Неділя, 09 серпня 2020
• «Нова я»: марафон, який змінив матусь особливих діток • “Укрзалізниця” відновлює зупинки поїзда далекого сполучення у Луцьку та Тернополі. Список • Тернопіль перевели не до зеленої, а до жовтої зони • Покатався на викраденому… навантажувачі • Тернопіль — у зеленій зоні! • Син українського співака Віктора Павліка Павло помер після тривалої боротьби з раком • Три білоруски пограбували тернопільську пенсіонерку • «Донечка носить сорочечку, яку вишила моїй мамі ще її бабуся!» • «Дзвони Лемківщини» дзвонили онлайн • Жебраки збирали вербувальникам від 3 до 6 тис. гривень за день • Як центральна влада буде блокувати непокірний Тернопіль карантином? • Незряча тернополянка пече солодощі на замовлення • Децентралізація насправді: як Київ обкрадає бюджет Тернополя • Тернопіль під час карантину втратив 100 мільйонів гривень • Степан Циріль: «Ми таємно спілкувались із Сенцовим у Криму. ФСБ полювала і на мене…» • Шахраї видурили в пенсіонерки 100 тисяч гривень через “грошову реформу” • На Кременеччину привезуть картини Тараса Шевченка • На Тернопільщині за добу 27 випадків зараження на COVID-19 • Сергій Надал: “Тернопіль хочуть взяти у карантинну блокаду” • Чому літо не “вбило” коронавірус?
Учасник АТО Михайло Усар залишився сам із шістьма дітьми

Автор: Опубліковано: 30 Квітня о 11:02 41


Два місяці тому багатодітна сім’я Усарів із Ланівців втратила матір.


Сиротами залишилися шестеро дітей. Пані Людмилі було лише 34. Її не стало 7 березня. Чоловік Михайло на той час ніс службу на Донбасі. Страшна звістка кулею прошила його серце… Відпросився в командування і поїхав ховати дружину. У потязі плакав, а вдома — ні сльози, бо діти дивляться…

Після похорону на батькові плечі звалилася гора домашніх справ, турбота про малечу. Водночас нагально постало питання розірвання контракту із ЗСУ, бо тепер йому потрібно бути з дітьми. Крім батька, у них нікого більше нема.

Коли журналісти «НОВОЇ…» з волонтерами навідалися до Усарів, господар прав одяг на подвір’ї, в саду — ряди білизни на мотузках. Шум пральної машинки перебив дитячий щебет — із хати вибігли дітлахи. «Це наші близнята Петрусь і Матвійко, їм по 3 роки. Максимові — 8 років, Даринці — 6. Я — Степан, мені 10 років, — швидко взявся представляти своїх рідних жвавий хлопчик. — Віка навчається в училищі. Найстарший у нас — тато».

У прибраній оселі привертає погляд портрет покійної матері, який огортає гірлянда з сімейних світлин зі щасливими миттєвостями. Діти вмощуються біля Віки.

— Помалу даємо собі раду. Я звикла до дітей, мені не важко, — каже старша донька. —  Готую їсти, прибираю, братики слухняні. Степан і Максим — школярі, менших хочемо записати до дитячого садка.

У червні 2019-го Михайло Усар підписав контракт, а з жовтня у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади був на Донбасі. Просився добровольцем у військкоматі й раніше, але не брали — зважали на те, що у нього велика сім’я. Відколи пішов на війну, дружина сама доглядала за дітьми.

— Ми з побратимами тримаємо позиції біля Волновахи, — каже чоловік. — Доведеться залишити службу, бо маю поставити дітей на ноги. У мене контракт на три роки, але все перевернулося… Дружина померла раптово — серцева недостатність. У неї з дитинства були проблеми з серцем, часом її щось турбувало, але в лікарню не лягала, відкладала на потім. Вип’є пігулку, перетерпить і далі до праці. Про себе не думала — дбала про дітей. Коли я був на Сході, ми зідзвонювалися. Казала, що почали боліти ноги. Я вмовляв обстежитись. Ходила до лікаря, у неї хворі нирки, вживала медикаменти. Востаннє ми розмовляли за два дні до її смерті. У Люди тоді поламався телефон, я набирав до доньки. Дружина була молодшою від мене. Мені — 50. Опікуватимуся дітьми. Навіть мова не йде про таке, щоб хтось забрав від мене дітей. Помалу здолаємо труднощі. Діти виростуть. Не я перший, не я останній. Добре, що старша донька допомагає. Посадимо город, щоб мати свої овочі. Брат мій живе навпроти — підтримує нас.

Чимало наших краян перейнялися долею багатодітної сім’ї з Ланівців. Приносять гостинці, необхідні речі для дітей. Про збір допомоги родині в інтернеті оголосив місцевий волонтер Андрій Козак.

Прочитавши допис про ситуацію, в якій опинилася родина Усарів, голова БФ «Чесна Україна» Любов Солтис разом із теребовлянськими волонтерами передали пакунки з одягом, продуктами, засобами гігієни.

— До глибини душі вразило, що батько залишився сам із дітьми. Він — учасник АТО, пройшов пекло війни, а тут ще й втратив найдорожчу людину, — каже Любов Солтис. — Ми знаємо, що таке війна, розуміємо кожного, хто там був. Речі, які ми передали для родини, зібрані благодійниками міста Юзефув Люблінського воєводства. У нас склалися хороші стосунки з їхнім «Карітасом». Наприкінці лютого представники нашого фонду їздили до них. Польські благодійники передали для українських родин одяг, підгузки, взуття, миючі засоби та ін. Нині знову підготували речі, але через карантин не можемо поїхати і привезти. З 2014-го року ми також співпрацюємо з «Карітасом» міста Замостя Люблінського воєводства. Досі підтримуємо з ними спілкування, особливо з Маґдою Тіяні. Гуманітарну допомогу з Польщі роздаємо потребуючим родинам з різних областей України, сім’ям учасників АТО-ООС. Нікому не відмовляємо. Познайомилися ми з поляками у Києві під час Революції Гідності. Вони вболівають за нашу країну!

Благодійний фонд «Чесна Україна» ми з однодумцями заснували, як тільки почалася війна на Донбасі, щоб підтримувати наших захисників. Активні волонтери нашого благодійного фонду — Галина Зілінська, Ольга Голик, Галина Старковська, Марія Чех, Михайло Левандовський. Спершу ми були зосереджені на військовому волонтерстві, їздили на передову. Микола Мостовий з Тютькова і Олександр Кривокульський з Микулинців по кілька разів на місяць своїми бусами возили їжу, речі першої необхідності нашим солдатам у Донецьку й Луганську області. Наші волонтерки ліпили вареники, робили ковбаси, пекли печиво. Але за рік-другий водії розбили свої транспортні засоби, не було чим їздити, тому ми далі вже передавали пакунки поштою. Колишнє і теперішнє обласне керівництво обіцяло і обіцяє нам посприяти в купівлі буса, але наразі це лише обіцянки. Польський священник Річард Остаф із парафіянами за власні кошти купили нам бус, але не можемо його розмитнити, бо він 2005-го року випуску. Польські благодійники жертвують усе від щирого серця, за що ми їм безмежно вдячні. Приємно, що генеральний консул України в Любліні Василь Павлюк охоче спілкується з українськими волонтерами, знає про наш благодійний фонд «Чесна Україна».

Читайте також: Оксана Гутцайт: «Я так закохалася у Вадима, що ні дихати, ні жити не могла!»


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

Тернополянка Олена Коваль організувала онлайн-марафон для жінок, які виховують дітей з інвалідністю...


Автор: Рубрика: , , , Опубліковано: о 21:17


З 10 серпня буде відновлено зупинку усіх приміських поїздів...


Рубрика: , , Опубліковано: о 21:01


Це рішення набуло чинності з 8 серпня...


Рубрика: , , Опубліковано: о 20:14


17-річного мешканця села Кривеньке підозрюють у викраденні… навантажувача...


Рубрика: , Опубліковано: о 13:34


Міністерство охорони здоров'я оновило перелік "червоних", "помаранчевих" і "червоних" зон в Україні...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:00



Теми дня
8 Серпня
7 Серпня
6 Серпня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео