Вівторок, 20 квітня 2021
• Три ідеї для яскравих весняних салатів • Міський стадіон ім. Романа Шухевича готують до вирішальних матчів Кубка України • «Накриємо зоокуток «парашутом», щоб перелітні птахи не приносили нам усіляку заразу…» • Хто пограбував будинки у селі Буцнів? • Триває капітальний ремонт прибудинкової території на просп. Бандери, 84 • Директор Тернопільського міського територіального центру соціального обслуговування населення Віталій Хоркавий: «Людина похилого віку – це насамперед людина!» • Cучасну дворівневу дорожню розв’язку на Гаївському шляхопроводі планують завершити до Дня міста • Усі тернопільські медзаклади, де лікують хворих на COVID-19, оснащені автономними джерелами кисню • Анастасія Бачинська представить Тернопіль і Україну на чемпіонаті Європи • Сергій Надал: «Тернопіль поки що вберегли від «червоної зони» • Комунальники нагадують тернополянам про заборону спалювання сухої рослинності, опалого листя і будь-якого сміття • Якщо вам раптом некомфортно носити маску… • «Контінентал» продовжує підтримувати медицину: укомплектовані медичні сумки отримають ще 66 закладів охорони здоров’я • Немає часу на «розкачку»: на Тернопіллі стрімко стартували ремонти доріг • Сергій Надал виконав свою обіцянку – Малашовецьке сміттєзвалище перетворилось на сучасний полігон. Там запрацювала нова станція дегазації • Ловись, рибко, велика і… хижа! • На скутері врізався в бетонну огорожу… • Індивідуальне опалення – всім бажаючим! • ЗНО’2021: в карантинних умовах і з новими правилами • «ОСББ – це живий організм, а керуючий будинком – його лікар»
«Ще 10 хвилин», – сказав. Минуло 10 хвилин. Заплющив очі і помер…»

Автор: Опубліковано: 20 Березня о 10:00 964


Минає два місяці, як не стало ветерана АТО Миколи Жуковського із села Дорофіївка Підволочиського району. Відійшов наш земляк у засвіти на Богоявлення, 19 січня. Миколі Миколайовичу було 58 років.


Микола Жуковський з дружиною Людмилою.

Перед тим він лікувався у госпіталі в Рівному, але, на жаль, не зміг відновити здоров’я. Пішов захищати Україну на Донбас у березні 2015-го, ніс службу протягом року, переніс контузію, був травмований, довелося комісувати. Загалом у нього був 20-річний досвід військової служби, мав спеціальність зв’язківця. Брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Парадокс, але до війни на Донбасі Микола Миколайович був громадянином Білорусі, хоча й народився на Тернопільщині. Багато років жив у сусідній країні, коли ж почалися події на Майдані у Києві, а згодом війна на Донбасі — попросив громадянство України, бо в душі завжди залишався українцем. Оголосили в країні четверту хвилю мобілізації — пішов до військкомату проситися добровольцем, але йому двічі відмовляли через… білоруське громадянство. «Все одно піду!» — казав. Боляче переніс загибель на війні односельця Вадима Вернигори. «Молоді хлопці гинуть, а я, військовий, вдома? Що б там не було, іду воювати!» — вирішив. 11 березня 2015-го року пішов служити. Проходив підготовку на полігоні в Рівному, потім — у Старичах на Львівщині, потрапив у 44-ту артилерійську бригаду. Служив на Луганщині — у Сєвєродонецьку, біля Оріхового, Золотого.

— Не стало Миколи у велике релігійне свято… Бог забирає в такі дні найкращих, — зітхає його дружина пані Людмила. — Наприкінці листопада чоловік поїхав до госпіталю в Рівне. Його обстежили і виявили пухлину в стравоході, потрібно було спершу поставити еластичний стенд, а потім лікувати онкологію. Поставили стенд, на жаль, пішло ускладнення, не міг їсти, ускладнилося дихання і через три тижні чоловіка не стало… Перед Різдвом йому полегшало, відпустили з госпіталю додому.  Але після 9 січня стан погіршився. Ми зателефонували  до рівненських лікарів. Нам порадили звернутися до найближчої лікарні. Ми так і зробили. Поклали чоловіка у хірургічне відділення Волочиської лікарні. Медики робили все можливе, дали нам окрему палату, турбувалися, але… Чоловік три дні був у лікарні, на четвертий день йому стало зле, на п’ятий — погіршився стан, на шостий — помер. Ніхто не думав, що все станеться так раптово…  Як сказав лікар, у Миколи обірвався тромб. Його батько і брат теж померли від того, що обірвався тромб.
20 січня ми мали везти його до онкологів, але до того він не дочекав. Чоловік не знав, що в нього онкологія. Лікарі радили мені не казати про недугу, адже ветерани АТО дуже вразливі. Я підтримувала Миколу, обнадіювала його. І він вірив, внутрішньо був дуже сильним.

В останні дні я бачила, що стан здоров’я Миколи погіршився, тому зателефонувала до його дітей від першого шлюбу, які живуть у Білорусі. Син, донька і зять приїхали, побачили тата живим, спілкувалися з ним увесь день. Чоловік був дуже радий! А о 19-ій годині 19 січня його не стало… У той момент хлопці вийшли курити, а я і донька чоловіка сиділи біля Миколи. Дивна обставина. «Котра година?» — запитав чоловік. Сказала, що наближається 19-та. «Ще десять хвилин», — сказав. «Ще п’ять хвилин», — перервав розмову за якийсь час. Так і помер через тих п’ять хвилин. Ліг на подушку, заплющив очі і відійшов. Мабуть, відчував. Його серце було відкрите до людей і Бога. Безмежно любив Україну, присвятив себе їй. Навіть в останні місці життя не раз казав, що хотів би повернутися на фронт до побратимів, щоб допомогти їм захищати рідну землю. Ми поховали Миколу в його рідному селі Дорофіївці. Завезли в батьку хату, прийшли односельці, приїхали побратими, волонтери, працівники військкомату, представники Волочиської міської ради, Підволочиської РДА. У мене розривалося серце, бо я втратила дорогу людину, але мене духовно підтримала велика кількість людей. З різних куточків України приїхали побратими, щоб попрощатися з Миколою. Його цінували за простоту, щирість і доброту. Поховали Миколу у військовій формі — так, як він заповідав. У домовину я поклала костюм, туфлі, прикрила прапором України. Мушу бути сильною. Ходжу до церкви, даю на службу за упокій душі чоловіка. До слова, на Водохреща до Миколи в палату заходив священник, окропив його йорданською водою. Його душа відійшла чистою. Микола пережив на війні страшні моменти — обстріли, смерть побратимів… Якось був на межі життя і смерті. Проходив територію, а там була розтяжка. Разом із ним біг їхній фронтовий собака і несподівано підірвався… «Собака врятував мене…» — казав. Микола був чи не найстаршим серед військових, тримав дисципліну, готував їжу — варив борщ, капусняк, смажив деруни, млинці, щоб молоді хлопці не були голодні. Не раз отримував травми, але тримався. А ще дуже хотів мати український паспорт! «Якщо загину на війні, то українцем», — казав. У душі він завжди був правдивим українцем!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Упродовж першого кварталу 2021 року потреба у видатках за лікарняними листками та на страхові виплати потерпілим на виробництві і їх родинам щомісяця перевищувала обсяг надходжень від частки ЄСВ до бюджету Фонду соціального страхування України...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:18


Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими повернула до переліку підстав для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності від Фонду соціального страхування України випадки хвороб і травм...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:16


Працівниками відділу по роботі зі страхувальниками Тернопільського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області проводяться документальні перевірки правильності використання страхувальниками страхових коштів Фонду соціального страхування України...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:14


Всесвітній день безпеки та охорони праці на робочому місці 2021...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:10


За оперативними підсумками упродовж січня–березня 2021 року до Фонду соціального страхування України роботодавці подали заяви-розрахунки на фінансування допомог по тимчасовій втраті працездатності на суму понад 4 млрд гривень. Це на 1,4 млрд грн, або 51,8% більше, ніж за І квартал 2020 року...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:06



Теми дня
18 Квітня
17 Квітня
16 Квітня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео