Неділя, 25 вересня 2022
• Триває збір коштів на автівку для воїнів ЗСУ 24 бригади • «Вітер На-Дії»: українська молодь зустрілася в Кракові • Передачі захисникам із Тернополя — в найгарячіші точки • Діти і війна: як подолати травми • У Тернопільській громаді живуть понад 28 тисяч переселенців • У Тернополі готуються до початку опалювального сезону в умовах воєнного стану • Клатчі для леді – за донати • З фронту – до шлюбу • Наталія Фаліон та гурт «Лісапетний батальйон» відсвяткують 30-річчя на сцені благодійним концертом у Тернополі • Іво Бобул запрошує на свій благодійний концерт в Тернополі для підтримки ЗСУ • Через ситуацію на Харківській ТЕЦ у Тернополі скликали екстрене засідання • Риболовля, собака і… помідори • Тернопільський рятувальник освідчився коханій на сцені театру • Мобільна стоматологія лікує воїнів-тернополян у гарячих точках • «Тернопіль готується до найскладнішого в історії незалежності опалювального сезону» • Голгофа Йосифа Сліпого – Голгофа України • Кольором перемогти війну • «Тернопільська Озеряна’2022»: 9 кілометрів – під дощем • Співом підтримали армію • Тепловізор від юних волонтерів
«Пам’ятаю, як у Тернополі радянська влада підірвала костел…»

Автор: Опубліковано: 17 Серпня о 9:00 142


Спогадами про минуле Тернополя поділився киянин Ігор Богатирьов.


32 роки тому, 8 серпня 1990-го року, в Тернополі демонтували пам’ятник Леніну. Це стало поштовхом для знесення «вождя» у західних областях України. На місці Леніна в Тернополі у 2002-ому році відкрили пам’ятник князеві Данилові Галицькому. Нинішня війна росії проти України спонукала до повної декомунізації в нашому місті — демонтували пам’ятник Пушкіну, перейменували вулиці, які були названі іменами радянських діячів.
Днями на електронну пошту «НОВОЇ…» надіслав листа з віршем про знесення пам’ятника Леніну уродженець Тернополя, а нині киянин Ігор Богатирьов. Чоловік також поділився спогадами про минуле нашого міста.

Ігор Богатирьов.

 

«Час ідолів минув»
«Народився я в Тернополі у 1947-ому, жив у місті до 18 років. Потім вчився у Львівській політехніці, служив у армії. З 1972-го мешкаю в Києві. На Микулинецькому кладовищі поховані мої батьки. Коли у 1990-ому році я приїхав до Тернополя провідати матір, проходячи з вокзалу через площу Свободи (нині — майдан Волі), побачив, що знесли пам’ятник Леніну. Це справило на мене велике враження. Я пам’ятав той пам’ятник із дитинства. Мої батьки жили на вулиці, яка тепер має назву Шашкевича. Щодня я проходив повз пам’ятник Леніну, коли поспішав до школи і коли повертався додому. Бачив, як біля нього приймали школярів у піонери, як молодята, вийшовши із ЗАГСУ, фотографувалися і клали квіти біля підніжжя. Тоді всім здавалось, що «вождь» стоятиме вічно. Але в роки перебудови відкрились архіви і стала зрозуміла справжня роль Леніна — організатора кривавих подій громадянської війни на території російської імперії і наступного терору проти суспільства. Знесення ідола надихнуло мене на написання вірша», — розповів у листі пан Ігор.

Істина в дорозі
Звалили ідола. Він довго
тут стояв
Як символ всеосяжної
неправди,
І кожний, хто сюди приходив,
мав
Думати, що буде так
назавжди.
Сюди приводили малих дітей
Складать присягу
вірності ідеї,
В ім’я якої безлічі людей
Позбавлено життя
й надано привілеї
Партійним демагогам
і катам.
Стражденний краю мій!
Чи був колись, чи буде
Несамовитий і кривавий хам,
Що перевершить
це злодійство? Люди,
Чи можна позабути
штучний голод-мор
В краю, де споконвік
земля рясна врожаєм?
Небачений, нечуваний
терор!
Лютіше злочину історія
не знає.
Мільйони згноєних
у концтаборах,
Розстріляних, закопаних
у ровах,
Тортури й смерть,
багаторічний жах,
І правда замурована
в спецсховах —
Ось це утілив в собі ідол
без прикрас.
Хто має честь, забуть цього
не в змозі…
Час ідолів минув.
Ця істина до нас
Ще не до всіх дійшла,
але уже в дорозі.

Знане в Тернополі подружжя лікарів Богатирьових
Ігор Богатирьов — електронник, програміст, науковець. Народився у Тернополі в сім’ї знаних лікарів. Мама Марія Володимирівна працювала терапевтом у залізничній поліклініці, батько Олексій Федорович — невропатологом в обласній лікарні. Чоловік зростав у період після Другої світової війни, добре пам’ятає, який тоді вигляд мало наше місто.
— Моїх батьків у 1944-ому направили на роботу до Тернополя, — розповів по телефону нашим журналістам пан Ігор. — Спочатку я навчався в 16-ій школі, ще коли вона була на теперішній вулиці Івана Франка, після 8-го класу перейшов у 4-ту школу. У 1965-ому вступив на радіотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту. Після вузу мене призвали до армії, а згодом отримав направлення на роботу до Києва. Якийсь час працював у трамвайно-тролейбусному управлінні (нині — КП «Київпастранс») інженером експлуатацій-
но-технічного вузла зв’язку та сигналізації, виконував обов’язки начальника лабораторії зв’язку. Займався автоматизацією на міському транспорті. Був старшим науковим співробітником Київського політехнічного інституту — на факультеті інформатики та обчислювальної техніки. Написав кандидатську дисертацію. У команді науковців працював над різними розробками — для медичної галузі, для військової та оборонної галузей. Одна з розробок для енергетичних підприємств (генератор технічної частоти) використовується практично у всіх обленерго України, а також на деяких підприємствах колишнього СРСР. З початку 90-их років працював доцентом, викладав комп’ютерні науки.

Яким запам’ятав післявоєнний Тернопіль
— Наша сім’я мешкала в центрі Тернополя, тож я юним із друзями обійшов усі вулички і передмістя, — пригадує співрозмовник. — Пам’ятаю величезний парафіяльний костел на місці універмагу. І хоча храм не зазнав сильних руйнувань у часи Другої світової війни, радянська влада прийняла рішення знести його. У 1954-ому костел підірвали. У 1959-ому на тому місці відкрили універмаг. Костел зносили акуратно, щоб не пошкодити інші будинки, та все ж на сусідньому, пригадую, утворилася велика тріщина. Довкола руїни валялися двометрові брили. Будівля храму була дуже міцною.

У 50-их роках відновлювали і заповнювали водою став, який змілів і заріс. На місці нинішнього парку «Сопільче» було болото, містяни мали там городи. Вулиця від універмагу до театру тоді була заросла деревами. Після війни багато будинків зазнали руйнувань. У дитинстві з друзями я часто ходив у Петриківський ліс. Там бачив окопи, бліндажі, валялися німецькі гранати, снаряди. Хоча живу в Києві, але Тернопіль залишається для мене рідним. Час від часу приїжджаю до могил батьків. Досі живу спогадами про Тернопіль.

«Не хотів вірити, що росія нападе на Україну…»
— Я розумів, що комуністичний режим мало чим відрізняється від фашистського, батько мій щиро ненавидів комуністичну систему і її вождів Сталіна, Хрущова, — каже пан Ігор. — Дивуюся, як батька як медика не переслідували за його погляди. А загалом наша родина зазнала терору. Моя тітка була заміжня за чоловіком, який служив на крейсері «Аврора». У якийсь період він навіть був в особистій охороні Леніна. Про це мені тітка розповідала на вухо вже через роки, коли я гостював у неї в Москві. Але система нікого не шкодувала. Чоловік тітки потрапив під «роздачу» НКВДистів, коли приїхав до маршала Тухачевського з доповідною і сидів у нього в приймальні. Був заарештований разом із Тухачевським, загинув у концтаборі. Тітку теж заарештували як дружину «ворога народу». Вона просиділа в тюрмі аж до смерті Сталіна, після чого подружжя реабілітували.
Їхня сім’я відчула «великий терор» 1937-го року. Ці події сформували у нас ненависть до тієї системи. Друга світова війна принесла розуміння, що фашисти і комуністи — це віддзеркалення зла. Розпад радянського союзу вселив надію в серця українців. Але після здобуття Україною Незалежності треба було провести люстрацію — вичистити комуняцьку погань із усіх органів влади. Проте цього не зробили наші президенти, починаючи від Кравчука. Колишні керманичі України частково теж винні у нинішній війні. Якби президентом став В’ячеслав Чорновіл, то наша країна пішла б іншим шляхом. Навіть у страшному сні не приходило, що нам доведеться пережити ще одну криваву війну… До останнього не хотів вірити, що росія нападе на Україну. Але ФСБшники здатні на все, путін — це злочинець. Коли почалося масштабне вторгнення окупантів у лютому, над моєю головою літали ракети. Мешкаю біля Києва, дивом наш куток оминули російські танки. А так би теж хтозна-що довелося пережити. Вірю, що Україна переможе ворога.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

Поранення чи смерть внаслідок бойових дій під час виконання посадових обов’язків є страховим випадком – Фонд соціального страхування України гарантує виплати і медико-соціальні послуги для всіх українських працівників, які постраждали на роботі через російську агресію...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:21


Щодня до Фонду соціального страхування України надходить на оплату 21,4 тисячі лікарняних на загальну суму близько 70 мільйонів гривень – вони містяться в понад 4 тисячах заявах-розрахунках, які роботодавці формують за лікарняними працівників і подають до ФССУ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:18


З початку війни на підприємствах України зафіксовано 562 постраждалих внаслідок бойових дій працівників (+7 за останній тиждень)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:17


Щомісячні страхові виплати від Фонду соціального страхування України упродовж вересня вже отримали понад 64 тисячі потерпілих на виробництві та членів їх родин...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:00


Уже сім років мешканець Збаражчини із села Кретівці, Ілля Роля, воює на Сході України проти кремлівських окупантів. Наш земляк служить у 24-й яворівській бригаді...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:56



Теми дня
23 Вересня
22 Вересня
21 Вересня
16 Вересня
15 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео