Вівторок, 25 вересня 2018
• Ірина Басалига: «Мама для мене — взірець» • Громада Тернополя має об’єднатися, щоб відбити газову атаку Києва • Степан Барна: «Перспективи економічного розвитку регіону залежать від якісних автошляхів» • Що необхідно знати страхувальникам про нову форму заяви-розрахунку? • Представники місцевого самоврядування з усієї України їдуть до Тернополя вчитися розбудовувати громадянське суспільство • Валентин Наливайченко: «Українська Генпрокуратура виконує замовлення російської ФСБ» • Міносвіти знищує систему груп продовженого дня і гуртків у школах • Тернопільська артбригада відзначила чотири роки з дня створення • Опального тернопільського олігарха вигнали з Аграрної партії після невдалого бунту • Політичні торги екс-регіонала, або «Майстер-клас» від Івана Чайківського • Чи очолив Балога виборчий штаб Гриценка? • Фестивальна феєрія по-тернопільськи: драма, політичний детектив, комедія… • Українці назвали найбільш цікавих для Росії кандидатів у президенти • «Перестануть їздити автобуси – перекриємо трасу!» • «Винні у смерті мого сина хочуть кинути мене за ґрати” • «Український Єрусалим»: слідами Христа по Зарваниці • Тернополяни віддали ворожці… мільйон гривень • «Cім років тюрми — ніщо порівняно із втратою мого єдиного сина…» • Тарас Юрик: «Будуємо спортмайданчики, відтак закладаємо фундамент для виховання майбутніх чемпіонів» • Роналду в Італії: дорогий маєток, сім’я і Ferrari
Сюзанна Матійчик багато допомагала іншим, а нині сама потребує нашої допомоги

Автор: Опубліковано: 26 Квітня о 10:03 1617


Активістка, яка багато допомагала іншим, нині сама потребує нашої допомоги. Уже чотири тижні вона лікується в госпіталі у Нью-Йорку, мешкає у чужих людей, які, дізнавшись про її ситуацію, зголосилися прийняти в себе.


Щоб не думати про хворобу, Сюзанна вишиває.

У Підволочиську добре знають 28-річну Сюзанну Матійчик — енергійну й наполегливу волонтерку, “автомайданівку”. Разом із місцевими активістами вона тримала “місток” допомоги між райцентром та київським Майданом, активно долучалася до підтримки наших військових на Донбасі. Про Сюзі, як її любляче називають друзі, не писали газети, про неї не знімали сюжетів — дівчина уникала зайвої слави. Та нещодавно її ім’я та фото почали з’являтися в ЗМІ, на банерах. На жаль, з прикрої нагоди — у неї виявили онкологію. Активістка, яка багато допомагала іншим, нині сама потребує нашої допомоги. Уже чотири тижні вона лікується в госпіталі у Нью-Йорку, мешкає у чужих людей, які, дізнавшись про її ситуацію, зголосилися прийняти в себе. Сюзанна погодилася поспілкуватися з “НОВОЮ…” Навіть далеко за океаном вона вболіває за Україну і вірить, що, подолавши хворобу, продовжить волонтерську працю. 

— Сюзанно, за тебе нині вболіває вся Тернопільщина і не тільки. Які у тебе новини? Що кажуть лікарі? 

— Наразі американські медики обстежують мене, про операцію поки що не говорять, хіміотерапію відкладають, оскільки її запізно давати. Лікування я проходжу в госпіталі, який має високий рейтинг з лікування онкозахворювань. У мене була родимка на нозі, торік вона почала збільшуватися, а потім ще сталося так, що я її випадково здерла. Здавши аналізи, я почула страшний діагноз: меланома… У січні мене прооперували в Тернополі. Протягом лютого-березня була в Ізраїлі, але там надзвичайно дороговартісне лікування — одна операція коштує 20 тисяч доларів, тому знайомі порадили їхати до США. Торік три місяці була на заробітках у Чикаго, маю там знайомих, вони прочитали мою історію і взялися шукати клініку. Через четверті руки домовилися про моє лікування — буду вдячна їм до кінця життя. Я вражена тим, скільки людей простягли мені руки допомоги! “Автомайдан” організував кампанію зі збору коштів. Серцем я з вами! Це додає великого стимулу одужати, не маю права піддаватися депресії.

— Розкажи про свою участь у ВО “Автомайдан”.  

— З перших днів Майдану їздила до Києва з друзями, зі своєю мамою Анжелою Володимирівною, яка, до речі, була і на Помаранчевій революції.  Тато дуже хвилювався за нас, але не міг втримати вдома! Ми возили на Майдан медикаменти, продукти. Після розстрілів я зустрілася в Підволочиську з активістом Ігорем Василівим, він розповів, що започатковує місцевий осередок “Автомайдану”. З того все й почалося. Як юрист я надавала їм правову допомогу, брала участь у різних акціях, хотіла щось змінити в країні. У Підволочиську в нас була надзвичайно дружна компанія “автомайданівців”. Від початку війни ми активно долучились до волонтерства.

— Підволочиські волонтери одні з перших возили харчі, одяг та іншу допомогу нашим захисникам на передову… 

— Наші активісти купували старі автомобілі, ремонтували й відправляли на Схід. Багато допомагав підприємець Володимир Андріїв зі Скалата, який нині в зоні АТО. Ми залучали усіх небайдужих мешканців райцентру: хто пиріжки смажив, хто “сухий” борщ готував, хто збирав теплий одяг, плів маскувальні сітки… Два 20-тонні буси з райцентру раз за разом курсували на Донбас. Особливою була атмосфера напередодні Пасхи, Дня святого Миколая, Різдва — хотілось допомогти нашим воякам відчути свято в окопах. Пригадую, свій особистий рекорд із приготування крашанок — 500 за дві години! Варила яйця у великому баняку, потім ішли в рух декілька розведених фарб, наклейки…

Найщасливіші миті життя.

— Що для тебе означає волонтерство?

— Коли допомагаю комусь — відчуваю велику радість! У мене на роботі була кімнатка, що перетворилася на міні-склад допомоги для Сходу. Люди приносили туди пакунки для захисників, а потім ми все те доправляли.

Щомісяця на велосипеді приїжджала до нас незнайома жінка, привозила плетені шкарпетки, підстилки з картону, продукти. Вона розмовляла суржиком, була скромно одягнена. Ще на початках щось говорила, а потім просто ставила у кутку сумку, кивала мені головою і йшла. Лише згодом я довідалася, що ця жінка — переселенка з Донбасу, мешкала десь у Волочиському районі. Коли на площі у Підволочиську вантажили зібрану допомогу в буси, перехожі часто ішли до магазину і приносили щось від себе. Наші люди щирі й свідомі — допомагають, чим можуть, хоча останнім часом все менше вдається зібрати гуманітарної допомоги, бо хтось вичерпав ресурси, хтось розчарувався, хтось просто втомився війною… Нині волонтерську роботу координує логістичний центр у Тернополі, а ось “Автомайдан” взяв на себе інші завдання — вирішувати питання, які турбують людей, стежити за роботою правоохоронних органів, судів, високопосадовців.

— В “Автомайдані” не так багато жінок, та й волонтерство — важка праця. Що для тебе було найважчим? 

— Якщо треба робити, — стаю і роблю. Ніколи не панікую, не розчаровуюся. Найважче було супроводжувати наших загиблих на Сході України до їхніх домівок та в останню путь… Із Підволочиського району маємо 11 героїв.

Сюзі мусить одужати!

— Нині доводиться чути, що Революція Гідності нічого не змінила у нашій країні, що марно загинули і гинуть українці. Яка твоя думка?

— За три роки відбулося багато змін у державі, різних переоцінок, утім, я переконана, що Майдан не був даремний, недаремною була Небесна Сотня. Ми добре пам’ятаємо, чому ми тоді вийшли. Не розумію тих, хто каже, що за Януковича було краще. Інша річ — події на Сході України: там нині гинуть через плани “на верхах”, про які прості українці до кінця навіть не здогадуються. Загалом події останніх років змінили країну, люди переосмислили багато речей і намагаються щось змінювати кожен на своєму місці. Звісно, є й чимало тих, котрі в час Майдану лежали на дивані, нічого не роблять і нині, а лише критикують або ще й умудряються заробляти на війні.

— Сюзанно, тепер — про особисте. Знаю, що для тебе цей рік мав бути особливий — ти готувалася до заміжжя… 

— Для мене це дуже болюча тема. Усе життя мріяла про весілля, про білу сукню… Бог дав мені зустріти чудового чоловіка Євгена. У лютому ми розписалися, у липні мало бути весілля, але хвороба внесла корективи… Євген залишився вдома, йому не відкрили візу, щоб супроводжував мене. Сумую за рідними і за Україною… Щоб не думати про хворобу, вишиваю — закінчила картину природи, тепер вишиваю ікону Різдва Христового. Вишивання заспокоює, зосереджує думки на позитивному, що бачу довкола. Вірю, що подолаю недугу. Мрію повернутися в Україну і продовжити свою улюблену волонтерську справу, а найбільше хочу, щоб ніхто з моїх рідних, знайомих ніколи не дізнався, що таке підступна хвороба.


Від “НОВОЇ…”
Звертаємося до усіх небайдужих допомогти одужати Сюзанні, перерахувавши їй кошти на лікування.
Картка “ПриватБанку”:
5168 7423 4311 5196
(отримувач — Матійчик Анжела Володимирівна
(мама Сюзанни).
Картка для перерахунку в доларах США:
4430 4500 4617 6581
(siuzanna matiichyk).

Сюзанна мріє знову займатися волонтерством.

Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

У два роки вона малювала фантастичних звірів, у шість – мала персональну виставку, на яку приводили студентів, нині ж її роботи прикрашають дитячі книги та підручники...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У Києві підвищують ціну за газ, а виживати з новим тарифом мають міста і села
...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


Якість відремонтованих доріг на Тернопільщині оцінив в. о. керівника Державної агенції автомобільних доріг «Укравтодор» Славомір Новак, перебуваючи в нашій області у робочій поїздці...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:00


З 1 жовтня 2018 року набуває чинності новий Порядок фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та деяких виплат потерпілим на виробництві...


Рубрика: , Опубліковано: о 12:00


Якщо бути об’єктивними, то маємо визнати — Тернопіль обирають свідомо, бо тут є що показати і є чим пишатися...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 10:00



Теми дня
24 Вересня
21 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео