Середа, 07 грудня 2022
• Біля Почаєва урочисто перепоховали десятьох воїнів УПА • Підробив документи про ремонт опалення в лікарні. На Тернопільщині засудили підприємця • Ні генераторів, ні коштів: шахрай ошукав мешканця Тернополя на 50 тисяч гривень • У Тернополі на переході автомобіль збив маму з візочком • Як отримати допомогу за електронним лікарняним • На Тернопільщині презентували інформаційно-аналітичну систему, що створює нові можливості для шкіл • Вдвічі менший урожай і непрогнозована посівна: ситуація із зерном в Україні • “Прошу суд зняти з мене браслет, оскільки є перебої з електроенергією” • Перерахунок пенсій у грудні: кому і на скільки підвищать виплати? • У Тернополі працюють десять пунктів обігріву • У Почаївській лаврі знайшли матеріали проти України • Із присвятою Збройним силам України! У Тернополі виступить Капела бандуристів • Замість ялинки – хатинка святого Миколая • Мобільні зупинки-укриття у Тернополі мають сертифікати відповідності • Велосипедист переїжджав у темряві дорогу… • У Тернополі планують розгорнути 12 стаціонарних пунктів обігріву • 8000 світловідбивальних стрічок-флікерів отримали маленькі тернополяни • Незаконно вивозили за кордон військовозобов’язаних • Справжнє обличчя війни • Шахрай поцупив із банківського рахунку 35 тисяч гривень
Учасник АТО Михайло Усар залишився сам із шістьма дітьми

Автор: Опубліковано: 30 Квітня о 11:02 42


Два місяці тому багатодітна сім’я Усарів із Ланівців втратила матір.


Сиротами залишилися шестеро дітей. Пані Людмилі було лише 34. Її не стало 7 березня. Чоловік Михайло на той час ніс службу на Донбасі. Страшна звістка кулею прошила його серце… Відпросився в командування і поїхав ховати дружину. У потязі плакав, а вдома — ні сльози, бо діти дивляться…

Після похорону на батькові плечі звалилася гора домашніх справ, турбота про малечу. Водночас нагально постало питання розірвання контракту із ЗСУ, бо тепер йому потрібно бути з дітьми. Крім батька, у них нікого більше нема.

Коли журналісти «НОВОЇ…» з волонтерами навідалися до Усарів, господар прав одяг на подвір’ї, в саду — ряди білизни на мотузках. Шум пральної машинки перебив дитячий щебет — із хати вибігли дітлахи. «Це наші близнята Петрусь і Матвійко, їм по 3 роки. Максимові — 8 років, Даринці — 6. Я — Степан, мені 10 років, — швидко взявся представляти своїх рідних жвавий хлопчик. — Віка навчається в училищі. Найстарший у нас — тато».

У прибраній оселі привертає погляд портрет покійної матері, який огортає гірлянда з сімейних світлин зі щасливими миттєвостями. Діти вмощуються біля Віки.

— Помалу даємо собі раду. Я звикла до дітей, мені не важко, — каже старша донька. —  Готую їсти, прибираю, братики слухняні. Степан і Максим — школярі, менших хочемо записати до дитячого садка.

У червні 2019-го Михайло Усар підписав контракт, а з жовтня у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади був на Донбасі. Просився добровольцем у військкоматі й раніше, але не брали — зважали на те, що у нього велика сім’я. Відколи пішов на війну, дружина сама доглядала за дітьми.

— Ми з побратимами тримаємо позиції біля Волновахи, — каже чоловік. — Доведеться залишити службу, бо маю поставити дітей на ноги. У мене контракт на три роки, але все перевернулося… Дружина померла раптово — серцева недостатність. У неї з дитинства були проблеми з серцем, часом її щось турбувало, але в лікарню не лягала, відкладала на потім. Вип’є пігулку, перетерпить і далі до праці. Про себе не думала — дбала про дітей. Коли я був на Сході, ми зідзвонювалися. Казала, що почали боліти ноги. Я вмовляв обстежитись. Ходила до лікаря, у неї хворі нирки, вживала медикаменти. Востаннє ми розмовляли за два дні до її смерті. У Люди тоді поламався телефон, я набирав до доньки. Дружина була молодшою від мене. Мені — 50. Опікуватимуся дітьми. Навіть мова не йде про таке, щоб хтось забрав від мене дітей. Помалу здолаємо труднощі. Діти виростуть. Не я перший, не я останній. Добре, що старша донька допомагає. Посадимо город, щоб мати свої овочі. Брат мій живе навпроти — підтримує нас.

Чимало наших краян перейнялися долею багатодітної сім’ї з Ланівців. Приносять гостинці, необхідні речі для дітей. Про збір допомоги родині в інтернеті оголосив місцевий волонтер Андрій Козак.

Прочитавши допис про ситуацію, в якій опинилася родина Усарів, голова БФ «Чесна Україна» Любов Солтис разом із теребовлянськими волонтерами передали пакунки з одягом, продуктами, засобами гігієни.

— До глибини душі вразило, що батько залишився сам із дітьми. Він — учасник АТО, пройшов пекло війни, а тут ще й втратив найдорожчу людину, — каже Любов Солтис. — Ми знаємо, що таке війна, розуміємо кожного, хто там був. Речі, які ми передали для родини, зібрані благодійниками міста Юзефув Люблінського воєводства. У нас склалися хороші стосунки з їхнім «Карітасом». Наприкінці лютого представники нашого фонду їздили до них. Польські благодійники передали для українських родин одяг, підгузки, взуття, миючі засоби та ін. Нині знову підготували речі, але через карантин не можемо поїхати і привезти. З 2014-го року ми також співпрацюємо з «Карітасом» міста Замостя Люблінського воєводства. Досі підтримуємо з ними спілкування, особливо з Маґдою Тіяні. Гуманітарну допомогу з Польщі роздаємо потребуючим родинам з різних областей України, сім’ям учасників АТО-ООС. Нікому не відмовляємо. Познайомилися ми з поляками у Києві під час Революції Гідності. Вони вболівають за нашу країну!

Благодійний фонд «Чесна Україна» ми з однодумцями заснували, як тільки почалася війна на Донбасі, щоб підтримувати наших захисників. Активні волонтери нашого благодійного фонду — Галина Зілінська, Ольга Голик, Галина Старковська, Марія Чех, Михайло Левандовський. Спершу ми були зосереджені на військовому волонтерстві, їздили на передову. Микола Мостовий з Тютькова і Олександр Кривокульський з Микулинців по кілька разів на місяць своїми бусами возили їжу, речі першої необхідності нашим солдатам у Донецьку й Луганську області. Наші волонтерки ліпили вареники, робили ковбаси, пекли печиво. Але за рік-другий водії розбили свої транспортні засоби, не було чим їздити, тому ми далі вже передавали пакунки поштою. Колишнє і теперішнє обласне керівництво обіцяло і обіцяє нам посприяти в купівлі буса, але наразі це лише обіцянки. Польський священник Річард Остаф із парафіянами за власні кошти купили нам бус, але не можемо його розмитнити, бо він 2005-го року випуску. Польські благодійники жертвують усе від щирого серця, за що ми їм безмежно вдячні. Приємно, що генеральний консул України в Любліні Василь Павлюк охоче спілкується з українськими волонтерами, знає про наш благодійний фонд «Чесна Україна».

Читайте також: Оксана Гутцайт: «Я так закохалася у Вадима, що ні дихати, ні жити не могла!»


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Нещодавно опубліковане

30 листопада у селі Лідихів Почаївської громади Кременецького району відбулося урочисте перепоховання десятьох воїнів Української Повстанської Армії, які загинули восени 1944-го неподалік цього населеного пункту в бою з московськими окупантами...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:38


Цьогоріч українці вже отримали понад 13 мільярдів гривень лікарняних і декретних допомог від Фонду соціального страхування України. ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 21:37


Фонд соціального страхування України продовжує гарантувати державний страховий захист у повному обсязі для всіх українців – зокрема для тих працівників, чиї роботодавці не можуть дотриматись процедури нарахування лікарняних через бойові дії...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:12


Попри вимушену евакуацію за кордон, українські працівники не втрачають свого права на соціальний захист та забезпечуються допомогами від Фонду соціального страхування України. Зокрема, для застрахованих осіб, які виїхали за кордон через війну, ФССУ фінансує лікарняні та декретні допомоги...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:06


З початку війни на підприємствах України зафіксовано 728 постраждалих внаслідок бойових дій працівників (+26 за останній тиждень)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:58



Теми дня
4 Грудня
1 Грудня
30 Листопада
29 Листопада
28 Листопада