Кишкова непрохідність або заворот тонкого кишечника — не складна недуга, адже навіть рак в нинішній час не є вироком. 20 червня хлопчик потрапив до Жидачівської районної лікарні Львівської області з гострими болями у животі, котрі віддавали по всьому тілу.

У той час Ромчик відпочивав під час канікул у бабусі та дідуся в селі Мазурівка на Львівщині. Батько хлопчика був у відрядженні в Німеччині, мама, яка через тиждень мала приїхати туди, — на роботі у Тернополі. До лікарні Романа супроводжувала тітка, котра була зі своїми дітьми у селі. Спершу районні медики лікували хлопчика від теплового удару, згодом — харчового отруєння, гіпертонічного кризу, гострого гастриту… Замість того, щоб негайно оперувати дитину, вони півтори години тримали в приймальному відділенні, призначали валер’янку, димедрол з анальгіном, мінералку «Боржомі», промивали шлунок, викликали рвоту… Дорогоцінний час було згаяно. Через 13 годин після потрапляння до районної лікарні ледве притомного хлопчика доправили до Львівської обласної дитячої лікарні «Охматдит»,  де в приймальному відділенні він втратив свідомість і його замість операційної забрали в реанімацію стабілізовувати стан. Того ж дня, 21 червня, його негайно прооперували, видалили майже повністю тонкий кишечник і частину товстого,  26 червня провели ще одну операцію, забравши поперечку товстого кишечника. На жаль, врятувати Ромчика львівські лікарі не змогли — 27 червня він помер…

«Вбийте мене, але я не дам зробити копію історії хвороби…»

У смерті сина батьки відразу звинуватили лікарів районної лікарні, а тому звернулися з листом до Президента України, в прокуратуру Львівської області та до Департаменту охорони здоров’я ЛОДА. Клініко-експертна комісії визнала медиків Жидачівської районної лікарні винними у нефаховості та неналежному наданні медичної допомоги Ромчикові, внаслідок чого він помер. Лікарі допустили помилки на усіх етапах медичного супроводу пацієнта — від діагностування, лікування в районній лікарні до транспортування до обласної.

— Лікарі не встановили точного діагнозу, а керувались припущеннями, не скликали консиліум, не проконсультувались зі Львовом, кожен лікував на свій розсуд. Лікар-інфекціоніст взагалі казала, що син симулює, що він нервовий, призначила валер’янку, а насправді тривожний стан — це симптом завороту кишок. У приймальному відділенні при гострих болях у животі Ромчикові вкололи димедрол з анальгіном, хоча це стирає клініку і відтягує діагностику. Так наша дитина заснула навіки… Непрофесіоналізм, байдужість, безвідповідальність та хаос — це про жидачівських лікарів, — констатує батько хлопчика пан Володимир. — Через тиждень після похорону я приїхав до районної лікарні, аби взяти копію історії хвороби. Думав, до кого іти — до головного лікаря, в приймальну чи до лікуючого? Щось повело мене до лікуючого лікаря-інфекціоніста. Застав її саме за історією хвороби. «Вбийте мене, але не дам вам зробити копію історії хвороби!» — перелякано сказала і, схопивши в руки документи, вибігла з кабінету. 73-річна лікарка мчала так, що я не встигав за нею. Багато хто думає, що Ромчика загробили молоді лікарі, але ж ні: хірургові — 55 років, дитячому хірургові — 47, педіатру — 30. Мій син помер через халатність і байдужість. «Тут мужчина хоче скопіювати історію хвороби…» — сказала інфекціоніст заступнику головного лікаря. «То дозвольте», — відповів. Лікар кинула на стіл документ і вибігла з кабінету…

«Лікарі нічого не робили, щоб врятувати Ромчика…»

Шостого жовтня клініко-експертна комісія Департаменту охорони здоров’я ЛОДА оприлюднила висновки щодо причини смерті Ромчика. Винними у неправильному діагностуванні та лікуванні хлопчика комісія визнала медиків Жидачівської районної лікарні.

— Комісія вказала на помилки під час надання медичної допомоги на догоспітальному рівні (бригадою швидкої) та в лікарні — недотримання клінічного протоколу, не зібрано анамнез, не проведено рентгенографію черевної порожнини, — розповідає Володимир Кулак. — Спершу треба було з’ясувати, чи необхідне оперативне втручання. Лікар-хірург прийшов аж через чотири години після доправлення Ромчика до лікарні. Згодом прийшов дитячий хірург, який тепер каже, що він не дитячий… Але яка різниця? Якщо не знаєш — відправляй в область. Неправильно було встановлено діагноз,  не запідозрена гостра хірургічна патологія. Сина госпіталізували не у профільне відділення, порушено вимоги щодо транспортування та супроводу хворих — з сином повинен був їхати лікар, а відправили медсестру, котра підсіла в швидку біля своєї оселі при виїзді з міста, вмостилась біля водія, а дитині ставало по дорозі все гірше. Необхідно було проконсультуватись з медиками у Львові, але цього не було зроблено, потрібно було викликати реанімабригаду, санавіацію чи реанімобіль, вони навіть не попередили, що везуть хворого… До Львова привезли вже помираючу дитину… Завдяки позиції голови клініко-експертної комісії  розслідування було проведено чесно й об’єктивно. На засіданні комісії мені дозволили виступити і я вказав на кричущі порушенні. Рецензент запевняв, що плакав, коли читав історію хвороби, але припустив, що, можливо, у Ромчика було щось хронічне чи вроджене. «Не баламутьте нас! Завдання комісії — дати оцінку наданню медичної допомоги в Жидачівській районній лікарні. Не зробили рентгену, не взяли до уваги погані показники крові (лейкоцити перевищували норму майже вдвічі), не звернули уваги на здуття живота. Навіть знехтували попередженням лікаря-УЗДиста про надмірний метеоризм кишківника із трьома знаками оклику. При правильній діагностиці не було б загрози життю. Одна знайома з Нідерландів розповіла, що в їхній країні з 1985-го не траплялося жодного летального випадку завороту кишечника. Ромчик був здоровим: займався плаванням, греко-римською боротьбою, футболом. Дитина мала жити… Це не лікарська помилка, бо помиляються, коли щось роблять, а ці лікарі нічого не робили!

Потрібно змінити свідомість медиків

Завдяки активній позиції пана Володимира трагічний випадок набув розголосу. Нині справа перебуває під особистим контролем Президента України, заступника Генпрокурора, міністрів охорони здоров’я  та внутрішніх справ, народних депутатів. Порушено кримінальне провадження, після остаточних висновків експертної комісії та проведення розслідування справа буде передана до суду для винесення покарання винним у смерті Ромчика.

— Оцінку діям лікарів ще має дати комісія при Міністерстві охорони здоров’я. Я доніс до усіх, що існує велика проблема в українській медицині. Трапляються різні складні ситуації, але у випадку з моїм сином — це відверте байдуже вбивство. Після смерті Ромчика люди розповідають мені свої сумні історії. Одній дитині не зробили томографію і вона померла, іншу після аварії вчасно не прооперували — теж відійшла… Потрібно робити належні висновки. Ми всі в одному човні і ніхто не може гарантувати, що не потрапить у таку ж лікарню, до таких же горе-лікарів, бо ніхто не знає, хто наступний. Лише разом зможемо змінити свідомість медиків, щоб вони ставилися до хворого, як до свого рідного, щоб ніхто так безглуздо не втрачав дітей, як я. Міністр охорони здоров’я Уляна Супрун пообіцяла, що не буде нікого з лікарів покривати, що розслідування буде об’єктивним і чесним. Лікарі мусять відповісти за смерть дитини. Розумію, що не існує в світі рівноцінного моїм болю і втраті покарання, тому ставлю іншу мету — не просто покарати винних, а щоб такі горе-лікарі не мали більше шансів працювати у медицині, хочу застерегти інших, змусити змінюватися, бути відповідальними, адже в руках лікарів людські життя!