Неділя, 28 листопада 2021
• М’ясо чи риба? • 27 листопада на Театральному майдані Тернополя відбудеться всеукраїнська акція «Запали свічку» • На Зборівщині під колесами автомобіля загинув хлопчик • Мешканець Теребовлянщини розіслав інтимні фото 16-річної сусідки її друзям • Не стало відомого теребовлянського бізнесмена і політика Юрія Дзюбана • Шанс на життя, яким не можна знехтувати • Із боржниками КП «Тернопіль-міськтеплокомуненерго» працює виконавча служба • Господар будівельного майданчика • Тернопіль проходить нову хвилю пандемії поза «червоною зоною» • Не стало колишнього міського голови Тернополя Богдана Левківа • 10-місячна Юліанка з Тернополя потребує допомоги • Файне місто показує всій Україні приклад енергоефективності • До кінця року до обласного центру привезуть п’ять тролейбусів Škoda • На Театральному майдані розпочалися роботи зі встановлення головної новорічної ялинки міста • Сергій Надал: «Самоорганізація врятувала Україну у 2014 році, врятує й сьогодні» • Викинули тіло кременчанина в цистерну на свинофермі • Танці… до талант-шоу доведуть, або Як тернопільські танцюристи «Україна має талант» підкорили! • Майданівець Петро Жовтовський: «Майстер із Канади зробив мені подарунок — оздобив очний протез тризубом!» • Михайло Головко: «Впевнений, все, що ми зробили за рік і робимо нині, у майбутньому дасть для розвитку Тернопільського краю потужні плоди» • Десять ударів ножем, щоб не повертати 2 тисячі доларів…
Стюарт так полюбив Україну, що вивчив мову, одягнув шаровари і навчився грати на бандурі!

Автор: Опубліковано: 27 Січня о 15:24 588


«Хоча в мені не тече українська кров, але серцем доведу, що я — козацького роду», — вирішив австралієць Стюарт Маттінсон.


Вперше в Україну іноземець приїхав волонтером-місіонером ще у 1998-ому році. Жив рік у Києві, повернувся додому, але наша країна так припала йому до душі, що почав шукати можливість знову прилетіти. І прилетів у 2004-ому, але вже не зупинявся в столиці, а попрямував до Тернополя, де потрібні були вчителі — носії англійської мови. Потім зустрів свою Наталю! І вже шостий рік живе і працює в обласному центрі. «Стюарте Геннадійовичу», — так на український лад кличуть його студенти Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя, де іноземець викладає. Маттінсони заснували англомовний клуб і безкоштовно з усіма бажаючими практикують мову. Днями журналістка «НОВОЇ…» побувала в гостях у Наталі й Стюарта і ближче познайомилася з подружжям.

— Стюарте, чому ви обрали саме Україну?

С.: — Спершу я був з місією в Іспанії, а потім Бог так налаштував моє серце, що я вибрав Україну. Співпрацював з міжконфесійною організацією «Молодь з місією». В Україну приїхав вперше в 25-річному віці. Повернувся до Австралії, працював у банку, а у вільний час вивчав… історію України. Дуже мені сподобався Київ! А тепер закоханий у файне місто Тернопіль! За ці роки я викладав у Європейському університеті, в школі в Лозовій, нині — в ТНТУ.

У 2007-ому ми одружилися з Наталею і подалися до Австралії. Думали на рік, а залишились на сім. Я навчався в університеті, Наталя — в коледжі на дизайнера. Коли почалася Революція Гідності, ми дуже вболівали і помалу пакували валізи в Україну. В 2015-ому переїхали. Згодом ще два роки жили в Англії, а далі осіли в Тернополі. Мій старший брат бачив мої вічні переїзди, тож якось сказав: «Якщо хочеш жити в Україні — переїжджай, а якщо в Австралії — залишайся, але не їзди туди-сюди». Слушна порада!

— Розкажіть про свою австралійську родину.

С.: — Народився я в Сіднеї, там живуть мої батьки і сім’я старшого брата. У мене були три брати, один, на жаль, помер від важкої недуги. Мій другий брат живе в місті Рокгемптон (штат Квінсленд), третій брат мешкав із сім’єю в місті Кернс, що на півночі материка. Я жив в Аделаїді. Між нами були тисячі кілометрів. Щороку на Різдво ми зустрічалися в батьків у Сіднеї.

— Звідки коріння ваших предків?

С.: — Мої батьки народилися в Сіднеї, бабусі й дідусі — теж, а прародичі переїхали до Австралії з Англії у 1880-их роках.

— Наталю, вам сподобалось життя в Австралії?

Н.: — Вперше ми полетіли до Австралії перед Різдвом. В Україні — сніг, мороз, а там — спека. Різдвяні прикраси на фоні екзотичної природи.
Кольорові папуги літають, як горобці в Україні. Бачила в дикій природі коал і кенгуру. Перші місяці — медові! Потім призвичаїлась до тамтешнього побуту. Стюарт показав свою країну, познайомив із родиною. Мене привітно прийняли! Маю найкращу свекруху в світі. Але час від часу в мене там загострювалася туга за Україною. Певний період ми жили неподалік Сіднея, поруч були ліванські та китайські поселення — різниця разюча. Згодом переїхали до Аделаїди. Сідней — мегаполіс, там важке повітря, а в Аделаїді хоча й буває 40 градусів тепла, але клімат сухий, легше переносити.

— Окрім навчання, ви також і працювали там?

Н.: — У Сіднеї працювала в притулку для людей похилого віку. Готувала їжу, подавала. До роботи ставилася так, ніби робила це для своєї бабусі.

Старенькі дякували, обсипали компліментами. Хоча було, що хтось назвав мене служницею. «Я не служниця!» — відказала. В Аделаїді теж доглядала за старенькими, працювала в офісі, але хотіла руху, бо я — творча натура. Після закінчення коледжу була головним редактором газети «Наша Громада».

— В Австралії живуть багато українців?

Н.: — Дуже багато, є Українські народні доми. Більшість українців — емігранти минулого століття, їхні діти й онуки. Тих, хто виїжджає останніми десятиліттями, рідко зустрічала. Там бережуть давню українську мову, якою говорила моя бабуся. «Здибаємосі в клюбі!» — кажуть.

Мене це повертало в дитинство! Українці їхали в Австралію не тільки на заробітки, а й утікали від переслідувань радянської влади. Вони сумують за Україною, пересилали гроші на Майдан. «Я — українець», — гордо заявляє. «Повертайтесь в Україну!» — кажу. «Ні…» — замислюється.

С.: — Коли ми казали, що повертаємося в Україну, дивувались. «Чому дивуєтесь? Ви ж українці!» — казав я. Просто більшість емігрантів гостювали в Україні в 90-их роках, побачили важке життя і більше не поверталися. Їм потрібно знову побачити Батьківщину, бо багато чого змінилося на краще.

— Знаю, що Стюарт якось почув у Тернополі звук бандури і згодом освоїв цей інструмент…

Н.: — Це особлива історія! Бандуру ми купили Стюарту на 40-річчя!

С.: — Почув мелодію бандури і вже не міг заспокоїтись! Спілкувався з бандуристом зі Львова, але не мав інструмента, щоб вчитися. Згодом в Австралії отримав від дружини й усієї родини красиву бандуру в подарунок на 40-ліття. В Українському домі в Аделаїді є хороший вчитель. Коли я взявся освоювати ази, було мало учнів, але згодом потягнулися! «Австралієць грає, то й ми хочемо!» — казали.

Н.: — Під час навчання на дизайнера я презентувала на урок мистецтва доповідь про малярство Шевченка. Стюарт одягнув вишиванку і зіграв на бандурі! Я отримала високу оцінку. На День Австралії,

26 січня, проходить парад національностей. У 2014-ому українцям запропонували очолити колону на параді, всі вболівали за нашу країну. Нам аплодували! Російський клуб тоді офіційно відмовився брати участь, але я бачила, що росіяни стояли серед інших і теж плескали.

С.: — Ми з Наталею тоді несли по черзі коровай. Таку поважну місію мені доручили, бо тільки я мав шаровари (сміється, — авт.).

Н.: — Як не дивно, але правдиву історію України я вивчила в Австралії. В школі нам колись подавали все перекручене радянською цензурою. В Австралії вдома ми спілкувалися зі Стюартом українською. Хотіли на вулиці говорити приватно — переходили на українську. Це наша родзинка! Чоловік швидко вивчив українську, хоча перед тим у Києві освоїв російську.

В Україні ми справили традиційне весілля в білому вбранні, а в Австралії — в українських строях. Так захотів Стюарт! Шаровари чоловікові я сама пошила, вишиванку раніше придбав, раритетний пояс купили в Яремчі.

— Ви прищепили Стюарту такий патріотизм?

Н.: — Це його заслуга! Він не тільки вивчив мою мову, знає історію краще від мене, а загалом любить усе українське, крім хіба що сала (сміється, — авт.). Вміє готувати українські страви. Розуміє наш гумор.

— Чи відразу після знайомства зрозуміли, що створені одне для одного?

С.: — Ми разом працювали в міжконфесійній організації. Наталя була перекладачем, займалася організаційними питаннями в офісі. Рішуча, самостійна — подобалась мені, але я не відразу наважився це сказати. Коли подався до Австралії поновити візу, зрозумів, що сумую за нею…

Н.: — Не сподівалася, що Стюарт освідчиться мені, адже в нашій компанії було багато гарних дівчат (усміхається, — авт.). Він легкий на розмову, красивий і розумний. «Комусь пощастить», — думала. Коли я навчалася в Києві в школі мистецтва і в школі біблійного слова, Стюарт вчергове прилетів в Україну. Ми зустрілися. «Стюарт!» — обійняла його як рідну людину з Тернополя.

С.: — А я побачив знак! (Усміхається, — авт.) Згодом запропонував стосунки, просив подумати, помолитися. Через місяць Наталя відповіла: «Так!».

Н.: — Мені тоді було 27 років, Стюарту — 35. Раніше мені пропонували руку і серце, але я відчувала, що не моє. «Чи Стюарт — моя половинка?» — молилася. Для мене не важливо було, що він — іноземець, головне, щоб був людиною від Бога. Ми вирішили, що між нами не буде статевих стосунків до одруження. Це було правильне рішення. Стюарт спершу став мені другом, а потім — чоловіком. Зустрічалися ми десять місяців.

— Так ґрунтовно вивчали одне одного…

Н.: — Бо чоловіки іноді «люблять» кулаками. Я хотіла заміж, але боялася, бо бачила негативні ситуації серед знайомих. Зі Стюартом мені пощастило! Ми з сестрою-близнючкою Оксаною виходили заміж одного дня. Вечірку відгуляли в нашому рідному Великому Глибочку. Пригадую, наступного дня після весілля я захворіла. Стюарт купив ліки, приготував бульйон. Дивовижно! Розписались ми в Україні, а ось повінчав нас в Австралії батько Стюарта — священнослужитель.

— Наталю, знаю, що ви з багатодітної сім’ї. У батьків вас п’ятеро сестер…

Н.: — Коли мені було 13 років, тато трагічно загинув — потрапив під потяг. Мамі було дуже важко, але вона старалася все зробити для нас. Ми часто їздили до бабусі в село Шумляни на Підгаєччину. Це була казка! Я третя за порядком серед сестер, на 15 хвилин старша за сестру-близнючку. Нас навіть батьки не розпізнавали. «Наталька! Бо родимка на руці», — мали орієнтир.

— Чи у вашій сім’ї трапляються непорозуміння?

Н.: — Звичайно, що ми неідеальні. Нам дуже допомогла сімейна підготовка перед одруженням. Знаємо, як краще поводитись, коли близька людина образилась. Нам дали чудову пораду: упродовж перших двох років робити помилки і на них вчитися. У подружжі я зрозуміла біблійні слова «щоб сонце не заходило в гніві». Просити прощення стало для нас звичкою.

С.: — Не маніпулюємо одне одним, не узагальнюємо: «Ти завжди…», «Ти ніколи…». Якщо якась річ не подобається, вказуємо на неї. Виникає непорозуміння, запитую себе, чи це вище наших почуттів і чи робила людина навмисне. Якщо ні, то це не кінець світу. Шукаємо компроміси, прислухаємось одне до одного. Ось приклад. Австралійці економлять воду, бо на континенті її мало. Коли я бачив, що Наталя миє посуд під протічною водою, не міг спокійно дивитися. Сказав про це. Тепер разом економимо. Не спілкуємося на підвищених тонах. Єдиний раз, коли я крикнув до Наталі, — щоб застерегти від отруйної медузи в Австралії (усміхається, — авт.).

Н.: — Якось ми поїхали зі Стюартом у «Подоляни». Чоловік мав навчання, а я пішла по покупки. Подумала, що поїдемо додому разом, але ми це не узгодили. Чекаю на лавці з пакетами, телефоную, а Стюарт вже вдома. Мало сльози не виступили. Але в ту мить згадала історію про гнів. Прийшов викладач до студентів, взяв у руки склянку води і запитав, скільки вона важить.

Називали різні цифри. «Невірно. Чим довше тримаєте, тим склянка стає важчою», — сказав. Чим довше тримаємо гнів, тим він більше гнітить. Відпустила! Сіла я в маршрутку, добралася до зупинки. Дивлюся, Стюарт чекає!

— Рівень економіки Австралії і України суттєво відрізняється. Не шкодуєте, що все ж обрали українські реалії?

Н.: — Абсолютно не шкодуємо. Того, що Стюарт заробляє в Тернополі, нам вистачає, щоб оплатити оренду квартири і комунальні послуги. Відкласти щось важко. Українські зарплати не відповідають цінам. Я на вільних хлібах — займаюсь фотографією, допомагаю знайомим дизайнерськими рішеннями. В Австралії, щоб щось більше надбати, треба мати добру роботу, інакше — теж непросто. Там втричі дорожче життя, ніж у нас. Загалом ми нічого не втратили.

Торік купили неподалік Тернополя стару хатину, в якій понад 20 років ніхто не жив. Там дуже мальовнича природа, великий сад. Ми назвали це місце Яблуневою долиною.

Хочемо побудувати екохату-мазанку з солом’яних тюків, посадити город, вирощувати птицю. Яблунева долина буде відкрита для всіх бажаючих, хто захоче відпочити від суєти.

С.: — Я помітив, що в Україні часто сприймають, ніби всі іноземці — з великим гаманцем. Це міф. У кожного своя філософія щодо матеріальних цінностей. Для нас з Наталею найбільший скарб — Бог і сім’я. І цей скарб ми можемо взяти з собою на будь-який континент.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Три ідеї для основної страви...


Рубрика: Опубліковано: о 8:00


У національний пам'ятний день в Україні - День пам'яті жертв Голодомору 1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 років, що припадає на четверту суботу листопада, у Тернополі проведуть поминальні заходи...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:48


З важкими тілесними ушкодженнями бригада екстреної медичної допомоги госпіталізувала неповнолітнього жителя Зборівської територіальної громади. Травми чотирнадцятирічний хлопець отримав в результаті автопригоди. Аварія трапилася 24 листопада близько 20:00 на автодорозі Почаїв-Зборів, неподалік села Млинівці...


Рубрика: , , Опубліковано: о 9:00


Від 2 до 12 років позбавлення волі загрожує 30-річному жителю колишнього Теребовлянського району. Чоловікові інкримінують розповсюдження дитячої порнографії...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:00


Помер відомий на Тернопільщині підприємець, громадський діяч, депутат Тернопільської обласної ради 6-го скликання Юрій Дзюбан...


Рубрика: Опубліковано: о 14:56



Теми дня
28 Листопада
27 Листопада
26 Листопада
25 Листопада
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео