Середа, 07 грудня 2022
• Біля Почаєва урочисто перепоховали десятьох воїнів УПА • Підробив документи про ремонт опалення в лікарні. На Тернопільщині засудили підприємця • Ні генераторів, ні коштів: шахрай ошукав мешканця Тернополя на 50 тисяч гривень • У Тернополі на переході автомобіль збив маму з візочком • Як отримати допомогу за електронним лікарняним • На Тернопільщині презентували інформаційно-аналітичну систему, що створює нові можливості для шкіл • Вдвічі менший урожай і непрогнозована посівна: ситуація із зерном в Україні • “Прошу суд зняти з мене браслет, оскільки є перебої з електроенергією” • Перерахунок пенсій у грудні: кому і на скільки підвищать виплати? • У Тернополі працюють десять пунктів обігріву • У Почаївській лаврі знайшли матеріали проти України • Із присвятою Збройним силам України! У Тернополі виступить Капела бандуристів • Замість ялинки – хатинка святого Миколая • Мобільні зупинки-укриття у Тернополі мають сертифікати відповідності • Велосипедист переїжджав у темряві дорогу… • У Тернополі планують розгорнути 12 стаціонарних пунктів обігріву • 8000 світловідбивальних стрічок-флікерів отримали маленькі тернополяни • Незаконно вивозили за кордон військовозобов’язаних • Справжнє обличчя війни • Шахрай поцупив із банківського рахунку 35 тисяч гривень
«У Тернополі мене сприймають бомбезно»

Автор: Опубліковано: 16 Вересня о 10:51 184


У гурті «Perfect boys band» — музикант Глоді Вова Кіналенделе з Африки.


«Мене звати Вова», — представляється Глоді Кіналенделе з Африки. Це викликає в присутніх усмішку, думають, що іноземець просто так себе називає для легшого запам’ятовування. «Вова зі Львова?» — жартома хтось перепитує. «Вова з Конгова», — обіграє. А виявляється, у Глоді справді друге ім’я Вова. Родом він із Демократичної Республіки Конго. В Україні іноземець живе десять років, добре розмовляє українською, є учасником тернопільського гурту «Perfect boys band». Вивчав комп’ютерні технології в Тернопільському національному технічному університеті ім. І. Пулюя. Після закінчення вузу одружився з українкою, має синочка Михайлика. Дуже любить музику, тож його знають у творчих колах. Часто виступає із гуртом на різних заходах, грає в одній з мереж закладів харчування у Тернополі. Африканець радо погодився розповісти про себе читачам «НОВОЇ…».

— Глоді, невже в Африці вживають ім’я Вова?
— Так, як би це не дивувало (усміхається, — авт.). Ім’я «Вова» у нас означає «той, хто багато говорить». Співзвучне з українським іменем Володимир. Мою бабусю звати Вова, тому мені при хрещенні дали таке друге ім’я. Мій тато — Ютумба Кзав’є, але по батькові в нас не вписують у документи.
— Чому ви приїхали навчатися саме в Україну?
— Хотів здобути освіту в Лондоні, подав документи до університету, оплатив навчання, але мені не відкрили візу. Почув від друзів про Україну, тож у 2011-ому приїхав до Тернополя. Завершив навчання в технічному університеті в 2016-ому. Мої ровесники-іноземці або вже повернулися на Батьківщину, або виїхали в Європу. Я теж хотів податися до Англії, проте чотири рази мені відмовляли з візою (сміється, — авт.). Мабуть, моя доля в Україні. Одружився з українкою, маю сина Михайлика. Проте після восьми років ми з дружиною розлучилися. У нас різні характери. Любов не має очей. Вважаю, що не важливо, якої національності дружина, головне, щоб знаходити спільну мову, щоб разом було цікаво, щоб поважали одне одного.
— Ви цілковито присвячуєте себе музиці, всюди — з гітарою…
— В Україні важко знайти оплачувану роботу. Був непростий період, коли я думав повертатися додому, бо все-таки там мої рідні. Але хотів бути поруч із дружиною і дитиною, тому намагався тут влаштувати життя. Трохи працював у «Viknar’off», проте то не моє. Дякувати Богові, знайшов творчих друзів і можу з ними займатися тим, що мені цікаве. На музиці не заробляю хтозна-які гроші, але нема чого жалкувати. Мені надзвичайно комфортно з гуртом «Perfect boys band». Водночас приятелюю з власником мережі закладів «Автопорт», тож іноді граю там по вечорах. Любов до музики мені прищепив батько, він — самоучка, чудово володіє гітарою. У нас творча родина. Брат грає на гітарі, сестра — на фортепіано, інша сестра гарно співає. Бог дав нам таланти. Приємно, що я можу реалізувати себе в цьому напрямку. На початках у Тернополі я грав у церкві африканської спільноти, а потім познайомився на студії звукозапису з місцевими музикантами.

— Розкажіть про свою родину в Африці…
— Мої батьки живуть у місті Кіншаса — столиці Демократичної Республіки Конго. У нас велика родина. Батьки народили і виховали семеро дітей. Найстарший брат, Гатсон, навчався у Франції на медика, другий за порядком — я, потім сестра Пресіль, брат Натан живе у Канаді, сестра Жеміма навчається на фінансиста у Львові, наймолодші сестри — Деяж і Фаї. Батьки мають власний торговий комплекс. Мама їздить по товар до Китаю, Туреччини. Тато викладає політологію в університеті. Африканські родини, які відправляють дітей навчатися за кордон, як правило, не бідні. Мої батьки зуміли дати мені та моїм братам і сестрам освіту.

— Так розумію, що у вас тепер більше друзів українців, ніж африканців. Одне фото із товаришем з музичного гурту в соцмережі ви підписали «братани». Як формувався ваш колектив «Perfect boys band»?
— Наш гурт — це родина! Гуртує нас довкола себе нас талановитий вокаліст Олег Коновальчук. У нас давно була ідея створити свій колектив. Зібралися класні хлопці — Олег, Петя, Вова, Гриша… Уже третій рік ми разом! Маємо також чудову вокалістку Віку. Якщо виступаємо з нею, то називаємо себе «Perfect band» (усміхається, — авт.). Граємо на концертах, запрошують нас на весілля. Об’їздили всю Україну! Наразі виконуємо кавери на хіти відомих співаків, але дуже хочемо писати авторські пісні. Людям подобається наше виконання! Де б я не був, усі сприймають мене бомбезно. «Вова!» — вітають. Щасливий, що можу дарувати радість. Маю багато щирих і добрих друзів-українців. У Тернополі є африканські студенти, але вони молодші від мене, тож наші шляхи рідко перетинаються. За ці роки вже добре розумію українські реалії, відчуваю себе частинкою українського суспільства.
— Чи буває, що відвідувачі закладів цікавляться, звідки ви?
— Звісно, що я вирізняюсь в колективі (усміхається, — авт.). Якось ми виступали в «Панській садибі», то я познайомився з Олегом із поліції. Приємно, що я його знаю, а він — мене. Не дай Боже, щось трапиться, можу сміливо до нього звернутися за порадою. Расизму не відчуваю. Ніколи не загострюю уваги на таких жартах. Зосереджуюсь на позитиві.
— Скільки часу вам знадобилося, щоб вивчити українську мову?
— Моя рідна мова — французька. Українська для мене була дуже складною. Ніяк не повертався язик вимовити тверде «р» (сміється, — авт.). А вивчити відмінювання слів та часи для мене взагалі було надскладним. Іноді вже опускались руки… Проте за чотири роки заговорив українською! Дуже допомогло мені спілкування з українцями. Тепер уже вільно пишу українською, читаю книги і газети українською. Думаю українською!
— Ви змінилися за цих десять років в Україні?
— Так, у мене вже український менталітет. Для африканців характерно не звертати увагу, якщо хтось починає конфлікт. Серед африканців загалом мало запальних людей. Українці, на мій погляд, більш емоційні, доводять свою правоту. Я теж уже стаю таким рішучим. Не можу мовчати, щоб не сіли на голову (сміється, — авт.). «Чувак, мені це не подобається», — кажу. З Африки я приїхав юнаком, тепер мені 30 років. Свідомо формувався в Тернополі, тож у мені є частинка українського характеру. За цих десять років я тільки раз мав можливість провідати рідних в Африці. Батьки до мене не прилітали, спілкуємось онлайн. У Тернополі маю друзів, які підтримували мене духовно в складні періоди. Не відчуваю, що я чужий. Більше того, я тут щасливий! Ми, люди, не знаємо, що буде завтра. Тільки Бог це знає, тому довіряю Йому свої справи і своє життя. «Все буде добре», — повторюю.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

30 листопада у селі Лідихів Почаївської громади Кременецького району відбулося урочисте перепоховання десятьох воїнів Української Повстанської Армії, які загинули восени 1944-го неподалік цього населеного пункту в бою з московськими окупантами...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:38


Цьогоріч українці вже отримали понад 13 мільярдів гривень лікарняних і декретних допомог від Фонду соціального страхування України. ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 21:37


Фонд соціального страхування України продовжує гарантувати державний страховий захист у повному обсязі для всіх українців – зокрема для тих працівників, чиї роботодавці не можуть дотриматись процедури нарахування лікарняних через бойові дії...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:12


Попри вимушену евакуацію за кордон, українські працівники не втрачають свого права на соціальний захист та забезпечуються допомогами від Фонду соціального страхування України. Зокрема, для застрахованих осіб, які виїхали за кордон через війну, ФССУ фінансує лікарняні та декретні допомоги...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:06


З початку війни на підприємствах України зафіксовано 728 постраждалих внаслідок бойових дій працівників (+26 за останній тиждень)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:58



Теми дня
4 Грудня
1 Грудня
30 Листопада
29 Листопада
28 Листопада