Четвер, 28 березня 2024
• У Чорткові вперше зробили складну операцію на серці • Залозецький став повернули у власність громади • Ремонтують аварійний міст на під’їзді до Тернополя з боку Бродів • “Закрити очі” за 100 доларів: водій пропонував хабар поліцейським • Смертельна аварія у Кам’янках: водій “Skoda Octavia” загинув на місці • Впав із чотириметрової висоти: смерть на будівництві біля Тернополя • Валерій Бачинський – новий директор Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки • Перископи та антени до рацій роблять у Бережанах • Професор із Тернопільщини донатить на виготовлення дронів • Уламки російської ракети впали на подвір’я на Тернопільщині • Вчителі англійської мови з Тернополя здобуватимуть досвід у Канаді • “Кохання наповнює життя змістом”. У Тернополі одружився військовослужбовець • Поліг біля Бахмута. На щиті повертається захисник із Тернопільщини • Втратила 150 тисяч гривень: жінка з Чортківщини повірила шахраям • Через важке поранення у госпіталі помер захисник із Мельнице-Подільської громади • Депутат Тернопільської обласної ради вимагав “відкати” від… поранених воїнів ЗСУ • Писанкарство в час війни. У Гусятині провели майстер-клас для переселенців • Нетверезий злодій крав велосипед і зламав ногу • Стрім із… лелечого гнізда • Віртуальна подруга шантажувала інтимними фотографіями
Незряча тернополянка Ірина Білогорка стала студенткою престижного американського університету

Автор: Опубліковано: 21 Лютого о 14:00 1177


Іра — єдина з Тернополя (і одна з восьми у всій Україні), хто вступив до престижного університету Minerva у США.


Ірі — дев’ятнадцять. Вона звичайна дівчина, як і багато її ровесників — навчається, подорожує, закохується, зустрічається, проводить час із друзями, танцює сальсу, має сторінки в соцмережах, де час від часу розміщує власні фото та дописи… Хоча ні, дечим вона-таки відрізняється. Іра — єдина з Тернополя (і одна з восьми у всій Україні), хто вступив до престижного університету Minerva у США. А ще Іра не бачить. «Зір втратила у два роки, — розповідає дівчина. — Усі намагання його врятувати не дали результату. Довелося просто прийняти це…» Проте втрата зору не стала на заваді цікавому й активному життю: провчившись дев’ять років у львівській школі-інтернаті для дітей з проблемами зору, Іра вирішила залишити заклад і спробувати щось нове. І — вступила до коледжу економіки, права та інформаційних технологій ТНЕУ. А провчившись рік, знову кардинально змінила своє життя: самостійно вивчивши англійську мову, стала переможницею програми FLEX і на рік поїхала навчатися до Америки у місцевій школі! Після року навчання у США повернулася до Тернополя і вступила на юридичний факультет ТНЕУ, згодом за програмою обміну студентів навчалася в університеті в польському Лодзі, а з вересня минулого року стала студенткою унікального й престижного університету Minerva, який був створений колишнім керівництвом Гарварда та Стенфорда, і має чи не найбільший конкурс на одне місце в Америці.

Самостійно вивчивши англійську, на рік поїхала у США

— Особливі потреби не зменшують ваші можливості, а просто збільшують час, упродовж якого вам треба працювати, щоб досягти результату, — переконана Ірина. — Коли я це усвідомила, то взялася до роботи…

Мені пощастило з рідними та близькими: і батьки, і сестра, і друзі мене завжди і в усьому підтримували, ніколи не казали: «Ти не бачиш, тому не можеш цього робити». А те, що кожного  разу, коли я хотіла робити щось  нове і нібито невластиве людям з обмеженими можливостями (чи то самостійно подорожувати, чи танцювати,  чи навчатися поряд зі звичайними студентами),  потрібно   було доводити іншим, що я справді це зможу, тільки додавало азарту…  Бо для себе я завжди знала: «Якщо я хочу щось зробити — я можу це зробити!» (Сміється, — авт.)

Так, я дуже люблю вивчати мови. У школі вчила німецьку, а «для душі» вирішила опанувати ще й англійську, яка мені завжди подобалася, — мабуть, далося взнаки те, що моя мама — англійський філолог. Вчила мову сама, з відео-
уроків на YouTube, а коли освоїла ази, мама запропонувала мені відвідувати різні «speaking-клуби» з волонтерами Корпусу Миру. Це було дуже цікаво.  Згодом я дізналася про програму  FLEX, завдяки якій талановита молодь з України та багатьох інших країн отримує можливість упродовж одного року безкоштовно навчатися в американській школі та жити в американській сім’ї, причому безкоштовно.

— Я подала заявку на цю програму, особливо ні на що не сподіваючись, — пригадує Іра. —  Не думала, що пройду, бо туди завжди звертаються багато охочих, зокрема, діти зі спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземної мови.  Але важливе було не лише знання англійської мови, а й лідерські якості, вміння працювати в команді… І  — несподівано для себе самої  — я стала переможницею програми і на рік поїхала вчитися у школу в місті El Paso штату Техас. Мені на той час було 16 років, і я самостійно летіла через океан у нову, невідому країну…

«Не страшно було?» — не втримуюся, аби не запитати Ірину.

— Ні, анітрохи!  У мене не було страху. Я дуже хотіла в Америку і була в захопленні від того, що така нагода у мене нарешті з’явилася.  Звичайно, уже будучи там, сумувала за домом та своєю найкращою подругою, але загалом я була щаслива здійснити свою мрію. У своїй школі (та й у цілому місті, що розташоване біля самого мексиканського кордону) я була єдиною українкою. За рік підтягла мову, «обросла» багатьма новими друзями, з якими підтримую контакт і донині, отримала цілу купу нових знань. Так, в американській школі можна було самостійно обирати собі навчальні дисципліни,  тож я вирішила займатись чимось «екзотичним»: вчила космологію (наприкінці навчального року ми навіть моделі ракет власноруч будували!), відвідувала театральний гурток… Це був неймовірний досвід! А ще в Америці і школи, і транспорт, і під’їзди будинків адаптовані для людей з особливими потребами. Та й узагалі  там люди набагато більше відкриті до того, що у вас ці потреби є… З іншого боку, американці набагато суворіше ставляться до певних речей — наприклад, нині в Америці я мушу ходити з тростиною, хоча в Україні мені вона ніколи не була потрібна… Там же усе просто та чітко:  ти не повинен залежати від когось, а покладатися сам на себе.  І це дуже зручно в тому плані, що так ти стаєш більш незалежною і розумієш, що можеш зробити більше.

 

Вступила відразу до кількох вузів

— Повчившись в американській школі, я зрозуміла, що і вищу освіту хотіла б здобувати у цій країні, і почала роботу у цьому напрямку. Я подавала документи десь в 15 різних університетів в Америці та Європі, і до більшості із них вступила. Проте на заваді стала непідйомно висока вартість навчання (наприклад, рік навчання в університеті Ка-Фоскарі у Венеції, куди мене прийняли, обходиться у 20 тисяч євро на рік, а американські «універи» ще дорожчі!), і на певний час мрію про навчання за кордоном довелося відкласти, — продовжує Іра. — За наполяганням батьків, аби не «втрачати» рік, я вступила на юридичний факультет ТНЕУ. Як давала собі раду із певними «технічними моментами»? Ходила на пари з ноутбуком, на якому відразу ж набирала-конспектувала лекції,  а ще у налаштуваннях мого телефону є програма, яка синтезує написаний текст і читає його вголос. Таким чином можна опрацювати будь-яку інформацію. Це дуже зручно і дає можливість користуватися соцмережами.  А от щодо навчання…

Так, в Україні інклюзія в освітніх закладах вже є, а от що з нею робити — ніхто ще до ладу не знає. Коли вчилася у коледжі чи у вузі в Тернополі, викладачі завжди хотіли мені допомогти, піти назустріч, але просто не знали, що зі мною робити — як навчати, яким чином перевіряти мої знання. Доводилося до кожного окремо підходити і пояснювати… А ще мені бракувало мультикультурності, до якої уже звикла в Америці. Тож на другий семестр навчання в ТНЕУ ми з моєю найкращою подругою поїхали по обміну від університету в Польщу, в університет у місті Лодзь. Там ми провчилися ще один семестр і якраз на мій день народження отримали лист, в якому повідомлялося, що я вступила до університету Minerva в Сан-Франциско. Цей університет має багато особливостей, і одна з них — те, що процедура вступу туди — так званий Need blind, тобто прийом наосліп, коли у студента не перевіряють його платоспроможність. Якщо він пройшов за конкурсом (а конкурс величе-е-зний!), але не в змозі платити, університет надає істотну фінансову допомогу: це і студентський кредит, і знижки на навчання, загалом, з 30 тисяч доларів за рік сума зменшується майже ушестеро…  Так з вересня минулого року я стала студенткою університету Minerva.

У вільний час — танці!

— Цей університет унікальний та незвичний усім! Навіть процедурою вступу, де є іспити… на креативність!  А ще важливо мати волонтерський досвід у себе на батьківщині.  Що найбільше вражає — це насамперед мультикультурність. Наприклад, на моєму курсі навчаються приблизно 160 студентів загалом із 51-ої країни! Українців тут тільки восьмеро, з Тернополя я одна, з «найближчих сусідів» є хлопець з Івано-Франківської області та дівчина з Волині, — розповідає Ірина. — А ще попри те, що ми усі мешкаємо у гуртожитку в Сан-Франциско, університет не має свого кампуса: усе навчання в Minerva проводиться он-лайн: семінари, контрольні роботи тощо. До кожного уроку ми отримуємо матеріали заздалегідь і ретельно готуємося: це займає до чотирьох годин. Там дуже строго з відвідуванням (можна мати тільки три  пропуски на семестр, якщо ж більше, вас можуть відрахувати) і оцінюванням (коли хтось отримує п’ятірку, то постить про це в «сторіс» в інстаграм, —  бо це насправді рідкість…)  Зате з приємного —  тільки свій перший рік навчання ми проводимо у  Сан-Франциско, а далі, щоб надати студентам глобальний досвід життя в різних культурах,  кожен семестр ми проводитимемо в іншій країні. Наступний семестр ми вчитимемося в Кореї, потім буде Індія, Німеччина, Англія, Тайвань… Буде цікаво!

Щодо моєї майбутньої спеціалізації, то нині я вивчаю генно-модифіковані продукти, вплив ЗМІ на розуміння людьми ризиків і переваг сприйняття організмом ГМО. Подальшу спеціалізацію обиратиму уже з нового семестру. У вільний від навчання час я зустрічаюся з друзями, танцюю сальсу, люблю вчити мови —  наразі я вивчаю французьку. Я ще не визначилася із тим, де саме, у якій країні житиму, адже це залежить від того, де і яку я знайду роботу. У мене доволі амбітні плани — я хотіла б працювати в ООН, а ще мрію колись відкрити екологічний бізнес в Україні. Свого часу я організувала в Тернополі  благодійні освітні конференції, де випускники «Flex» ділилися з своїм досвідом, консультувала студентів і абітурієнтів, які теж хотіли б навчатися за кордоном, але не знають, з чого почати і як долати перешкоди.  Власне, мені  хочеться робити щось, що може змінити нашу країну на краще, а не просто заробляти гроші…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Нещодавно опубліковане

У Чортківській центральній міській лікарні 69-річному пацієнту із Горішньої Вигнанки успішно імплантували в серце трикамерний кардіовертер-дефібрилятор...


Опубліковано: о 22:03


Прокурори Бережанської окружної прокуратури забезпечили виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність земельної ділянки та водного об’єкта вартістю 15 мільярдів гривень в межах гідрологічного заказника місцевого значення, що входить до складу території об’єктів смарагдової мережі Європи «Seretskyi»...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:59


Служба відновлення проводить капітальний ремонт аварійного мосту між селами Плотича та Івачів-Долішній Тернопільського району...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:56


100 доларів і 500 гривень пропонував працівникам поліції мешканець Тернопільського району, якого зупинили на дорозі...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:52


Причини чотирьох аварій, які трапилися на дорогах Тернополя та області, встановлюють слідчі...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:32



Теми дня
26 Березня
25 Березня
24 Березня
22 Березня