Неділя, 20 травня 2018
• Зірка в обіймах змія • З малої «КіноХвильки» — великий фест! • Віктор Куценко: «Нині новонародженим дітям, які ще 20 років тому були при-речені, у більшості випадків вдається надавати ефективну допомогу» • КайФАЙНЕмо? • Нове коло судового пекла… • У Варшаві побили заробітчанина з Тернопільщини • Віталія Коника розшукали в Польщі! • Прощавай, суд! Суддя Стадник завалив іспити… • Марш Сили Нації «За українське майбутнє без олігархів!» у Тернополі • Біля церкви у Зборові відкриють… спортивний майданчик! • Ветеран полку “Азов” відмовився потиснути руку Порошенку • Відому українську кінострічку «Червоний» відтепер можна переглянути на YouTube • Проти Лома нема прийому! Навіть перший у професійній кар’єрі нокдаун не завадив Василю Ломаченку нокаутувати потужного суперника • Степан Барна: «Разом ми виробимо спільну стратегію ремонту місцевих доріг!» • Гриценко як альтернатива • У Тернополі надрукували та продають календар, на якому зображено Крим у складі Росії • День Європи урочисто відзначать на Тернопіллі • У Тернополі презентували Мистецький кластер • Децентралізація — крок вперед і два назад • «Музейна дивоніч»: із майстер-класами та пошуком скарбів
Рамки — в голові

Опубліковано: 25 Квітня о 17:51 24


Я хочу виховувати своїх дітей сама, хвилюватись не за майно, а за те, що справді важливо.


«Дайте, будь ласка, цей шматок риби! — Якої? Сьомги? — Так, сьомги!» Продавчиня одягнула поліетиленову рукавичку, взяла найменший шматок філе, на який я вказувала пальцем, і кинула на вагу. Причепила наліпку з ціною 280 гривень і питає: «І що, добра та риба?» Кажу: «Дуже добра, найкраща». Пані каже: «Я не можу дозволити собі такої дорогої риби». Вона зав’язала пакет з філе, зняла рукавичку, і я звернула увагу на її нігті.

Такий гель-лак зі стразом на безіменному пальці коштує дорожче, ніж моя сьомга. Я подумала, що моя сьомга поділиться на шість порцій усім на обід, а як ділити гель-лак? А ще подумала, що кожен сам собі виставляє пороги «можу — не можу», «це — для мене, а це — не для мене».

Я здивувалась, що хтось не знає смаку сьомги, але я ніколи не мала манікюру з гель-лаком. Водії таксі запитують, як то літати літаком, а моя сусідка думає, що таксі — це вершина комфорту. Хтось не знає, що таке «Мівіна», а хтось ніколи не пив смузі. Одні діти гладять пальчиком смартфони, а інші — безпритульних тварин. Світ шукає рівноваги, тому вправи на баланс такі складні.

У мене є подруга, вона живе в іншому місті. Ми з нею якось увечері балакали і розмова набула гостроти. Я їй дорікнула: «От в тебе будинок на три поверхи, а я ходжу в туалет на морозі та миюся в банячках. Як ти можеш мене зрозуміти?» Вона дуже образилась тоді на мене, але сказала, що, попри мої банячки, я оце на вихідні сіла у потяг і приїхала до неї чи куди собі захотіла. А вона усі вихідні єдине, що може робити, — це гарувати на свій будинок, щоб тримати його в чистоті. Тому я не можу її зрозуміти.

Тоді вперше до мене прийшла думка: а чи вони мені потрібні, оті розкоші? Чи стане в мене сили їх обслуговувати? Чи справді я хочу бути багатою?

Розкіш — це в’язниця. Не вірите? Ви коли-небудь мали велику суму грошей з собою? Ну, в сумці чи в хаті. Як ви поводились? Маніакально смикалися, чи вони досі на місці? А уявіть собі так жити. Жити в страху, що хтось у вас вкраде ту копицю грошей і ви залишитесь ні з чим.

Один чоловік хвилюється за свою сім’ю, як  її прогодувати, а інший — за свою сім’ю і за сім’ї своїх підлеглих, яким треба платити зарплату. Багатий постійно несе ризики не лише за себе. І ота постійна напруга, постійно ввімкнена голова дуже вимотують і спустошують.

Мені колись зустрілася пані Леся, мама моєї подруги. Ми з нею балакали, і вона казала: «Знаєш, люди, які їздять на джипах, забувають, що є люди, які їздять тролейбусом». Я тоді не дуже зрозуміла цю метафору. Ситий голодного не зрозуміє. І це правда. Забагато грошей — як забагато калорій: у більшості випадків призводить з часом до ожиріння. Ожиріння душі — то ще гірше, ніж тіла, бо ні спортзалів, ні тренерів нема. А найгірше, що нема дзеркала. Ти не бачиш відображення і тобі здається, що все з тобою гаразд.

Бідним людям потрібні гроші — папірці, які можна виміняти на речі, які приносять їм радість. А заможні — навпаки, думають, де б то вкласти ті гроші. Бідним потрібні папірці і речі, а багатим — стратегія і розвиток. Перші думають, де їх дістати, другі — де б то їх вкласти.

«Ти зможеш завезти мене в поліклініку і забрати назад?» — запитала моя подруга свого приятеля з машиною. «Вибач, я тобі оплачу таксі, мій час дорожче коштує». Поки ти не розумієш цієї фрази, що час — це гроші, ти — щаслива людина, бо належиш собі, бо можеш будь-коли поїхати електричкою в Трускавець попити водички і назад. Бо тобі не потрібно просити вихідний заздалегідь і чекати підтвердження. Це не пальми індонезійські, але це воля.

Ти сам вибираєш свої «можу — не можу». Ти можеш працювати на полі й садити бульбу, щоб зекономити на ній гроші. І прислуговувати тій бульбі, скрутити собі спину, набрати болота за нігті до кінця літа. А можеш купити бульбу, бо скільки зрештою тобі треба тої бульби? «Навіщо ти купуєш наполовину гнилі перці? — Ну, бо так вони коштують 103 гривні, а ці акційні — 48. — Ну так, але ж гнилу половину ти все одно викинеш, то на одне виходить». Кожен сам робить свій вибір.

Я знаю одну акторку. Геніальна особа, могла б їздити на джипі й мати власного водія. Але вона їздить на ровері і купує одяг на вагу. Її запросили виступити в одному маленькому місті для колективу молодих акторів. Питаю одного з них: «Як вам вистава?» А він каже: «Ти розумієш, вона сама приїхала, сама привезла реквізит, сама себе загримувала, сама зіграла, зібрала все і поїхала. Поїздом». Кілька років тому я їздила на фестиваль моновистав у Вроцлаві, і перше, що я побачила у холі театру, — це її фото. Мені подобаються такі люди-легенди. Вони не в системі, і це прекрасно.

Курсовою на четвертому курсі я обрала тему комічного. Я люблю гумор, легкий жарт. Розкажу анекдот. Дівчинка впіймала Золоту Рибку і та їй класично каже: «Загадай три бажання!» Ну і дівчинка загадує: «Хочу великі вуха, синє волосся і 10 снікерсів!» Рибка виконала і питає: «Дівчинко, а чому ти не загадала бути красивою, щасливою, багатою?» А та їй: «А що, можна було?»

Парадокс полягає у тому, що справді можна було. Хтось із Каліфорнії розказує людині з Тернополя, як вийти із зони комфорту. І з цього підсміюються, бо, щоб вийти, потрібно спочатку зайти. Але зона комфорту — це те, до чого ти звик, це рамки, які ти сам собі придумав і боїшся щось змінити. Наприклад: «Мене принижує і ображає чоловік, але я його не кину, бо Оксанин п’є і б’є її, то мій ще нормальний». Рамки — не в Каліфорнії і не в Тернополі, рамки — в голові.

Є чудове єврейське прислів’я: «Якщо твої проблеми вирішуються грошима, то це не проблеми, а витрати». Я не хочу і не маю амбіцій бути багатою. Але я хочу мати гроші на лате, червону рибу, срібний перстень. Мати волю і час. Я хочу виховувати своїх дітей сама, хвилюватись не за майно, а за те, що справді важливо. А ви?

Мирослава Клос


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Футбол, як відомо, гра вельми нервова. Навантаження на психіку гравців, тренерів часто «зашкалюють», і людям необхідна якась розрядка, щоб не вибухнути від перенапруження...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 18:00


Уже незабаром — з 20 до 22 травня — Тернопіль знову «кінохвилюватиметься»...


Опубліковано: о 16:00


Це тільки здається, що до початку фестивалю «Файне Місто» ще є багато часу...


Рубрика: , Опубліковано: о 12:00


Суддя, яка слухала резонансну справу щодо загибелі Юрія Ящука, несподівано пішла у відставку...


Автор: Рубрика: , , , Опубліковано: о 10:00



Теми дня
19 Травня
18 Травня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео