Неділя, 25 вересня 2022
• Триває збір коштів на автівку для воїнів ЗСУ 24 бригади • «Вітер На-Дії»: українська молодь зустрілася в Кракові • Передачі захисникам із Тернополя — в найгарячіші точки • Діти і війна: як подолати травми • У Тернопільській громаді живуть понад 28 тисяч переселенців • У Тернополі готуються до початку опалювального сезону в умовах воєнного стану • Клатчі для леді – за донати • З фронту – до шлюбу • Наталія Фаліон та гурт «Лісапетний батальйон» відсвяткують 30-річчя на сцені благодійним концертом у Тернополі • Іво Бобул запрошує на свій благодійний концерт в Тернополі для підтримки ЗСУ • Через ситуацію на Харківській ТЕЦ у Тернополі скликали екстрене засідання • Риболовля, собака і… помідори • Тернопільський рятувальник освідчився коханій на сцені театру • Мобільна стоматологія лікує воїнів-тернополян у гарячих точках • «Тернопіль готується до найскладнішого в історії незалежності опалювального сезону» • Голгофа Йосифа Сліпого – Голгофа України • Кольором перемогти війну • «Тернопільська Озеряна’2022»: 9 кілометрів – під дощем • Співом підтримали армію • Тепловізор від юних волонтерів
Олексій Кайда: «Ні путін, ні світ не врахували, що в українців є потужний «ген воїна»

Автор: Опубліковано: 20 Липня о 20:26 903


«Коли є міцний тил, тоді нам спокійніше лупити москалів», — усміхається екс-голова, а нині — керівник секретаріату Тернопільської обласної ради, «свободівець» Олексій Кайда.


З перших днів масштабного вторгнення росії в Україну він — на фронті. Посивів, відросла борода, став виваженішим, але ще більше категоричним: «Хароший русскій — мьортвий русскій». Упродовж 2015-2016 років Олексій Петрович воював на Донбасі, демобілізувався, працював заступником міського голови Івано-Франківська, потім обійняв посаду в Тернополі. Як націоналіст давно розумів, що велика війна з росією — неминуча, водночас твердо переконаний у нашій перемозі. Зараз тримає військові позиції на Донеччині, призначений командиром відділення. Нещодавно мав кілька днів відпустки, навідався до Тернополя, і знайшов час, щоб поспілкуватися з журналістами «НОВОЇ…».

— Олексію Петровичу, у вас вже був військовий досвід до цьогорічних лютневих подій, ви вже знали, що таке війна…
— Пройшов Революцію Гідності, далі — війна. 4 лютого 2015-го разом із побратимами Маркіяном Лопачаком і Русланом Кошулинським вже були на полігоні. Несли службу в багатьох гарячих точках. А потім влада «заморозила» на Донбасі конфлікт, але ми не вірили, що все так закінчиться. Знаючи нашого північного сусіда, розуміли, що його основне завдання — відновлення імперії. Московити не приховували цього: взялися відновлювати гімн, герб СРСР, червоні прапори, прославляти Сталіна і московських царів… «Росія — це одвічний ворог і треба завжди готуватися», — ще в 90-их ми прописали у програмі своєї партії. Але новітні демократи казали, що війни не буде, бо в росії — теж демократія. Проте демократія росії закінчується на питанні України. Завжди! Ми виступали проти здачі ядерної зброї, а демократи і комуністи кричали про Будапештський меморандум, що нас захистять, що ми покажемо приклад світові. Утім після нас жодна країна не відмовилася від ядерної зброї.

— Якщо ви розуміли, що вторгнення неминуче, то мусили готуватися… Де були 24 лютого?
— Зареєстрований я в Києві, стою на обліку в Голосіївському військкоматі. 20 лютого мені повідомили, що наступного дня починаються збори. Я зібрався і поїхав до столиці. О 9-ій ранку вже був у військкоматі, пройшов медкомісію. 22 лютого нам дали вихідний, а 23-го о 9-ій годині ми прийшли до військкомату. «Збори відміняються, можете їхати по домівках», — сказав воєнком. Я рушив до Тернополя, під вечір вже був вдома. Прокинувся о 3-ій ночі 24 лютого, почав вишукувати інформацію. Все тихо. За даними розвідки о 4-ій ранку мала початися війна, але це британська розвідка казала, мабуть, за своїм часом. О 4:30 — звернення путлєра, о 5-ій почалося… О 6-ій я виїхав до Києва. Зі столиці сунули по три-чотири колони автівок, а назустріч їм — один я. Хтось вивозив свої родини, а деякі здоровані просто звалювали подалі. О 14-ій годині я вже був у військкоматі.
— Чому за день до вторгнення вас відпустили? Невже не знали?
— Невідомо… О 5-ій ранку 24 лютого я зателефонував до воєнкома в Київ. «Що робимо?» — «Збираємось». — «Тоді я їду». Оформився, отримав зброю. Сформували роту охорони військкомату. Так ми два місяці тримали оборону Києва. Коли москалі відступили з Київщини, роту охорони розформували. Мене скерували у 53-тю окрему механізовану бригаду. Донедавна я ніс там службу, а тепер переведений в 45-ту артилерійську бригаду.

— Дивує, що деякі досвідчені українські політики та урядовці вважали, що росія не нападе…
— Це або нерозуміння історичного досвіду, або сліпота. Націоналісти не мали ілюзій. Є величезна різниця між демократами і націоналістами. Націоналісти — це прагматики, які керуються історією, аналогіями, відчувають потреби часу, вміють складати пазли в єдину картину. Московити не зупиняться, поки не впаде москва. Це світоглядна війна: зіткнулися дві ідеології — азійська, яку сповідує москва, та європейська. Загарбники називають себе «русскімі». Бачимо тих «русскіх» — буряти, калмики… «Збірна солянка». І ця «збірна» — з поневолених народів. Призначення України — звільнити ці народи від московського рабства з метою створення окремих держав.

— Складна місія…
— Ця місія видається нереальною, але вона здійсненна. Здавався нездійсненим опір України московії, але ми його чинимо вже п’ятий місяць повномасштабної війни! Тримаємо фронт, проводимо подекуди успішні контрнаступи, відкидаємо ворога і далі воюємо. Так, величезними жертвами — тисячі українців загинули, скалічені… А скільки скалічених родин, які змушені були покинути домівки, втратили рідних, дітей… Маємо вірити в месіанство української нації. Маємо розвалити російську імперію! Треба воювати, скільки буде потрібно, треба бити ворога. Мені не до вподоби пропозиції наших західних партнерів, які кажуть, що дадуть нам зброю, але щоб ми не атакували ерефію. Як так?! Україну можна атакувати, стирати з лиця землі наші села й міста, а ми не маємо права відповісти?! Європа і США все прекрасно розуміють. Вони допомагають нам, ми вдячні за це, але усвідомлюємо, що кожна країна відстоює передусім свої інтереси. Штатам вигідно, щоб Україна довго воювала і виснажувала московію. Для чого? Щоб в протистоянні з Китаєм послабити його союзника — московію. Власне, тому зволікають із ленд-лізом. Візьмемо Німеччину. Шольц кричить, що треба дати зброю, але не дає, водночас блокує іншим країнам постачання нам зброї, виготовленої у Німеччині. Треба оцінювати за ділами, а не за словами. Британія зараз наша найбільша партнерка, яка реально нам допомагає. Чим керується? Британія вийшла з Євросоюзу і хоче відновити домінування в Європі на противагу Німеччині та Франції. Польща і країни Балтії — Литва, Латвія та Естонія — допомагають Україні, бо розуміють, що вони можуть бути наступними. Путін не зупиниться на Україні. Але ці країни не настільки потужні, щоби максимально нам допомогти. Президент Франції Макрон пропонує, щоб Україна поступилася територіями, щоб дати можливість путіну зберегти обличчя. Нехай віддасть путіну частину Провансу або Марсель! Нашими землями не треба розкидатися! Наша земля вже вся полита кров’ю настільки, що чорнозем став ще чорнішим. Не тільки кров’ю військових, а мирних мешканців, дітей…
«У Британії нема вічних ворогів, у Британії нема вічних друзів. У Британії є лише вічні інтереси», — казав Черчилль. А в Україні мають бути одвічні українські інтереси. Зараз нам вигідне кандидатство в ЄС, — то нехай буде. Завтра не буде вигідне, помахаємо рукою. Маємо самі вирішувати, що нам треба. Ще на початку минулого століття одесит, націоналіст Юрій Липа запропонував геополітичну модель Балто-Чорноморської осі. Тепер Британія пропонує такий варіант — Британія, країни Балтії, Польща, Україна, думаю, згодом і Білорусь долучиться — режим «вусатого таргана» впаде. А ще ж Туреччина! Оце потужний військово-політичний союз!

— Україна стала епіцентром світових змін…
— Світ у шоці від України. В перші дні нам не давали жодного озброєння, чекали. Пригадую заяви європейських аналітиків, що Київ впаде через два дні. «Ні, не через два. Через три», — уточнив в інтерв’ю якийсь американський генерал. Чекали три дні. Київ не впав! Минуло кілька тижнів. Зрозуміли, що ми готові воювати далі навіть з тією зброєю, яку мали — кулеметами Максима, ручними протитанковими гранатометами радянського виробництва, автоматами Калашникова… Аж тоді почали нам давати оборонну зброю, зокрема, «Джавеліни». Московія готувалася до захоплення України років з 20. Вишукувала момент. Не знаю, чому вони не використали можливість у 2014-ому.
— За ці роки українська армія мала можливість зміцнитися…
— Мала, але ні попереднє, ні нинішнє керівництво нашої країни не використало ефективно цей час. Усі сподівалися, що великої війни не буде.
Вочевидь, наше військове керівництво готувалося, бо ж були дані розвідок. Наразі не озвучують внутрішні рішення, здогадуємось із коментарів наших урядовців. Але вже нині гостро стоїть питання щодо розмінування Чонгару, щодо непідірваних мостів біля Херсонської області, незамінованої дороги на Київ. Обіцяють розібратися з цим після війни. Ні! Висновки треба вже робити. Зрадники мають сидіти в тюрмі. Суспільство хоче почути їхні імена.
Керівники деяких областей, МВС, СБУ, військових частин втекли у перші дні, хтось — за кордон, хтось — у «закарпатський батальйон», сиділи там по кабаках, готелях, плавали в басейнах. Мають відповісти за це!

— Розкажіть про ситуацію на фронті. Серед ваших побратимів багато таких, що вже воювали в попередні роки?
— У моєму взводі в 53-ій бригаді тільки я — «атошник», молодший сержант, тож призначили командиром стрілецького відділення, всі інші — мобілізовані вперше, більшість із Запорізької області. Навіть із мого рідного Бердянська. Приємно зустріти земляків! Налаштовані рішуче. Я бачив очі одного побратима… Його дружину і єдину доньку москалі розстріляли біля Маріуполя. Виїжджали вони з міста, як орки раптом влупили по автівці з гранатомета… Побратим готовий воювати до кінця! Ми всі повинні стояти за наших дітей. Наше покоління має зробити все, щоб наступні вже не воювали. Наші діти й онуки вже не повинні виборювати незалежність, а мають щасливо жити в незалежній країні.
На фронті я — піхотинець. Одне з основних правил піхоти — де зупинився, там копаєш. Чи під ногами чорнозем, чи пісок, чи коріння. Копаєш лопатою, щоб зберегти собі здоров’я і життя, щоб мати можливість дати відсіч агресору. Тяжко копаєш. Ну і, звісно, бити ворога! Так само кожен у тилу повинен тяжко «копати». Не плакати, не впадати в депресію. Просто трудитися на своєму місці.

— Чи фронт і тил нині на одному диханні?
— В Україні є ті, які воюють, є ті, які допомагають, але, на жаль, є й такі, яким байдуже. Дякую волонтерам, бо без них було би важко. Вони невтомно вишукують можливість допомогти військовим. Коли є міцний тил, тоді й нам спокійніше лупити москалів. Боляче дивитись на тих, хто хоче перечекати вдома, а потім заявляти, що «тримав тил». Проходжу Тернополем: здоровані відпочивають (це не стосується волонтерів), а вони були б нормальними мінометниками або артилеристами — одним махом би гаубицю розвернули. Чоловіки потрібні на фронті! Маємо усвідомити: війна триває. Впевнений, що ми втримаємо фронт і повернемо наші землі, але для цього вся країна повинна перейти на воєнні рейки. Перечекати війну не вдасться. Багато колаборантів загинули, бо не сподівалися, що путін передасть їм «привіт» ракетами. Перед війною московія закинула свою агентуру по всій Україні. Хтось продався, у когось мозок «оброблений» путінською пропагандою. Кожному в голову не залізеш, в душу не заглянеш. Пильнуймо!

— Як рідні сприйняли ваше рішення іти воювати?
— Я такий, який є. Розумію, що робилося в серці дружини. У непростий час вона залишилася з двома доньками — старша навчається в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, молодшій — 4,5 року. За кордон не виїжджали. Коли ракети вперше вдарили по Львівщині, Тернопільщині, я телефонував до рідних, хвилювався. «Тату, ми ночували в підвалі», — сказала меншенька. Не пробачу москальським виродкам! Дружина прикривала вікна книгами, бо ж невідомо, куди прилетить. Якщо хтось думає, що москаль не сильно зачепить Західну Україну, то глибоко помиляється. Прогнозувати дії психічно хворої людини неможливо, це підтвердить кожен психіатр. А путлер — неадекват. Не виключаю, що він уклав угоду з дияволом. Ним керує бажання відновити імперію і ввійти в історію новим царем. «Нагнули» Білорусь, Казахстан поки що ні. Але відновити імперію без України — неможливо, тому й бунтує. Проте путін прорахувався: наштовхнулися на воїнів. Нашу націю пробували знищувати, присипляти, але в нас у крові — давати відсіч. Це іде не лише від козаччини, ОУН-УПА, а ще від Святослава Хороброго. У кожному із нас є ген воїна. У когось він скоріше пробуджується, у когось — пізніше. Навіть американці не врахували в своїй аналітиці психоемоційний стан українців і генетику української нації.

— Російсько-українська війна триває вже дев’ятий рік. Нині проходимо складний етап… Скільки часу потрібно, щоб звільнити наші землі?
— Дуже багато залежить від того, чим воювати. На превеликий жаль, за вісім років Україна не збудувала жодного заводу з виготовлення патронів, снарядів, з виготовлення стволів до гармат. Нам розповідають, що відновили армію. Не відновили. Зробили косметику. А якщо копнути, то не зовсім все добре. Без потужних партнерів нам не обійтися у цій війні. Якщо отримаємо наступальну зброю, тоді буде зрушення на фронті. Нам потрібні літаки, реактивні системи залпового вогню, гармати, танки… Ця техніка дозволить відтісняти москалів. Наразі чекаємо… Наші військові вміють воювати, потрібна зброя. Розумію, що і країни Європи виснажуються. Британія має трохи більше 200 танків, а ми вже 1,5 тисячі москальських спалили. Нам потрібні «Стінгери», але їх не так багато і в США — виготовляють.

— Це вже третя світова війна?
— Безумовно. Третя світова війна — це світоглядна війна з елементами воєнних дій. Вона триває давно. Зіткнулися демократичний цивілізований світ і дика орда. Мене шокувало, коли прочитав, що москалі визнають хана Батия «вєлікім русскім князєм». У голові не вкладається! Не переписують історію, а придумують її.
— Чим закінчиться ця війна? Що буде з російським народом?
— Не знаю російського народу і не хочу знати! Для мене «хароший русскій — мьортвий русскій». В іншому ніхто мене не переконає. Обурює, що зараз деяким москалям дарують громадянство України. Що вони зробили для нашої держави? Є правила отримання громадянства — знання української мови, історії. Склали іспити? Ні. Що ви робите? Попередники те ж саме робили. Надавали громадянство невідомо кому і для чого. Хоче жити, нехай живе, але без громадянства. Мені закинуть, що російський батальйон воює в Україні. Так, я їм вдячний, але чому цей батальйон не воював до 2014-го в росії? Чому партизанкою не займалися? Я — український націоналіст. Думаю про українську націю. Інші нації мене не цікавлять. Є багато дітей, але я своїх дітей люблю найбільше. Українці повинні думати про українську націю, все решта — потім, коли переможемо.

— Як відгородитися від росіян, щоб більше не посміли зазіхати на Україну?
— Побудувати стіну! Але не таку, яку Яценюк будував із колючого дроту, а таку, як поляки звели на межі з Білоруссю. Але найкраща стіна — це наші потужні Збройні сили! Москалі ніколи не зміняться. Московія має розчленуватися на багато маленьких країн. Не знаю, чи скоро це станеться, але я в це вірю. Треба вірити! Якщо одна людина вірить — добре, тисячі — ще краще, а якщо вірять мільйони — утворюється енергетичний кулак, який пробиває стіну. Наша віра розіб’є московську імперію! І ми побудуємо велику Україну.

— Війна змінила вас?
— Само собою. Війна — це стресовий момент. Я змінився вже в попередні роки війни, а нині ще більше. Сидиш в окопі годину, дві… п’ять — без телевізора, Інтернету, без соцмереж, і без книги, на превеликий жаль. Не можна підсвітити вночі, бо літають дуже багато москальських «орланів» та іншої нечисті. Спати не можеш, сидиш і думаєш. Аналізуєш своє життя, мрієш про майбутнє. Передусім думаю про свою родину — про дружину, про дітей. Переосмислюю все. Там є достатньо часу на думки…

— Ці думки на межі…
— Коли починаються прильоти, залазиш ще глибше в окоп. Коли починають атакувати, маєш стріляти у відповідь. Коли бачиш, що встрелив, а той впав, ну й слава Богу! Туди йому й дорога. Хто взяв меч, від меча й загине. Це все змінює людину. За характером я імпульсивний, всі це знають. Але на передовій навчився більшої витримки, стримую емоцій. На війні треба мати холодний розум. Коли з того боку хаотично стріляють, треба сидіти тихо, не відповідати пострілами, інакше видаєш позицію. Треба холоднокровно чекати. Ідуть рашисти в атаку, вже біля нас за 300 метрів. Ще чекаєш… Підпускаєш ближче. Щоб якщо знищувати їх, то напевно, а не навмання. Ці моменти працюють. У відділенні в 53-ій бригаді я був найстарший. Не так легко бігати в моєму віці, але хлопці біжать і я з ними (усміхається, — авт.). Молодь орієнтується на мене, тому моє завдання — підтримати їх на дусі, зберегти психологічний стан, щоб не злякалися, не розгубилися. Більшість із них — без військового досвіду, а на «передку» — пекло. Копали ми якось бліндаж, почалися обстріли. Заховалися… Лише дурень не боїться смерті. Сидимо. Дивляться на мене, як цуценята. Хтось нормально, у когось переляк в очах. «Спокійно!» — кажу. Хтось звикає, а хтось усвідомлює. Кожен чоловік — це воїн. Боляче втрачати… Особливо важко втрачати своїх друзів, побратимів, з якими не один рік разом. Війна забрала багатьох свободівців, у тому числі й нашого легендарного командира батальйону «Карпатська Січ» Олега Куцина («Кум»), поховали його на Байковому кладовищі як Героя. Загинули й інші побратими… На передовій тисячі українців героїчно боронять нашу державу і нашу націю. Саме вони тримають Україну.

— Як думаєте, довго триватиме війна?
— Треба налаштовуватись на тривалу боротьбу, а якщо завершиться швидше, то — чудово. Тоді буде подвійне свято. Нині багато хто каже в тилу, що втомилися від війни. Приїжджайте до нас! У тилу втомлюються, на фронті — ні.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Поранення чи смерть внаслідок бойових дій під час виконання посадових обов’язків є страховим випадком – Фонд соціального страхування України гарантує виплати і медико-соціальні послуги для всіх українських працівників, які постраждали на роботі через російську агресію...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:21


Щодня до Фонду соціального страхування України надходить на оплату 21,4 тисячі лікарняних на загальну суму близько 70 мільйонів гривень – вони містяться в понад 4 тисячах заявах-розрахунках, які роботодавці формують за лікарняними працівників і подають до ФССУ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:18


З початку війни на підприємствах України зафіксовано 562 постраждалих внаслідок бойових дій працівників (+7 за останній тиждень)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:17


Щомісячні страхові виплати від Фонду соціального страхування України упродовж вересня вже отримали понад 64 тисячі потерпілих на виробництві та членів їх родин...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:00


Уже сім років мешканець Збаражчини із села Кретівці, Ілля Роля, воює на Сході України проти кремлівських окупантів. Наш земляк служить у 24-й яворівській бригаді...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:56



Теми дня
23 Вересня
22 Вересня
21 Вересня
16 Вересня
15 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео