П’ятниця, 18 січня 2019
• Демократичні сили визначилися з єдиним кандидатом у президенти • Наколядували на рекорд! • Фатальна аварія у Ступках • Даринка впала на сцені… • Олександр Шевченко: «Щастя – це коли всі навколо щасливі» • Досі згадувати Кіріла в храмах – це злочин! • Президент Петро Порошенко: «Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова» • 20 облич’2018: Роман Задорожний • Вадим Рахліс: «У Тернополі я підготую перших професійних переговорників у Західній Україні!» • У підсудних — «гора» претензій. Судді готові все витримати • Ансамбль «Ходаки» переміг на міжнародному фестивалі колядок • «Олег своєю смертю ніби мав зупинити горе-керівника…» • Божик скрипки вразив Тернопіль! • 20 облич’2018: Наталя Багрій • Тернопільський лікар Серій Фаренюк президентом стати не зможе… • Віктор Павлік розповів про лікування онкохворого сина • 20 облич’2018: Іван Ясній • Помер чоловік, що впав у 2-метровий котлован на вул. Коновальця • Пожежа на Карпенка: старенька палила дрова в квартирі, щоб зігрітися • Впав у 2-метровий котлован, але ні медики, ні рятувальники не хотіли туди лізти
Тернополянин Микола Герасимчук: «Пообіцяв побратимам, що коли повернуся з Майдану живим, привезу свої фіалки в кожне місто…»

Автор: Опубліковано: 4 Лютого о 17:00 102


Нововиведений сорт фіалок «Янголи світла» тернополянин Микола Герасимчук присвятив пам’яті Небесної сотні.


Наша розмова давалася пану Миколі нелегко. «Знаєте, я оце вам розповідаю і чую, як мороз шкірою іде», – зізнається чоловік. Три роки минуло з подій Майдану, а його й досі болить. Не тільки спина, пошкоджена озвірілим «Беркутом». Пам’ять болить… 

Він донині пам’ятає усе – в найдрібніших деталях. Як одним із перших вийшов у ті холодні листопадові дні спершу на тернопільський Євромайдан, а уже за декілька днів поїхав до Києва, де «приїздами-від’їздами» пробув на Революції Гідності майже три місяці. Як йому, працівнику на державній роботі (ще й на стратегічному об’єкті), довелося ставити питання руба: або відпустите у відпустку за свій рахунок (на Майдан), або звільняюся. Як пережив на Майдані найважчі дні штурмів, дивом уникнув смерті і знайшов справжніх побратимів. «Вони, – каже пан Микола, – попервах із мене незлостиво так підсміхувалися: мовляв, старший серйозний дядько, а квіточками займається, навіть псевдо майданне дали – «Фіалка», а потім так зжилися-здружилися, що  я пообіцяв їм: «Хлопці, як вернуся додому з Майдану живим, то привезу свої фіалки в кожне з ваших міст».

Він таки дотримав обіцянки.  Щоправда, так сталося, що квіти багатьом із побратимів довелося приносити уже на могили…

 З Миколою Герасимчуком та його дружиною ми зустрілися  на виставці їхніх селекційних сортів фіалок. У колекції подружжя, яке ось уже майже два десятки років займається  розведенням квіткової краси – понад 500 (!) сортів фіалок. Хоча, зізнається подружжя Герасимчуків, лік своїм квіткам вони давно втратили. «Це коли у вас є кілька десятків сортів, їх можна рахувати, – сміється дружина. – А коли перевалило за півтисячі, лічити їх – то вже марна справа… Ми своїм квіткам навіть окрему кімнату виділили, так їх любимо і шануємо…»

Є у подружжя Герасимчуків і чимало власних виведених сортів, які дивують та вражають тонко підібраною кольоровою гамою  та занурюють у фіалкову феєрію.  Але особливим для Миколи Васильовича став присвячений пам’яті героям Небесної сотні сорт «Янголи світла», який він вивів. Тендітна ніжна біла квітка і… такі ж ніжні білі листочки- як данина пам’яті тим Героям, котрі вже – ангелами на небі…

«Виводити новий сорт фіалок- робота часоємка і клопітка, – каже пан Микола. – Ця фіалочка нашої власної селекції, вирощена з малесенького сіянця. Щоправда, коли фіалка вперше зацвіла, квіти були… червоного кольору. Уявляєте, який символізм. Я сказав: «Ні, так не піде…». Але ми дуже хотіли, щоб рослинка зацвіла білим. Проте змінити колір квітки з червоного на білий- майже неможливо, це було б диво! І в нас це диво… сталося!  З Божою допомогою у нас все вийшло. Ми з дружиною раділи як діти…

«Ваші фіалки вернули мого чоловіка до життя…»

А ще більша радість, каже пан Микола, коли на наші виставки – і в Тернополі, і в інших містах- приходять бійці АТО. Був випадок: бачу, стоїть біля фіалок чоловік у камуфляжі і з паличкою, і видно, що йому навіть стояти нелегко, і квіти розглядає… «Беріть, кажу, нашим Героям – безкоштовно…». Він мені на те: «Та нащо мені квіти, бачиш, який я…» Я йому кажу: «Бог тобі подарував найцінніше-життя, живи…», і  таки подарував саджанця. А за якийсь час приходить до нас жіночка, вибирає квіти і дякує мені-не надякується, каже: «Мій чоловік після повернення з АТО у такій депресії був, ніхто не знав, як йому зарадити, а ваші фіалки просто-таки вернули його до життя, тепер от захопився, розводить, поливає з донечкою…» І показує фото, а на них – той самий чоловік у камуфляжі…

Багато моїх побратимів з Майдану нині в АТО, я з усіма підтримую зв’язок, у міру можливостей допомагаю їм. На жаль, мій стан здоров’я не дає приєднатися до їхньої боротьби…

На Майдані я входив до одинадцятої сотні, друга чота. Там познайомився із дуже дорогою мені людиною, з якою і пройшли майже увесь Майдан і якої нині, на жаль, уже нема поміж нас. Офіцер, афганець, майданівець, легендарний-це я вам без перебільшення кажу! – айдарівець Ілля Василаш, позивний «Дєд». Цей позивний, у нього, до речі, ще з наших майданівських буднів: скільки їх ми пройшли пліч-о-пліч… Ілля казав мені: «Колю, як мені шкода тих дітей, що тут калічать й убивають, краще б вже мене…» Тому, коли нас штурмував «беркут», ми завжди ставали у перші лави, аби закрити собою молодих, яким ще жити і жити…

Питаєте, чи не страшно було? Тоді страху не відчувалося зовсім, але нині,  сяк-так аналізуючи події тих днів, розумію, скільки було моментів, коли я насправді міг просто не повернутися додому з Майдану… Коли «беркути» під ноги кидали гранату і вона там і розривалася, ще щастя, що не «начинена»… Було, на барикадах куля (металева, не гумова!) летіла просто на мене: залишився живий, бо зрикошетила… Коли нас поливали крижаною водою, підхопив двостороннє запалення легень. Але нас чим більше «беркутня» шарпала, тим твердіше ми стояли…

І коли вже, побитий, лежачи удома, дивився найстрашніші побоїща на Грушевського та Інституській, не в силах стримати ридання, мене врятували… фіалки. Дружина навмисне повитягувала і порозставляла у моїй кімнаті десятки горшків із квітами, і вони мене заспокоювали. Фіалки – дуже позитивні квітки, вони лікують, знімають стреси та негатив. Нині на будь-які наші виставки фіалок-а вони відбуваються не лише у Тернополі, а й Львові, Хмельницькому, Чернівцях, Рівному я завжди запрошую АТОвців та хлопців з Майдану-для них усіх у мене завжди знайдуться паростки фіалки, які вони будуть ростити… Я часто повторюю, що найдорожча та найцінніша квітка-та, яку виростив ти сам…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

В єдності – сила, тому настав час заради майбутнього відкинути власні амбіції і гуртуватися навколо єдиного кандидата...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


Співати колядки, прославляючи в них народження Ісуса Христа, — давня християнська традиція, яка не втратила популярності і в наші дні...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:00


Четверо травмованих, серед яких один чоловік у важкому стані в реанімації — це наслідки дорожньо-транспортної пригоди на Тернопільщині...


Рубрика: , , Опубліковано: о 15:00


"Моя Даринка могла жити, якби їй вчасно надали кваліфіковану допомогу, але ж медсестра пішла додому заганяти гуси…"...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 14:00


Ця карпатська культура, колорит і християнські традиції завжди надихають. Іншого місця, щоб так відчути все це, – немає...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:02



Теми дня
17 Січня
16 Січня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео