Підтвердженням цього є резонансна історія з побиттям учня Золотниківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, що на Теребовлянщині, Ростика Цимбали. Інцидент стався 26 лютого 2013 року, на той момент хлопчик був першокласником. Ось уже чотири роки триває судова епопея через ганебний вчинок вчительки — привселюдне побиття школяра за те, що він ненароком розлив сік на парту старшокласника. Суди першої інстанції та апеляційний оправдали педагога, проте рідні хлопчика обурені таким рішенням і вважають його несправедливим. Після прикрого інциденту в Ростика був струс головного мозку, він тривалий час мав проблеми зі здоров’ям, чималий стрес пережив і через допити та суди.

Стукнула головами двох першачків…

Про побиття школяра із Золотників повідомляли центральні телеканали, говорила вся Тернопільщина. Чимало очевидців розповідали «на камеру», що вчителька Дарія Чухрій справді застосувала до двох учнів фізичне покарання.

— Першачки гралися на перерві у коридорі, двоє, серед яких і мій онук Ростик, забігли до кабінету десятого класу, випадково зачепили сік на парті й розлили по щоденнику, — розповідає дідусь потерпілого хлопчика Василь Цимбала. — Старшокласник повідомив про те, що сталося, вчительку першого класу. Вона привела хлопчаків, щоб вибачилися. Раптом до класу увірвалася розлючена вчителька Дарія Чухрій, зловила Ростика за вухо і вдарила його головою об голову іншого хлопчика, почала кричати. На суді вона стверджувала, що того дня була черговою по школі. Але хіба мала право бити дітей? Педагог ударила першокласників на очах в інших учнів, її «метод» виховання бачила рідна сестра Ростика Христина та інші старшокласники. Онук розплакався, сестричка заспокоїла, а після четвертого уроку йому стало зле, почалася рвота. Вдома він про все розповів рідним. Мама занесла його на руках до місцевої лікарні. Підозра на струс мозку — такий висновок зробила медик і радила покласти хлопчика до лікарні, однак мати взяла ліки і відмовилася від госпіталізації, думала, що все минеться. Наступного дня лікар оглянула Ростика і підтвердила струс головного мозку. Через три дні у нього піднялася температура. До обласної дитячої лікарні змогли доправити онука через кілька днів, бо були сильно заметені снігом дороги. Після обстеження тернопільські медики вказали, що в хлопчика реконвалесцент черепно-мозкової травми після струсу головного мозку.

Перед судом учителька роздала учням… «слова»

«Не думаєш, як твої діти мають закінчувати школу?!» — пригрозила вчителька батькові Ростика, коли дізналася, що рідні звернулися до міліції з приводу інциденту. Про випадок побиття дитини мав би повідомити в правоохоронні органи лікар, котрий першим оглядав потерпілого, утім, він чомусь приховав цей факт, «прозвітувавши» лише директору школи.

— З перших днів педагог взялася «заминати» справу. Тиждень ми просили видати нам амбулаторну картку Ростика, щоб повезти його на обстеження до Тернополя, медик Золотниківської лікарні два тижні писала довідку про результати обстеження — усе свідомо затягували, — переконаний Василь Цимбала. — Згодом слідча дала направлення на судово-медичну експертизу. Експерт, до якого ми привезли онука майже через місяць після побиття, зробив висновок, що в нього нема струсу головного мозку. На той час справді вже не було, але слідча райвідділу міліції Оксана Кріль взяла до уваги лише цей документ, а не первинний діагноз, а також сфабриковані свідчення заляканих школярів, і винесла постанову про закриття кримінального провадження. Через прокуратуру нам вдалося скасувати постанову, проте слідча знову закрила справу. На наше наполягання справу передали до Бучацького райвідділу міліції, але потрапила вона в руки одногрупниці слідчої із Теребовлі, тож не варто було сподіватися на чесне розслідування.

У Теребовлянському районному суді справу розглядав суддя Володимир Малярчук. Наша сторона просила ініціювати засідання комісії для встановлення діагнозу Ростика, проте суддя відхилив таку заяву. Він узагалі не взяв до уваги жодного нашого клопотання, не допитав жодного нашого свідка — був абсолютно порушений принцип змагальності. На процесі, видавалося, керував не суддя, а адвокат учительки — колишній помічник прокурора міста Тернополя Петро Кноль. Нам доводилося брати з собою до суду Ростика, щоб суддя з уст дитини чув все, як було. Ми були вражені брехливими свідченнями школярів, бачили, як учителька перед засіданням роздавала їм аркуші зі «словами». Це була гра в одні ворота, отож суддя оправдав вчительку. Після такого судилища педагог ще й мала нахабність подати позовну заяву про стягнення з мене та батька Ростика моральної компенсації за приниження її честі та гідності по 30 тисяч гривень, та суд не задовольнив позову.

Сімейний підряд Стадників — насмішка над судом

Неможливо було добитися правди родині Цимбалів і в Апеляційному суді Тернопільської області, адже справу про побиття Ростика розглядала колегія суддів на чолі із сумнозвісним суддею Олегом Стадником, а також у Верховному Суді України, куди тернопільський суддя їздив із «поклоном».

— Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції. Хіба могло бути інакше, якщо там працює рідний дядько теребовлянського судді? Коли колегія суддів пішла у нарадчу кімнату, Стадник почав щось кричати, — розповідає Василь Цимбала. — Впевнений, що за «дякую» він так би не відстоював рішення на користь учительки. До речі, під час засідання апеляції, крім нашої справи, розглядали й інші, і в одній справі протест на зміну оправдального вироку представляв… син головуючого прокурор Віталій Стадник. «Ми вас зрозуміли, Віталій Олегович!» — безсоромно величав свого сина Стадник-старший. Чи має право суддя приймати рішення, а його син виступати зі справою? Нині суддя Олег Стадник обіймає аж дві посади в Апеляційному суді Тернопільської області: заступника голови суду по кримінальних справах та секретаря судової палати по кримінальних справах. Його дружина Марія Стадник — суддя Господарського суду Тернопільської області, ще один син — адвокат. Словом, сімейний підряд Стадників — що хочемо, те й робимо! Під час розгляду справи про побиття на мене тиснули з усіх боків. Так, заступник прокурора області Іван Антюк просив написати заяву, що не маю претензій до вчительки. У Верховному Суді України, мабуть, навіть не відкривали нашої справи — підтримали апеляцію, і це не дивно, адже знаємо із достовірних джерел, що суддя Олег Стадник напередодні «гостював» у вищому суді. А ще відомо, що там працює родич судді Володимира Малярчука. Як добитися правди у країні, де «клепають» справи сімейні суддівські клани і де кожне рішення «має ціну»?!

Щоб здерти із нас моральну компенсацію, вчителька Дарія Чухрій надала у суді довідки про нібито погіршення її здоров’я через суди, про стаціонарне лікування, та ми з’ясували, що все це липові документи. Одна громадська активістка навідалася до районної лікарні із запитом, чи перебуває на стаціонарі дана особа і нічого такого не підтвердилося. Головний лікар надав офіційну відповідь, що вона не перебувала на лікуванні. Я звернувся до суду щодо притягнення вчительки через підробку документів, однак в лікарні швидко усе «підігнали». Справа знову потрапила в руки судді Малярчука, я наполягав на заміні судді. Те, який районний суд розгляне мою заяву про відвід судді, вирішував суддя… Олег Стадник. Він ніби на зло мені призначив засідання у найбільш віддаленому від нашого райцентру суді — Борщівському. У травні цього року Борщівський районний суд виніс рішення відмовити у заміні судді, тобто справу далі «заминатимуть» у Теребовлі. Однак нас ніщо не зупинить — звертатимемось до Європейського суду із прав людини. Ростик пережив і переживає чимало цькувань у школі, ми його не переводили до іншого навчального закладу, через постійні стреси у нього часто погане самопочуття, а вчителька навіть не вибачилася перед дитиною. Ми не бажаємо їй тюрми, не хочемо від неї жодної копійки, тільки наполягаємо на її звільненні, адже усі знають в Золотниках, що побиття Ростика — не поодинокий такий випадок у «діяльності» горе-педагога.