Середа, 20 листопада 2019
• Стоп, хандра! • За алкоголь неповнолітнім – штраф! • Гарбуз запечений по-турецьки: ідеальний гарнір для птиці та риби • Віртуальна корова за реальні гроші • Адель схудла на 20 кілограмів • Варді знову дивує • Ляшко «відірвався» • Підрізав у кафе через… цигарку • Перша – на першій • Хто винен у тому, що Гаївський міст так довго ремонтують? • Побили 3-річного хлопчика? • Життя міста взимку: хто за що відповідальний? • «Тернопільміськтеплокомуненерго» звертає увагу тернополян на зміну порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг • Тернополянин – чемпіон світу з кікбоксингу WТКА • Новаторство, продиктоване потребою • Один народний і троє заслужених! • Дві жінки постраждали в ДТП • За виставу про Шевченка — на Шевченківську премію! • Крали електроенергію в Укрзалізниці… • Масиви «Східний» і «Сонячний» отримуватимуть гарячу воду цілодобово
Тернополянка Надія Бенькалович про те, як хвороба перевернула її ставлення до життя

Автор: Опубліковано: 14 Грудня о 10:00 918


«Навіть від щоденної рутини, коли готуєш їсти, перевіряєш дітям уроки – отримуй задоволення .


22 грудня їй виповниться 41. Скільки ще відведе Господь – вона не знає, як, зрештою, і кожен з нас. У тернополянки Надії Бенькалович – мієлома. Це захворювання крові. При якому можлива ремісія, яка або відтягує кінець, або дозволяє перезавантажити себе і смакувати життя. Залежно від того, як сприймати. Надя довірилася Богу і обрала другий варіант. Тож нині щодня вона не втомлюється заціловувати дітей та коханого чоловіка, дякувати батькам, тішити рідних та знайомих смачнючою випічкою і… просто жити на повні груди. Не задумуючись, що буде завтра.

— Надю, коли ти вперше запідозрила, що з твоїм організмом щось не те?

— У 2010-ому році підняла дворічного сина з колиски і зрозуміла, що не можу випрямитись. Проблеми з хребтом пішла вирішувати до мануальних лікарів, мене трохи «пом’яли», робила також обмотки з глини, їздила до Зарваниці – робила все, що могла. У 2012-ому народила другу дитину. У березні 2014-го,
Маргаритці не було ще й двох рочків, почала різко втрачати вагу. Поздавала аналізи – і все стало зрозуміло…

Зробила МРТ, де лікар написав, що потрібна консультація онколога, – і у мене почалися дикі плачі. Не могла повірити! Вирішила піти ще до невролога. А той порадив надзвичайно хорошу лікарку-гематолога, яка дуже підтримала мене, Ренату Йосипівну Вибирану. А потім я потрапила в Італію, де у 2015 році мені зробили пересадку кісткового мозку, я сама собі була донором. Пересадили і отак «клигаю» донині, – усміхається Надя.

— Лікування за кордоном не дешеве…

— Так, пересадка і лікування за кордоном коштують, як мінімум, 50-70 тисяч євро. Ми мали лише 10 тисяч. Але в мене тітка в Італії працює і вона мені «вибила» лікування для іноземців, що мало кому вдається. Пригадую, я запитала свою перекладачку, яка супроводжувала мене у лікарні: «Любо, а якби мене люди питали, як це мені вдалося, як потрапити на лікування таким чином, що мені казати?» — «Нікому не кажи, так нікому не щастить…» — відповіла вона.

— Коли у людей трапляється схоже, вони відразу «бомбардують»  Бога запитаннями: «Чому я?! За що?!» У тебе було таке?

— У мене не було такого. Бог дав мені розуміння не шукати причини, чому це сталося, а шукати можливості, як того позбутися. Так, я плакала. Але у мене не було до Бога жодних претензій. Я до того ходила до церкви щонеділі, у мене стосунки з Богом були досить таки нормальні, але тепер я розумію, що то було абсолютно не те. І, напевно, оця хвороба дана для того, аби щось по-іншому зрозуміти, щось усвідомити. Так, ти ходиш до церкви, виконуєш усі приписи, але ніколи не зупиняйся у стосунках з Богом, розвивай їх далі. Принаймні я саме так це сприйняла і з Божою допомогою мені вдалося подовжити життя. Я нині в стадії ремісії. Після пересадки вже прожила три роки. Кожен день живу, наче він останній, насолоджуюся життям і найменшими дрібницями у ньому. Навіть від щоденної, здавалося б, рутини, коли готую їсти чи займаюся дітьми  – і від того отримую задоволення. Бо завтра того може не бути.

— Чого ще навчила тебе хвороба?

— Цінувати людей, цінувати стосунки в сім’ї. Коли я повернулася з Рима, сусідка розповідала, що часто ходила з дітьми гуляти – зі своїм сином і моїм Вадиком. Вони бігали біля церкви, рвали кульбабки, дмухали і загадували бажання. «А твій вирвав кульбабку, задув і каже: «Я хочу, щоб моя мама була здорова». Я й нині без сліз не можу переповісти ці слова сусідки… Коли ми з чоловіком були в Італії, за дітьми дивилися мої батьки. Мамі було дуже непросто: син був у першому класі – непростий період, доньці два роки – теж дуже нелегко. Але вона без вагань взяла на себе турботу про них. Чоловік доглядав за мною, особливо в період «хімії» – мені тоді було дуже зле. Він постійно був біля мене. Підтримка рідних просто неоціненна!

— Що би ти порадила людям, які дізналися, що у них онкологічне захворювання?

— Насамперед, як би банально це не звучало, не опускати рук. По-перше, шукати нормального лікаря. По-друге, шукати можливості лікуватися якнайкраще. Знаю, дехто скептично і навіть вороже ставиться до офіційного лікування, стверджуючи, що «Бог зцілить, якщо захоче». Так, але Бог може зцілити і за допомогою лікарів. Якщо Бог дає так, що люди вчаться на лікарів, медицина розвивається, то, очевидно, потрібно шукати шляхи для того, щоб вилікуватися. У жодному разі не закриватися в собі. Якщо людина хоче тобі допомогти, то дай їй можливість це зробити. Розумію, що в деяких випадках, коли люди лізуть з безглуздими  порадами, це відповідно й треба сприймати. Мені не раз казали: голодуй, або пий соду.

— Радили ті, хто вилікувався у такий спосіб?

— От власне, що ні! Мене так дратує, коли гортаю стрічку у Facebook і там зустрічаю посилання на статті про те, що рак останньої стадії виліковується. Якщо на своєму досвіді не переконалися, що це дієво, – люди, не давайте порад! Зрештою, те, що допомагає одному, може не допомогти іншому. Онкологія – то така штука, що з нею треба звертатися тільки до лікарів. І, звичайно, до Господа. Жодна бабка не допоможе.

Ще раджу обов’язково знайти собі духівника, якому зможете довірити усі хвилювання. Мені в церкві дуже допомогли сприйняти свій стан. Один священик сказав: «А якщо одного разу прийде момент і Бог покличе: «Все, треба йти!», що ти будеш робити?» Мені було так страшно! Я так довго ходила з тими думками чорними, а священик мені тоді каже: «А ти прийми це, як належне».

— До хвороби ти працювала журналісткою. Не хочеш повернутися?

— Журналістику я любила і шалено люблю й нині, але вона забирає багато нервів, а це не на користь усім, а мені нині особливо. Я обожнюю писати, отримую від цього насолоду, мені цікаво готуватися до інтерв’ю, дізнаватися щось нове, люблю спілкуватися з людьми. Так, я дуже би хотіла бути у журналістиці й тепер, але коли хребет тримається на чесному слові, то по місту дуже не побігаєш…

— Але сидіти, склавши руки, ти не можеш, тому у тебе з’явилися тортики!

— Солоденьким захопилася, ще коли з малим сиділа в декреті. Пекти вміла, а ось прикрашати ще не пробувала, думаю – давай повчуся. Навчилася робити прикраси з мастики. Але нині вона вже не модна.

— А що нині модно?

— Нині в моді кремові торти. Модні вишукані малюнки на тортах, декори, які можна з’їсти. Тоді я робила торти на замовлення, але потім через хворобу не змогла, було важко вистояти на кухні. Не планувала тепер повертатися до того, але якось подзвонила чоловікова кума і каже: «Слухай, моя донька хоче, щоб ти їй спекла торт на день народження. Але я заплачу гроші». Погодилася. А мій син саме був на канікулах, каже: «Мамо, я тобі зроблю рекламу». Змонтував ролик. Коли поставила його на сторінку в Facebook, всі захоплено коментували: «У вас такий син!» і почали замовляти торти. Сама я не надто люблю солодке, м’ясне мені, наприклад, смакує більше, але від випікання отримую шалене задоволення, як і від журналістики. Коли людина отримує свій тортик і каже: «Ой, як класно!», а потім, коли дзвонить зі словами: «Та то не тільки гарно, а ще й смачно», то я на сьомому небі. Я не печу з дешевих продуктів: спредів, маргаринів, а лише з масла чи натуральних вершків. Хоча, звичайно, не можу гарантувати якості того масла, але беру таке, як для своїх дітей. Стараюся брати італійське какао, бо то чорне какао, а не пісок.

— До речі, про італійські продукти. На що ти «підсіла» в Італії? Без яких італійських страв нині свого раціону не уявляєш?

— Без салатів! Береш звичайний салат, рвеш його руками, додаєш помідор-огірок, сік лимона або бальзамічний оцет. Трошки підсолюєш і додаєш будь-який сир, я люблю пармезан. Сама роблю моцареллу, яку обожнюють мої діти, але для неї треба спеціальний фермент, я його купила в Італії, та, думаю, можна знайти в інтернеті. Обожнюю рікотту, хоча, коли була в Італії, не могла їсти: якийсь солодкий сир – незрозуміло що! Мені так хотілося нашого домашнього сиру. Мені навіть мама передавала його з України. В Італії я звикла до простої їжі. Італійці молодці щодо цього, зовсім не заморочуються, щоб годинами стояти біля плити. Прийшли ввечері, кинули м’ясо на сковорідку чи якусь рибку, салатик нашвидкуруч – і досить.

— У тебе не було думок, щоб залишитися в Італії назовсім?

— Спочатку, коли тільки потрапили туди, передмістя Рима видалося мені таким брудним і захаращеним, що думка про це й закрастися не могла! Пригадую, ми з чоловіком їхали, я розглядала все квадратними від подиву очима і мовила: «Побачити Рим – і померти». Чорний гумор. Але сміх продовжує життя, тож я багато жартую навіть і у такий спосіб. Нині я кожні півроку їжджу на перевірку до італійської клініки. Якщо ж раптом ситуація погіршиться і доведеться знову поїхати на лікування, то, може, і подумаємо над тим, щоб переїхати в Італію.

Нині вивчаю італійську мову – наразі без мети, просто, аби розвиватися… Хочу все встигнути. Хочу встигнути насолодитися життям. Хочеться просто жити.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки:

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

10 порад, як зберегти бадьорість духу у найтемнішу пору
...


Рубрика: , Опубліковано: о 18:00


Працівники поліції приділяють особливу увагу профілактиці негативних явищ у дитячому середовищі, зокрема, протидії пияцтву і тютюнопалінню серед дітей
...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:00


Гарбуз запечений за турецьким рецептом з егейської кухні. Такий гарбуз добре подавати з йогуртово-часниковим соусом. Запечений гарбуз — відмінний гарнір для птиці та риби...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


Жителька Збаражчини стала жертвою шахрайства

...


Рубрика: Опубліковано: о 15:00


Британська співачка Адель несподівано розпрощалася зі своїми пишними формами. Подейкують, артистка скинула майже 20 кілограмів...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00



Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео