Середа, 27 січня 2021
• До класичного університету Тернополя завітала делегація з Туреччини • У Тернополі триває масштабне будівництво сучасної станції знезалізнення води • Тернополянин Андрій Сірант випікає «живий» хліб • З рушниці – по дітях… • Стюарт так полюбив Україну, що вивчив мову, одягнув шаровари і навчився грати на бандурі! • “Вбивця моєї доньки має сидіти довічно!” – мама Тетяни Подвашецької сподівається на справедливе рішення апеляційного суду • Київське «Динамо» бере на себе забезпечення лікування та відновлення Максима Капустяника • Хворого на коронавірус українця вигнали з орендованої квартири у Польщі • Міські комунальні служби та підрядні організації впродовж доби здійснювали нічні чергування та очищали місто від снігу • Після 25 січня у Тернополі прогнозують снігопади • Почистив скриньку пожертв у Сновидові • Аварія на Бережанщиін: п’яний водій в’їхав у бетонний блок • Громадського активіста Романа Довбенка оштрафували через… маску • Весна – як зима: прогноз погоди від народного синоптика Леоніда Горбаня • Суд Мілана пояснив, чому звільнив Віталія Марківа • “Лоханувся” через ОЛХ: у мешканця Чорткова шахрайка Аліна видурила 24 тисячі гривень • У Жеребках на Підволочищині замерз 37-річний чоловік • Тернополянка Ганна Загалюк пройшла Сибір, а нині святкує 95-річчя! • Тарифи на воду в Тернополі зросли на 10% • Подружжя вимагало в знайомого 5 тисяч доларів за нерозголошення делікатної інформації
Українці – до Польщі, а Войцех – в Україну

Автор: Опубліковано: 13 Січня о 13:54 1551


55-річний Войцех Банковський із Познані працює головним технологом зі свинарства в компанії «Агропродсервіс» на Тернопільщині.


«Куди їдете?» — запитують прикордонники поляка Войцеха Банковського. «У файне місто Тернопіль!» — відповідає. «Для чого?» — «На роботу». «Усі — сюди, а ти — туди?» — дивуються. «Мене Україна запросила!» — каже з гордістю. 55-річний Войцех Банковський із Познані працює головним технологом зі свинарства в компанії «Агропродсервіс» на Тернопільщині. У нашій області в нього вже не тільки робота, а й сім’я та дім! В інтерв’ю «НОВІЙ…» поляк розповів, як йому живеться в Україні.

— Войцеху, скільки років ви в Україні?

— Вже виганяти треба (сміється, — авт.)…

— Навіщо виганяти, якщо ви навіть вивчили українську мову?!

— Ще не настільки добре знаю, як би хотів. Кажуть, що українська мова схожа на польську, але освоїти її не так легко. Мені складно ще й через те, що спершу вивчив російську мову, бо жив у Росії. Плутаю слова — виходить горох із капустою. У Польщі колись в школах вивчали російську мову, але моє покоління зі спротивом сприймало цей предмет. Поляки недолюблюють росіян. З українцями кращі стосунки. Дивує, що українець на мітингу обгорнутий синьо-жовтим і бандерівським прапорами, а в навушниках — російські пісні. Як себе так не поважати?! Україна жила би краще, якби усвідомила, що вона немоскальська.

— Ви стаєте патріотом України…

— Моєму серцю ближчий слов’янський народ України, ніж Росія. Я три роки працював у Башкирії, там інша культура. Хоча мене ні в Україні, ні в Росії не ображали, бо я — відкритий, неконфліктний. Люди в світі рівні, але політики налаштовують їх одні проти інших. У Росії я спостерігав три медійні війни. У 2008-ому розгорілася війна з Грузією, на першій сторінці «Комсомольської правди» виливали бруд про Саакашвілі, зомбували росіян. Коли Україна закрила газову трубу, почалася чергова інформаційна атака. Коли ж відкрили трубу, по телебаченню защебетали про «братьев-украинцев». Потім Путін посварився з Лукашенком — знову подавали під проросійським «соусом».

— А як оцінюєте українсько-польські відносини?

— Під час Революції Гідності та з початком війни на Донбасі наші народи зблизилися, у костелах в Польщі молилися за загиблих українців, поляки стали амбасадорами України в Європі. Українці потрібні полякам, поляки — українцям. За рік українські заробітчани перераховують з-за кордону понад 12 млрд. доларів, тим часом транш МВФ для України — 2 млрд. доларів.

— У Польщі нині близько двох мільйонів українців…

— Кількість заробітчан залежить від стану економіки в Україні. Прикро, що люди не можуть знайти оплачуваної роботи вдома. Що заважає Україні бути успішною? Не знаю багатшої за ресурсами країни. Золото, нафта, кварц, навіть банани вирощують на Херсонщині. У деяких країнах камінь на камені, а люди живуть заможно. Україна може бути успішною! Польща теж була в комуністичному ярмі, але швидше вийшла з нього, там не грабували країну.

— Розкажіть про свою родину в Польщі.

— Мій дідусь до Другої світової війни мав невеликий м’ясокомбінат. Прийшли німці, забрали, але залишили його управляючим. Коли ж до влади добралися польські комуністи, все відібрали. «Ти тут ніхто! Можеш хіба що кишки свиням чистити», — заявили. Дід не залишився там, бо мав шестеро дітей, треба було годувати. Знайшов роботу в Познані, щодня їздив ровером 20 кілометрів. Бабуся торгувала в крамниці. Моя мама — одна із шести їхніх дітей. Нині їй 77 років. Коли впав комунізм, мама перша в місті отримала дозвіл на підприємництво! У неї в генах було працювати на себе. Мій батько був генеральним директором кількох аграрних господарств біля Познані. Нині він уже покійний. Батько був для мене авторитетом, змалку привчав до праці. Брав мене з собою на господарство, давав найгіршу роботу. «Чому не пошкодуєш сина?» — дивувалася мама. «Він має амбіції, хоче керувати, бути успішним, тому повинен знати ціну праці», — пояснював. Навчив мене поважати людей, тож для мене не має значення, чи це генеральний директор, чи прибиральниця. Так, іноді можу трохи насварити працівника через халтуру, але ніколи не зневажаю.

Поляк займається розвитком свинарства в “Агропродсервісі”.

— Чому ви пішли працювати в тваринницьку галузь?

— Тваринництву я присвятив 30 років! Досі вчуся, бо все змінюється. Якщо ще десять років тому свиноматка давала десять поросят, то нині — 18. Після школи я навчався в технікумі на зоотехніка. До університету не вступив, бо завалив російську мову (усміхається, — авт.). Мав іти до армії, але була можливість замість служби п’ять років працювати у сільському господарстві. Вибрав друге. Мене призначили заступником керівника одного із господарств, яке було в підпорядкуванні мого батька. Директор того господарства переніс інфаркт, тому довелося замінити його. «Бери в свої руки!» — сказав мені батько. 125 працівників, 3 тисячі гектарів землі, тисяча биків на фермі. Мені тоді було 22 роки. Це колосальний досвід! Старався не підвести батька. Швидко подорослішав, не ходив з друзями на дискотеки. Після важкої праці готував собі вдома вечерю, бо жив окремо від батьків. З першої зарплати купив каструлі, тарілки, виделки.

— Любите готувати?

— Кулінарія — моє хобі! Знаю понад тисячу став. В дитинстві до ночі сидів під ковдрою і читав з ліхтариком книги з рецептами, щоб батьки не бачили. Поміж працею в тваринництві я мав ресторан у Польщі, готував там. Мої друзі просили навчити їхніх дружин куховарити. Якось прийшли на гостину і я вирішив відкрити свій секрет приготування. Всі притихли! «Є спеція, яку треба додавати до кожної страви, — серце кухаря!» — виголосив я. І це правда! Якщо людина виконує свою роботу з радістю, то їй все вдається.

— Як ви потрапили в Україну?

— У Польщі я реалізовував проєкти з відгодівлі биків, свиней. Прагнув оптимізувати працю на господарствах. Якщо в радянські часи 80 % роботи люди виконували руками і 20 % — головою, то я спробував змінити ці відсотки. Маю три нагороди міністра сільського господарства Польщі. Працював у комплексі з репродукції свиней. Уся інформація про дослідження там була конфіденційною. Якось ми привезли із Британії кнура, що вартував 50 тисяч доларів. «Друже, у тебе все добре?» — запитували у нього по кілька разів на день (сміється, — авт.). Це була велика відповідальність. Згодом я переймав досвід у Нідерландах, в Данії. Якось мене запросили у міністерство сільського господарства до Варшави. «Ми зібрали про вас інформацію, хочемо, щоб ви запроваджували інновації у країнах Східної Європи», — запропонував міністр. Для мене це був шок. Це була програма співпраці з Євросоюзом. Не знав, чи погоджуватись, запитав поради в батька. «Якщо не погодишся, то підведеш нашу країну», — сказав тато. Поїхав у Латвію, потім — у Росію, де запустив три свинокомплекси. А згодом знайомі запропонували переїхати в Україну. «Є успішний аграрій на Тернопільщині, у нього енергія до роботи кипить!» — так представили мені Івана Чайківського. Вирішив спробувати. Вилітав з Башкирії у шапці з песця, там було мінус 20 градусів, прилетів до Львова — плюс 15. Росіяни казали, щоб я не говорив в Україні російською, бо бандерівці заріжуть. Я спершу мовчав (усміхається, — авт.), але мене тут прийняли щиро! Зустрівся з Іваном Чайківським, оглянув його господарство. «У вас три тисячі свиноматок, можемо збільшити до дев’яти», — сказав я. Планував працювати тут рік, а залишився на десять. Мав контракт у Казахстані, але… «Нікуди ти не поїдеш!» — Іван вмовив мене залишитися. «Хочу, щоб у нас розвивалося сільське господарство, давай разом будувати Україну», — запропонував. Це був початок 2012-го — успішний для країни час. Ми купили кілька комплексів, заробітна плата спеціалістів складала близько тисячі доларів. Я бачив світло в кінці тунелю, а потім усе змінилося через війну, занепад економіки. Але ці труднощі можна подолати, якщо разом дбати про країну.

— Які ваші обов’язки в «Агропродсервісі»?

— Я — головний технолог, займаюся розвитком свинарства. Колись у школі вчителі лякали учнів, що якщо не будуть вчитися, то крутитимуть свиням хвости (усміхається, — авт.), але нині змінюються підходи до праці. Умови для свиней на приватних господарствах часто кращі, ніж у деяких лікарнях. Це повага як до людей, так і до тварин. В «Агропродсервісі» маємо 110 тисяч свиней. Розуміємо з колегами, що наш успіх — це рівень життя наших сімей. Якщо будемо вкладати в працю душу, будемо успішні. Ніхто не прийшов працювати на власника, а тільки на себе. Іван Чайківський припав мені до душі, бо він — патріот своєї землі. До речі, мені багато хто каже, що я більший патріот України, ніж деякі українці. Насправді я — патріот успішної України. Водночас Польща для мене завжди була, є і буде батьківщиною.

— Ваша сім’я теж в Україні?

— Хто починає працювати за кордоном, то вже не має сім’ї. Про це свідчать долі українських заробітчан. Я 15 років по світах. Зараз у мене друга дружина — тернополянка Сніжана. Разом ми вісім років, любимо одне одного. У Польщі мене завжди чекають мама, 17-річна донька, родина моєї сестри. Сніжана колись працювала у Польщі, знає польську мову. У її бабусі — польське коріння. На жаль, старенької вже нема. Коли я приїжджав до неї на Теребовлянщину, їй тоді було 93 роки, ми разом колядували по-польськи.

— Якою мовою спілкуєтесь з дружиною вдома?

— Здебільшого я розмовляю по-польськи, а дружина — по-українськи. З перших днів в Україні я старався вчити мову. Якось поїхав в Одесу, купував щось у крамниці і подякував українською. «Пожалуйста», — відповіла продавчиня. Мене це обурило: я — іноземець — стараюся говорити по-українськи, а місцеві — ні. З дружиною завжди знаходимо порозуміння. У сім’ї має бути компроміс. Я люблю деруни з цукром, а Сніжана — солені. Смажимо нейтральні, ставимо на стіл, і кожне заправляє своїм. Дружина готує, я їй допомагаю. «Пошкрябай моркву», — просить. У вільний час я тішу її стравами. Від гармонії у родинах залежить розвиток країни. Ціную глибокі слова Любомира Гузара про моральність. Успіх країни починається з під’їзду, ліфта, з тротуару… Нині маємо з дружиною власний будинок, а раніше жили на найманій квартирі. Якось у під’їзді згоріла лампочка, мешканці ходили навпомацки. Я купив лампу і замінив. «Поляк не хотів вибити собі зуби», — жартували сусіди. Надзвичайно важливо не бути байдужими, робити все так, як для себе — з любов’ю.

З дружиною Сніжаною.

Джерело: НОВА Тернопільська газета

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

У середу, 27 січня, колектив Західноукраїнського національного університету вітав Надзвичайного та Повноважного Посла Республіки Туреччина в Україні Ягмура Ахмета Гюльдере...


Рубрика: , , Опубліковано: о 19:51


У Тернополі тривають масштабні роботи з будівництва станції знезалізнення води і реконструкції діючої насосної станції із заміною устаткування...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 15:54


«Із хлібом усе просто. Люди куштують його, і ти одразу розумієш, чи їм подобається. Бачиш на обличчі задоволені усмішки і надихаєшся знову братися за тісто…»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 15:40


Серед білого дня в Тернополі обстріляли двох хлопчиків, які каталися на санчатах...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 15:33


«Хоча в мені не тече українська кров, але серцем доведу, що я — козацького роду», — вирішив австралієць Стюарт Маттінсон...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 15:24



Теми дня
27 Січня
26 Січня
25 Січня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео