Субота, 21 вересня 2019
• Свідки по справі вбивства Віталія Ващенка не з’являються до суду • Тайсон Ф’юрі: «Я переможу Усика однією рукою, а другу можете прив’язати в мене за спиною» • Три великі дні в історії Народного Руху • Жан Беленюк – знову чемпіон світу! • Затримали чоловіка, який грабував людей на вокзалі у Тернополі • Перша «віцеміс Земля» — із Тернополя! • Історія збаразького костелу, який будували польські князі • Тернопільські нардепи: хто і куди? • Міхаель Шумахер: чи є шанс на диво? • «Чотири (!) роки судять ексдиректора лісгоспу, який збив насмерть мого сина…» • «Може, Терендеха до санаторію відправити…» • У Тернополі — гурт «Скрябін» із… голосом Юрка Юрченка • «Чоловік надихатиме мене на більші спортивні звершення» • Субсидії і пільги у новому сезоні: хто і як їх буде виплачувати? • Відомий боєць без правил використав у якості груші… літню людину • «Слуга народу» готує нові вибори • Тернопільська гімнастка Анастасія Бачинська – на п’єдесталі етапу Кубка світу в Парижі • Федір Стригун: «Тернопіль повинен стати Меккою для українських театрів» • «Буковель» надихає! • «Він жив і загинув як Герой…»
В’ячеслав Хім’як: «Якби не артистом, став би письменником чи журналістом»

Автор: Опубліковано: 6 Вересня о 15:00 21


В’ячеслав Хім’як. І можна не додавати — народний артист України, режисер, професор інституту мистецтв ТНПУ.


Досить тільки сказати — В’ячеслав Хім’як, й усі знають, що це Актор. Актор-філософ, актор-творець, актор-інтелектуал, актор-вчитель і, зрештою, актор — ціла планета, аби дослідити яку, замало і двогодинного інтерв’ю. Втілення шекспірівського гасла про те, що весь світ — театр… Чи навпаки, людина, для якої театр — це весь Світ… Формальним приводом для розмови з В’ячеславом Антоновичем став 70-річний ювілей актора, який він відсвяткував на світле свято Спаса. Утім, уже з перших хвилин розмови з паном В’ячеславом у його гримерці стало зрозуміло, що наша розмова — не про цифри у паспорті та ролі на сцені, а про призначені нам ролі в цьому світі…

— В’ячеславе Антоновичу, ви любите цитувати нашого земляка, відомого поета Бориса Демківа: «Адже театр, панове, це не гра…»

— Так, справді, театр — це не гра. Як ви думаєте, чому сцена у театрі розташована на 80-сантиметровому підвищенні? Бо театр — це кафедра, це ще Гоголь сказав… Театр — це другий університет. У театрі має бути просвітянство, виховання… Він — не «довідкове бюро», де можна все дізнатися, а мистецький заклад, де у виставі, яку грають актори, усе це з’єднано та сфокусовано. Але щоб було так, треба ставити і грати серйозний матеріал, а не «смішки-грішки»… Театру – та, власне, не лише театру, всім митцям потрібно це відчувати. І якщо вам це вдається, то ви станете літописцем того часу, в якому живете… Візьмемо, наприклад, журналістику — це ж теж мистецтво… Мистецтво на перехресті літератури та інформації, де все залежить від того, якими словами ви розкажете про людину чи подію. І, хочете ви чи ні, ваше «я» все одно проявить себе. Бо безпристрасний журналіст — це «дерев’яний» журналіст. Так само і актор, але актору тяжче, ніж журналісту — бо йому дають уже готову роль…

— Ви з такою любов’ю говорите про журналістику — знаю, вона і вас свого часу вабила…

— З дитинства відчував потяг до Слова, з юних років римував, писав вірші — треба було кудись вкладати свою творчу енергію, свої думки. У мене була мрія — стати журналістом, я хотів навчатися у Київському національному університеті на факультеті журналістики. Але я був учнем звичайної сільської школи, та ще й часи то були які?.. У нас усі харчі зводилися до того, що був хліб, намащений смальцем і загорнутий у газетний аркуш. Ти ставив це між книжками і це був твій, як кажуть нині, «ланч»… (Сміється,авт.) Десь мені, мабуть, не вистачило впевненості, аби «штурмувати» журналістику.  Але саме поезія і привела мене до театру — спершу займався у шкільному літературному гуртку, згодом — грав у народному театрі Кам’янець-Подільського будинку культури.

Мабуть, якби не актором, то став би письменником. Хоча мені для цього трохи бракує посидючості…  Але, думаю, то мене «збила» трохи акторська професія. Я дуже рано почав займатися самодіяльністю, грати драми. А драми тишини і спокою не люблять (Сміється, авт.).

— Ваші батьки були не проти «екзотичного», як для сільського хлопця, захоплення театром?

— Ну, не дуже мене на акторство «благословляли» — мама була ліберальніша і вирішила не заважати мені іти туди, куди душа веде, а от тато мого вибору явно не схвалював, казав, що то «не наша» професія. У нас в роду не було музикантів чи ще когось творчого, наші чоловіки завжди тяжко робили, і до цієї важкої щоденної сільської праці мене батько і схиляв. Уже наприкінці свого життя, маючи трошки більше вільного часу, він подивився одну з моїх вистав і сказав: «Сину, ти дуже тяжко працюєш… Я ніколи не думав, що у тебе така важка робота — то тільки так здавалося, що вийшов на сцену, побалакав, та й усе…». Але нині я знаю, що творча робота буває рівно така тяжка, як ти собі «завдаш». (Сміється,авт.).

— У вашому творчому доробку — понад сотня ролей, про які глядачі знають не з газет, а з відвідин театру… Актор буває не тільки адвокатом, а й заручником своєї ролі?

— Буває і те, і друге, і навіть третє… Це все залежить від драматургії. Актор повинен насамперед аналізувати літературний матеріал і вже за результатами цього аналізу зіграти роль насамперед правильно: зрозуміти, зуміти пояснити собі та іншим, чому твій герой вчинив саме так, а не інакше…  А от талановито чи не талановито ти зіграєш – то вже як Бозя дала…

Я від будь-якої ролі можу відмовитися, бо, як би пафосно це не прозвучало, це мої діти, мої образи, частина мене… Вони зіткані з мене. Були більш вдалі, були менш, а були такі, які мені сам Бог послав, я вважаю… У нас є така суспільна біда — якщо актор виходить на сцену в негативній ролі, його відразу ж ототожнюють з його персонажем. Якщо я граю, скажімо, ловеласа, це ж не означає, що я такий і в житті. І взагалі, я вам відкрию таємницю: гарні актори в житті не грають, їм достатньо того, що вони грають на сцені… У цьому — запорука професійної чесності. А от не дуже гарні — вони підігрують, і то доволі крупно, у житті навіть краще грають, ніж на сцені…

— Шевченківські читання — особлива грань вашої творчості. Вісімдесят хвилин триває моновистава «Душі почину і краю немає», і це вісімдесят хвилин бентежного Тарасового одкровення. Олег Герман так сказав про цю моновиставу: «Це не читання, а одкровення душі Шевченкової вустами Хім’яка». За неї вас свого часу висували на здобуття Шевченківської премії…

— Удома ми усією сім’єю завжди читали Шевченка, я жив ним, вчився у нього, із Тарасовою поезією вступав до інституту, згодом грав Шевченка — як на самодіяльній, так і на професійних сценах. Шевченко у моєму житті, як камертон правди… Колись моя донька, будучи ще школяркою, сказала геніальну фразу. Вона любила слухати, як Інокентій Смоктуновський читає «Євгенія Онєгіна» Пушкіна, і коли я її запитав, чому їй це так подобається, Оксанка відповіла: «Розумієш, тату, коли я слухаю, як Смоктуновський читає Пушкіна, то я вірю, що Пушкін геніальний поет…» Моновистава — це моя спроба розказати, що Тарас Григорович є геніальний поет…

На Шевченківську премію мене номінували двічі, але я так її і не отримав. Як там у Ліни Костенко: «Митцю не треба нагород, його судьба нагородила…» Я нагород не прагну. Прикро не за себе, а за Тернопіль, у якому нині немає жодного лауреата Шевченківської премії.

— Якби спитати пані Валентину, чи важко бути дружиною народного артиста України В’ячеслава Хім’яка, що, ви думаєте, вона б відповіла?

— Знаєте, як писав Шекспір: «Мою любов хвалити не годиться, — вона не крам, що продають в крамницях…» (Сміється,авт.) Ми більше п’ятдесяти років разом! Звичайно, дружиною актора важко бути: у мене специфічна публічна професія, але вона завжди мене розуміла і приймала. Моя дружина ніколи мені не дорікнула, що у мене мала зарплата, що я не можу їй купити, скажімо, норкову шубу чи що я нечасто бував удома, бо поринав з головою у театр… Разом ми виховали сина Руслана і доньку Оксану, маємо чотирьох уже дорослих онуків — Юлю, Надю, Дениса і Антона. І в дітей, і в онуків є творча жилка, проте моїми стопами піти не захотів ніхто. Але я тим не журюся, бо ж акторство, як Долю, можна вибрати тільки за тієї єдиної умови, що це — справді твоє…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

20 вересня у Тернопільському міськрайонному суді мало відбутися засідання по справі щодо вбивства громадського активіста і депутата Кременецької міської ради Віталія Ващенка з Кременця, але слухання перенесли, оскільки не прибув жоден із запрошених свідків...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 19:52


Минулої суботи, 14 вересня, ексчемпіон світу в суперважкій вазі Тайсон Ф'юрі в Лас-Вегасі (США) здобув очікувану перемогу над шведським боксером Отто Валліном...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У ці дні (8-10 вересня) минуло 30 років з дня проведення Установчого з’їзду Народного Руху...


Рубрика: Опубліковано: о 17:00


Тепер у статусі нардепа...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:00


33-річний крадій двічі нападав і грабував чоловіків...


Рубрика: Опубліковано: о 15:00



Теми дня
20 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео