Четвер, 02 липня 2020
• «Вимріяла собі долю…» Народна артистка України Ярослава Мосійчук про найдорожче • До нас повернулося велике кіно! • П’яний за кермом: з 1 липня – кримінальна відповідальність і штраф до 51 тисячі гривень • Травниця Наталія Чугалінська: «Люди хворіють, бо відірвалися від землі, сприймають природу, як екзотику» • Найбільше випадків COVID-19 – на Кременеччині, найменше – на Підгаєччині • «Хто сказав, що в селі не читають книжок? Нашій найповажнішій читачці – 92 роки!» • Найактивніші представники молодіжного сектора Тернополя отримали нагороди • Берег турецький вже не тільки сниться… • Професор Петро Масляк: «Мери-націоналісти показують приклад, як будувати нову українську Україну» • «Дністер» утримує лідерство • Децентралізація по-нашому: з таємницями і поспіхом • Українські міста можуть перетворитися на «нові Венеції» • «Слово і Діло»: Сергій Надал – найвідповідальніший мер України впродовж шести років • Без маски – штраф: скількох мешканців Тернопільщини покарали через порушення карантину? • Дві смерті і четверо травмованих… • Планували весілля… У ДТП на Лановеччині загинули наречені Вікторія Мірза і Роман Довгаль • Полуничний бізнес біля Почаєва: коронавірус не вплинув, а дощі завдали збитків • “Золоте поле” і “Ternovv”: файна якість і файна ціна для Файного міста! • Незадоволених Зеленським вперше стало більше, ніж задоволених • Більшість українців вважають справедливими справи проти Порошенка
Оксана Білозір: «Ніколи не мріяла, що стану співачкою»

Опубліковано: 21 Листопада о 14:00 307


Народна артистка України, політик, громадський діяч та волонтер — про тернопільське коріння, репресованого батька та життя «проти течії»
.


Дивлячись на неї, таку маленьку і тендітну, таку ніжну і водночас сильну духом, мимоволі пригадуєш рядки Ліни Костенко про дівчину, котра «… це голос наш, це пісня, це душа»… Оксана Білозір — співачка з українською душею, з піснями, котрі можна порівняти хіба що з ковтком чистого повітря. Її називають берегинею та душею української пісні. І хоча представляти широкому загалу Оксану Білозір — народну артистку України, народного депутата України чотирьох скликань, ексміністра культури, магістра зовнішньої політики та дипломатії, волонтерку (цей список можна продовжувати й продовжувати!) — нема потреби, сама співачка визнає лише один “титул”, співзвучний з її найбільш знаковою піснею, — “Українка, україночка”.  У її піснях немає надуманих чи нещирих нот, натомість у них — жива і справжня душа українського народу…  Від них з’являється відчуття затишку, тепла і трепетної радості, а отже, їх заспівано по-справжньому, від серця… Їх потрібно слухати. І отримувати велике задоволення — неодмінно!

Власне, так і буде уже незабаром — 5 грудня Оксана Білозір виступить із великим сольним концертом у ПК «Березіль»…

— Пані Оксано, у Тернополі вас завжди раді чути і бачити, завжди люблять і чекають. Тим більше, що Тернопілля — ваша мала Батьківщина…

— Мій  батько, Володимир Розумкевич, родом з села Тустоголови — це невеличке село біля Зборова. Якщо пройтися місцевим цвинтарем, почитати прізвища на могилах, бачимо, що Розумкевичі жили там ще з ХVІ- ХVІІ століття… У Тустоголовах росте великий ліс, посаджений моїм дідом. Він був доброю людиною і добрим господарем. Анжеліка Рудницька написала про мене книжку «Біла зірка України», в якій є цілий розділ,  присвячений історії моєї родини, моєму батькові, Тустоголовам… Мій дідо Йосип Розумкевич  навіть за Польщі так підтримував греко-католицьку церкву і так багато допомагав їй, що мій тато і його брат (їм тоді було по 5 і 7 рочків) заслужили почесне право в неділю прислуговувати на Службі Божій, яку правив наш Патріарх Андрей Шептицький… Це була пам’ятна для всієї родини подія. Тернопілля і для мене мала Батьківщина, я навіть упродовж року навчалася у школі в Зборові. Усе моє дитинство ми багато переїжджали, ніде надовго не затримувалися – таке тоді життя було, такі обставини…

 — А ще ви росли із тавром дитини «ворога народу»: за любов до України і бажання бачити її незалежною ваш тато став в’язнем сталінських таборів…

— Тата вивезли до сталінських таборів, коли йому було 17 років. Репресували не лише його, а всю сім’ю —  діда з бабцею також вивозили до Сибіру, але вони втекли і переховувалися у Миколаївській області —  п’ять років там були, аж потім повернулися назад…  А тата і його старшого брата вивезли до Казахстану, вони відсиділи по 8 років, працюючи там на уранових рудниках, і вийшли тільки тому, що після смерті Сталіна отримали амністію…  Чи позначилося це на мені? А як ви думаєте, чи легко було рости із тавром дитини «ворога народу», завжди іти проти течії і добиватися усього не «завдяки», а «супроти»… Хоча, якщо проаналізувати усе моє життя, усе, чого я досягла, було «супроти», я завжди мала іти проти течії, долати безліч перешкод на своєму шляху.  Але Бог мене вів і я це відчувала…

— У співі вам теж доводилося іти проти течії?

— Я навіть ніколи не мріяла бути співачкою, якщо чесно. Співачкою у нас була моя мама, а ми були її слухачами і найпершими шанувальниками…  На жаль,  мама не змогла реалізувати себе у цьому, але її дар від Бога —  спів — передався і мені.

Мама мала дуже гарний голос, її називали волинським соловейком… У молоді роки, ще до заміжжя, вона співала у Волинському народному хорі. Там їй сказали, щоб вона поїхала до Львівської консерваторії прослухатися. Вона поїхала, її взяли на перший курс, дали гуртожиток і навіть призначили стипендію — тільки вчись… Але її мама сказала: «Ніно, ти співати і так вмієш, тепер навчися щось робити…» Так мама і пішла вчитися на економіста і все життя ним пропрацювала. Але музика і спів у нас вдома були постійно, ми та-а-кі концерти щонеділі влаштовували! І, надихнувшись цією атмосферою, я вирішила стати співачкою.

У 2016 році я відзначила сорокаріччя творчої діяльності — на цьому шляху було багато травм, злетів, падінь… Це були 40 років боротьби за своє місце в українській культурі, європейському і світовому контенті. Достатній термін, аби зрозуміти, чи своєю справою я займалася, чи вибрала правильні цілі і чи добилася бажаних результатів… Я усі ці роки “виборювала” українську пісню і цим самим — українську державу, творила український культурний простір. За усі ці сорок “співочих” років я жодного разу не заспівала російською! При тому, що разом із такими ж “ортодоксальними” виконавцями, які співали винятково українською, вважалася артистом нібито другої категорії. Мені завжди натякали чи й прямо казали: “Співай російською — будеш зіркою”. Але російською у нас було (і нині є) кому співати, тому я вибрала свій шлях. Так, якби я співала російською, цей шлях був би легшим і менш тернистим, і заробітки були б значно більші. Російськомовним виконавцям платять шалені гроші, українським — ні. Навіть український глядач, самі українці готові купувати удвічі дорожчі квитки на концерти російськомовних виконавців. Ось що вражає найбільше… Такий комплекс меншовартості відбивається і на українському мистецтві, і українській культурі загалом. На одному з моїх концертів Віктор Ющенко – він тоді уже не був президентом – вийшов мене привітати і сказав слова, які запам’яталися: «Це дуже дорого нині бути українським співаком —  у всіх значеннях цього слова…»

 — А як пояснити це тим, кому «какаяразніца»?

— У мене є така гарна фраза:  хочеш стати європейцем — спершу стань українцем. А потім уже додасться все решта. Співаючи, я творю українське середовище, український культурний простір. Зрештою, роблю це не тільки співом, а й усім, чим займаюся.  Так, я уже 18 років у політиці, була народним депутатом чотирьох скликань… Політика — це і громадські ініціативи, і моя волонтерська робота, яка сама мене знайшла у непростий для України час.  Коли почалася війна на Донбасі, запропонували мою кандидатуру як публічної та відомої особи для перемовин у звільненні заручників, і я, розуміючи, що можу реально чимсь допомогти, погодилася… Я знаю, як важливо бути поруч там, де важко. Я ж свого часу двічі побувала в Афганістані, коли там точилася війна. Так, я — учасник бойових дій в Афганістані, нагороджена чотирма медалями. “Бойове хрещення” пройшла ще в далекі радянські часи, коли піснею підтримувала дух молодих воїнів, не знаючи, що за кілька десятиліть мені доведеться витягати з полону і повертати додому їхніх синів… Сьогодні ми всі на війні і ми всі воїни, незалежно від того, що робимо і де перебуваємо. Допомагаючи звільнити з полону  наших воїнів,  своєю творчістю підтримуючи бойовий дух наших бійців у зоні АТО, я пропустила цей невимовний біль крізь своє серце. Це позначилося і на моїй творчості: у репертуарі з’явилися особливі пісні — пронизлива “Чорна квітка”, присвячена вдовам, щемливо-зворушлива “Не заробляйте на війні”, по-новому зазвучали “Кленовий вогонь” та “Молитва”… Уже незабаром почути їх зможуть і в Тернополі: 5 грудня я співатиму саме для вас, мої улюблені тернополяни!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Нещодавно народна артистка України, акторка Тернопільського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка Ярослава Мосійчук відзначила свій ювілей. На жаль, через карантин не було очікуваної прем’єри «46 моментів щастя», де вона виконує одну з головних ролей, не було бенефісу та оплесків шанувальників. Утім, пані Ярослава через те зовсім не журиться. Впевнена: все ще відбудеться, тільки згодом! Нині ж найважливіше, що поруч – найдорожчі її серцю люди, а у душі – додає сили мандрівка у світ щасливого дитинства, коли прийшло усвідомлення себе...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 10:00


Чудова новина для усіх поціновувачів кіномистецтва. У «Палаці Кіно» завершилися масштабні роботи з модернізації приміщення і демонстраційного обладнання. До нашого міста повертається кіно на великому екрані. Перший технічний показ фільму відбувся
26 червня. У «Палаці Кіно» встановили сучасний проєктор та екран, програму для онлайн продажу квитків, провели ремонтні роботи, оновили місця для сидіння та обладнали фуд-зону...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 10:00


З 1 липня 2020-го в Україні суттєво посилили покарання за водіння в нетверезому стані — за це передбачено кримінальну відповідальність і чималі штрафи...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 9:44


Травниця із Білокриниці! Такий милозвучний орієнтир про Наталію Чугалінську з Кременеччини. Щоб відновити здоров’я, до неї приїжджають з усіх усюд...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 9:30


Станом на 2 липня 2020 року в Тернопільській області за результатами досліджень методом ПЛР – у 1958 випадках діагноз лабораторно підтверджений (1794 дорослих, 164 дитини), з них 29 летальних. Видужало 1176 осіб...


Рубрика: , , Опубліковано: о 9:28



Теми дня
2 Липня
1 Липня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео