Четвер, 02 лютого 2023
• Нацгвардійці в Тернополі гасили палаючий автомобіль • 5-річна Соломійка з Білозірки наліпила вареників для воїнів • Настя і її бабуся Галина з Чорткова загинули на Хмельниччині… • «Юрчик просив відкупити йому ровер…» • Заколядували… тубус від гранатомета • Послав «сосать смереки», а суд «вмив руки» • У Тернополі відремонтували автомобіль для військових • З Тернополя на фронт відправили комплекти зимової форми для військових • “Була жива, але знесилена…” Поліцейські Тернополя врятували жінку • У Тернополі до Дня всіх закоханих виступить гурт KAZKA • Колядували і гроші на ЗСУ збирали • Велика допомога маленьких волонтерів • Командир Бендера з Тернопільщини – на передовій! • «Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців» • Громаді на Тернопільщині подарували ікону, якій понад 200 років • Відійшов у вічність багаторічний керівник Тернопільського обласного театру ляльок • Волонтерство окриляє! • “Попросив Наталю взяти паспорт, але не зізнався про розпис”. Військовий Микола здивував кохану • Митрополит Василій Семенюк охрестив шосту дитину подружжя з села Острів • Козівська громада попрощалася з Героєм Олегом Фикою
«Немає такої епохи в історії, до якої я б не мала хоч одного костюма!»

Автор: Опубліковано: 4 Червня о 14:33 492


Письменниця і режисерка з Бережан Олена Різник шиє та колекціонує костюми різних епох.


Майже дві тисячі костюмів – різних епох, часів, періодів… Автентичні і стилізовані, реставровані, куплені, зібрані «по крупинці», «виловлені» із секонд-хенду і пошиті «з нуля»… Унікальна костюмерна письменниці та режисерки Олени Різник із Бережан займає у неї вдома цілий поверх! Такій гардеробній позаздрить будь-який театр. Власне, п’ятнадцять років тому пані Олена заснувала у Бережанах молодіжний театр «Взори» – і, щоб одягати новоспечених акторів театру, взялася створювати сценічне вбрання. Але це – тільки частина історії…

Все починається з театру

— Узагалі, у нас дуже цікава родинна історія. Ми живемо на хуторі Войсовичівка біля села Саранчуки – саме сюди мою родину переселили з Польщі у 1947 році під час операції «Вісла», – розповідає пані Олена. – Мій дідусь по маминій лінії – вояк УПА, за боротьбу за Україну відбув
10 років таборів… Скільки себе пам’ятаю, у нас удома завжди було багато книжок – дідо дбав, аби ми знали історію свого краю. А бабуся була зачинателькою «моди» в селі – ходила в елєґанських сукнях, а не у спідницях і блузках, як на той час було прийнято, і нам із сестрою наймодніші убори сама шила на швейній машинці. Я ж народилася в Донецьку, де мешкала батькова мама, і певний час жила на дві частини України – на хуторі біля Бережан була цілий рік, а літо проводила у другої бабці в Донецьку.

Чому саме режисура і театр? Я собі ще десь у п’ять років намріяла, що маю бути артисткою, і все! (Сміється, – авт.) А до професії режисера прийшла уже пізніше, коли після Теребовлянського училища навчалася у Київському інституті культури. Так цікаво доля склалася – коли я вчилася і починала свій творчий шлях, тоді, у 90-их, які нині називають «буремними», пережила і талони, і купони, і мільйони. (Сміється, – авт.) Було нелегко, але всьому дала раду. Свого часу навіть викладала у школі німецьку мову, а останніх п’ятнадцять років працюю в Бережанах у Центрі дитячої творчості і є керівником поетично-фольклорного театру «Взори». Коли я тільки прийшла у тоді ще Будинок творчості школяра, це був маленький гурточок, а нині у мене в театрі – майже пів сотні дітей!

Коли ти працюєш у дитячому театрі, варто бути готовою до того, що п’єси треба буде писати самій, що я, власне кажучи, і роблю (Олена Різник –письменниця, авторка книжки «Легенди про Бережани», за яку в 2015 році стала лауреаткою премії «Людина року» на Тернопіллі, – авт.), і одягати новоспечених акторів також самотужки. У що ми тільки не одягалися на початках нашої роботи в театрі! (Сміється, – авт.) Кравчині недешеві і завжди зайняті, а мені ж треба костюм не для одного, а для 10-ти, а то й 20-ти дітей! Тож я взяла і, довго не думаючи, пішла на курси крою і шиття! Це стало для мене величезним творчим поштовхом – виявляється, я усе це уже вміла і знала, просто воно в мені було, так би мовити, «у сплячому режимі». (Сміється, – авт.)

Купила швейну машинку, увімкнула уяву та фантазію – і пішло-поїхало… Я не раз у цьому вже переконувалася – коли ти так шалено, фанатично щось любиш і хочеш це зробити, тобі весь Всесвіт допомагає у цьому! Інколи, буває, шию костюм і навіть не розумію, як я його створила, як так швидко і добре усе склалося… Наприклад, майже два десятки костюмів, які нині представлені на моїй авторській виставці «Моє бароко» у краєзнавчому музеї в Бережанах, я узагалі пошила за рік! У рамках свого авторського проєкту «Мій світ – мереживо казок» і у вигляді костюмованої казки я уже сім років поспіль щороку презентую нову колекцію костюмів. Загалом пошитих мною різноманітних костюмів уже кілька сотень набереться, а всього убрань – відреставрованих, куплених, зібраних «по крупинці» – уже на тисячі лік пішов! Щороку я собі кажу, що влітку обов’язково зроблю інвентаризацію, і щороку мені до неї не доходять руки. За приблизними підрахунками усього костюмів – більше двох тисяч. Наразі «костюмерна» у мене вдома займає весь горішній недобудований поверх будинку, де ми живемо. Хотілося б
мати спеціальну костюмерну і в нашому театрі, але, на жаль, для цього немає можливості…

Власне, окрім вистав театру, наших артистів у костюмах епохи бароко часто можна побачити біля мурів Бережанському замку, будівництво якого, до слова, розпочалося саме в епоху бароко – свого часу ми започаткували там дитячий фестиваль «Канікули в Бережанському замку», а ще були постійними учасниками міського «Фестивалю замку». Шкода, що через карантин нині немає змоги проводити велелюдні дійства та фестивалі – мені дуже хочеться, щоб про наш Бережанський замок дізнавалося якомога більше людей і щоб він не занепадав, а, навпаки, реставрувався та розквітав!

Справа «в шляпі»? Ні, в очіпку!

– Вбрання може багато чого розповісти про епоху, коли його носили, – зазначає Олена Різник. – Тому, коли беруся до створення того чи іншого костюма, ретельно вивчаю його «біографію» – за одягом можна прочитати історію людини й навіть цілої країни.

На жаль, нині культуру одягу втрачено. У нашому театрі ми відновлюємо її, і мене страшенно тішить, що дітям це цікаво. Бачили б ви, як вони змінюються, розквітають, коли вдягають костюми. Пригадую, як учень, з яким ми репетирували роль персонажа із п’єси Мольєра «Міщанин-шляхтич», коли одягнув відповідний костюм і перуку, просто-таки перевтілився у свого персонажа!

Найбільше у моїй костюмерній українського одягу і костюмів епохи бароко. Власне, серед вистав, які ми ставимо у театрі «Взори», обов’язково є українська класика і «данина» моєму улюбленому драматургу – Мольєру.

Наше національне вбрання просто неймовірне, та й історія українського одягу – унікальна і самобутня. От ви знали, що по тому, який очіпок – з гострим чи тупим носиком – носить заміжня жінка, можна було дізнатися, пощастило чи не пощастило їй зі свекрухою? Гострий носик очіпка свідчив про гостру на язик свекруху. (Сміється, – авт.).

Наступна виставка у краєзнавчому музеї Бережан буде присвячена 30-літтю Незалежності України – і до неї я готую дуже цікавий та масштабний проєкт про український одяг. Національного одягу у мене є дуже багато – є і старовинний, автентичний, і стилізований. Збираю, вишукую щось рідкісне і цікаве. Знаючи, що я колекціоную різноманітне вбрання, мені уже й самі бережанці багато чого приносять і дарують. Буває, люди дзвонять мені і кажуть – прийди, маємо тобі до колекції сорочку чи вишиті краватки – забери, щоб не пропало… А це ж наша історія, наш генетичний код!

Костюм творився… 10 років!

– Є у мене в «арсеналі» один костюм, який я творила майже… 10 років! Річ у тім, що моя добра коліжанка Наталя Панас свого часу виїхала до Лондона, і, знаючи про моє захоплення, пересилала мені звідти різні цікаві костюми, перуки та аксесуари… Чого вона тільки з Туманного Альбіону не висилала – це заклало основи моєї костюмерної! І от одного разу Наталя прислала мені дуже цікавий капелюшок у дусі Середньовіччя. Як я не мудрувала, до якого убору «причепити» цей капелюшок, було зрозуміло – костюм під нього треба спеціально пошити, настільки він оригінальний і неповторний! Почала збирати фрагменти матеріалу: десь розкішну тканину – оксамит, десь прикраси чи оздобу… І торік у вересні усі деталі «пазлу» нарешті зійшлися – я нарешті пошила костюм! І хоча «технічно» пошився він на диво швидко, на все про все пішло 10 років. (Сміється, – авт.) Буває по-різному: деколи десь знайду-куплю розкішний корсет, а до нього немає спідниці, або навпаки – є низ сукні, а уже до нього доводиться докомпоновувати верх. Багато чого шию «з нуля», віддавшись польоту фантазії. Причому шию без попереднього ескіза і навіть без примірок – просто сідаю за швейну машинку і творю. І ще жодного разу не було такого, щоб костюм не підійшов!

Костюми, в яких я виступаю, в яких їжджу по різноманітних фестивалях, я майже ніколи не вдягаю двічі – на кожен свій виступ, на якусь урочисту подію шию новий. Я шию їх не просто для краси – щоб почепити на манекен чи на вішак, а для того, аби у них можна було виступати, щоб вони були задіяні, а не припадали пилом у костюмерній.

Три роки тому, в лютому 2018-го, у нас в Бережанах знімали фільм «Червоний» про командира загону УПА Данила Червоного. У масових сценах було залучено і багато місцевих мешканців. Звичайно ж, знімалися і актори театру «Взори». Так от, коли я на пробні дублі одягла діток у костюми зі своєї колекції, продюсер Володимир Філіпов та режисер фільму Заза Буадзе дозволили їм зніматися у фільмі саме у цих костюмах! А коли у 2020 році у нас дознімали уже другий фільм – приквел «Червоний. Без лінії фронту», костюмери про нас уже пам’ятали і відразу сказали: «Так-так, ми зрозуміли, костюми у вас – ваші власні!..» (Сміється, – авт.) Я одягла 26 дітей з нашого театру у свої костюми – одяг 1935 року, відповідно до сюжету фільму. Узагалі, мені здається, що немає такого періоду, такої епохи в історії, до якої я б не мала хоч одного костюма…

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Військові Нацгвардії першими допомогли гасити авто, яке палало поблизу Тернопільського ставу...


Рубрика: , Опубліковано: о 23:28


Соломійці Довгалюк із села Білозірка Лановецької громади — п’ять років, але вона вже волонтерить...


Рубрика: , , Опубліковано: о 22:27


22 січня неподалік Хмельницького в аварію потрапила родина головної спеціалістки відділу економічного розвитку та комунального майна Чортківської міської ради Наталії Мостовик...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:18


Верховний Суд поставив крапку в резонансній справі про ДТП у селі Прошова Великогаївської громади, під час якої постраждав Юрчик Чорний. На високій швидкості хлопчика збив Володимир Суховер із сусіднього села Смолянка...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 10:00


Вертеп села Сороцьке викупив унікальний експонат для музею «Бабусина скриня»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 11:57



Теми дня
1 Лютого
28 Січня
27 Січня
26 Січня