На жаль, пірнувши за третім хлопцем, він уже не виплив… Трагедія сталася в обідню пору 11 липня на річці Серет у райцентрі. Того дня двоє братиків — 9-річний Роман та 12-річний Максимко Волощуки — та їхній 8-річний друг потай від батьків подалися на річку купатися. Діти чомусь спустилися берегом до води у місці, де категорично заборонено купатися — під залізничним мостом, там навіть висять попереджувальні написи. Але хіба діти могли повірити, що там небезпечно, адже біля берега вода по коліна?.. Михайло Євгенович саме рибалив на протилежному березі, коли побачив, як хлопчаки почали тонути. Не задумуючись, кинувся на допомогу, але безжальний вир поглинув одного потопельника і рятувальника…
— Чоловік любив збирати гриби, рибалити — щодня сидів із вудкою на березі. Він ніколи раніше не ловив рибу під мостом, а того дня чомусь пішов туди… — зітхає дружина загиблого Марія Іванівна. — Там глибока яма, мабуть, метрів з вісім, у часи Другої світової війни кидали бомби. У тій ямі крутить, ніби на центрафузі. Нема такого року, щоб там хтось не втопився. Торік потонув дев’ятикласник… Яма ближче до правого берега, а чоловік сидів зліва. Про те, як сталося нещастя, нам розповів друг братиків, він найменше постраждав. За його словами, першим почав тонути Роман, старший Максим кинувся його рятувати, але, мабуть, з переляку схопив друга за руку і не відпускав. Чоловік побачив це, швидко роззувся і стрибнув у воду. Михайло відірвав від Максима друга, той вискочив на берег і помчав додому. Потім виштовхнув Романа на мілину, але він наковтався води і вже не міг піднятися… Далі чоловік пірнув за Максимом, але сил вирватися із виру в нього вже не було… Друг братів прибіг додому, але не відразу сказав мамі, що сталося. Мостом проходила якась жінка, побачила на воді непритомну дитину — спустилася туди. Дорогою проїжджав 15-річний юнак і кинувся рятувати хлопчика. То був Роман. Жінка надала першу допомогу, викликала швидку — так вдалося його врятувати. Коли Романко прийшов до тями в реанімації, його запитали про брата, то він відповів, що Максим стояв на березі — не купався. Переживши шок, він нічого не міг пригадати. Дві години шукали Максима у лісі. Аж коли побачили на березі рюкзак, телефон і взуття мого чоловіка, зателефонували до мене. Я відразу все зрозуміла, хоч надія ще жевріла… Ще до дзвінка у мене було погане передчуття. Саме почалася гроза, я чула, як мчала й сигналила швидка… Через п’ять хвилин я була на місці. Водолази пірнули й невдовзі витягли мого чоловіка, а потім хлопчика… У Михайла були піднесені догори руки — або тримав хлопчика, або виштовхував, а в Максимка одна рука зігнута, ніби тримався. Потім прийшов друг братиків з мамою і розповів усе… Михайло таким був все життя: не думав про себе, усіх захищав, першим приходив на допомогу…
Михайло Євгенович Дроздовський півтора року воював у зоні АТО, торік повернувся додому. Подався на війну добровольцем, був снайпером у 14-ій окремій механізованій бригаді, ніс службу на Донеччині.
— Усе життя чоловік пропрацював водієм на ливарному заводі в Чорткові. Був на Майдані, а в 2014-ому поїхав у зону АТО. Виїхав із Чорткова автобусом і аж тоді зателефонував та повідомив про своє рішення. Не хотів нас травмувати… — ледве стримує сльози Марія Іванівна. — На війні мав позивний «Дєд», бо був найстаршим серед побратимів. Їздив на «Уралі», не раз кулі пролітали біля його вуха, двічі на його очах гинули хлопці… А трагедія спіткала Михайла вдома… Він нічого не відчував, був життєрадісним, того дня добре ловилася риба — піврюкзака було… Я ще не бачилася з батьками тих хлопців, що тонули, — мені нині важко навіть із хати вийти… Заспокоюю себе тим, що чоловік врятував двох дітей. У нас з Михайлом є син і донька, п’ятеро онуків-хлопців, яких він дуже любив. Найстарший 15-річний онук дуже схожий на дідуся! Сумує за Михайлом і його 92-річна мати — вона все життя пропрацювала вчителькою, має світлу пам’ять, їй дуже боляче було ховати сина…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: втопився, порятунок, рибалка, Серет, Тернопільщина