Неділя, 31 травня 2020
• Тернопільська міська дитяча лікарня отримала сучасний УЗД-апарат • Оновлені харчоблок і пральня у дитсадку № 6 • Голова правління «Одеської кіностудії» Андрій Осіпов: «У Тернополі є такі люди і така енергія, які дозволяють саме цьому місту бути лідером в українській кінематографії» • Для розвитку міст потрібні час і досвід • Віктор Овчарук:«Співпраця ОТГ та кооперативів може стати взаємовигідним механізмом розвитку і гарантією фінансової стабільності останніх» • Автомобільні «корки»: наслідки і причини • Тернополянка Анна Кріль — призерка міжнародного онлайнконкурсу юних піаністів • У Тернополі почала діяти нова транспортна мережа • Експрокурор Юрій Ковалик відбуває покарання у Кагарлицькій виправній колонії на Київщині • «Їжа королів» – на тернопільському полі! • Олімпіада в Токіо може не відбутися взагалі • Дитсадки у Тернополі запрацюють першого червня • Файне місто повертається до звичного життя • Футбол знову з нами! • Прощання з Ерітьє • Протоієрей Дмитро Лисак та його дружина пані Марія відсвяткували золоте весілля • Метеопрогноз не тішить: знову циклони і дощі • Коронавірус не здається: 477 осіб захворіли за минулу добу • Фінал Кубка України перенесли з Тернополя у Львів • «Будинок тріщить, одного дня – впаде…»
Учасник АТО Михайло Усар залишився сам із шістьма дітьми

Автор: Опубліковано: 4 Квітня о 13:15 1164


Місяць тому багатодітна сім’я Усарів із Ланівців втратила матір. Сиротами залишилися шестеро дітей..


Пані Людмилі було лише 34. Її не стало 7 березня. Чоловік Михайло в той час ніс службу на Донбасі. Страшна звістка кулею прошила його серце… Відпросився в командування і поїхав хоронити дружину. У потязі плакав, а вдома — ні сльози, бо діти дивляться…
Після похорону на батькові плечі звалилася гора домашніх справ, турбота за малечу. Водночас нагально постало питання розірвання контракту із ЗСУ, бо тепер йому потрібно бути з дітьми. Крім батька, у них нікого більше нема.
Коли журналісти «НОВОЇ…» з волонтерами навідалися до Усарів, господар прав одяг на подвір’ї, в саду — ряди білизни на мотузках. Шум пральної машинки перебив дитячий щебет — із хати вибігли дітлахи. «Це наші близнята Петрусь і Матвійко, їм по 3 роки. Максимові — 8 років, Даринці — 6. Я — Степан, мені 10 років, — швидко взявся представляти своїх рідних жвавий хлопчик. — Віка навчається в училищі. Найстарший у нас — тато».

У прибраній оселі привертає погляд портрет покійної матері, який огортає гірлянда з сімейних світлин зі щасливими миттєвостями. Діти вмощуються біля Віки.
— Помалу даємо собі раду. Я звикла до дітей, мені не важко, — каже старша донька. — Готую їсти, прибираю, братики слухняні. Степан і Максим — школярі, менших хочемо записати до дитячого садка.

Михайло Усар.

У червні 2019-го Михайло Усар підписав контракт, а з жовтня у складі 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади був на Донбасі. Просився добровольцем у військкоматі й раніше, але не брали — зважали на те, що у нього велика сім’я. Відколи пішов на війну, дружина сама доглядала за дітьми.
— Ми з побратимами тримаємо позиції біля Волновахи, — каже чоловік. — Доведеться залишити службу, бо маю поставити дітей на ноги. У мене контракт на три роки, але все перевернулося… Дружина померла раптово — серцева недостатність. У неї з дитинства були проблеми з серцем, часом її щось турбувало, але в лікарню не лягала, відкладала на потім. Вип’є пігулку, перетерпить і далі до праці. Про себе не думала — дбала за дітей. Коли я був на Сході, ми зідзвонювалися. Казала, що почали боліти ноги. Я вмовляв обстежитись. Ходила до лікаря, у неї хворі нирки, вживала медикаменти. Востаннє ми розмовляли за два дні до її смерті. У Люди тоді поламався телефон, я набирав до доньки. Дружина була молодшою від мене. Мені — 50. Опікуватимуся дітьми. Навіть мова не йде про таке, щоб хтось забрав від мене дітей. Помалу здолаємо труднощі. Діти виростуть. Не я — перший, не я — останній. Добре, що старша донька допомагає. Посадимо город, щоб мати свої овочі. Брат мій живе навпроти — підтримує нас.
Чимало наших краян перейнялися долею багатодітної сім’ї з Ланівців. Приносять гостинці, необхідні речі для дітей. Про збір допомоги родині в інтернеті оголосив місцевий волонтер Андрій Козак. Прочитавши допис про ситуацію, в якій опинилася родина Усарів, голова БФ «Чесна Україна» Любов Солтис разом із теребовлянськими волонтерами передали три пакунки одягу, продуктів, засобів гігієни.

Любов Солтис (праворуч) з Маґдою Тіяні і Миколою Мостовим.

— До глибини душі вразило, що батько залишився сам із шістьма дітьми. Він — учасник АТО, пройшов пекло війни, а тут ще втратив найдорожчу людину, — каже Любов Солтис. — Ми знаємо, що таке війна, розуміємо кожного, хто там був. Речі, які ми передали для родини — зібрані благодійниками міста Юзефув Люблінського воєводства. У нас склалися хороші стосунки з їхнім «Карітасом». Наприкінці лютого представники нашого фонду їздили до них. Польські благодійники передали для українських родин одяг, підгузки, взуття, миючі засоби та ін. Нині знову підготували речі, але через карантин не можемо поїхати і привезти. З 2014-го року ми також співпрацюємо з «Карітасом» міста Замостя Люблінського воєводства. Досі підтримуємо з ними спілкування, особливо з Маґдою Тіяні. Гуманітарну допомогу з Польщі роздаємо потребуючим родинам з різних областей України, сім’ям учасників АТО. Нікому не відмовляємо. Познайомилися ми з поляками у Києві під час Революції Гідності. Вони вболівають за нашу країну! Благодійний Фонд «Чесна Україна» ми з однодумцями заснували, як тільки почалася війна на Донбасі, щоб підтримувати наших захисників. Активні волонтери нашого благодійного фонду — Галина Зілінська, Ольга Голик, Галина Старковська, Марія Чех, Михайло Левандовський. Спершу ми були зосереджені на військовому волонтерстві, їздили на передову. Микола Мостовий з Тютькова і Олександр Кривокульський з Микулинців по кілька разів на місяць своїми бусами возили їжу, речі першої необхідності нашим солдатам у Донецьку й Луганську області. Наші волонтерки ліпили вареники, робили ковбаси, пекли печиво. Але за рік-другий водії розбили свої транспортні засоби, не було чим їхати, тому ми передавали пакунки поштою. Колишнє і теперішнє обласне керівництво обіцяло і обіцяє нам посприяти в купівлі буса, але наразі це лише обіцянки. Польський священник Річард Остаф із парафіянами за власні кошти купили для нашого фонду буса, але не можемо його розмитнити, бо він — 2005-го року випуску. Польські благодійники жертвують все від щирого серця, за що ми їм безмежно вдячні. Приємно, що навіть генеральний консул України в Любліні Василь Павлюк охоче спілкується з українськими волонтерами, знає про наш благодійний фонд «Чесна Україна».

 

Волонтери БФ “Чесна Україна” на Донбасі.

Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , , , ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

У лікувальних закладах Тернополя оновлюють медичне устаткування...


Опубліковано: о 19:12


Практично в усіх тернопільських дошкільних навчальних закладах під час карантину тривали активні ремонтні роботи...


Опубліковано: о 16:23


Найефективніші зміни приносять ті, кого кілька разів обирали на посаду мера
...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:47


На цьому голова обласної ради наголосив під час зустрічі з представниками кооперативного об’єднання «Файні Ґазди» і керівником департаменту агропромислового розвитку Тернопільської ОДА Володимиром Стахівим...


Рубрика: , Опубліковано: о 19:15



Теми дня
30 Травня
29 Травня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео