Понеділок, 06 грудня 2021
• Втретє відклали розгляд справи Андрія Горбатюка в Тернопільському апеляційному суді • Із 6 грудня на території Тернопільської громади діють додаткові правила карантину • Шахрай “закрутив” голову тернополянину і зняв із банківської картки 17 тис. гривень • Відійшов у засвіти відомий тернопільський педагог Ярослав Вовк • Стрілянина у Тернополі: заспокоїв галасливу компанію… пістолетом • Терпкий смак грудня: ТОП-5 рецептів з хурми для зимового раціону • “Підрядник затіяв хитру гру, щоб розвалити справу, але йому це не вдасться!” • При заборгованості перед КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» можливий арешт нерухомого майна • До Західноукраїнського національного університету — на День відкритих дверей! • За підтримки «Контінентал» висаджено понад вісім тисяч дерев • Якою буде прийдешня зима? • Трішки джазу в холодну пору • На свято Миколая — по тисячі гривень вакцинованим! • Мер із відкритою душею • Як «Велике будівництво» змінило дорогу Т-20-10? • Сергій Надал: «Наш досвід з термомодернізації будинків перейматиме вся Україна» • У Тернополі, неподалік центрального ринку, “Ніссан” збив на переході молоду жінку • Підписано договір про проєктування реконструкції штучної злітно-посадкової смуги аеропорту «Тернопіль» • ДЗВІНко про Коропець! Голова Коропецької громади Микола Тимків колекціонує дзвоники • Щоб зупинити 100-тисячну московську орду, треба бути єдиними!
Оксана Муха: «Мені нецікаво бути співачкою однієї пісні»

Автор: Опубліковано: 25 Квітня о 14:11 318


Перед своїм концертом пані Оксана знайшла час, аби побалакати із «НОВОЮ…».


Дивлячись на неї, таку маленьку і тендітну, таку ніжну і водночас сильну духом, мимоволі пригадуєш Костенківські рядки про дівчину, котра «… це голос наш, це пісня, це душа»…Оксана Муха — співачка з українською душею, з піснями, котрі можна порівняти хіба що з ковтком чистого повітря… У цих піснях немає надуманих чи нещирих нот, натомість у них — жива і справжня душа українського народу. Тихі й неквапні, наче схід сонця, бурхливі та жваві, як стрімка ріка, мудрі, як день і вечір, чисті і сповідальні, як материнська сльоза, пісні…  Від них з’являється відчуття затишку, тепла і трепетної радості, а отже, їх заспівано по-справжньому, від серця… Додати більш нема чого — потрібно слухати. І отримувати велике задоволення —  неодмінно! Власне, так і відбувалося у неділю, 22 квітня, коли ущент заповнений зал «Березолю» аплодував співачці, не відпускаючи її зі сцени…  А перед своїм концертом пані Оксана знайшла час, аби побалакати із «НОВОЮ…»

 — Ваш шлях до музики починався зі скрипки. Ви закінчили спеціалізовану музичну школу по класу скрипки,  згодом — консерваторію, працювали в оркестрі, а тоді сольний спів переважив… Скрипочка не ревнує, не ображається?..

— Чи скрипочка не ображається? Мені самій боляче, що я не тримаю її в руках так часто, як хотілося б… Скрипка відіграла дуже важливу роль у моєму житті: дала мені чуття стилю, вміння правильно інтонувати, цілком особливе сприйняття музики.  Тому я завдячую їй усім своїм єством за те, що вона була   в моєму житті. Але й спів не був випадковим. У нас була «музична» сім’я, хоча професійним музикантом був лише тато-акордеоніст. Мама — медик, але з чудовим музичним слухом. Музика у нас вдома була в кожному куточку: батько керував музичними колективами, тож до нас завжди приходили їх учасники, котрі грали на різних музичних інструментах, ми влаштовували імпровізовані сімейні концерти… Співати було моєю мрією ще з глибокого дитинства, я не пам’ятаю себе без пісні. Проте оскільки скрипка вимагала дуже багато часу і зосередженості, вона дещо «перетягувала ковдру» на себе і я забула, що мрію співати… Проте спів прийшов тоді, коли мав прийти.  Коли я грала в оркестрі Ярослава Мигаля (до слова, цей талановитий музикант виступав разом зі мною на тернопільській сцені), ми дуже багато гастролювали по світу. І завжди в автобусі я починала пісню, а музиканти мене підхоплювали, і так ми, співаючи, долали відстань…

І от одного дня Ярослав Мигаль і каже мені: «Ти знаєш, хорова капела «Дударик» шукає співачку,  я вже записав тебе на прослуховування…» Так він вирішив мою долю…(Сміється, — авт.) Коли ж композитор та головний диригент капели Дмитро Кацал почув мій спів, він переконав мене, що я маю особливий талант і не маю права знехтувати ним… Відтоді ми з Дмитром Кацалом співпрацюємо уже понад 11 років…

— Ваш концерт присвячений 65-літтю з народження Квітки Цісик. Свого часу Ніна Матвієнко казала про вас, що «Квітка Цісик повернулась до нас голосом Оксани Мухи»… Вас часто порівнюють з легендарною співачкою, називаючи «другою Квіткою». Таке порівняння лестить чи, навпаки, шкодить? Бо, з одного боку, це, звичайно, своєрідний «знак якості», а з іншого — хочеться,  щоб  помічали і саму співачку Оксану Муху…

— У моєму репертуарі є понад дві сотні пісень, з них, може, п’ятнадцять тих, які співала Квітка. От і судіть самі… Свідомі люди, які люблять пісню, знають, де Квітка Цісик, а де Оксана Муха. І мій слухач нас не порівнює. Не ставить собі за мету в чомусь мене підняти чи опустити у співвідношенні з Квіткою. Це насправді дуже тонка грань…

Цей рік для мене є дуже знаковим. Цьогоріч виповнюється 20 років, як з нами немає Квітки, 65 років, які вона могла б святкувати, якби дав нам Господь таке щастя… Скільки ще пісень, незаспіваних нею!.. Таких, як Квітка — одиниці на всій землі. Я з дитинства уявляла собі нашу зустріч, просила тата: візьми мене у свою велику валізу і завези до Квітки…  Я дуже про це мріяла. Зустрічі такої Бог не дав, але я бачила її сина Едварда. У нього так багато від мами! Я відчула її енергетику в ньому… Нас познайомила її двоюрідна сестра Майя Лев, з якою ми побачилися в Нью-Йорку. Я приїхала на фестиваль «Союзівка», і там ми зустрілися і потоваришували. Майя завжди цікавиться, як минув концерт, просить передавати вдячність всім людям, які приходять на виступи і пам’ятають про нашу Квітку. Для них це важить дуже багато. Хоч минуло вже 20 років, відколи її не стало, родина донині дуже важко переживає її втрату.

— У тому, що називається «українським шоу-бізнесом», ви самотня вельми особливою самотністю обраних. І тим, що не йдете за «традиційною» схемою більшості виконавців «чемодан, вокзал, столиця», і тим, що ваша пісня — особлива, глибока, душевна і… чомусь «неформатна»…

— Я просто роблю те, що мені до душі. Те, у що вірю. Повірте, мені було б дуже просто зробити ротаційну пісню,  заплатити, щоб «пропхати» її на радіо, стати «відомою» і «косити бабло»… На щастя, та пісня, яка в моїй душі,  зовсім цього не потребує. Вона потребує правди і того, щоб її любили.  Мені нецікаво робити разові проекти. Нецікаво бути співачкою однієї пісні. У нас є така шалена пісенна спадщина — жодна країна в світі такої не має. Я кажу це не для «красного слівця», так насправді є. І цих пісень стільки, що мені не вистачило б усього життя, аби їх переспівати. Тому я вірю, радіо ще прийде до того, що саме воно формує смак слухача.

Але поки редактори радіостанцій не усвідомлять, що саме вони формують музичний смак свого слухача, а не слухач формує їхній смак, доти такі виконавці, як я, не стануть «форматом». І українське не буде форматом. У нас буде низькопробна попса та російськомовний шансон доти, доки ви не відкриєте доступ до якісної української пісні. Це складний момент, який потребує ваших зусиль, але я вірю, що це ще буде…

— Вас завжди добре приймали в Європі, Америці та Канаді. Були і пропозиції там залишитися… Не було такої спокуси? У нас же дуже люблять тих, хто реалізувався «там»…

— У нас в Україні особливий слухач. Він дуже любить свого виконавця. Але чомусь більше любить тоді, коли спочатку його «втратить», а потім поверне або й не поверне… Я насамперед хочу подякувати всім, хто приходить до нас на концерти. Тому що – направду — я б не продовжувала своєї роботи, якби не збирався повен зал глядачів, і я б не бачила їхнього щастя і тої наповненості, з якою вони виходять з цього залу. Я б не бачила тоді змісту в своїй роботі. А я бачу цей зміст! І хочу усім подякувати. Особливо Тернополю, де нас завжди дуже гарно і тепло зустрічають… А щодо закордону… Коли людина виїде за кордон, вона поміняє не лише оточення, роботу та друзів, а насамперед землю, яка її заряджає. Тому чекати від неї, що вона деінде більше розвине свій талант, абсурдно. Бо ця земля, на якій ти народжена, —  це твоя невидима сонячна батарея. Ти став на неї — і ти отримав від неї енергію… Там, за кордоном, тільки одиниці можуть себе не втратити і зреалізувати, я ж не відчуваю там зв’язку з землею… Тому звідси не хочу їхати, як би важко не було. А важко, повірте, є…

— Ваша пісня — це здебільшого народна пісня, це той жанр, у якому, зізнаєтеся, що  почуваєтеся  найбільш органічно…

— Це ж зв’язок з нашим минулим, з нашим корінням. У пісні саме це і важить: зміст і коріння.  Нам можуть нав’язати будь-що, переписати історію, але пісня, яка була складена нашими прапрадідами, поверне нам пам’ять…  І відчуття цієї музики у мене змалку. Мені подобаються і рок, і блюз, але я себе не зможу в цьому реалізувати, бо це не моє. Я можу це слухати і цим милуватися, але не можу під це підлаштовуватися. Народна ж пісня дає дуже багато. Розумію, що можу зробити щось особливе. І тішуся, що ми знайшлися з нею.

— Ви взяли участь у цілком особливому, унікальному проекті — «Пісні війни», заспівавши із «Піккардійською Терцією» колядку «Молитва на Різдво», яку написав воїн АТО, часто виступаєте і перед нашими захисниками…

— За проект «Пісні війни» я вдячна його ініціаторці й натхненниці, львівській журналістці Галині Гузьо. Для цього проекту вона зібрала кілька десятків пісень, які були написані безпосередньо там, в горнилі  війни.  Для цих пісень було зроблено найкраще аранжування, відібрані професійні музиканти, які у компанії з самими хлопцями-військовими їх  виконали, записані на найкращій студії та  видані диски…   Так, я  їжджу до хлопців на полігони, у військові частини, відвідую заклади, де вони проходять реабілітацію… Як, дай Боже, все складеться, незабаром полечу в Америку, де буде сім концертів для збору коштів для відновлення ветеранів АТО, котрі потребують протезування. Це те, що я можу для них роботи: допомагати і дякувати, і просити для них сили і Божої опіки.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Сьогодні, 6 грудня, в Тернопільському апеляційному суді мали заслухати резонансну справу щодо вбивства 27-річної тату-майстрині Тетяни Подвашецької, проте відклали. Це вже втретє суд переносить розгляд справи. На лаві підсудних - знайомий загиблої Андрій Горбатюк із Тернополя...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:57


3 грудня у Тернополі відбулося засідання міського оперативного штабу, під час якого було заслухано інформацію епідеміологів щодо актуальної ситуації із захворюваністю на COVID-19 в регіоні, за результатами чого учасниками засідання прийнято ряд рішень щодо встановлення з 6 грудня на території Тернопільської громади додаткових карантинних обмежень...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 11:00


28-річний мешканець обласного центру, повіривши незнайомцю, втратив понад 17 тисяч гривень...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:00


6 грудня 2021 року не стало відомого тернопільського педагога Ярослава Йосиповича Вовка...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 9:00


У Тернополі місцевому мешканцю кілька разів вистрелили в голову...


Рубрика: , , Опубліковано: о 8:00



Теми дня
6 Грудня
5 Грудня
4 Грудня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео