На фото личка хлопчика не видно, зате можна розгледіти обличчя Саніної без макіяжу.
Співачка розповіла, що її малюк з цікавістю пізнає цей світ, відкриваючи для себе нові речі. «Зацікавився шафками. Все, прощай, спокійне життя!» — підписала вона фото.
Юлія Саніна та Валерій Бебко (її чоловік і колега по групі The Hardkiss) стали батьками торік 21 листопада. З того часу в усіх своїх інтерв’ю Юлія зізнається: «Найголовніша моя особиста подія — народження дитини. Це перевернуло з ніг на голову все моє життя».
Про материнство і творчість
— Ми самі займаємося своїм продюсуванням і самі вирушаємо, де і коли маємо виступати, тому мені вдається все поєднувати — і творчість, і материнство. Я написала багато пісень, зміст яких зводиться до «коли ти виростеш, я тобі покажу…» У мене не буває такого, що я тиждень поїхала на гастролі і при цьому не бачила дитини. Я відразу поставила чітке завдання: «Ми не розлучаємося з Данею більше, ніж на два дні».
Нині моє натхнення — моя сім’я. Весь вільний час я проводжу з сином, якому вже дев’ять місяців, і він — моє головне джерело радості і творчості. Я боюся втратити важливий момент з життя малюка. Розлучаємося з ним тільки, коли я їду на концерти або на зйомки, але намагаюся, щоб це відбувалося не частіше двох разів на тиждень. Все-таки він ще дуже маленький.
Чоловіка синочок теж надихає. Валера нині, наприклад, фотографує кожну його хвилину. Я ж більше записую у щоденник синові досягнення: Даня вже сидить, повзає, каже «бе-бе-бе»… Для мене це таке щастя, ніби він у космос полетів. Така гордість. Водночас я розумію, що з народженням сина я стала більш ранимою, вразливою, сентиментальною.
Саме це найскладніше в материнстві для мене — розуміти, що я стала вразливою: якщо раніше я практично нічого не боялася, то нині постійно боюся за нього. І цей страх зі мною на все життя. Це величезна відповідальність.
Про любов і забавки
— У Дані є кілька речей від українських дизайнерів, їх нам дарували. У нас є дорогі іграшки, які ми купили, коли йому вони ще були нецікаві. А тепер я зрозуміла, що ми даремно їх придбали, тому що вчора я дала Дані миску й ложку, і він так чудово ними бавився! Я зрозуміла, що достатньо шнурівки й кросівок — і дитина буде зайнята на годину. Дітям більше потрібні любов і увага батьків. Я співаю синові пісні, читаю вірші, стараюся змінювати локацію — тут ми поповзали, тут поскакали, тут політали. Словом, я намагаюся зробити цікавим його день, а не накупити купу якихось абсолютно непотрібних забавок.
Для дітей треба бути прикладом. Якщо я не хочу, щоб моя дитина лаялася матом, я не повинна лаятися матом, якщо хочу, щоб вона поважала батьків, я повинна поважати своїх батьків. Я не буду також принижувати дитину, а якщо робити зауваження, то бажано — наодинці. Дитину потрібно любити, тоді вона буде довіряти батькам, відповідати взаємністю.
Про ранній розвиток і відпочинок
— Динамічна гімнастика, підводне плавання, ранній розвиток?.. Ми цим не захоплюємося. Вважаю, поки ще рано вникати в усе це. Наразі основне завдання для нас — дати дитині все необхідне для її здоров’я і безпеки, огорнути любов’ю і турботою. Як правило, молоді батьки безшабашні, ми ж дуже відповідальні: я читаю блоги, спеціальну літературу. За порадами звертаюся тільки до лікарів, яким довіряю. Навіть наші бабусі й дідусі радяться зі мною, як правильно вчинити, тому що я — це стосується не тільки малюка — відмінниця по життю. У деяких моментах це добре, але іноді мені це заважає розслабитися, просто відпустити ситуацію. Сподіваюся, я зумію дати синові ту внутрішню свободу, якої немає у мене самої.
Поки що нікуди на відпочинок не їздили. Мрію, коли Даня з нами поїде на якісь гастролі. Нині для нього максимум — це дача. Я насамперед думаю про його комфорт. Звичайно, мені б хотілося поїхати разом з ним на море, але для маленької дитини зміна погоди, клімату, звичної обстановки — це не дуже добре. Не хочу його мучити, почекаю, поки підросте.
Про вінчання і стосунки з чоловіком
— Мені здається, що з народженням сина наші стосунки з чоловіком поліпшилися. Я як мама стала ніжнішою і м’якшою. І відповідно ця ніжність переноситься і на чоловіка. Та й Вала я відкрила для себе іншим: побачила його таким турботливим, м’яким, яким він не був раніше. Вал — просто дивовижний батько, єдина людина, якій я довірила дитину в перші два місяці після народження. Він дуже акуратний, спокійний і врівноважений. І він може зробити абсолютно все: погодувати малого, поміняти памперс, розважити, покупати, вкласти спати… В усьому, що стосується дитини, я довіряю чоловікові більше, ніж собі.
У шлюбі найголовніше — говорити. У нас спочатку були проблеми з тим, що ми не вміли одне одному висловити свої бажання, потреби, претензії вголос. А ще потрібно давати одне одному вільний простір: у кожного має бути час для самого себе. Навіть у такому графіку, коли ми перебуваємо майже весь час разом, ми даємо одне одному можливість годину-дві побути наодинці чи зі своєю справою, відпочити одне від одного.
Мені було важливо вінчатися, тому що це гарний обряд, це інтимно. Печатка в паспорті для мене нічого не означає. Присягти перед Богом, що ти хочеш бути з цією людиною все життя, — набагато важливіше, ніж розписатися в РАЦСі. Це красиво, правильно, і це — справжня відповідальність. Це ти, твій чоловік і Бог. А в Бога я вірю.
Джерело: НОВА Тернопільська газета