Середа, 07 грудня 2022
• Біля Почаєва урочисто перепоховали десятьох воїнів УПА • Підробив документи про ремонт опалення в лікарні. На Тернопільщині засудили підприємця • Ні генераторів, ні коштів: шахрай ошукав мешканця Тернополя на 50 тисяч гривень • У Тернополі на переході автомобіль збив маму з візочком • Як отримати допомогу за електронним лікарняним • На Тернопільщині презентували інформаційно-аналітичну систему, що створює нові можливості для шкіл • Вдвічі менший урожай і непрогнозована посівна: ситуація із зерном в Україні • “Прошу суд зняти з мене браслет, оскільки є перебої з електроенергією” • Перерахунок пенсій у грудні: кому і на скільки підвищать виплати? • У Тернополі працюють десять пунктів обігріву • У Почаївській лаврі знайшли матеріали проти України • Із присвятою Збройним силам України! У Тернополі виступить Капела бандуристів • Замість ялинки – хатинка святого Миколая • Мобільні зупинки-укриття у Тернополі мають сертифікати відповідності • Велосипедист переїжджав у темряві дорогу… • У Тернополі планують розгорнути 12 стаціонарних пунктів обігріву • 8000 світловідбивальних стрічок-флікерів отримали маленькі тернополяни • Незаконно вивозили за кордон військовозобов’язаних • Справжнє обличчя війни • Шахрай поцупив із банківського рахунку 35 тисяч гривень
Вакцинувалась, щоб дожити до 100 років

Автор: Опубліковано: 12 Травня о 15:04 108


99-річна Ірина Курова із Петриківського геріатричного пансіонату отримала щеплення від COVID-19.


«Вакцинувалася, щоб дожити до 100 років, а далі можна помирати», — усміхається 99-річна Ірина Курова, яка мешкає в Петриківському геріатричному пансіонаті. «Та яке помирати! Торт, свічки — будемо святкувати!» — каже психолог закладу. «О, тоді я захочу до 150 жити», — сміється підопічна. Ірина Стефанівна мешкає у пансіонаті вже 27 років. Родом із Буковини, понад 30 років жила у Криму, а потім доля привела на Тернопільщину. У такому поважному віці жінка має чудову пам’ять і світлий розум. Хоча майже не бачить і недочуває, але уважна до кожного, прагне спілкування. У неї бойовий характер: ні сльози не ронить за минулим, не нарікає на те, що залишилася самотня на старості. А пережила різне…
«Мала трьох чоловіків, кожного любила…»
Ірина Курова — найстарша серед краян, які захотіли вакцинуватись від COVID-19. У Петриківському геріатричному пансіонаті цього тижня мають повторно щепити мешканців. Загалом більшість підопічних закладу виявили бажання вакцинуватись. Ірина Стефанівна радіє спілкуванню з журналістами, відверто розповідає про своє життя.
— Не відчуваю себе на 99, в душі — молода! Ще би якого діда собі знайшла, але щоб був файний і багатий, хоч зо 5 тисяч пенсії мав, — жартує Ірина Стефанівна. — Пансіонат став мені домівкою, ось моя найкраща подруга Марія Вітів (киває на сусідку по кімнаті). Приїхала я сюди 22 квітня 1994 року. А народилася в селі Кадубівці Заставнівського району Чернівецької області 3 березня 1922 року о 3-ій годині ночі, в п’ятницю. До чотирьох років не ходила і не говорила. Всі думали, що не виживу, але Бог дав по-іншому. В нашій родині були довгожителі. Моя мама померла у 95-річному віці, тато — у 63 роки, мав рак шлунка. У батьків нас було дев’ятеро, двоє братів не повернулися з війни. Четверо братів і дві сестри вже теж відійшли. Молодша від мене сестра дев’ять років у могилі. Інша сестра померла п’ять років тому в 96 років. Один брат відійшов у 94-річному віці, другий — у 84-річному. Мала я трьох чоловіків, всі вже в Бога. Перший не повернувся з війни, другий помер від раку, третій — в аварії. Кожного з них любила, бо поважали мене. З першим, Василем, прожили ми чотири роки, поховали дитину. В той час я працювала на цукровому заводі, зігнулася під верстат вигорнути цукор, а робочий покрутив ручку і розсік мені шайбою око… У 20 років втратила зір. Саме була вагітна, тож через наркоз під час операції дитина народилася слаба, прожила лише дев’ять місяців. 12 травня 1944 року чоловіка забрали на війну. Я залишилася вагітна, народила незадовго дівчинку, але вона й року не прожила… Про смерть дитинки я чоловікові не встигла сказати. 4 травня 1945 року отримала похоронку… Залишилась сама, горювала, ні на кого з чоловіків не хотіла дивитись. Ніхто не був такий файний, як мій Василь.

Після 11 «пушок» поїхала помирати, але…»
У 40-річному віці Ірина Стефанівна поїхала на заробітки до Криму, бо хотіла будувати хату, там залишилася жити.
— У колгоспі платили мало, а все треба було купити: гас, сіль, порошок, одяг, я хотіла ще будуватись, тому поїхала на заробітки, — продовжує мешканка геріатричного пансіонату. — Жила з мамою, сестрою та її чоловіком і трьома дітьми — не було де розвернутися в хаті. Оголосили, що набирають на роботу в Крим, то я й погодилась. Була така «ля-ля-ля», як і тепер (сміється, — авт.), рвучка до праці, файна. Приїхала в Крим, незадовго жених вчепився. «Зачекай, взнаю, хто ти. Я не прибула за кавалєрами», — відказала. У Криму я мала двох чоловіків. З одним прожила 12 років, потрапив в аварію і помер, а з другим прожила вісім років, був завідуючим швейним комбінатом, забрав рак… «Літа мої молоді, літа молоденькі, я з вами ще не вжиласі, ви вже коротенькі. Я з вами сі не нажила ні зимов, ні літом, тілько си набідувала на тім білім світі…» — про мене співанка.
33 роки прожила у селі Чапаєвка в Криму. Працювала дояркою, свинаркою, телятницею. Сапала, косила, запрягала коня. Натрудилась, мала дві грамоти з Леніним. Купила в Криму трикімнатну квартиру. Жила-панувала… Але в 90-их занедужала, виявили рак, перенесла
11 «пушок». У 1993 році вернулася до мами помирати, але досі живу. На все воля Господня. З Криму передавала гроші й просила сестру збудувати мені маленьку хатинку. Все спродала там, завантажила меблі, курей, козу у вантажівку і поїхала на Буковину. Але не було де дітись вдома. Племінниця поселила в мою хатину свого сина. «Будете жити в нашій хаті», — запропонували. «Та вас тут дев’ятеро, а я — десята. Нащо я трудилась?!» — зітхнула. І пішло-поїхало… Побачила, що треба утікати. Пішла в соцзабез проситись у дім престарілих. Хотіла на Миколаївщину, але дали направлення в Тернопіль. Думали, що ще повернусь додому. Рідним нічого не казала. «Куди збираєшся?» — запитала сестра. «Іду від вас», — відказала. Сестра заплакала. Мені тоді було 74 роки, ще зуби всі мала (усміхається, — авт.). Розсердилася тоді на долю і всі свої фотографії спалила, грамоти з Леніним — теж. На початках їздила до рідних раз у рік, але мені не були раді, тому махнула на все рукою… Зла ні на кого не тримаю. Не думала, що стільки проживу. Якось у Тернополі мені прооперували ногу. «Як ви?» — рухнув мене після наркозу лікар. «Не чіпай бабу! Ще жива!» — відказала. «Як почуваєтесь?» — запитав. «Давайте підемо гопака!» — віджартувалась. Бідкатись — не моє. Ні за чим не шкодую, маю лиш одну печаль — не зробила знимку в українському строї. Мала гарні вишиванки — пороздавала. Таке моє життя: ніби й довге, водночас — як одна мить.

Степан Глушок, директор Петриківського геріатричного пансіонату:
— Щоб захистити мешканців пансіонату і працівників від COVID-19, провели вакцинацію. Погодились отримати щеплення 137 підопічних і 46 працівників (92% і 54%). Другу дозу вакцини Pfizer отримають 12 травня. Я також вакцинувався, щоб дати приклад. Усі добровільно прийняли рішення, ми тривалий час пояснювали про необхідність вакцинації. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» у закладі запроваджено карантин, який триває донині. З 28 березня до 28 квітня 2020 року в пансіонаті було запроваджено режим повної ізоляції, під час якого працівники не покидали робочих місць. Ми пояснювали про важливість запобігання інфікуванню коронавірусною інфекцією, про те, що підопічні є в групі ризику. Спершу мешканці та працівники по-різному сприймали інформацію про ковід, але до початку вакцинації більшість усвідомили, що мають можливість захистити себе від хвороби.
У пансіонаті було два спалахи коронавірусу — торік у серпні і в січні цього року. Під час першого спалаху в
46 мешканців та 24 працівників ПЛР-тести показали позитивний результат. Під час другого виявили семеро хворих мешканців і восьмеро працівників. У більшості перебіг інфекції був безсимптомним або з одно- чи дводенним підвищенням температури. Донині усім щоденно вимірюємо температуру. При виявленні ознак ГРВІ чи підвищенні температури тіла переводимо мешканців у карантинне відділення. За показами проводимо ПЛР-тестування. Постійно контролюємо стан здоров’я працівників. Завдяки усім цим заходам у мешканців не було важкого чи ускладненого перебігу недуги, не було летальних випадків.

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

30 листопада у селі Лідихів Почаївської громади Кременецького району відбулося урочисте перепоховання десятьох воїнів Української Повстанської Армії, які загинули восени 1944-го неподалік цього населеного пункту в бою з московськими окупантами...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:38


Цьогоріч українці вже отримали понад 13 мільярдів гривень лікарняних і декретних допомог від Фонду соціального страхування України. ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 21:37


Фонд соціального страхування України продовжує гарантувати державний страховий захист у повному обсязі для всіх українців – зокрема для тих працівників, чиї роботодавці не можуть дотриматись процедури нарахування лікарняних через бойові дії...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:12


Попри вимушену евакуацію за кордон, українські працівники не втрачають свого права на соціальний захист та забезпечуються допомогами від Фонду соціального страхування України. Зокрема, для застрахованих осіб, які виїхали за кордон через війну, ФССУ фінансує лікарняні та декретні допомоги...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:06


З початку війни на підприємствах України зафіксовано 728 постраждалих внаслідок бойових дій працівників (+26 за останній тиждень)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:58



Теми дня
4 Грудня
1 Грудня
30 Листопада
29 Листопада
28 Листопада