Неділя, 21 жовтня 2018
• Відома українська акторка загинула у ДТП • Через необережність інструктора втратила зір • Степан Барна: «Тернопільщина здатна формувати майбутню еліту Збройних сил України» • На Тернопільщині – день жалоби через трагедію в окупованому Криму • У Львові і Києві підвищують вартість проїзду в транспорті • У Тернополі відкрили першу соціально-спортивну школу Фонду «Реал Мадрид» в Україні • Про Томос і «московських демонів» • Учаснику АТО з Лановеччини виділили землю, якої… нема • А Заставному все мало… • «Позивний «Бандерас»: тернополяни у кадрі й поза ним • Через перекриття дороги «газовими активістами» потерпіла молода працівниця патрульної поліції • Тернопільські перевізники хочуть підняти вартість проїзду • Як ставляться відомі люди Тернопільщини до надання автокефалії Українській православній церкві • Калинова алея у Тернополі – символ пам’яті про загиблих Героїв • Тернопільській обласній комунальній клінічній психоневрологічній лікарні — 60! • Тернополянка Настя Бачинська — дворазова призерка юнацької Олімпіади! • Серце на… батарейках! • Сирний маківник з персиками • Зрадники без звання • Je t’aime шкірками від ковбаси…Ірена Карпа втретє вийшла заміж
Тарас Юрик: «Я з футболом усе життя»

Опубліковано: 23 Травня о 14:57 36


Нині молодий тернопільський народний депутат Тарас Юрик — член Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики і входить до восьми груп з міжпарламентських зв’язків.


Нещодавно Тарас Зіновійович організував перше в історії виїзне засідання Бюджетного комітету Верховної Ради на Тернопіллі і проводить постійні зустрічі з виборцями на своєму окрузі та намагається вирішити їх проблеми.

Та, попри напружені робочі будні, Тарас Юрик уже понад рік очолює федерацію футболу Тернопільської області, а ще сам грає у футбол за парламентську команду. «Гра мільйонів» для нього — більше, ніж просто спорт. І так було, скільки себе пам’ятає…

«Своїм вболіванням ви колись мене до інфаркту доведете!» — жартома казала мама»

— Минулої суботи відбулося чергове протистояння «Динамо» — «Шахтар». А ви за кого вболівали?

— Однозначно за «Динамо». З раннього дитинства вболіваю за цю команду, отож навіть жодної іншої думки бути не може. Я вже змалечку — так десь з 1986-87 років — збирав вирізки з газет (про кольорові футбольні журнали тоді годі було й мріяти), історичні фото, інтерв’ю з футболістами, отож, ставлення до цієї команди особливе.

— А який перший матч пам’ятаєте?

— Напевно, півфінальний матч Кубка чемпіонів «Динамо» — «Порту» навесні 1987 року. Спогади лише асоціативні, звісно, тепер не пригадаю ані ходу гри, ані картинки, але матч був дуже резонансним на той час. Мій батько, Зіновій Теодозійович, також дуже палкий уболівальник і, очевидно, цим і мене «заразив». Пам’ятаю, що той матч ми дивилися разом, пристрасно вболівали і, напевно, та гра є апогеєм футболу мого раннього дитинства.

— Очевидно, у вас є й сімейні традиції перегляду футбольних матчів?

— Батько багато займався спортом, добре грав у волейбол і баскетбол, а ось вболівали ми завжди за футбол. У ті наші сімейні вболівальницькі вечори найскладніше, напевно, було нашій мамі. Вона навіть намагалася піти з хати на момент матчів, і її можна зрозуміти. Уявіть собі, в кімнаті ми вболіваємо втрьох – з татом і братом Юрієм. І ось тиша-тиша, аж раптом гостра атака чи забитий гол, і з кімнати — істеричний вибух емоцій. «Ви колись мене до інфаркту доведете!» — жартома казала мама. А насправді тепер вона також любить подивитися важливий футбол (наприклад, матч збірної України) чи бокс, тож можу сказати, що ми виховали ще одного уболівальника (сміється, — авт.)

«За пристрастю та емоціями наш футбол не поступався матчам Прем’єр-ліги»

— А де навчалися азів гри у футбол?

— Ну, аж ніяк не в спортшколах, адже в селі Кобилля Збаразького району, звісно, їх в принципі не могло бути, тому грали просто в школі. Влітку це було особливо цікаво, адже всі ми, діти, жили за одним графіком — цілими днями пасли корів, а ввечері збігалися на шкільний стадіон грати в футбол. Приженеш, бувало корову, вже сутеніє, але схопив м’яча і на стадіон. Грали до повної темряви і навіть пізніше, а коли вже вчергове не могли знайти м’яча в траві, то йшли додому. І так відбувалося практично кожнісінького дня, а спинити нас могла хіба що страшенна злива. Шкільний футбол, до речі, річ надзвичайно запекла і… травматична (сміється, — авт.) Тому всі ми мали, м’яко кажучи, збиті ноги.

Потім я грав у товариських матчах між селами, а пізніше, під час навчання в університеті, за команду факультету. У той час, до речі, в селі був імпровізованим спортивним організатором. Я приїжджав з навчання в п’ятницю, брав ключі від спортзалу і всі п’ятничні та суботні вечори, години так з 18.00 до 22.00, ми грали у волейбол. Сходилася практично вся сільська молодь — одні грали, інші вболівали, було надзвичайно весело й цікаво.

Звісно, це не якийсь вищий рівень, але, повірте, що за пристрастю та емоціями наші матчі не поступалися іграм Прем’єр-ліги. Я з дитинства мріяв стати футболістом, пізніше це прагнення розвіялося, але любов до футболу зберігаю досі.

«Коли казав тост ветеранам київського «Динамо», то ледве стримував емоції»

— Ви — давній уболівальник, але, очоливши федерацію футболу Тернопільської області, тепер маєте змогу спілкуватися з давніми кумирами, що, напевно, бачили лише в дитячих снах?

— У цьому плані для мене показовим є матч 2015-го року, коли відомий бізнесмен і меценат, мій давній друг Олег Собуцький (президент ФК «Агробізнес» із Волочиська, — авт.) запросив на товариський матч до Кременця команду ветеранів київського «Динамо». Після гри всі зібралися на святкову вечерю, і я сидів біля своїх кумирів, героїв газетних вирізок, говорив з ними. Коли казав їм тост, то ледве стримував емоції. Це був один з найемоційніших і чуттєвіших моментів життя… Тепер, коли вже спілкуюся з футбольними героями сьогодення, то таких емоцій немає, а ось кумири 80-их досі в серці.

— Звісно, доводилося говорити і з нинішнім тренером збірної Андрієм Шевченком?

— Так, він буває у нас і на виконкомах ФФУ, і ми їздимо на матчі збірної. Він, однозначно, геніальний футболіст і уособлює наш футбол. До того ж Андрій — дуже проста й відверта людина у спілкуванні. І ця його щирість імпонує співбесідникам. Тому і в Італії, і в Англії про Шевченка як про людину дуже позитивні відгуки. І це також частина його успіху.

«Хочемо бодай відштовхнутися від дна і йти вгору»

— Найбільший розвиток чемпіонату України припав на 2011-2013 рр., коли київське «Динамо», навіть перекупивши ледь не пів-Європи, не могло випередити «Шахтар», «Дніпро» чи «Металіст». Нині бачимо зовсім іншу ситуацію і певний «відкат» назад. На вашу думку, який стан ближчий до реалій нашого футболу — тодішній чи теперішній?

— Зрозуміло, чому настільки значний футбольний прогрес спостерігався в ті роки, про які ви говорите. Тоді відбувалося певне змагання багатих людей, для яких правилом доброго тону було утримування якогось футбольного клубу. Звісно, що від цього вигравав український уболівальник, який бачив якісний футбол.

З іншого боку, у тій ситуації програвав український футбол, адже нашим молодим футболістам було дуже важко потрапити до складу команд — там в основному грали легіонери. Безперечно, сильні футболісти, але не українські.

Нині ж у футболі залишилося не так багато заможних людей, які здатні патронувати команди на високому рівні. Однак, ми маємо інший позитив і насамперед на прикладі київського «Динамо». Нинішній варіант столичного гранда, на мою думку, має надзвичайно великі перспективи за десять останніх років. Молоді гравці, які сьогодні формують склад, мають необхідну ігрову практику, а з нею й можливість вирости у сильних виконавців. Ну, а зростання рівня київського «Динамо» неодмінно приведе до росту ігрових показників збірних команд України та прогресу всього нашого футболу.  Гадаю, те, що відбувається в «Динамо», робота його школи, яка навчає дітей від 10-річного віку, — найкраща стратегія розвитку українського футболу. Маємо починати не з кінця, не з верхівки айсберга, а з початків — з дитячого футболу.

— А на якому рівні український футбол за своєю інфраструктурою, якщо порівнювати з іншими країнами, де вам як футбольному функціонеру доводилося бути?

— На дуже низькому, на жаль. В Україні ніколи не було комплексного підходу в цьому плані. Завжди всі намагалися зняти якісь вершки, допоки вони були. Коли ще була «жива» інфраструктура, що залишилася з радянських часів, то її, певною мірою, було достатньо. Та поступово вона зносилася і фізично, і морально, а нічого нового за 25 років ми зробити не спромоглися. І результат дуже сумний — по коліно в калабанях великому футболу не навчишся. Зростає й імовірність травматизму, що автоматично відбиває охоту в батьків віддавати дитину в спорт. Тому в українському футболі терміново необхідно здійснити низку фундаментальних заходів. По-перше, звісно, збудувати нову інфраструктуру. Від цього ми нікуди не дінемося, і цьому приділяємо найбільшу увагу. По-друге — дітей потрібно стимулювати займатися футболом. Звісно, що оновлена інфраструктура, зелені газони, які ваблять пофутболити — сам по собі великий стимул. А якщо на них привезти суперзірок, які покажуть майстер-класи, то ефект ще збільшиться. Крім того, нині ми ще в перервах матчів чемпіонату області намагаємося влаштовувати конкурси, розігрувати м’ячі для дітей, щоб таким чином залучити їх до гри мільйонів. Розуміємо, що роботи ще дуже багато, але хочемо бодай відштовхнутися від дна і йти вгору.

Після пам’ятного матчу з парламентарями Грузії.

— Сильна професійна команда — верхівка футбольної піраміди. Тривалий час таким колективом для Тернопілля була «Нива». Нині, в силу різних причин, ця команда не виконує своєї колишньої функції. На вашу думку, яким чином у нашій області можливо утримувати сильний професійний колектив?

— Усе в житті має логічну складову і футбол не виняток. Якщо ми нині просто поставимо собі першочергову мету — створення професійної команди, то автоматично слід відкинути можливість якогось розвитку і перспективи. Навіть на етапі створення боєздатного колективу, очевидно, доведеться шукати фахових гравців в інших областях. Це тягне за собою збільшення бюджету клубу (адже на «чужих» завжди витрачається більше, ніж на «своїх»), інші необхідні фактори, які в підсумку обертаються фінансовим занепадом і неодмінною катастрофою.

Гадаю, що значно перспективніший шлях, який обрало нинішнє керівництво тернопільської «Ниви». Клуб має домовленість з дитячим футбольним клубом «Чемпіон», будує базу й іншу тренувальну інфраструктуру. Таким чином створюється міцний фундамент, який дозволить поступовий розвиток клубу і поповнення колективу своїми виконавцями. Без такого підґрунтя, на мою думку, будь-який професійний колектив виглядає як тимчасова забаганка чи частина політичного проекту під вибори.

Я, до речі, впевнений, що «Нива» обов’язково має повернутися на тернопільський стадіон. Пригадую, що я вперше потрапив на її матч у 1988 році, тоді тернополяни грали з московським «Спартаком». Пригадую повні трибуни, неповторні відчуття. І після того ця команда неодноразово збирала аншлаги на нашому стадіоні. Тому, вважаю, що всі складні моменти в якихось стосунках та емоції слід винести за дужки. Футбол найперше для уболівальників і вони мають бачити улюблену команду.

«У парламентській команді граю в захисті, але хочу повернутися на улюблену позицію центрального півзахисника»

— А у Верховній Раді багато вболівальників?

— Однозначно, що багато. Парламент, то певний зріз суспільства, а отже, пропорції вболівальників зберігаються. Часто збираємося повболівати разом. Ось нещодавно ходили дивитися фінал Ліги Європи «Атлетико» — «Марсель».

— Маєте якесь визначене місце переглядів матчів?

— Ні, якихось забаганок у нас немає. Обираємо заклад, де є великий телевізор і якісний телесигнал, та вболіваємо.

— А у футбол нардепи грають?

— Так, збираємося парламентською командою ввечері кожного четверга, а часом і у вівторок. Часто граємо з командою столичних журналістів, але в них дуже сильний колектив і ми переважно програємо, проте набуваємо досвіду.

— А хто у команді нардепів лідер?

— У нас в команді, скажімо так, сплав різного досвіду. Миколі Петровичу Паламарчуку вже за шістдесят, не набагато молодший й Іван Дмитрович Спориш, отож, вони задають ритм і демонструють, як вправно в такому віці ще можна грати у футбол. Наш незмінний форвард і бомбардир — Юрій Македон. А ще в команді Вадим Івченко, Іван Крулько, Юрій Соловей, Ярослав Москаленко, Діма Білоцеркович та всіх відразу й не згадаєш…

— А ви на якій позиції граєте?

— Тепер у захисті. Раніше основна моя позиція була — центральний півзахисник, але нині фізичні кондиції дозволяють грати лише в захисті. Можливо, з часом додам у «фізиці» і повернуся на звичну позицію. Торік у листопаді ми зіграли  на турнірі серед парламентарів. На груповій стадії виграли у румунів — 3:0 та у важкому матчі зіграли внічию з грузинами — 1:1. Лідером тієї команди є Леван Кобіашвілі (свого часу він виступав за «Шальке» та «Герту» і був одним з кращих гравців німецької Бундесліги, — авт.) Він і забив нам гол зі штрафного, поклавши м’яч під поперечину. У матчі за третє місце, на жаль, ми поступилися полякам — 1:2, причому вигравали 1:0 та мали ігрову перевагу, але не склалося. Тепер плануємо організувати матч з німецьким Бундестагом. Отож, парламент нині живе, у тому числі, й футболом!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Нещодавно опубліковане

Водія автобуса затримано. Триває слідство ...


Рубрика: Опубліковано: о 11:12


Тернопільська поліціянтка Олександра Павук після травмування на полігоні перенесла операцію в Італії ...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Голова ТОДА відвідав урочистості з нагоди Дня захисника України...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


19 жовтня на Тернопільщині відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації Степана Барни оголошено Днем жалоби...


Рубрика: Опубліковано: о 15:00


Різке здорожчання пального провокує чергове підвищення цін на транспортні послуги...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00



Теми дня
20 Жовтня
19 Жовтня
18 Жовтня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео