П’ятниця, 25 вересня 2020
• Від важкої недуги померла директорка Рекшинського НВК Оксана Заяць • Урядовці «кришують» контрабанду ліків від COVID-19, а натомість звинувачують місцеве самоврядування у збільшенні хворих • Західноукраїнський національний університет об’єднав науковців світу під час Другого Міжнародного Тижня! • Віктор Овчарук: «Упродовж усієї каденції обласна рада активно працювала, щоб зробити медичні послуги якіснішими та доступнішими» • Від нас пішла Легенда… • Вбили завучку Тернопільської ЗОШ №11… • Президент побував у новому дитячому садочку в Білій • Володимир Зеленський на Тернопіллі: відкрив «Водну арену», тестував ремонти доріг і взяв участь у представленні Стратегії розвитку • Які роботи завершили у Парку Національного відродження • На бульварі Д. Галицького тривають роботи з облаштування бювету • 3000 закоханих пар скористалися у Тернополі сервісом «Шлюб за добу» • У Тернополі триває облаштування нових зупинок громадського транспорту • COVID-19 на Тернопільщині: 197 випадків захворювання за добу, два – летальні • У церкві в Зборові унікальний різьблений і кований іконостас • 5 рецептів пікантних заготовок зі слив • Уже подали 16 проєктів на «Громадський бюджет 2021» Тернополя • Олег Сиротюк: «Змінивши постанову про місцеві вибори, чинна влада вручить депутатські мандати бойовикам» • Україна друга в Європі за смертністю від COVID-19 • Зеленський – у Тернополі! • «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ» упевнено лідирує у рейтингу партій
«Свій спортклуб я назвав «Фенікс» – адже усі ми, «обпалені» війною, вчимося жити заново…»

Автор: Опубліковано: 18 Грудня о 12:55 916


Повернувшись з АТО, Ігор Задвірний відкрив у рідному селі спортивний клуб для дітей.


Для не дуже великого села Шупарка, що на Борщівщині, відкриття спортивного клубу — справжня подія. Простора зала у жовто-синіх кольорах, «Слава Україні!» на стіні і в кутку зали — військова форма з багатьма нагородами… Спортклуб «Фенікс» торік у серпні відкрив 25-річний уродженець села Ігор Задвірний, повернувшись із зони АТО. Каже, назву клубу обрав не випадково — йому дуже подобається легенда про міфічного птаха фенікса, який щоразу відроджується із попелу. «Усі ми, «обпалені» війною, повернувшись, фактично, вчимося жити заново, — зазначає Ігор. — Відкриття спортклубу допомогло мені знайти себе у «цивільному» житті, а для нашої сільської молоді відкрило нові горизонти…»

На війні рятував… спорт

— Спортом я почав займатися ще з шести років, — розповідає «НОВІЙ…» Ігор Задвірний. — З шести років «зависав» на турніках, так до дев’ятого класу і прозаймався… Згодом, коли вступив до ліцею у Борщові (за спеціальністю маляр-плиточник-штукатур), почав займатися бойовим гопаком, а також вільною боротьбою. Після цього був Борщівський агротехнічний коледж (факультет будівництва та цивільна інженерія) і захоплення боксом та кікбоксингом. Закінчивши коледж, вирішив податися на військову службу за контрактом у Збройних силах України. Служив у Хмельницькому,  8-ий полк, сили спеціального призначення. Служити мені подобалося, як кожен, хто професійно займається спортом, я звиклий до дисципліни та сталого розпорядку дня. Все було добре і спокійно. Це був серпень 2013-го, до війни, яка все змінила, залишалося трохи більше, ніж пів року…

Звичайно, з початком бойових дій на Сході я зрозумів, що рано чи пізно потраплю туди. Чи було страшно? Радше, ніяк до кінця не міг повірити, що це все відбувається насправді… Спершу ми охороняли аеродром у Харкові, згодом усе ближче і ближче «присувалися» до зони АТО, аж поки не потрапили на передову. Рідним — мамі, татові, сестрі — відразу ж чесно сказав, де я. Вони, звісно, хвилювалися, але знаючи мій упертий характер — раз уже за щось взявся, то обов’язково доведу це до кінця, відмовляти мене навіть не пробували…

Проте намагався за будь-якої можливості зателефонувати додому і сказати, що зі мною все гаразд. Артемівськ, Дебальцеве, Краматорськ, Золоте, Болотяне — така моя воєнна географія. Працював у розвідці. Важко було і фізично, і морально. По пів року жити в бліндажах у лісах, щодня ризикувати життям, виходячи на напружені бойові завдання. Та найстрашніше — прощатися з друзями… Все можна подолати, пережити — і страх, і побутові незручності, і холод, і багато чого іншого, але найболючіше бачити, як гинуть твої побратими, ті, з ким ти стільки часу провів пліч-о-пліч. Але, разом з тим, війна дала мені справжніх, надійних друзів, змусила переосмислити багато життєвих цінностей… Таке побратимство одне із найсильніших, хлопці, з якими служив, мені нині і справді — мов брати, запрошують на хрестини, бо нещодавно відразу у двох друзів народилися дітки. А я не завжди маю змогу до них вибратися, бо в самого «під крилом»… аж 45 дітей! (Сміється, — авт.)  Це все мої підопічні зі спортклубу, я їх туди загітував і тепер за них відповідаю…

Ігор Задвірний зі своїми вихованцями.

Універсальної поради, як психологічно вистояти на війні, немає. Когось підтримують дзвінки додому, іншим допомагають розмови з бойовими побратимами чи капеланом, а хтось у вільний час займається спортом. Мене у цей непростий час, зазначає Ігор, чи не найбільше рятував спорт. Під час одного із візитів до нас волонтери, почувши про моє захоплення спортом, привезли боксерські груші та рукавиці… У Старобільську на Луганщині, де ми певний час базувалися, в одному із закинутих дитячих таборів ми з побратимами облаштували собі «мініспортзал», де тренувалися, аби трохи розвіяти думки і «скинути» адреналін після того, як повернувся із завдання.

Ігор небагато розповідає про війну — але коли бачиш нагороди на його військовій формі, розумієш, скільки всього за його скромним «та що там розказувати…». Натомість аж сяє, коли розповідає про своє «дітище» — омріяний спортклуб у сільській глибинці.

На заняття до спортклубу возять навіть за 20 кілометрів

— Я демобілізувався 1 серпня 2018 року, а спортклуб у рідній Шупарці відкрив уже 20 серпня. Ще збираючись додому, вже знав, чим буду займатися, — каже Ігор Задвірний. — Це, мабуть, мене і врятувало від депресії після повернення із зони АТО. Адже після всього побаченого і пережитого дуже важко залишатись таким, як раніше.  Ніхто не повернувся з війни таким, як був. У багатьох не вистачає сил витримати ще одну війну — війну із бюрократичною машиною, людською байдужістю, нерозумінням оточуючих, більш ніж скромною допомогою держави…

Хтось замикається у собі і відгороджується від близьких, ще хтось заглядає у чарку, намагаючись таким чином втекти від реальності. Мені теж було дуже нелегко, але я жодного разу не «зірвався»… Я ж спортсмен,  не п’ю і не курю, і найбільшу розраду мені приносить улюблена справа. Я вдячний фахівцям Борщівської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості, які мені надзвичайно допомогли, а також сільському голові Шупарки Марії Якимівській, що посприяла із виділенням приміщення. Ремонт робив сам разом із друзями, і дуже скоро нововідкритий спортклуб наповнився дитячим гамором. Нині під моєю орудою 45 дітей від 5 до 15 років. Причому це діти не лише з нашого села, а й із сусідніх — їх на заняття навіть за 20 кілометрів привозять! З дівчатками займаюся гімнастикою, аеробікою, кросфітом, для хлопців – вільна боротьба, кікбоксинг, тхеквондо.

Сам теж беру участь у змаганнях, а ще навчаюся в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка на факультеті фізичної культури. Нині я уже задумався над розширенням спортклубу, тож, можливо, візьму ще одного тренера з-поміж вихованців клубу, адже вони дуже швидко вчаться й прогресують. Більше того, ми з дітками уже і в змаганнях неодноразово участь брали — їздили до Хмельницького, Черкас та Кам’янця-Подільського і всі діти отримали нагороди та призові місця. Пишаюся ними, вони просто молодці! А коли торік у листопаді ми провели змагання у нашій рідній Шупарці, дитячому (та й моєму, чесно кажучи, також) щастю не було меж!

На прикладі одного села, однієї справи, одного спортклубу я б хотів показати, що надзвичайно важливо, коли держава не повертається  спиною до тих, хто повернувся з війни. Я мрію про те, що коли повернуться додому усі, хто нині захищає нашу Батьківщину, наше суспільство навчиться гідно зустрічати з війни не лише загиблих, а й живих героїв.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Головна причина — це непрофесійність та некомпетентність урядових чиновників, а іноді і злочинний саботаж...


Рубрика: Опубліковано: о 17:36


У класичному університеті Тернополя розпочали роботу учасники Другого Міжнародного Тижня, I-WEEK’2020...


Опубліковано: о 16:25


За попередні понад двадцять років медицина була найчастіше деструктуризованою галуззю...


Опубліковано: о 13:25


На 84-ому році не стало народного артиста Володимира Ячмінського...


Рубрика: , , Опубліковано: о 9:05



Теми дня
25 Вересня
24 Вересня
23 Вересня
22 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео