Вівторок, 24 квітня 2018
• Школярка з Тернопільщини – одна з найкращих на міжнародному літературному конкурсі • Український геній зробив переворот у комп’ютерній індустрії • У Тернополі — «Тиждень австрійського кіно» • У Тернополі учасники АТО вчергове отримали квартири у новобудовах • Найшвидший піаніст світу Любомир Мельник: «Більш ніж півжиття я поневірявся без грошей та роботи…» • На читача… і книга йде! • Замість ЗОШ №21 — мистецький ліцей • Ювілейний «Цвіт вишиванки» — з рекордом! •  «Небесна сотня – це в очах вогонь» • На Тернопільщині підліток зґвалтував 8-річного хлопчика за те, що він… заважав ловити рибу • Брехав патрульним, що «євробляхи» не його… • Хакер із Тернопільщини крав гроші в усьому світі • Не стало відомого тернопільського журналіста Григорія Грещука • Коли співає душа: у Тернополі відбудеться фестиваль-конкурс «Я там, де є благословення» • Впровадження індивідуальних теплових пунктів у Тернополі дозволить економити та покращити якість постачання гарячої води • Сакура, нарциси, кава – весняна мандрівка запашна й цікава! • Невже він таки одружиться? • Замінити посвідчення водія? За 20 хвилин у центрі Тернополя! • Рада підтримала звернення про створення в Україні єдиної автокефальної православної церкви • Реквієм по «Мрії»
Пройшов Чорнобиль, забрала — війна…

Автор: Опубліковано: 12 Квітня о 10:00 121


Під час несення служби в зоні АТО зупинилося серце 58-річного Сергія Бібка з Ланівців.


«Хочу, щоб ти мав щасливе життя, тому захищаю нашу рідну землю!» — казав своєму онукові Артемкові 58-річний Сергій Бібко з Ланівців. Торік у травні чоловік вирішив іти на війну, про своє рішення не розповідав рідним, поставив усіх перед фактом за день до відправки на Донбас. Упродовж року наш земляк ніс службу в складі 44-ої артилерійської бригади Збройних Сил України біля Попасної на Луганщині. У ніч на 3 квітня в Сергія Дмитровича стався інсульт, врятувати його не змогли — близько 3-ої години він помер. Удосвіта про непоправне командир повідомив дружину учасника АТО Катерину Бібко.    

«Висловлюю щирий жаль, співчуття рідним та близьким контрактника Сергія Бібка в зв’язку з його смертю. Рядовий Сергій Бібко перебував в складі в/ч 44-ої артилерійської бригади Збройних Сил України, яка виконує військові завдання на Сході України. Сергій та Катерина переїхали до Ланівців із Чорнобильської зони. Разом виростили та одружили дочку, дочекалися внука… Сьогодні вночі дружина лишилась вдовою, донька — без батька, онук — без дідуся, — висловив співчуття голова Лановецької РДА Юліан Сірант.

Із Народичів — у Ланівці. Вимушено…

13 квітня Сергій Бібко мав приїхати у відпустку додому, вже придбав квитки, але… Вдома його чекали дружина Катерина, донька Ірина, зять та улюблений 7-річний онук Артемчик. На Провідну неділю учасник АТО планував поїхати з дружиною у рідне смт. Народичі Житомирської області, що входить до Чорнобильської зони. Бібки — переселенці з території, ураженої радіацією. Райцентр Народичі — за 74 км від Чорнобильської АЕС. Після аварії у 1986 році подружжя змушене було покинути рідну домівку, бо їхній донечці на той час було лише кілька місяців. Сергій Дмитрович — ліквідатор аварії на ЧАЕС.

Сергій Бібко з дружиною.

— Мій чоловік народився у місті Петропавловськ-Камчатський на Далекому Сході Росії, там ніс службу його тато. Батьки Сергія родом із села Виступовичі Овруцького району, що на Житомирщині. Повернувшись в Україну, батько влаштувався на роботу в смт. Народичі, згодом переїхав туди з сім’єю. У Народичах ми й познайомилися з Сергієм. Мій чоловік навчався у Київському педагогічному інституті за спеціальністю вчитель фізики та астрономії. У 1985 році у нас народилася донька, — згадує пані Катерина. — Вчителював чоловік лише рік, потім дев’ять років працював радіологом у санепідемстанції. У Ланівці ми потрапили випадково — під час переїзду нас запитали, яке житло хочемо: квартиру чи будинок, ми вибрали будинок, бо таке житло мали в Народичах. У Ланівцях тоді саме збудували кілька садиб для чорнобильців, тому ми й поїхали сюди. Раніше я на Тернопільщині була тільки один-єдиний раз — у Почаївській лаврі. Важко було на початках і морально, і матеріально, бо чоловік не міг знайти добру роботу, я сиділа вдома з дитиною. Нам обіцяли золоті гори, а дали поспіхом зведений будинок — обсипався, валився… За спеціальністю у Ланівцях Сергій не влаштувався, пішов працювати у млин на цукровому заводі. Коли ж завод закрили, знайшов роботу в приватній фірмі, яка виготовляє надгробки.

Завантажили в КамАЗ… усе життя

— Виселення із Чорнобильської зони було безумовним, особливо для сімей із дітьми, — продовжує пані Катерина. — Нам дозволили взяти з собою меблі, одяг, завантажили в КамАЗ усе життя… Прощалися з рідним містечком — ридали, сусіди проводжали — плакали… Після аварії на ЧАЕС до Ланівців приїхали 30 сімей із зони, ураженої радіацією, усім надали в райцентрі житло. З роками більшість із них продали свої помешкання і переїхали ближче до своєї малої Батьківщини. Нині в місті залишилося лише чотири наших родини — спілкуємося, зустрічаємося, нас об’єднала спільна біда. У Народичах я пропрацювала в сфері зв’язку, а в Ланівцях, коли донечка трохи підросла, влаштувалася продавцем у магазині, так і працювала донедавна, аж поки не пішла на пенсію. Моя батьківщина завжди у Народичах, сумую за тим гарним краєм, а в Ланівцях — мій дім, тут виросла наша донька, вийшла заміж, народила нам онука — тут наше життя. У Народичах після аварії на ЧАЕС залишилася тільки моя сестра, її чоловік помер перед тим, тож вона вирішила не покидати батьківську оселю, донині там живе. Слава Богу, сестра не хворіє через радіацію. Десь через шість років після вибуху на ЧАЕС у нашому містечку вимерло багато чоловіків, опустіла майже вся наша вулиця… А так там вирує звичайне життя: одружуються,  народжують, хворіють, помирають… Через 15 років після аварії в Народичі повернулося чимало наших людей, які свого часу переїхали на Донбас, в Центральну Україну. У нашому будинку оселився колишній співробітник чоловіка, ми не маємо права власності на ту оселю, бо отримали від держави взамін інше житло. Щороку на Провідну неділю ми з Сергієм їздили в Народичі, щоб помолитися біля могил рідних. Бувало, що й влітку навідувалися в рідне містечко. Цьогоріч теж мали їхати… Сергій так чекав повернення додому… Просив зварити йому зеленого борщу…

На війні у кожного болить серце…

З онуком Артемком.

— Рішення захищати рідну землю для Сергія було свідомим. Пішов  на війну добровольцем, уклав контракт. Ми були спершу приголомшені, але згодом підтримали його, — каже пані Катерина. — «Хочу допомогти Україні!» — написав він у соцмережі. «Не хвилюйся: тут усе спокійно, працюю водієм», — казав мені. А хтозна, що було насправді… Приїжджали на похорон родичі з Кропивницького, то казали, що Сергій їм теж у телефонних розмовах ніколи не розповідав про реалії, аби не завдавати хвилювань. Востаннє він був удома під час відпустки наприкінці листопада минулого року.  Виглядав втомленим… «Приїду в березні, то вже, мабуть, залишуся вдома», — міркував нещодавно.  Тієї сумної ночі йому раптово стало зле… Медики двічі «запускали» його серце, але врятувати не змогли. О 5.30 до мене зателефонував командир… У Сергія була виразка шлунка, а ось на серце ніколи не скаржився. Але, як сказали його побратими, на війні у кожного болить серце…

Поховали Сергія Бібка з військовими почестями в Ланівцях у Страсний четвер, 5 квітня. Провели учасника АТО в останню путь багато побратимів, волонтерів, друзів та знайомих. На панахиді було четверо священиків, а в церкві в день похорону за упокій душі Сергія Дмитровича молилися 20 священиків.

— Не знаю, що було на серці в мого чоловіка, що він пережив за рік на війні… Та знаю, що він щиро і віддано захищав Україну! Дай Боже, щоб більше жодна дружина, мама, бабуся не отримували з Донбасу тривожних дзвінків і трун… — витирає сльози пані Катерина.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Олександра Мудрак з Гусятина  – дипломант міжнародного літературного конкурсу «Гранослов»...


Рубрика: Опубліковано: о 15:57


Винахіднику і розробнику магнітних носіїв Любомиру Романківу 17 квітня виповнюється 87...


Рубрика: Опубліковано: о 15:54


У тернопільській книгарні «Є», що на вул. Валова, 23 квітня  стартував фестиваль «Тиждень австрійського кіно»...


Рубрика: Опубліковано: о 15:49


Тернополі 17 учасників АТО отримали сертифікати на квартири у новобудові...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 15:47


У  той час, коли «звичайний» піаніст може виконати максимум 13-14 нот у секунду, Любомир Мельник може грати 19,5 ноти в секунду кожною рукою. Свою музику він називає continuous music (буквально "безперервна гра")...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00



Теми дня
23 Квітня
20 Квітня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео