Четвер, 21 листопада 2019
• Скалатська громада – громада чистоти і порядку! • «У Віталія Ващенка були дуже важкі травми, несумісні із життям» • Трагедія у Польщі: загинули дядько і племінник зі Зборівщини • Впіймали тернополянина, що нападав на жінок • Оксана Білозір: «Ніколи не мріяла, що стану співачкою» • Дворічну Надійку прооперує лікар Ростислав Валіхновський! • Обласна ДЮСШ з літніх видів спорту запрошує на навчання • Сергій Надал: «Свобода і Гідність роблять з нас націю» • Музика… у масці! • Хто такий Ігор Сопель: феномен чи випадкова людина з вулиці? • Стоп, хандра! • За алкоголь неповнолітнім – штраф! • Гарбуз запечений по-турецьки: ідеальний гарнір для птиці та риби • Віртуальна корова за реальні гроші • Адель схудла на 20 кілограмів • Варді знову дивує • Ляшко «відірвався» • Підрізав у кафе через… цигарку • Перша – на першій • Хто винен у тому, що Гаївський міст так довго ремонтують?
Після 30 (!) років проживання в Росії Наталія Мадараш на знак протесту проти приниження українців переїхала до Тернополя

Автор: Опубліковано: 25 Жовтня о 12:00 3840


Уже рік вони мешкають у нашому місті, прийняли українське громадянство, звикають до наших реалій.


Наталія Мадараш зважилась на кардинальні зміни у житті.

Навряд чи всі усвідомили мовчазний, але промовистий вчинок Наталії Мадараш у Тольятті, коли вона під час наради колег-лікарів, що насміхалися над українцями, обзиваючи їх «хохлами», демонстративно встала, вийшла із зали і написала заяву на звільнення. Не всі зрозуміли її і в Тернополі: мовляв, невже така патріотка, що в 55-річному віці радикально змінила життя через погляди? У Росії Наталя Іванівна мала гарну високооплачувану роботу, житло, але її внутрішній «барометр» зашкалював від тиску путінської пропаганди, істерії ненависті та шовінізму в суспільстві, тому жінка зробила рішучий крок — повернулася на малу батьківщину, до Тернополя. Разом із нею переїхала її донька, яка народилася і виросла в Росії. Уже рік вони мешкають у нашому місті, прийняли українське громадянство, звикають до наших реалій.  

Минувши російський кордон, полегшено перехрестилася…

З Тольятті до Тернополя  — дві тисячі кілометрів. На переїзд Наталі Іванівні та її доньці знадобилося чимало сил та фінансів, але нині вони мають те, чого не мали в Росії, — внутрішню свободу та людську гідність.

— «Слава Богу, що я на рідній землі!» — полегшено перехрестилася я, залишивши позаду російський кордон. Більше туди не хочу! — каже Наталя Іванівна. — Здається, ніби й не було тих 30-ти років у Росії… Єдине, що там залишилося, — могила чоловіка… Я народилася у Тернополі, працювала в біохімічній лабораторії на «Ватрі». Якось отримала путівку на відпочинок у Домбай, що на Кавказі, де й познайомилася з майбутнім чоловіком — комсоргом аеропорту в Самарі. Так доля несподівано закинула мене до Росії. Тоді мені було 25 років. Наша сім’я жила в Тольятті, що в Самарській області. Це — місто-мільйонник, у якому, окрім росіян, багато німців, татар, башкирів, мордви… Спершу я працювала лікарем в клініко-діагностичній лабораторії при міській дитячій лікарні, а згодом мене призначили завідуючою лабораторією. Робота мені надзвичайно подобалася, я брала участь у міжнародних конференціях, у моєму підпорядкуванні були два десятки працівників. Лікарня забезпечена сучасним обладнанням, медперсонал професійний. Мала гідну зарплату —  у місяць 100 тисяч рублів (2 тисячі доларів).  До речі, зарплата там у кожного різна: молодий спеціаліст отримує 8 тисяч рублів, а ось лаборант із досвідом може мати й 60 тисяч. Щороку приїжджала до рідних у Тернопіль. Колегам-росіянам розповідала, як в Україні гарно, які у нас щирі люди. Росіяни до мене ніби й добре ставились, та все ж у них часто проскакував шовінізм, який різав по живому. Якось ми з друзями поїхали на Новий рік до Естонії, побували у Музеї окупації в Таллінні, після чого між нами зав’язалася суперечка. Хоча я не історик, але серцем розумію, скільки горя завдав естонцям СРСР, адже таке ж пережили українці, а росіяни сприймають усе по-іншому.

«Ти, бандєровка, пріносішь врєд бальніце»

Суперечності між українцями та росіянами в Росії загострилися з початком Революції Гідності в Україні, а згодом — війни на Донбасі. Зазомбованість не залишає місця порозумінню, компромісу, а тим паче — толерантності.

— Ставало все нестерпніше там жити… Чимало українців миряться з тим, що принижують їхній народ, дехто абстрагується від того, але це неправильно, — міркує Наталя Іванівна. — Коли до Тольятті почали приїжджати біженці з Донбасу (зрозуміло, далеко не кращі верстви населення), на кожній нараді в лікарні почали говорити про українців як про людей з третього світу. Акцентували на тому, що багато з них нещеплені, з туберкульозом, ВІЛ-інфіковані… А ще оте постійне брутально-зневажливе «хохли»… Вони знали, що я українка, але не зважали. Із 200 працівників лікарні лише двоє росіян розуміли мене, всі інші підтримували політику держави. І це при тому, що я спілкувалася з елітою. Якось на вечірці з нагоди Дня медика головний лікар запросив мене на танець і заявив: «Ти — бандєровка, нєнавідішь рускій народ і пріносішь врєд бальніце!» Я промовчала, адже він був напідпитку і марно було щось пояснювати, але зробила для себе висновок. Потім мої колеги поїхали відпочивати до Криму, раділи, що «відкрився» кордон, а я не могла це слухати. Останньою краплею стали насмішки над українцями на черговій нараді, де було з півсотні медиків. Я не витримала — демонстративно вийшла із зали і відразу написала заяву на звільнення. Головний лікар підписав, ніхто мене не вмовляв залишитися, не запитував про причину. Зібрала я свої речі, зняла халат, лише один лаборант підійшов до мене попрощатися, інші, очевидно, побоялися.

У лабораторії міської дитячої лікарні в Тольятті.

Їхати на заробітки до окупанта — зрада!

Позиція Наталі Іванівни заслуговує великої поваги, хоча жінка не вважає, що зважилася на героїчний крок, розповідає про пережите скромно, без зайвого пафосу.

— Півроку після звільнення майже не виходила з квартири, було важко на душі… Тільки один товариш мене підтримував, усі інші відреклися.., — розповідає Наталя Іванівна. — Мене дратувало, що на вулицях у Тольятті з гучномовців доноситься тривожне: «Гражданє, будьтє осторожни — возможни тєракти!» «Та хто на вас нападає?!» — обурювалась я. Росіяни говорять про гей-Європу, про погану Америку, при тому всі  їдуть на Захід подорожувати, вчитися, за покупками. Вони вважають себе головною нацією в світі, всюди поводяться зверхньо і нахабно. Від народження їм втовкмачують, що їхній народ — найкращий. Я об’їздила півсвіту, спілкувалася з різними людьми, але такого шовінізму не зустрічала ніде, окрім Росії. Дивуюся, що в час війни багато українців замість того, щоб захищати свою землю, їдуть на заробітки до… окупанта. Це зрада! Якщо не будемо себе поважати і відстоювати наші інтереси, — ніхто цього не зробить. Маємо позбутися синдрому меншовартості, працювати над собою і піднімати країну! Не треба нічого доводити росіянам — їхню свідомість не змінити. Прикладом гідності й патріотизму для мене є Литва: щоб бути незалежними від російського газу,  мешканці Вільнюса тривалий час обігрівали домівки дровами.

Росія не здатна на покаяння…

— У Тернополі я зіткнулася з чималою кількістю проблем, але все поступово вирішую. Найважче тут знайти роботу, — продовжує розповідь Наталя Іванівна. — До переїзду моя донька працювала в Іспанському посольстві в Москві, про таку працю в Україні поки що не думає, наразі вчить українську мову, адаптується до суспільства. У пошуках роботи я зверталася до багатьох державних медичних закладів у Тернополі, проте всюди, коли дізнавалися про попереднє місце роботи, сприймали мене досить насторожено. На щастя, нещодавно мені пообіцяли роботу в приватному медичному центрі. Тернопіль не є промислово розвинутим містом, але це райський куточок для життя! У Росії до санкцій багато продуктів харчування привозили з-за кордону, нині там на полицях магазинів скупо і здебільшого все ненатуральне, несмачне, навіть хліб печуть із фуражного зерна. В Україні всього вдосталь! Та найголовніше — тут я почуваюсь вільною! Мій тато — з Лемківщини, а мама — з Горлівки.  Через воєнні події тітка з Горлівки перестала з нами спілкуватися: поїхала до Росії, але побачивши, що там не з медом, повернулася. «У вас пенсії платять?» — основне, що цікавить більшість мешканців Донбасу. Як з таким підходом до життя і з такими поглядами будувати європейську країну?! Не раз міркую: а чи можливе примирення українців та росіян? Мабуть, ні, бо Росія, на жаль, не здатна на покаяння…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Реформа децентралізації в Україні останнім часом, як відомо, дещо стишила хід, проте триває. Уже майже 900 об’єднаних територіальних громад утворено на території нашої держави, 55 із них — у нашій області...


Автор: , Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У Тернопільському міськрайонному суді продовжують слухати справу щодо замовного вбивства громадського активіста, депутата Кременецької міської ради Віталія Ващенка...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:00


10 листопада в Садковіце Лодзінського воєводства у Польщі в холодильній камері знайшли двох мертвих українців....


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Майже місяць у Тернополі раніше судимий 26-річний чоловік нападав та грабував жінок. Вік жертв - від двадцяти одного до двадцяти дев'яти років...


Рубрика: Опубліковано: о 15:00


Народна артистка України, політик, громадський діяч та волонтер — про тернопільське коріння, репресованого батька та життя «проти течії»
...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00



Теми дня
21 Листопада
20 Листопада
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео