хорова капела “Зоринка”, яку називають феноменом сучасного хорового мистецтва України, виникла із звичайного хорового гуртка палацу піонерів у далекому 1980-ому.


До останнього усі вірили в диво. Сподівалися, чекали, вимолювали…  На жаль, дива не сталося: 19 січня після тривалої хвороби перестало битися серце  засновника та незмінного керівника хорової школи “Зоринка”, заслуженого працівника освіти України Ізидора Доскоча.  «Нашого Маестро», як люблячи називали його діти-«зоренята» — вихованці Тернопільської народної хорової капели “Зоринка”,  яку він засвітив на мистецькому небосхилі і яка стала його улюбленим дітищем…

У враз осиротілій «Зоринці» його ще так багато… Підписані ним документи, спільні світлини із виступів та гастролей і поруч — його фото із траурною стрічкою, під яким горить запалена лампадка…  Ще кожне слово — на вістрі болю  і кожен спогад — на межі сльози…

Скульптор дитячих душ

Нині аж не віриться, що Тернопільська народна хорова капела “Зоринка”, яку називають феноменом сучасного хорового мистецтва України, виникла із звичайного хорового гуртка палацу піонерів у далекому 1980-ому… І хтозна, чи міг би нині Тернопіль пишатися такою музичною “візитівкою”, якби не Ізидор Доскоч. Відомий оперний диригент, учень славетного професора Миколи Колесси став засновником хору та хорової школи, незмінним керівником і “хрещеним батьком” “Зоринки”.

«Зорю» свого життя —  “Зоринку” — Ізидор Доскоч  заснував у 1980 році. «Треба було зламати самого себе, відмовитись від багатьох планів та мрій, розпочинаючи нове життя у сяйві такої дорогої мені «Зоринки», — розповідав Ізидор Олексійович у інтерв’ю кількарічної давнини. — Я почав весь процес навчання знову. Відвідував видатних хормейстерів, які займалися з дитячими колективами, таких як Пономарьов, Струве, годинами спостерігаючи за їхньою роботою. Я побачив, що дитячий хор — це високе мистецтво, яке здатне викликати у простого слухача чи вишуканого естета, професіонала набагато сильніші естетичні, моральні, духовні почуття, ніж професійний симфонічний оркестр. Перечитав купу літератури на цю тему, навіть перекладав книги з польської та російської українською.

Якщо перші дві освіти треба було здобути у вищих навчальних закладах (у 1963 році закінчив оркестровий факультет Харківського інституту культури, у 1980 році — оперно-симфонічне відділення Львівської консерваторії), то третю, свою найвищу освіту, яку ціную понад усі попередні, я одержав у «Зоринці», де моїми професорами були і є учні. Мої колишні однокурсники свого часу дивувалися: щось із Доскочем не так, бо, закінчивши свого часу оперно-симфонічне відділення консерваторії з відзнакою, навчаючись у професора світової слави Колесси, опустився до керівника дитячого хору. Диваки! Я не опустився, а піднявся, доріс до керівника дитячого хору! І коли, перегортаючи сторінки свого життя, замислююся, що саме на моєму творчому шляху було найголовнішим, то щоразу знаходжу єдину відповідь: це — моя «Зоринка»…

Енергії цієї людини, гранично заглибленої у світ музики, не можна було не дивуватися. Він умів особистим прикладом вдихнути у маленьких підопічних захоплення музикою, елегантно-вольовим диригентським жестом змусити звучати найскладніші партитури.

Торік, коли «Зоринка» відзначала своє 20-ліття і 35-ліття однойменної хорової капели, Ізидору  Олексійовичу минуло 75 років, з яких він майже 55 присвятив праці з дітьми і служінню Її Величності Музиці.

Скільки учнів випустив він у світ, скільки залюблених у музику обдарованих дітей розкрили своє покликання саме завдяки йому, і не злічити!..  Вихованці школи ніколи не шкодували добрих слів на адресу пана Ізидора та його дружини, керівника та головного диригента хору Анжели Доскоч, за те, що вони віддавали їм частинку свого серця, навчили вірити, товаришувати і відповідально ставитися до свого життєвого покликання.

Світи, «Зоринко»!

Виступи і гастролі у Польщі, Німеччині, Австрії, Італії: «Зоринка» відкривала для себе світ, і сама ставала відкриттям для світу. У послужному списку “юних соловейків” та їх Маестро — престижні міжнародні конкурси, у яких хор перемагав, змагаючись із дорослими колективами, схвальні (більше того, зачаровані, захоплені!) відгуки поважних іноземних фахівців. Секрет успіху своїх підопічних Ізидор Олексійович сформулював так: “Якось після нашого тріумфального виступу один товариш запитав мене: “Ізидоре Олексійовичу, скільки часу ви витратили на те, аби ТАК підготувати хор до виступу?” Я відповів йому: “Ми працювали два місяці і усе своє життя… Я завжди кажу, що у “Зоринці” ми не просто вчимо дітей співати духовну музику, ми виховуємо їх — у тому числі і своїм прикладом, усім своїм життям, — зазначав Ізидор Доскоч. — Тут вони отримують ще й базові правила поведінки — ті, яким, на жаль, нині не навчають у школі… Звісно ж, велику роль відіграють взаємини в колективі  — трепетне ставлення одне до одного. У “Зоринці” культивується атмосфера, яку нині мало де зустрінеш у житті: це невичерпні запаси доброти, спільного інтере-
су до музики, до прекрасного…

Нині багато говориться про так звану бездуховність підростаючого покоління, про підліткову злочинність, наркоманію і т.д., пропонують різноманітні методи боротьби з цим лихом… Як на мене, найкращий спосіб навернути сучасну молодь до духовності — створити у кожній школі свою “Зоринку”…

Йому боліла «Зоринка»… Болів інформаційний вакуум навколо “Зоринки”, лякала байдужість місцевих чиновників, прикро вражали всілякі побутові негаразди у приміщенні, яке не раз доводилося ремонтувати за власний кошт…

Хотілося працювати не наперекір обставинам, а завдяки їм. Мати можливість гастролювати, виступати, проводити репетиції у відповідних залах, щоб діти відчували, що їх нелегка праця комусь потрібна… Так хочеться сподіватися, що і без свого Маестро його «Зоринка» так само яскраво світитиме усім нам…

«Йому уже співають небесні хори…»

Оксана Пекун, співачка, народна артистка України:

«Сьогодні не стало мого першого мистецького вчителя Ізидора Олексійовича Доскоча…

Я була першою випускницею дитячої хорової школи «Зоринка» у Тернополі, яку створив МАЕСТРО. І саме він привив мені таку несамовиту любов до творчості і розкрив мій голос …Не можу передати свій сум… Померла така близька серцю людина… Спочивайте з Богом, Ізидоре Олексійовичу…»

 

Ірина Музика, співачка, вокалістка тернопільського  гурту «Фіра»:

«Коли згасає людина, з нею згасає цілий світ… Для нас, малих, він був сонцем. Ми тягнулися до його магнетичної постави. Він був для нас провідником в таємничий світ звуків. Бадьорий, легкий, завжди підтягнений, енергійний, він самою своєю поставою, поглядом примушував нас виструнчитися і перетворюватися на саму увагу. Вмів надихнути, запалити, повести за собою, переконати, додати впевненості. Вічний трудоголік, цінував і виховував працелюбність. Але в цьому впертому, твердому чоловікові було ще стільки  ніжного, дитячого…  «Моє мале-е-ньке!», — скаже до когось з учнів  і —  чмок в кирпатий носик малечу…

Хор — це ж не лише співи. Це єдність, відчуття плеча, творення спільної справи…. Така собі міні-модель суспільства. Недарма ж українці завжди співали хором. От нам би тепер таких провідників…

 Він був вимогливим, дисциплінованим, любив порядок. Діти в далеких поїздках були і доглянуті і нагодовані. Вмів піклуватися про «душу й тіло», вмів з малого зробити велике.

Певно, співають йому десь там небесні хори. Та й коли освячена земля водою і все, що на ній, і ми, бо ж і ми — вода… І той день, коли він відійшов, — день Йорданський, коли Брами небесні відкриті, потверджує нам, що особливу мав в Господа ласку. Жити, творити, померти. Та не вмирають люди, а ще й такі! Смерть — це просто перехід в новий вимір, нову сутність, нове життя».


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

1 грудня у ПК «Березіль» відбувся традиційний публічний звіт міського голови Тернополя Сергія Надала за 2018 рік...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Кожна історія в книзі – гідний приклад для кожного з нас, як у важких життєвих обставинах не розчаруватися, не втратити надії, а жити далі...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


Керівництво агрохолдингу відзвітувало про 2018-ий та розповіло про плани...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


І ще один приємний сюрприз для власників «Карти тернополянина» – додаткові знижки у торговельних мережах міста...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:00


Репертуарчик вибрав нівроку...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:00



Теми дня
10 Грудня
7 Грудня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео